Рішення

від 18.03.2024 по справі 906/1302/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1302/23 (906/1567/23)

За заявою: Розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нуфарм Україна"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова"

про визнання недійсним правочину

в межах справи №906/1302/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова"

Суддя Гнисюк С.Д.

В провадженні Господарського суду Житомирської області знаходиться справа №906/1302/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова".

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02.11.2023, зокрема, відкрито провадження у справі №906/1302/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" (12043, Житомирська область, Пулинський район, с.Ялинівка, вул. Шевченка, буд. 1 Б; код ЄДРПОУ 39289687); призначено розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича за йогозгодою; оприлюднено повідомлення про відкриття Господарським судом Житомирської області провадження у справі №906/1302/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова".

01.12.2023 до Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, надійшла позовна заява від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" арбітражного керуючого Микитьона В.В. від 28.11.2023 про визнання недійсним договору №15/07-009/КД від 15.07.2021 про відступлення права вимоги, з додатками.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024 прийнято позовну заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" Микитьона В.В. від 28.11.2023 про визнання недійсним договору №15/07-009/КД від 15.07.2021 про відступлення права вимоги та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами; встановлено відповідачам строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов; встановлено позивачу строк у 10 календарних днів з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачам строк у 10 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; постановлено розпоряднику майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" Микитьона В.В. надати суду письмове пояснення з нормативно-правовим обґрунтуванням щодо наявності правових підстав для нарахування (заявлення) інфляційних втрат та 3% річних (як наслідок недійсності правочину), до набрання законної сили рішенням суду за результатом розгляду позовної заяви про визнання недійсним договору. Копію пояснень надіслати на адреси учасників справи, докази надіслання надати суду.

На адресу Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, надійшли наступні документи:

- 22.01.2024 від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" Микитьона В.В. надійшло письмове пояснення №20-01/24 від 20.01.2024;

- 12.02.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нуфарм Україна" надійшов відзив від 05.02.2024 на позовну заяву, з додатками.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, оцінивши подані докази в їх сукупності, Господарський суд Житомирської області, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства(далі - Кодекс про банкрутство), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Згідно статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс про банкрутство), спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

У своїй заяві (з урахуванням додаткових пояснень), обґрунтовуючи заявлені вимоги, розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" Микитьон В.В. посилається на те, що боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. Вказує, що незважаючи на наявність невиконаних зобов`язань у розмірі 7507806,72грн. станом на кінець 2020 року, ТОВ "Ялинівка Нова" уклала оспорюваний договір від 15.07.2021, про відступлення права вимог, за якими фактично набула права вимоги до підприємства, яке знаходиться в процедурі банкрутства, при цьому витратила 3700000,00грн. (актив підприємства), які могли бути направлені на погашення вже існуючої заборгованості. Вказує, що боржник, уклавши оспорюваний Договір, фактично вчинив правочин, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а який спрямований на ухилення від виконання погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, строк зобов`язання яких настав. Оскільки Договір укладений за два роки до порушення справи про банкрутство боржника існують підстави для визнання такого правочину недійсним. Отже, на думку заявника, оспорюваний договір не відповідає критеріям розумності та добросовісності, що є підставою для визнання його недійсним. Крім того, такий правочин, вчинений на шкоду кредиторів боржника. Вважає, що Договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до висновків Верховного Суду, будь який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Укладення ТОВ "Ялинівка Нова" з ТОВ "Нуфарм Україна" Договору від 15.07.2021 про відступлення права вимог, за якими фактично ТОВ "Ялинівка Нова" було сплачено на користь ТОВ "Нуфарм Україна" грошові кошти у розмірі 3700000,00грн., за відступлене право вимоги до підприємства, яке знаходиться в процедурі банкрутства, вочевидь призводило до незадоволення вимог ТОВ "ТД "Насіння" строк виконання зобов`язань яких настав на момент укладання оспорюваного правочину. Враховуючи вишевикладене. на думку заявника, укладений Договір між ТОВ "Ялинівка Нова" та ТОВ "Нуфарм Україна" від 15.07.2021, про відступлення права вимоги, має ознаки фраудаторного, тому підлягає визнанню недійсним, як фраудаторний. Вважає, що з моменту визнання недійсним договору між сторонами на підставі судового рішення договірні правовідносини сторін з огляду на положення ЦК України трансформуються на обов`язок продавця ТОВ "Нуфарм Україна" сплатити на користь покупця ТОВ "Ялинівка Нова" грошові кошти, тобто на грошове зобов`язання, та у разі набуття та збереження коштів без достатньої правової підстави, на них нараховується 3% річних та інфляційні збитки.

На підставі зазначеного просить суд:

- визнати недійсним Договір №15/07-009/КД відступлення права вимоги (цесії) від 15.07.2021 укладений між ТОВ "Ялинівка Нова" та ТОВ "Нуфарм Україна", як фраудаторний.

- стягнути з ТОВ "Нуфарм Україна" на користь ТОВ "Ялинівка Нова" заборгованість у розмірі 5 280 525,65 грн.

У своєму відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю "Нуфарм Україна", проти позову заперечує, з підстав викладених у ньому. Зазначає, що ТОВ "Ялинівка Нова" 13.08.2021 сплатило на користь ТОВ "Нуфарм Україна" винагороду за відступлене право вимоги за Договором 15/07-009/КД у розмірі 3 700 000,00 грн., у зв`язку з чим, зобов`язання ТОВ "Ялинівка Нова" перед ТОВ "Нуфарм Україна" в частині виплати винагороди по Договору № 15/07-009/КД було виконано в повному обсязі. Зазначає, що оспорюваний договір № 15/07-009/КД за його змістом є договором купівлі-продажу права вимоги в розумінні статті 655 ЦК України. Умова цього договору про те, що первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, а також повідомлення боржника за вимогою про її відступлення свідчить про виконання договору також з боку ТОВ "Нуфарм Україна" права вимоги одночасно з укладенням цього договору шляхом учинення цесії. Оспорюваний договір має як правову так і фактичну мету. Внаслідок укладання Договору № 15/07-009/КД, який вчинений зі згоди власників ТОВ "Нуфарм" та ТОВ "Ялинівка Нова", ТОВ "Ялинівка Нова" сплативши 3700000,00 грн., стало замість ТОВ "Нуфарм" кредитором ТОВ "ТД "Насіння" у сумі 10 758 908, 80 грн., яке в свою чергу було кредитором ТОВ "Ялинівка Нова" у сумі 7 507 806,72 грн. Вважає, що перебування ТОВ "ТД "Насіння" в процедурі банкрутства, не звільняє ТОВ "Ялинівка Нова" від виконання нею зобов`язань по договору № 2-2503/пр983 від 25.03.2020, а саме - сплати на користь ТОВ "ТД "Насіння" заборгованості, яка, як вказує позивач станом на 01.10.2020 становила 7507806,72грн. У зв`язку з тим зазначає, що оспорюваний договір не містить в собі ознак фраудаторного, і учасниками спірних правовідносин не порушено норми ЦК України.

На підставі зазначеного просить залишити позовні вимоги без задоволення.

Отже, предметом даного судового розгляду є, заявлені в межах справи про банкрутство, вимоги розпорядника майна до юридичної особи, про визнання недійсним договору, з підстави ст. 42 Кодексу про банкрутство (боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим) та на підставі ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За ч. 1, ч. 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 42 Кодексупро банкрутство, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Особливості спеціальногозаконуу сфері банкрутства виключають можливість керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання в межах справи про банкрутство правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (стаття 42 Кодексу про банкрутство) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ці норми передбачають додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Передбачені спеціальні підстави заявлення вимог про визнання правочинів недійсними і спростування майнових дій та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.

У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника, кредитор (інші особи) зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, отримане від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

Вказана процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за такими правочинами активів. Можливість оспорення та спростування майнових дій боржника насамперед необхідна для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах конкурсних кредиторів.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема, Кодексом про банкрутство.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа, зокрема, зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Нормами Цивільного кодексу та Кодексу про банкрутство визначено підстави визнання недійсними договорів та саме правочинів боржника.

Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, нормами Кодексу про банкрутство встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаних у Кодексі про банкрутство строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведених норм.

Таким чином, підлягають перевірці судом обставини укладення оспорюваного договору на наявність ознаки, визначеної ст. 42 Кодексу про банкрутство.

Згідно заяви, розпорядником майна визначено наступну підставу для визнання договору недійсним: боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу норм п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.513 ЦК України,правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За приписами ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов`язальних договорів. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2021 року, між ТОВ "Нуфарм Україна" (Цедент) та ТОВ "Ялинівка Нова" (Цесіонарій) укладено договір № 15/07-009/КД відступлення права вимоги (цесії), далі - Договір № 15/07-009/КД (копія додано), за умовами п.1 якого Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за Договором поставки від 01.02.2018 № 009/КД (далі - Основний договір) укладеного між Цедентом і ТОВ "ТД "Насіння" (ідентифікаційний код 30674952, місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 34-Б (далі іменується "Боржник") в частині набуття Цесіонарієм права вимагати від боржника сплати грошових коштів в сумі 10 758 908,80грн., які складаються з основної суми боргу за отриманий від Цедента Товар у сумі 6 790 931,03грн. та тридцять шість процентів річних у сумі 3 967 977,75 грн.

Право вимоги згідно п. 1 цього Договору переходить від Цедента до Цесіонарія в момент укладання цього Договору (п. 1.1. Договору № 15/07-009/КД).

Відповідно до п.2 Договору № 15/07-009/КД право вимоги, що відступається Цесіонарієві, засвідчується:

- договором поставки від 01.02.2018 № 009/КД;

- додатками № 2 та № 3 від 01.02.2018 до договору поставки від 01.02.2018 № 009/КД;

- додатковими угодами № 4 від 27.04.2018 та № 6 від 25.06.2018 до договору поставки від 01.02.2018 № 009/КД;

- видатковими накладними № 10000304 від 27.04.2018 та № 10000403 від

26.06.2018р.;

- рахунками № 5350000187 від 27.04.2018р. та № 5350000301 від 25.06.2018р.;

- довіреностями Боржника на отримання матеріальних цінностей від Цедента № 2704-0007 від 27.04.2018р. по рахунку № 5350000187 від 27.04.2018р. та № 2606-0004 від 26.06.2018р. по рахунку № 5350000301 від 25.06.2018р.;

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2021р. у справі № 910/11384/20 за заявою Цедента до Боржника про банкрутство.

Вказані документи, 15.07.2021 за Актом приймання-передачі документів (копію додано) до Договору відступлення права вимоги (цесії) № 15/07-009/КД від 15.07.2021, були передані Цедентом Цесіонарію.

Укладання Договору № 15/07-009/КД було схвалено власниками ТОВ "Нуфарм Україна" (Протокол № 16/07/2021 від 16.07.2021, копію додано) та власниками ТОВ "Ялинівка Нова" (Протокол №97 від 14.07.2021, копію додано).

Згідно зі статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини третьої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Згідно з умовами Договору №15/07-009/КД первісний кредитор (Цедент) відступає новому кредитору (Цесіонарієві), а новий кредитор (Цесіонарій) приймає право вимоги, що належить первісному кредитору (Цеденту), і зобов`язується сплатити первісному кредитору (Цеденту) грошову суму - 10758908,80грн., без ПДВ-20% (підпункт 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України) шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок Цедента.

При цьому п.5.1. Договору № 15/07-009/КД встановили, що у разі сплати Цесіонарієм на користь Цедента винагороди за відступлене право вимоги за цим Договором у розмірі 3700 000,00грн., без ПДВ-20% до 15.08.2021, зобов`язання Цесіонарія щодо виплати Цеденту винагороди за цим Договором є повністю виконаним. У разі дотримання Цесіонарієм умов встановлених пунктом 5.1. цього Договору, зобов`язання щодо виплати різниці між сумою винагороди визначеної в п.5 цього Договору та сумою отриманої Цедентом за п.5.1. Договору у розмірі 7 058 908,78грн. без ПДВ-20% припиняються шляхом прощення боргу (п.5.2. Договору № 15/07-009/КД).

ТОВ "Ялинівка Нова" 13.08.2021 сплатило на користь ТОВ "Нуфарм Україна" винагороду за відступлене право вимоги за Договором 15/07-009/КД у розмірі 3700000,00грн., у зв`язку з чим, зобов`язання ТОВ "Ялинівка Нова" перед ТОВ "Нуфарм Україна" в частині виплати винагороди по Договору № 15/07-009/КД було виконано в повному обсязі.

Оспорюваний договір № 15/07-009/КД за його змістом є договором купівлі-продажу права вимоги в розумінні статті 655 ЦК України. Умова цього договору про те, що первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, а також повідомлення боржника за вимогою про її відступлення свідчить про виконання договору також з боку ТОВ "Нуфарм Україна" права вимоги одночасно з укладенням цього договору шляхом учинення цесії.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.10.2021 у справі № 910/11384/20 за заявою ТОВ "Нуфарм Україна" до ТОВ "Торговий дім "Насіння" про банкрутство, заяву ТОВ "Ялинівка Нова" про заміну кредитора у справі задоволено. Замінено кредитора у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Нуфарм Україна" в частині грошових вимог 10758908,80грн. його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" (копія ухвали додано).

Таким чином, ТОВ "Ялинівка Нова" сплативши ТОВ "Нуфарм Україна" 3700000,00грн., стало кредитором ТОВ "ТД "Насіння" у сумі 10 758 908, 80 грн.

При цьому, як вказує заявник у заяві, ТОВ "ТД "Насіння" за даними станом на 01.10.2020 був кредитором ТОВ "Ялинівка Нова" у сумі 7 507 806,72грн. згідно договору №2-2503/пр983 від 25.03.2020.

Тобто, сторонами вчинено дії на виконання своїх обов`язків за договором.

Суд встановив, що договір має правову та фактичну мету, яка є правомірною та добросовісною, спрямованою на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже не має ознак фруадаторності.

Наявні в матеріалах справи документи підтверджують реальність відповідної операції з відступлення права вимоги.

Заявником не надано суду доказів наявності у ТОВ "Ялинівка Нова" невиконаних зобов`язань перед кредиторами станом на момент укладення оскаржуваного договору та доказів, щодо причин неплатоспроможності (інформацію щодо вартості майна; загальна сума заборгованості, докази неможливості погашення заборгованості на той час, тощо).

Саме лише посилання на наявність кредиторської заборгованості не доводить обставин укладення спірного договору з метою завдання шкоди майновим інтересам кредиторів.

Твердження заявника про те, що ТОВ "Ялинівка Нова" укладаючи договір, за яким набуло права вимоги до підприємства, яке знаходиться в процедурі банкрутства, при цьому витратило 3700000,00грн.(актив підприємства), які могли бути направлені на погашення вже існуючої заборгованості, суд не приймає як підставу для визнання договору недійсним, так як ТОВ "Ялинівка Нова" сплативши 3700000,00грн., стало замість ТОВ "Нуфарм Україна" кредитором ТОВ "ТД "Насіння" у сумі 10758908,80грн., яке в свою чергу було кредитором ТОВ "Ялинівка Нова" у сумі 7 507 806,72 грн.

Дана обставина не є дією, яка безпідставно або сумнівно зменшила розмір активів на шкоду кредиторів боржника.

Заявником не доведено та не надано доказів щодо того, що боржник, який має невиконанні зобов`язання, строк яких настав перед іншим кредитором, укладаючи договір, діє недобросовісно та зловживає правом стосовно кредитора, оскільки вчиняє правочин, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Суду також не надано доказів неможливості стягнення боргу з ТОВ "ТД "Насіння".

Посилань на докази заявником також не здійснено.

У зв`язку з неподанням заявником суду належних та допустимих доказіву, суд не може дослідити питання, що укладення оспорюваного договору мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості, що в свою чергу порушує права інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що заява не ґрунтується на належних та допустимих доказах щодо того, що боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство, уклавши договір, став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Наявності інших підстав для визнання договору недійсним, передбачених ст.42 Кодексу про банкрутство, судом встановлено не було.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) під час розгляду справ неодноразово звертав увагу, щопроцесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддята дотримання принципу юридичної визначеності, а також, щоучасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.06.2006 усправі "Miholapa v. Latvia" (Михолапа проти Латвії), від 31.05.2007 у справі "Andrejeva v. Latvia" (Андрєєва проти Латвії), від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України").

Належним чином дослідити поданий стороною доказ,перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв`язкуз іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальнийобов`язок суду.

Однак, судом встановлено, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які би достеменно підтверджували наявність підстави для визнання договору недійсним при поданні відповідної заяви, а саме, що укладення договору про відступлення права вимоги призвело до неплатоспроможності ТОВ "Ялинівка Нова" та виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Виходячи з положень ст. 73та ч.1 ст. 74 ГПК України(щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), обставини існування або відсутності будь-якого із наведених елементів/складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку.

Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному зверненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відтак, звертаючись до суду з заявою сторона, в силу приписівст. 74 ГПК України, зобов`язанадовести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У даному випадку тягар доказування наявності підстав для визнання договору недійсним покладено на заявника.

Заявником не доведено належними та допустимими доказами обставини, які б свідчити про те, що укладення договору є дією боржника, що спрямована на зменшення активів товариства.

З приводу решти доводів, викладених в заяві та додаткових поясненнях, суд звертає увагу, що такі аргументи були враховані, при цьому вони не підтвердженні доказами та не спростовують висновків суду зроблених вище.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, на підставі аналізу сукупності норм законодавства та наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що обставини, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було, тому суд не приймає доводи заявника.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав, визначених Кодексом про банкрутство та Цивільним Кодексом України, для визнання договору недійсним, у зв`язку з чим вважає за необхідне в задоволенні заяви відмовити.

З огляду на те, що підстави для визнання договору недійсним відсутні, вимога в частині стягнення з ТОВ "Нуфарм Україна" на користь ТОВ "Ялинівка Нова" 5280525,65 грн., яка є похідною від визнання оспорюваного договору недійсним, задоволенню не підлягає.

Господарським судом враховано висновки про застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного суду та Верховного суду, які стосуються спірних правовідносин у даній справі.

У відповідності до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Житомирської області, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позовної заяви розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" арбітражного керуючого Микитьона В.В. від 28.11.2023 про визнання недійсним договору №15/07-009/КД від 15.07.2021 про відступлення права вимоги - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Гнисюк С.Д.