Ухвала

від 13.03.2024 по справі 909/535/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/535/20

УХВАЛА

13.03.2024 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Стефанів Т. В.,

секретар судового засідання Оліфіренко О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" № 172 від 26.01.2024 (вх. № 762/24 від 29.01.2024) щодо дій та бездіяльності приватного виконавця у справі

за позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька"

про стягнення страхового відшкодування в сумі 98000 грн 00 к.,

представники сторін в судове засідання не з`явилися,

у с т а н о в и в :

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2020 у справі № 909/535/20 позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "Галицька" на користь АТ "Страхова компанія "ІНГО" 98000 грн 00 к. страхового відшкодування та 2102 грн 00 к. судового збору.

01.09.2020 на виконання вищевказаного рішення судом видано наказ.

29.01.2024 на адресу суду від АТ "Страхова компанія "ІНГО" надійшла скарга № 172 від 26.01.2024 (вх. № 762/24) щодо дій та бездіяльності приватного виконавця, в якій скаржник просить суд поновити строк на подання скарги, визнати незаконними дії приватного виконавця Солонька Миколи Миколайовича та повернути невикористані кошти авансового внеску в сумі 3536 грн 66 к. та 2002 грн 04 к. на рахунок стягувача.

Ухвалою від 01.02.2024 суд призначив вказану вище скарги до розгляду на 08.02.2024.

Протокольною ухвалою від 08.02.2024 суд відклав розгляд скарги на 20.02.2024.

Протокольною ухвалою від 20.02.2024 суд відклав розгляд скарги на 13.03.2024.

У судове засідання, яке відбулось 13.03.2024 представники сторін не з`явилися (явка представників не визнавалась судом обов`язковою).

У матеріалах справи міститься заява скаржника від 19.02.2024 (вх. № 2775/24 від 19.02.2024) про розгляд скарги без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

В обґрунтування скарги АТ "Страхова компанія "ІНГО" посилається на те, що авансовий внесок, сплачений АТ "Страхова компанія "ІНГО" підлягає поверненню, так як виконавчий документ приватним виконавцем не було прийнято до виконання, виконавче провадження не відкривалось, виконавчі дії не проводились, витрати на проведення виконавчих дій приватним виконавцем не здійснювались.

Представник приватного виконавця, заперечуючи проти задоволення скарги, вказав на те, що АТ "Страхова компанія "ІНГО" були сплачені кошти на рахунок приватного виконавця не в якості авансового внеску, а в якості додаткової винагороди приватного виконавця, про що свідчить підписання сторонами договору про додаткову винагороду приватного виконавця від 04.05.2020.

Письмово представник приватного виконавця свою позицію виклав у запереченні № від 19.02.2024 (вх. № 2754/24 від 19.02.2024).

Розглянувши скаргу АТ "Страхова компанія "ІНГО" на дії та бездіяльність приватного виконавця, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ч. 1 ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений ч. 1 ст. 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин.

Адже, під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень".

Відсутність достеменного встановлення істотних обставин щодо початку та закінчення перебігу процесуального строку для звернення із скаргою до суду, факту дотримання стягувачем цього строку, може свідчити про передчасність висновку суду прийняття до розгляду скарги та не може зумовити обов`язок суду щодо розгляду скарги по суті в порядку ст. 343 ГПК України, оскільки нормами ГПК України імперативно визначено, що пропущений процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлено за відповідних обставин судом виключно за клопотанням особи, що подає скаргу.

Протилежні дії суду порушуватимуть права інших учасників спору (зокрема виконавця, дії якого оскаржуються) та загальні засади господарського судочинства, а саме його диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 904/3734/20).

З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідно до пункту "а" ч. 1, ч. 2 ст. 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Встановлені ст. 341 ГПК України строки для подання скарги є процесуальними і тому відповідно до вимог ст. 119 ГПК України можуть бути відновлені.

Так, приписами ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У прохальній частині скарги, скаржник просить суд поновити строк на подання скарги, з огляду на те, що перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності) є триваючим правопорушенням, у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. Зазначає, що наказ Господарського суду Дніпропетровської області 909/535/20 від 27.08.2020 дійсний для предявлення до 30.06.2026. При цьому скаржник покликається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.12.2021 у справі № 760/19348/20.

Згідно з ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо дотримання АТ "Страхова компанія "ІНГО" процесуального строку, передбаченого законом для оскарження дій або бездіяльності виконавця, суд враховує, зокрема, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.02.2022 № 925/308/13-г, зокрема, про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

У цьому висновку суд зазначив, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині 1 ст. 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). А тому стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні, незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

Отже, за результатом порівняльного аналізу змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях ст. 341 ГПК України, суд дійшов висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.

Відтак, доводи скаржника про те, що він оскаржує триваючу бездіяльність приватного виконавця в частині неповернення авансового внеску, суд відхиляє, оскільки заявнику достеменно було відомо конкретну дату, коли були порушені його права - 27.01.2021 (неповернення авансового внеску разом із поверненням виконавчого листа без виконання) і саме з цього моменту законодавець визначив строк на оскарження зазначених дій.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що скаржник - АТ "Страхова компанія "ІНГО", звернувшись до приватного виконавця Солонько М. М. із заявою від 01.12.2021, в якій просило повернути авансовий внесок в сумі 3536 грн 66 к. та 2002 грн 04 к., навіть не отримавши задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні, незалежно від того, чи отримав заявник від приватного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

При цьому, скаржником не наведено у скарзі жодних обставин та/або поважних причин, які б свідчили про неможливість з`ясування результатів розгляду заяви від 01.12.2021, починаючи з грудня 2021 року та подання скарги на дії приватного виконавця у встановлений законом строк (десять днів від дня, коли приватний виконавець повинен був вчинити певну виконавчу дію).

З відповідною скаргою АТ "Страхова компанія "ІНГО" звернулось до суду 29.01.2024, тобто за межами встановленого десятиденного строку, з урахуванням презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.

За змістом ст. 74 ГПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.

При зверненні до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність приватного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності непереборних обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Посилання скаржника на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 760/19348/20 є безпідставним, адже як убачається зі змісту цієї постанови, у ній розглядалось питання щодо строку звернення зі скаргою на неправомірні рішення та бездіяльність державного виконавця у порядку, передбаченому нормами ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", і питання застосування строків звернення зі скаргою у порядку, визначеному нормами статей 339 - 341 ГПК України не розглядалось, правові висновки щодо застосування зазначених норм права у тексті зазначеної постанови Верховним Судом не викладалися.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що скаржником - АТ "Страхова компанія "ІНГО" не спростовано наявності у нього можливостей контролювати виконавче провадження та своєчасно отримувати інформацію про вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, не надано належних доказів в обгрунтування поважності причин пропуску строку для оскарження дій приватного виконавця, а інших об`єктивних, що не залежали від його волі, обставин пропуску строку на подання скарги на дії та бездіяльність державного виконавця скаржником не наведено, а тому суд відмовляє скаржнику у поновленні строку для подачі скарги.

Таким чином, скарга АТ "Страхова компанія "ІНГО" на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України підлягає залишенню без розгляду.

Водночас, 19.04.2024 на адресу суду від представника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М., адвоката Оксанич Р. В. надійшла заява від 19.02.2024 (вх. № 2755/24 від 19.02.2024) про стягнення з АТ "Страхова компанія "ІНГО" на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М. судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн 00 к.

Скаржник, заперечуючи проти задоволення заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, вказав на те, що така заява є безпідставною, так як приватний виконавець не є стороною у справі № 909/535/20, а тому витрати на правову допомогу не можуть бути відшкодовані на його користь.

Розглянувши заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1, 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ст. 344 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Суд зазначає, що під час розгляду скарги на дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби при вирішенні питання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягають застосуванню положення ст. 123, 126, 344 ГПК України. Подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 29.10.2018 у справі № 911/559/17. Можливість розподілу судових витрат відповідно до зазначених процесуальних положень законодавства, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, підтверджується також судовою практикою (зокрема, постанови Верховного Суду від 02.09.2021 у справі № 873/108/20, від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15, від 02.09.2021 у справі 873/148/20).

Наведеним спростовуються доводи скаржника про відсутність правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу за наслідками розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Господарського процесуального кодексу.

Системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, а саме: ст. 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17.

У даній справі суд залишив без розгляду скаргу АТ "Страхова компанія "ІНГО" щодо дій та бездіяльності приватного виконавця, відтак при розгляді заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу застосуванню підлягають загальні положення господарського процесуального законодавства, а саме стаття 130 ГПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

З викладеного убачається, що у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Тобто, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і у подальшому з залишенням позову без розгляду.

Отже, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Разом з тим, Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, відповідно до положень ч. 5 ст. 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, останньому необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача тощо.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21.

Тобто, для стягнення компенсації здійснених приватним виконавцем витрат, пов`язаних з розглядом скарги, останній повинен довести, що скарга була залишена без розгляду внаслідок саме необґрунтованих дій скаржника.

Звернення АТ "Страхова компанія "ІНГО" до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені приватним виконавцем витрати на правову допомогу.

Серед іншого слід зауважити, що у цій справі суд не встановлював зловживання процесуальними правами з боку скаржника, не застосовував до нього будь - яких заходів у зв`язку із зловживанням правами та скаргу залишив без розгляду у зв`язку з пропущенням строку для подачі скарги, а не через зловживання ним процесуальними правами.

Отже, підстав для констатування факту необґрунтованості дій скаржника у зв`язку із зверненням до суду з цією скаргою не встановлено.

З огляду на обставини справи, доводи заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на АТ "Страхова компанія "ІНГО" витрат на професійну правничу допомогу на підставі ч. 5 ст. 130 ГПК України.

Керуючись ст. 18, 130, 232-235, 326, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" про поновлення строку на подання скарги щодо дій та бездіяльності приватного виконавця відмовити.

Скаргу Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" № 172 від 26.01.2024 (вх. № 762/24 від 29.01.2024) щодо дій та бездіяльності приватного виконавця залишити без розгляду.

У задоволенні заяви представника приватного виконавця Солонька М. М., адвоката Оксанич Р. В. від 19.02.2024 (вх. № 2755/24 від 19.02.2024) про стягнення 12000 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду у визначені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України строк та порядку.

Ухвала підписана 18.03.2024.

Суддя Т. В. Стефанів