Рішення

від 18.03.2024 по справі 910/16735/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.03.2024Справа № 910/16735/23Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом приватного підприємства "Бриз"

до Національного музею народної архітектури та побуту України

про усунення перешкод в користування орендованим приміщенням, шляхом надання вільного доступу

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Бриз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного музею народної архітектури та побуту України про усунення перешкод в користування орендованим приміщенням, шляхом надання вільного доступу, а саме: зобов`язати Національний музей народної архітектури та побуту України усунути перешкоди в користуванні орендованим приміщенням, а саме експонатом музею "Шинок" із с. Бабанка, Черкаської обл., пункт громадського харчування "Шинок", який знаходиться за адресою: 03026, м. Київ, с. Пирогів, Державний музей архітектури та побуту України, згідно договору № 1 оренди нежитлового приміщення від 25.06.2003, шляхом надання вільного доступу до орендованого приміщення, згідно укладеного договору № 1 від 25.06.2003".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.11.2023 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

09.11.2023 до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви з доданими документами.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.11.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

З повідомлення про доставку електронного листа вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.. 176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику)" від 16.11.23 по справі №910/16735/23 (суддя Мудрий С.М.) було надіслано одержувачу Національний музей народної архітектури та побуту України в його електронний кабінет: 16.11.23 19:41.

25.12.2023 до канцелярії суду від Національного музею народної архітектури та побуту України надійшли відзив на позовну заяву та зустрічний позов, в якому просить суд виселити відповідача з нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, с. Пирогів, Державний музей архітектури та побуту України, пункт громадського харчування "Шинок".

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.01.2024 зустрічну позовну заяву Національного музею народної архітектури та побуту України до приватного підприємства "Бриз" про виселення та додані до неї матеріали, повернуто заявнику.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

25.06.2003 року між Державним музеєм народної архітектури та побуту України (нова назва Національний музей народної архітектури та побуту України) (музей) та приватним підприємством «Бриз» укладено договір на благодійництво, відповідно до умов якого ПП «Бриз», як благодійник, передає у власність майно за переліком, вказаним в додатку № 1 на безоплатній основі, а музей приймає у власність вказане в додатку №1 майно, яке знаходиться на земельній ділянці музею, збудовано "ПП "Бриз" і відображено на його власному балансі.

Відповідно до п.2.1 договору про благодійництво передача майна здійснюється на підставі акту приймання-передачі.

25.06.2003 року між сторонами укладено акт приймання-передачі нежилого приміщення (додаток №1 до договору про благодійництво нежилих приміщень від 25.06.2003р.) відповідно до якого орендар (ПП «Бриз») передав, а орендодавець (Державний музей народної архітектури та побуту України) прийняв належні орендареві нежилі приміщення, які знаходяться на земельній ділянці Державного музею народної архітектури та побуту України (м. Київ, с. Пирогів). Відповідно до акту передано нежитлові приміщення: будинок павільйон «Шинок» розміром 48 кв.м, будинок зала «Кулішна» та прибудови розміром 98,4 кв.м та будинок кіоск «Кулішна» розміром 9,8 кв.м. право власності на нежилі приміщення, що передаються за цим актом, у повному об`ємі переходить до орендодавця з дня підписання цього акту.

Відповідно до п.2.2 договору про благодійництво музей, після оформлення власності на майно, зобов`язується надати першочергове право користуванням майном підприємству «Бриз» на умовах його оренди, на платній основі, упродовж 30 (тридцяти) років з дня передачі майна у власність музею.

25.06.2003 року між Державним музеєм народної архітектури та побуту України (орендодавець) та приватним підприємством «Бриз» (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №1, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування нежитлове приміщення: шинок із с. Бабанка, Черкаська обл.., пункт громадського харчування «Шинок», названу в подальшому об`єкт, що орендується.

Відповідно до п.1.1 договору об`єкт, що орендується являє собою споруду - хату оштукатурену, не оздоблену іншими матеріалами орендодавця і стоїть окремо, з підсобними та допоміжними спорудами.

Адреса: 03026, м. Київ. с. Пирогів, Державний музей народної архітектури та побуту України (п.1.2 договору).

Загальна площа приміщення становить 154 кв.м (п.1.3 договору).

Розмір земельної ділянки, що передається у користування разом з об`єктом, що орендується 1151 кв.м. (п.1.5 договору).

Орендар використовує об`єкт, що орендується для надання послуг громадського харчування, відвідувача музею (п.1.8 договору).

Відповідно до п.2.1 договору оренда плата узгоджується сторонами у залежності від економічного стану та розмірів комунальних платежів орендодавця. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця шляхом наперед не пізніше 10 числа кожного місяця.

Орендна плата за об`єкт, що орендується, визначається згідно додатку №3, крім того оплата за використання електроенергії та водопостачання здійснюється у відповідності з показниками лічильник орендаря (п.2.2 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендар зобов`язується своєчасно здійснювати орендні платежі.

Відповідно до п.5.1 договору строк оренди складає 30 років з моменту прийняття об`єкту, що орендується, з моменту фактичної передачі об`єкту ствердженого актом приймання-передачі.

Частиною 1 статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 статті 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до ч. 1 статті 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Спір виник внаслідок того, що за твердженням позивача відповідач порушує права позивача, шляхом недопускання позивача до приміщення та таким чином перешкоджає господарській діяльності та порушує договір №1 та договір про благодійництво, оскільки «Шинок» є закладом громадського харчування. Тому позивач, змушений звернутись до суду для усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження орендованим майном. Даний факт перешкоджання підтверджується заявами в поліцію, фотографіями та витягом про вчинення кримінального правопорушення.

Також, позивачем надано квитанції за 2023 рік, а саме з січня 2023 по серпень 2023 рік щодо сплати оренди за договором №1, а також відшкодування податку на землю та за комунальні послуги (електроенергія, вивіз сміття).

Заперечуючи прости позову у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що 01.05.2021 року договір оренди припинив свою дію, у зв`язку з несплатою орендної плати понад три місяці. На момент припинення дії договору оренди у зв`язку з несплатою орендної плати понад три місяці, загальна заборгованість ПП «Бриз» складала 550 679,15 грн. Позивач повідомлення про розірвання договору не оскаржив, а тому позивачем невірно обрано спосіб захисту. Кошти отримані Національним музеєм народної архітектури та побуту України після 01.05.2021 року зараховувались в погашення заборгованості, що була на 01.05.2021 та оплату неустойки (відповідно до ч.2 ст. 785 ЦК України). Також, зазначено, що договір є нікчемних в силу закону.

З матеріалів справи вбачається, що листом №10-Б від 27.01.2021 відповідач просив позивача підписати акти звірки взаєморозрахунків. Зазначено, що на 01.01.2021 заборгованість по ПП «Бриз» складає 309 154,27 грн. та просив у найкоротший термін погасити заборгованість.

21.04.2021 відповідачем на адресу позивача направлено повідомлення про розірвання договору оренди вих. №74/1/1 від 20.04.2021 в якому зазначено, що станом на 20.04.2021 року в ПП «Бриз» існує заборгованість понад п`ять місяців підряд. Зважаючи на викладене, та системне невиконання умов договору в частині сплати орендних платежів повідомлено про те, що Національний музей народної архітектури та побуту України розриває договір оренди з 01.05.2021 року та вимагає погасити заборгованість, що виникла в ПП «Бриз» перед Національним музеєм народної архітектури та побуту України.

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості договору №1 від 25.06.2003 між Національним музеєм народної архітектури та побуту України та ПП «Бриз», який підписаний тільки відповідачем, в якому зазначено, що за результатами звіряння розрахунків встановлено: дебіторська заборгованість ПП «Бриз» перед Національним музеєм народної архітектури та побуту України в розмірі 446 382,64 грн.

Відповідно до статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Згідно з п.3.1 договору оренди орендодавець має право припинити орендні відносини у випадках, коли орендар порушує умови договору та не сплачує орендну плату більше трьох місяців підряд.

Будь-яких доказів та спростування наявності заборгованість понад п`ять місяців підряд станом на 20.04.2021 року позивачем не надано.

Таким чином, договір є розірваний в односторонньому порядку з 01.05.2021 року.

Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи вищезазначене, у позивача відсутні підстави для користування орендованим майном з 01.05.2021 року (розірвання договору оренди).

В позовній заяві позивачем зазначено, що працівники відповідача з 28.06.2023 почали не пропускати директора ПП «Бриз» на територію музею, де знаходять орендовані приміщення позивача згідно договору №1 та договору про благодійність.

Оскільки, вимога позивача щодо зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні орендованим приміщенням, а саме експонатом музею "Шинок" із с. Бабанка, Черкаської обл., пункт громадського харчування "Шинок", який знаходиться за адресою: 03026, м. Київ, с. Пирогів, Державний музей архітектури та побуту України, згідно договору № 1 оренди нежитлового приміщення від 25.06.2003, шляхом надання вільного доступу до орендованого приміщення, згідно укладеного договору № 1 від 25.06.2003, обґрунтовані перешкодами у період після 28.06.2023 року, а судом встановлено відсутність підстав користування позивачем орендованим майном з 01.05.2021 року, тому вимога позивача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Також, суд зазначає, в силу ч.3 статті 184 ГПК України якщо позивачем до закінчення підготовчого провадження подано заяву про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов`язаного з предметом спору правочину, який суперечить закону, суд надає відповідачу, іншим учасникам справи час на підготовку своїх пояснень та заперечень з приводу поданої заяви.

Частиною 3 статті 237 ГПК України передбачено, що ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Враховуючи вищезазначене, питання щодо недійсності договору (нікчемності) в даній справі не досліджувалось.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ч.1 ст. 79, ст.ст. 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий