Постанова

від 20.06.2024 по справі 910/16735/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2024 р. Справа№ 910/16735/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 20.06.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Бриз" на рішення Господарського суду

міста Києва від 18.03.2024

у справі № 910/16735/23 (суддя - Мудрий С.М.)

за позовом приватного підприємства "Бриз"

до Національного музею народної архітектури та побуту України

про усунення перешкод в користування орендованим приміщенням, шляхом надання вільного доступу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Приватне підприємство "Бриз" (далі - позивач, ПП "Бриз", скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного музею народної архітектури та побуту України (далі - відповідач, Музей) про усунення перешкод у користування орендованим приміщенням, шляхом надання вільного доступу, а саме: зобов`язати Національний музей народної архітектури та побуту України усунути перешкоди в користуванні орендованим приміщенням, а саме експонатом музею "Шинок" із с. Бабанка, Черкаської обл., пункт громадського харчування "Шинок", який знаходиться за адресою: 03026, м. Київ, с. Пирогів, Державний музей архітектури та побуту України, згідно договору № 1 оренди нежитлового приміщення від 25.06.2003, шляхом надання вільного доступу до орендованого приміщення, згідно укладеного договору № 1 від 25.06.2003".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі №910/16735/23 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав, що оскільки вимога позивача щодо зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні орендованим приміщенням, а саме експонатом музею "Шинок" із с. Бабанка, Черкаської обл., пункт громадського харчування "Шинок", який знаходиться за адресою: 03026, м. Київ, с. Пирогів, Державний музей архітектури та побуту України, згідно договору № 1 оренди нежитлового приміщення від 25.06.2003, шляхом надання вільного доступу до орендованого приміщення, згідно укладеного договору № 1 від 25.06.2003, обґрунтовані перешкодами у період після 28.06.2023, а судом першої інстанції встановлено відсутність підстав користування позивачем орендованим майном з 01.05.2021, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Приватне підприємство "Бриз" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.03.2024 по справі № 910/16735/23 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПП "Бриз" а саме: зобов`язати Національний музей народної архітектури та побуту України (ЄДРПОУ 03922125), усунути перешкоди в користуванні орендованим приміщенням, а саме експонатом музею "Шинок" із с. Бабанка, Черкаської обл. пункт громадського харчування, "Шинок", який знаходиться за адресою: 03026, м. Київ, с. Пирогів, Державний музей народної архітектури та побуту України, згідно Договору №1 оренди нежитлового приміщення від 25.06.2003 року, шляхом надання вільного доступу до орендованого приміщення, згідно укладеного Договору №1 від 25.06.2003.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач зазначає, що Договір розірвано із 01.05.2021, проте із матеріалів справи не зрозуміло який саме договір відповідач вважає розірваним. Також скаржник зазначає, що із матеріалів справи не зрозуміло за яким саме договором відповідач зазначає про наявність заборгованості.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

16.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у встановлений ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 строк, відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, який був прийнятий судом у порядку ст 263 ГПК України, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що 01.05.2021 договір оренди припинив свою дію, у зв`язку з несплатою орендної плати понад три місяці, за загальною заборгованістю ПП «Бриз» у розмірі 551 679,15 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 витребувано справу №910/16735/23 з Господарського суду міста Києва.

18.04.2024 на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 прибула справа №910/16735/23 до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 апеляційну скаргу приватного підприємства "Бриз" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/16735/23 - залишено без руху.

25.04.2024 через електронний суд надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги від Приватного підприємства "Бриз".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Бриз" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/16735/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бриз" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/16735/23. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 30.05.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 відкладено розгляд справи №910/16735/23 на 20.06.2024. Зобов`язано Національний музей народної архітектури та побуту України надати суду для огляду оригінал Договору № 1 оренди не житлового приміщення від 25 червня 2003 року.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

Представники позивача та відповідача у судове засідання 20.06.2024 не з`явились. Про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного документа від 06.06.2024. Жодних клопотань, заяв про неможливість розгляду апеляційної скарги без їх участі до суду апеляційної інстанції не надходило.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 25.06.2003 між Державним музеєм народної архітектури та побуту України (нова назва Національний музей народної архітектури та побуту України) та Приватним підприємством «Бриз» укладено договір на благодійництво, відповідно до умов якого ПП «Бриз», як благодійник, передає у власність майно за переліком, вказаним в додатку № 1 на безоплатній основі, а музей приймає у власність вказане в додатку №1 майно, яке знаходиться на земельній ділянці музею, збудовано "ПП "Бриз" і відображено на його власному балансі.

Відповідно до п.2.1 договору про благодійництво передача майна здійснюється на підставі акту приймання-передачі.

25.06.2003 у між сторонами укладено акт приймання-передачі нежилого приміщення (додаток №1 до договору про благодійництво нежилих приміщень від 25.06.2003р.) відповідно до якого орендар (ПП «Бриз») передав, а орендодавець (Державний музей народної архітектури та побуту України) прийняв належні орендареві нежилі приміщення, які знаходяться на земельній ділянці Державного музею народної архітектури та побуту України (м. Київ, с. Пирогів). Відповідно до акту передано нежитлові приміщення: будинок павільйон «Шинок» розміром 48 кв.м, будинок зала «Кулішна» та прибудови розміром 98,4 кв.м та будинок кіоск «Кулішна» розміром 9,8 кв.м. право власності на нежилі приміщення, що передаються за цим актом, у повному об`ємі переходить до орендодавця з дня підписання цього акту.

Відповідно до п.2.2 договору про благодійництво музей, після оформлення власності на майно, зобов`язується надати першочергове право користуванням майном підприємству «Бриз» на умовах його оренди, на платній основі, упродовж 30 (тридцяти) років з дня передачі майна у власність музею.

25.06.2003 між Державним музеєм народної архітектури та побуту України (орендодавець) та приватним підприємством «Бриз» (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №1, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування нежитлове приміщення: шинок із с. Бабанка, Черкаська обл.., пункт громадського харчування «Шинок», названу в подальшому об`єкт, що орендується.

Відповідно до п.1.1 договору об`єкт, що орендується являє собою споруду - хату оштукатурену, не оздоблену іншими матеріалами орендодавця і стоїть окремо, з підсобними та допоміжними спорудами.

Адреса: 03026, м. Київ. с. Пирогів, Державний музей народної архітектури та побуту України (п.1.2 договору).

Загальна площа приміщення становить 154 кв.м (п.1.3 договору).

Розмір земельної ділянки, що передається у користування разом з об`єктом, що орендується 1151 кв.м. (п.1.5 договору).

Орендар використовує об`єкт, що орендується для надання послуг громадського харчування, відвідувача музею (п.1.8 договору).

Відповідно до п.2.1 договору оренда плата узгоджується сторонами у залежності від економічного стану та розмірів комунальних платежів орендодавця. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця шляхом наперед не пізніше 10 числа кожного місяця.

Орендна плата за об`єкт, що орендується, визначається згідно додатку №3, крім того оплата за використання електроенергії та водопостачання здійснюється у відповідності з показниками лічильник орендаря (п.2.2 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендар зобов`язується своєчасно здійснювати орендні платежі.

Відповідно до п.5.1 договору строк оренди складає 30 років з моменту прийняття об`єкту, що орендується, з моменту фактичної передачі об`єкту ствердженого актом приймання-передачі.

Спір виник внаслідок того, що за твердженням позивача відповідач порушує права позивача, шляхом недопускання позивача до приміщення та таким чином перешкоджає господарській діяльності та порушує договір №1 та договір про благодійництво, оскільки «Шинок» є закладом громадського харчування. Тому позивач, змушений звернутись до суду для усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження орендованим майном. Даний факт перешкоджання підтверджується заявами в поліцію, фотографіями та витягом про вчинення кримінального правопорушення.

Також, позивачем надано квитанції за 2023 рік, а саме з січня 2023 по серпень 2023 рік щодо сплати оренди за договором №1, а також відшкодування податку на землю та за комунальні послуги (електроенергія, вивіз сміття).

Заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що 01.05.2021 договір оренди припинив свою дію, у зв`язку з несплатою орендної плати понад три місяці. На момент припинення дії договору оренди у зв`язку з несплатою орендної плати понад три місяці, загальна заборгованість ПП «Бриз» складала 550 679,15 грн. Позивач повідомлення про розірвання договору не оскаржив, а тому позивачем невірно обрано спосіб захисту. Кошти отримані Національним музеєм народної архітектури та побуту України після 01.05.2021 року зараховувались в погашення заборгованості, що була на 01.05.2021 та оплату неустойки (відповідно до ч.2 ст. 785 ЦК України). Також, зазначено, що договір є нікчемних в силу закону.

З матеріалів справи вбачається, що листом №10-Б від 27.01.2021 відповідач просив позивача підписати акти звірки взаєморозрахунків. Зазначено, що на 01.01.2021 заборгованість по ПП «Бриз» складає 309 154,27 грн. та просив у найкоротший термін погасити заборгованість.

21.04.2021 відповідачем на адресу позивача направлено повідомлення про розірвання договору оренди вих. №74/1/1 від 20.04.2021 в якому зазначено, що станом на 20.04.2021 року в ПП «Бриз» існує заборгованість понад п`ять місяців підряд. Зважаючи на викладене, та системне невиконання умов договору в частині сплати орендних платежів повідомлено про те, що Національний музей народної архітектури та побуту України розриває договір оренди з 01.05.2021 року та вимагає погасити заборгованість, що виникла в ПП «Бриз» перед Національним музеєм народної архітектури та побуту України.

У матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості договору №1 від 25.06.2003 між Національним музеєм народної архітектури та побуту України та ПП «Бриз», який підписаний тільки відповідачем, в якому зазначено, що за результатами звіряння розрахунків встановлено: дебіторська заборгованість ПП «Бриз» перед Національним музеєм народної архітектури та побуту України в розмірі 446 382,64 грн.

Згідно з п.3.1 договору оренди орендодавець має право припинити орендні відносини у випадках, коли орендар порушує умови договору та не сплачує орендну плату більше трьох місяців підряд.

Як зазначалось колегією суддів вище, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що договір є розірваний в односторонньому порядку з 01.05.2021, а, отже, у позивача відсутні підстави для користування орендованим майном з 01.05.2021 (розірвання договору оренди).

Проте, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог саме з підстав розірвання договору, з огляду на таке.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту відзиву як на позов, так і на апеляційну скаргу вбачається, що за твердженнями відповідача останнім 21.04.2021 було направлено на адресу позивача повідомлення про розірвання договору №74/1/1 та звільнення займаного приміщення на підставі ст. 782 ЦК України.

Надаючи правову оцінки даним доводам відповідача, колегія суддів звертає увагу, що між позивачем та відповідачем 25 червня 2003 було укладено два договори нежитлових приміщень за №1 та №2, у той час як у повідомленні про розірвання договору оренди від 20.04.2021 за номером №74/1/1 вказано «…25 червня 2003 року Національний музей народної архітектури та побуту України одного боку, надалі «Орендодавець», та приватне підприємство «Бриз» з іншого боку, надалі «Орендар», уклали договір оренди.

Станом на 20.04.21 року в ПП «Бриз» існує заборгованість понад п?ять місяців підряд.

Відповідно до ст. 782 ЦК України Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

Зважаючи на викладене, та системне невиконання вами умов договору в частині сплати орендних платежів повідомляємо вас про те, що Національний музей народної архітектури побуту України розриває з вами договір оренди з 01.05.2021 року, та вимагає погасити заборгованість, що виникла в ПП «Бриз» перед Національним музеєм народної архітектури побуту України.»

Проаналізувавши зміст вищевикладеного повідомлення, колегія суддів констатує, що зі змісту останнього не вбачається про розірвання якого саме договору відповідачем зазначено у відповідному повідомленні.

Водночас, зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що судом першої інстанції взагалі не з`ясовано повністю дану обставину справи та не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме не зрозуміло який саме договір розриває відповідач з позивачем.

У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу, що відповідач продовжував отримувати кошти за оренду протягом 2021-2023 років.

Як вбачається із матеріалів справи, на початку 2022 року, а саме 19.01.2022 ПП "БРИЗ" повторно зверталось до відповідача із листом №1 (про що стоїть відмітка про отримання 21.01.2022) щодо перерахунку орендної плати з 12 березня 2020 року і до закінчення дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів на підставі зазначеної вище ч.1 п.2 Постанови Кабінету Міністрів від 15 липня 2020 № 611 щодо сплати 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2, а саме: орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення: кафе, барів, кафе-барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи; кафе, барів, кафе-барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи.

У свою чергу 24.01.2022 на адресу позивача надійшла відповідь № 12-Б від відповідача в якій зазначено:

"…щодо перерахунку суми орендної плати в період карантину, то ПП "БРИЗ" не підлягає до переліку орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним махіном здійснюється у розмірі 50% відповідно до Додатку 2 до Постанови КМУ від 15.07.2020 року № 611…".

Тобто, відмовляючи в задоволенні перерахунку суми орендної плати в період карантину, відповідачем зазначено, що ПП "БРИЗ" не підлягає до переліку орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним махіном здійснюється у розмірі 50% відповідно до Додатку 2 до Постанови КМУ від 15.07.2020 року № 611, а не те, що договір оренди нерухомого майна розірвано.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Враховуючи вищезазначене, та оскільки, відповідач і далі продовжував виставляти акти звірки, отримувати гроші на рахунок згідно договорів оренди, а також з огляду на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повідомлення щодо розірвання саме Договору оренди нежитлового приміщення 1 від 25.06.2003 року, колегія суддів дійшла висновку, що Договір оренди нежитлового приміщення №1 від 25.06.2003 не є розірваний.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому ст. 188 ГК України, або у судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Підсумовуючи все вищевиклдене в сукупності, колегія суддів констатує про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів розірвання договору оренди нежитлового приміщення №1 від 25.06.2003, у зв`язку із чим колегія суддів вважає за необхідне виключити відповідний висновок суду першої інстанції із мотивувальної частини оскаржуваного рішення.

Щодо зобов`язання Національного музею народної архітектури та побуту України усунути перешкоди в користуванні орендованим приміщенням, а саме експонатом музею "Шинок" із с. Бабанка, Черкаської обл., пункт громадського харчування "Шинок", який знаходиться за адресою: 03026, м. Київ, с. Пирогів, Державний музей архітектури та побуту України, згідно договору № 1 оренди нежитлового приміщення від 25.06.2003, шляхом надання вільного доступу до орендованого приміщення, згідно укладеного договору № 1 від 25.06.2003, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, як на підставу позовних вимог позивач зазначає, що директора позивача ОСОБА_1 28.06.2023 працівники відповідача почали не пропускати на територію Музею, де знаходяться орендовані приміщення позивача згідно Договору № 1 та Договору про благодійність.

За доводами позивача останній звертався в усному порядку до Музею, щодо того, на якій підставі відповідач не пропускає директора позивача до орендованого приміщення, та в якому знаходить все майно ПП "БРИЗ", на що відповідач зазначив що нібито Договір №1 є недійсним.

Згідно п.3.1. Договору № 1 Орендодавець надає тимчасові перепустки для працівників Орендаря.

Також позивач зазначає, що директору ПП "БРИЗ" ОСОБА_1 довелось купувати квитки через касу Музея для того, щоб попасти до орендованого ПП "БРИЗ" приміщення, а саме до пункту громадського харчування "Шинок" згідно до Договору №1 та Договору про благодійництво. Після того як директор позивача потрапив на територію Музею, останній не зміг відкрити орендоване приміщення, оскільки відповідач змінив замки (а саме повісив додатково на замки позивача ще свої) та поставив перешкоду (у вигляді бочки на причіп) біля вхідних дверей до пункту громадського призначення "Шинок".

У зв`язку із зазначеним директор позивача звернувся до Голосіївського управління поліці ГУНП в м. Києві із заявою (повідомленням) про кримінальне правопорушення про що було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній систем "Інформаційний портал Національної поліції України" журнал єдиного облік; Голосіївського управління поліції ГУНП в м. Києві за № 24475 від 03.07.2023 щодо того, що ОСОБА_1 , як директора позивача не пропускають на КПП, договір оренди дійсний та не розірваний.

Також 03.07.2023 директор позивача звернувся до Голосіївського управління поліції ГУНП в місті Києві із заявою (повідомленням) про кримінальне правопорушення про, що було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційний порта Національної поліції України" журнал єдиного обліку Голосіївського управління поліції ГУНП в м. Києві за № 24667 від 03.07.2023 щодо того, що 26.06.202 о 11: 34 за адресою; Голосіївський район м. Києва, вул. Ак. Тронька, прийшли члени інвентаризаційної комісії та заважали здійснювати господарську діяльність в результаті чого виник словесний конфлікт погроз вбивством і фізичною розправою

У свою чергу 03.07.2023 директор позивача звернувся до Голосіївського управління поліції ГУНП в місті Києві із заявою (повідомленням) про кримінальне правопорушення про, що було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" журнал єдиного обліку Голосіївського управлінь поліції ГУНП в м. Києві за № 24997 від 03.07.2023 щодо того, що 01.07.2023 о 11: 46 за адресою; Голосіївський район м. Києва, вул. Ак. Тронька, 1, Музей архітектури та побуту працівники не пропускають заявника до орендованого приміщення за усною вказівкою заступника директора відповідача ОСОБА_2 . Під час відпрацювання виклику було встановлено, що на даний момент заявник знаходячись на місці події виявив під дверима орендованого приміщення бочку, яка не дає можливості дістатись до приміщення, а також і майна яке там знаходиться.

У подальшому 05.07.2023 директор позивача звернувся до Голосіївського управління поліції ГУНП в Києві із заявою (повідомленням) про кримінальне правопорушення про, що було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційний порталу Національної поліції України" журнал єдиного обліку Голосіївського управління поліції ГУНП в м. Києві за № 25317 від 05.07.2023 щодо того, що йому заважають здійснювати господарську діяльність.

За доводами позивача 07.07.2023 директор позивача звернувся до Голосіївського управління поліції ГУНП в і Києві із заявою (повідомленням) про кримінальне правопорушення про що було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний порт; Національної поліції України" журнал єдиного обліку Голосіївського управліні поліції ГУНП в м. Києві за № 26121 від 07.07.2023 щодо того, що вчинені самоправні дії невстановленими особами на території Національного музею архітектури та побуту України за адресою: м. Київ, вул. Тронька, 1.

Також як зазначає позивач, 24.07.2023 директор останнього звернувся до Голосіївського управління поліції ГУНП в Києві із заявою (повідомленням) про кримінальне правопорушення про, що було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційний порт Національної поліції України" журнал єдиного обліку Голосіївського управління поліції ГУНП в м. Києві за № 28034 від 24.07.2023 щодо того, що договір працівниками відповідача не визнається із 26.06.2023 та не дають можливості здійснювати господарську діяльність.

Як вбачається із матеріалів справи, що 08.07.2023 було внесено дані про кримінальне провадження до ЄРДР підставі заяви від 07.07.2023, ЄО 26121. Кримінальне провадження 12023105010000854 від 10.07.2023 за ознаками кримінальне правопорушення передбаченого ст. 356 ККУ, а саме самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересм власника.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Надаючи правову оцінку, наявним у матеріалах справи талонів-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, колегія суддів констатує, що дані талони є нічим іншим як підтвердженням прийняття заяви ОСОБА_1 , як директора позивача, зокрема, зі слів останнього, без зазначення будь-яких результатів розгляду відповідних заяв.

Колегія суддів, принагідно звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про результати розгляду відповідних заяв (повідомлень) про кримінальне правопорушення та іншу подію, а тому, на переконання колегії суддів, самі по собі заяви директора позивача про вчинення представниками відповідача дій на вчинення перешкод у користуванні орендованим майном, не можуть бути належними та допустимими доказами підтвердження вчинення таких дій представниками відповідача.

У свою чергу, з вищевикладених підстав також не приймається як належний та допустимий доказ вчинення представниками відповідача дій на вчинення перешкод у користуванні орендованим майном і Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.07.2023, номер кримінального провадження 12023105010000854.

Водночас, дослідивши наявні в матеріалах справи фото-копії, як доказ на підтвердження вчинення протиправних дій відповідача, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Так, на переконання колегії суддів, із наявних матеріалів справи неможливо встановити за індивідуальними ознаками речі, що це є саме об`єкт оренди нерухомого майна за договором від 25.06.2003 за №1, а тому колегією суддів оцінюються критично відповідні фото-копії як належний та допустимий доказ на підтвердження позовних вимог.

Більш того, колегія суддів звертає увагу, що із даних фото-копій вбачається, що останні були створені 29.06.2023, 20.07.2023, 20.08.2023, 03.09.2023, у той час як із відповідним позовом позивач звернувся 25.10.2023, і якщо навіть припустити, що на фото-копіях зображено саме об`єкт оренди нерухомого майна за договором від 25.06.2003 за №1, то колегія суддів не може з впевненістю констатувати, що саме на момент звернення з відповідним позовом існували вищезазначені перепони у користуванні орендованим майном.

Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги у даній справі є такими, що не доведені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають з підстав, викладених в мотивувальній частині даної постанови.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, враховуючи, що господарський суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення зробив висновки, які не в повній мірі відповідають обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України та змінити мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення та з врахуванням норм ст. 269 Господарського процесуального кодексу України викласти її в редакції даної постанови.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бриз" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/16735/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/16735/23 - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/16735/23 - залишити без змін.

4. Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за Приватним підприємством "Бриз".

5. Матеріали справи №910/16735/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 05.09.2024. (після виходу суддів з відпустки)

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун