Рішення

від 07.03.2024 по справі 914/630/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2024 Справа № 914/630/18

За позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія», с. Острожець Мостиського району Львівської області,

за участю третьої особи 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

за участю третьої особи 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватна фірма «Фрей-СЛВВ», м. Львів,

за участю третьої особи 3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ЛКП «Львівелетротранс», м. Львів,

за участю третьої особи 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, м. Львів,

за участю третьої особи 5, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», м. Львів,

про: витребування з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомості.

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

За участю представників сторін:

від позивача: Шевченко М.І. - представник

від відповідача: Алексеєнко А.А. представник

від третьої особи -1: Чижович І.Г. - представник

від третьої особи -2: не з`явився

від третьої особи -3: Кудрань М.М. представник

від третьої особи -4: не з`явився

від третьої особи -5: не з`явився

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Ольвія, третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Приватна фірма «Фрей-СЛВВ» про витребування з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права приватної власності.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.04.2018 (суддя Пазичев В.М.) відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 22.06.2018 на задоволення клопотання відповідача від 19.06.2018 за вх. № 1666/18 про призначення судової експертизи по справі № 914/630/18 провадження у справі № 914/630/18 зупинено, доручено проведення судової експертизи експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, поставлено на вирішення експерта наступні питання:

1) Який об`єкт нерухомості був фактично придбаний відповідачем: той, що зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 4725246101, або той, що зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 92196634601?

2) Яка фактична площа спірного об`єкта?

3) З яких елементів (кімнат, горищ, підвалів, сараїв тощо) складається спірний об`єкт і яка площа таких елементів і об`єкту в цілому?

4) Яка ринкова (дійсна) вартість об`єкта нерухомого майна - будівлі по вул. Братів Тимошенків, 4 у м. Львові, в т.ч. з врахуванням усіх елементів, що в нього включені, а також вартості земельної ділянки, яка знаходиться під цією будівлею, станом на момент подання позову Львівською міською радою?

Згідно розпорядження керівника апарату суду від 17.09.2019 №455 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №914/630/18 у зв`язку із досягненням суддею Пазичевим В.М. шістдесяти п`яти років та припиненням повноважень судді (наказ голови суду № 296-к від 10.09.2019 року про припинення трудових відносин із суддею Пазичевим В.М.) та призначено головуючим суддю Березяк Н.Є.

Ухвалою суду від 04.11.2019 (суддя Березяк Н.Є.) справу №914/630/18 прийнято до розгляду.

Ухвалою суду від 25.11.2019 матеріали справи №914/630/18 скеровано Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, для проведення судової експертизи призначеної ухвалою суду від 22.06.2018, провадження в справі №914/630/18 зупинено.

Ухвалою суду від 11.09.2023 провадження у справі № 914/630/18 поновлено у зв`язку з направленням Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз висновку експертів за №4084-4085 від 29.08.2023 за результатами проведення судово-технічної експертизи документів та поверненням до Господарського суду Львівської області матеріалів справи №914/630/23.

Згідно висновку експерта від 29.08.2023 №4084-4085 за результатом проведення будівельно технічної експертизи експертом зазначено наступне:

1.Встановлення об`єктів нерухомості по їх реєстраційних номерах, що внесені Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не в ходить до кола питань, що вирішуються будівельно-технічною експертизою.

2. Фактична площа спірного об`єкта, а саме будівлі санаторію-профілакторію Літ А1, яка розташована по вул. Братів Тимошенків, 4 в м. Львові на час проведення дослідження становить 835,70 кв.м.

3. Перелік приміщень, їх площі з яких складається спірний об`єкт і яка площа таких елементів і об`єктів в цілому наведено в дослідницькій частині висновку.

4. Визначити ринкову (дійсну) вартість об`єкта нерухомого майна - будівлі по вул. Братів Тимошенків, 4 у м. Львові, в т.ч. з врахуванням усіх елементів, що в нього включені, а також вартості земельної ділянки, яка знаходиться під цією будівлею, станом на момент подання позову Львівською міською радою не надається можливим.

Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 11.01.2024 закрито підготовче провадження у справі № 914/630/18 та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.02.2024. В подальшому розгляд справи по суті відкладено на 07.03.2024.

В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне майно вибуло з володіння власника територіальної громади м. Львова поза його волею, що є підставою, відповідно до статей 387, 388 ЦК України, для витребування майна з володіння ТзОВ «Ольвія» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради та скасування державної реєстрації права приватної власності.

Зокрема, у поданих до суду відповіді на відзив, поясненнях, зазначає наступне:

Із долучених до позовної заяви інвентарної картки, листів і довідок ЛКП «Львівелектротранс» та технічного паспорта вбачається, що на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувала будівля санаторію профілакторію по вул. Бр. Тимошенків, 4. Як стверджує третя особа, в технічному паспорті, поданому відповідачем та в технічному паспорті на будівлю позивача зазначено один і той інвентаризаційний номер -№53, що підтверджує тотожність цих будівель.

Львівська міська рада зазначає, що дані наведені в договорі купівлі продажу від 30.09.2018 є неправдиві (неіснуючий кадастровий номер);

Як зазначає позивач, із посиланням на ч.2 ст. 388 ЦК України відповідач стверджує що спірне майно не може бути витребуване від добросовісного набувача оскільки було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Проте, на думку позивача, ця норма законодавства не підлягає застосуванню, так як спірне майно було продане відповідачу в добровільному порядку Фірмою «Фрей-СЛВВ», а не в порядку процедури виконання рішення суду. Позивач зазначає, що договір купівлі-продажу між ПФ Фірмою «Фрей-СЛВВ» та ТзОВ «Ольвія» укладений 30.09.2013р., тобто до початку процедури примусового виконання рішення суду, яка мала початися з 02.10.2013.

В даному випадку, на думку позивача, спірне майно не було реалізоване в порядку процедури примусового виконання рішення суду, а в добровільному порядку за принципом свободи договірних відносин, тому не підлягає застосуванню ч. 2 ст. 388 ЦК України, а застосовується ст. 387 і ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Позивач зазначає, що при співставленні технічного паспорта на будівлю від 18.02.1997, долученого до позовної заяви, та технічного паспорта від 07.11.2013, наданого відповідачем до відзиву, вбачається, що ці будівлі тотожні, проте має місце незначне перепланування приміщень у внутрішньому об`ємі будівлі. Разом з тим, перепланування приміщень не позбавляє власника майна права витребувати належне йому майно з чужого незаконного володіння.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, просив в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх заперечень відповідач послався на наступне:

- Львівській міській раді було відомо про те, що майно є власністю відповідача з 2014 року, з огляду на лист прокуратури м. Львові від 06.03.2014 до ЛКП «Львівелектротранс» (лист від 06.03.2014 №20/30-23-14);

- з долученої інформаційної довідки з Державного РРП на НМ ... від 03.04.2018 №119456753 майно на яке зареєстровано право власності Львівської міської ради це - будівля піп літерою «А-1», загальна площа 453, 9 кв.м та прибудова під літерою «А-2 з підвалом розміром 6,20м х 12.8 м+2,85 м х 3,58 м.

Як зазначає відповідач, майно власником якого він є це - Будинок санаторію-профілакторію, загальною площею 481,00 кв.м. Отже, на думку відповідача, Позивачем не доведено, що це один і цей же об`єкт нерухомого майна, однакова адреса ще не є належним підтвердженням ідентифікації будівель, а лише підтверджує неналежне виконання Позивачем повноважень щодо обліку об`єктів/будівель(будинків) в частині регулювання. На думку відповідача :

- інвентаризаційна картка, також не дозволяє провести ідентифікацію об`єктів, а лише відображає бухгалтерські проводки / записи;

- неналежним доказом, на думку відповідача, є і довідка від 15.10.2014 №30/1638, видана щодо нежитлових приміщень, загальною площею 453,9 кв. м, адже інформація стосується невизначених приміщень, а не цілісного будинку;

- факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння;

- будинок санаторію-профілакторію, загальною площею 481,00 кв.м належить Відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 13.09.2013, укладеному під час виконання виконавчого провадження №39950760 відкритого на підставі виконавчого листа від 11.09.2013 №461/7734/13-ц, продаж вчинено за ціною 729441,00 грн.;

- підставою для відкриття виконавчого провадження є виконавчий документ визначений в ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження». В даному випадку стягувач ОСОБА_1 пред`явив до виконання виконавчий лист від 11.09.2013 №461/7734/13-ц виданий Галицьким районним судом м. Львова;

- згідно виконавчого провадження ТзОВ «ОЛЬВІЯ» сплачено кошти на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС ЛМУЮ та такі надійшли на рахунок відділу, (платіжне доручення №1 від 27.09.2013 - Платник ТзОВ «ОЛЬВІЯ - одержувач Шевченківський відділ ДВС МУЮ, призначення на виконання виконавчого листа від 11.09.2013 №461/7734/13-й виданого Галицьким районним судом м.Львова та згідно попереднього договору від 27.09.2013, рсестр.№3626, сума 729441,00 грн», копія якого додана до Відзиву);

- будинок санаторію-профілакторію, загальною площею 481.00 кв.м належить Відповідачу на підставі договору купівлі-продажу укладеному між ПП «ФРЕЙ-СЛВВ» «ОЛЬВІЯ» від 13.09.2013 укладеному під час виконання виконавчого провадження №39950760 від 24.09.2013 відкритого на підставі виконавчого листа від 11.09.2013 №461/7734/ 13-ц, продаж вчинено за ціною 729441,00 грн. (копія якого долучена до відзиву від 24.04.2018).

Присутній в судовому засіданні представник третьої особи-1-Упралвння комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, просив суд позовні вимоги задоволити з підстав наведених в поданих до суду поясненнях, зазначивши, зокрема, що будинок санаторію профілакторію вибув з комунальної власності поза волею власника.

Присутній в судовому засіданні представник третьої особи 3 ЛКП «Львівелектротранс», просив задоволити позовні вимоги з підстав, зокрема, викладених в поданих до суду поясненнях . В обґрунтування своїх пояснень посилається на :

- будівля санаторію профілакторію (спірна будівля) перебуває на балансі ЛКП «Львіввелектротранс», що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів з 1969 року та належить на праві комунальної власності Львівській міській раді;

- ні ЛКП «Львівелектротранс», ні його правопопередники, ні Львівська міська рада, ні Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради дану будівлю не відчужували;

-приватна фірма «Фрей СЛВВ» придбало спірну будівлю в Західно-українське регіональне підприємство Закритого акціонерного товариство «Південенергомонтаж», яке набуло право власності на цю будівлю на підставі договору купівлі продажу нерухомого майна від 03.02.1997, акту здачі приймання від 03.02.1997, що мало б підтверджуватись реєстраційним посвідченням №000917 від 18.02.1997;

- відомості про те, що Західно-українське регіональне підприємство Закритого акціонерного товариство «Південенергомонтаж» набуло права власності на спірну будівлю не відповідають дійсності, оскільки не підтверджені жодними фактичними даними і вказані виключно лише в договорі купівлі-продажу будинку санаторію- профілакторію від 22.10.2003, що укладений між цим підприємством та ПП«Фрей- СЛВВ». Однак такий не зареєстрований в БТІ;

-рішення Галицького районного суду м. Львова у справі №461/7734/13-ц від 09.08.2013 не стосується спірних приміщень;

-договір купівлі продажу від 30.09.2013 укладено до початку примусового виконання рішення.

Представники третіх осіб 2,4,5 в судове засідання не з`явились.

В судовому засіданні 07.03.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як зазначає позивач, будівля під літ. «А-1» загальною площею 453,9 кв.м та прибудова під літ. «А-2» з підвалом розміром 6,20м х 12,8м + 2,85 м х 3,58м по вул. Братів Тимошенків, 4 належить на праві комунальної власності Львівській міській раді. Реєстрація права власності на будівлю проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.05.2016 на підставі рішення виконавчого комітету від 01.04.2016 №239. Реєстраційний номер об`єкта 921966346101.

Зазначена будівля це будівля санаторію-профілакторію, як зазначає позивач, перебуває на балансі ЛКП «Львівелектротранс», що підтверджується довідкою ЛКП «Львівелектротранс» від 15.10.2014 №30/1638 та інвентарною карткою обліку основних засобів за 1969р.

20.09.1990 виконавчий комітет Львівської міської ради народних депутатів прийняв рішення «Про надання дозволу Львівському трамвайно-тролейбусному Управлінню на проектування і реконструкцію профілакторію на вул. Станіславського», згідно з яким дозволено реконструкцію профілакторію на вул. Станіcлавського, 4 (тепер вул. Братів Тимошенків, 4).

Проте, як стверджує позивач, з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що будинок санаторію - профілакторію по вул. Братів Тимошенків 4 вибув з комунальної власності.

30.01.2013 зареєстровано право приватної власності за приватною фірмою «Фрей-СЛВВ». Підстава виникнення права власності: - договір купівлі-продажу будинку санаторію-профілакторію від 22.10.2003, укладений між Західноукраїнським регіональним підприємством ЗАТ «Південенергомонтаж», як продавцем та приватною фірмою «Фрей-СЛВВ як покупецем; -акт приймання- передачі до договору купівлі-продажу будинку санаторію-профілакторію, виданий 22.10.2003, видавник: Західноукраїнське регіональне підприємство ЗАТ «Південенергомонтаж».

В п.1.2 Договору купівлі-продажу від 22.10.2003 зазначено, що майно належить продавцеві на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.02.1997, акту здачі-приймання від 03.02.1997 та підтверджується реєстраційним посвідченням №000917 від 18.02.1997р.

Проте, як зазначає позивач, листом від 03.11.2017 №5181 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» повідомило, що в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок №4 на вул. Братів Тимошенків, відомості про видачу реєстраційного посвідчення №000197 від 18.02.1997 про право власності ЗАТ «Південенергомонтаж» відсутні.

На сьогодні право власності на об`єкт за адресою: буд. №4 на вул. Братів Тимошенків у м. Львові зареєстровано за ТзОВ «Ольвія».

Підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу №3636 від 30.09.2013, видавник - Новосад О.П., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу. Цей договір купівлі-продажу укладено між приватною фірмою «Фрей-СЛВВ» та ТзОВ «Ольвія».

Оскільки, на переконання позивача, спірне майно вибуло з володіння власника територіальної громади м. Львова поза його волею, це є підставою, відповідно до статей 387, 388 ЦК України, для витребування майна у набувача, що і стало причиною звернення з даним позовом до суду з вимогами про витребування майна з володіння ТзОВ «Ольвія» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради та скасування державної реєстрації права приватної власності ТзОВ «Ольвія» на об`єкт нерухомого майна будинок санаторію профілакторію загальною площею 481,0 кв. м по вул. Братів Тимошенків, буд. 4.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі що не підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини щодо права власності на спірне майно та витребування такого з володіння відповідача.

Позивач як на підставу своїх позовних вимог покликається на ст. 387, ст. 388, ЦК України.

Відповідач заперечуючи позовні вимоги та підстави позову зазначає, що майно придбане ним в порядку встановленому для виконання судових рішень, кошти за нього сплачено на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС ЛМУЮ.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач набув/придбав майно в порядку примусового виконання судового рішення Галицького районного суду від 09.08.2013 у справі №461/7734/13-ц, виконавче провадження від №39950760 від 24.09.2013.

ТзОВ « Ольвія» придбало Будинок санаторію-профілакторію, загальною площею 481,00 кв.м на підставі відплатного договору купівлі-продажу, укладеного між ПП «ФРЕЙ-СЛВВ» та ТзОВ «ОЛЬВІЯ» 30.09.2013 під час виконання виконавчою провадження №39950760 від 24.09.2013 відкритого на підставі виконавчого листа від 11.09.2013 №461/7734/13-ц.

Стягувач ОСОБА_1 пред`явив до виконання виконавчий лист від 11.09.2013 №461/7734/13-ц виданий Галицьким районним судом м.Львова, категорія виконавчого документа - 01 3 виконання рішень загальних судів. Державний виконавець відкривши 25.09.2013 виконавче провадження надав строк для самостійного виконання судового рішення до 02 жовтня 2013 року та одночасно наклав арешт на все майно боржника (ПП «Фрей -СЛВВ» та ОСОБА_2 ).

Згідно виконавчого провадження ТзОВ «ОЛЬВІЯ» сплачено кошти на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС ЛМУЮ та такі надійшли на рахунок відділу, (платіжне доручення №1 від 27.09.2013 - Платник ТзОВ «ОЛЬВІЯ - одержувач Шевченківський відділ ДВС МУК), призначення на виконання виконавчого листа від 11.09.2013 №461/7734/13-ц виданого Галицьким районним судом м.Львова та згідно попереднього договору від 27.09.2013, реєстр.№3626, сума 729441,00 грн.».

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Положення ст. 392 ЦК України надають власнику майна право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Водночас, позивач зазначає, що належне майно територіальній громаді м. Львова вибуло з її володіння не з її волі, а тому вважає, що таке повинне бути витребуване з чужого незаконного володіння на підставі ст. 387, ст. 388 ЦК України, шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У свою чергу, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України).

Позивачем, на підтвердження набуття ним права власності на спірне майно зазначено, що реєстрація права власності на будівлю проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.05.2016 на підставі рішення виконавчого комітету від 01.04.2016 №239. Реєстраційний номер об`єкта 921966346101.

Зазначена будівля це будівля санаторію-профілакторію, як зазначає позивач, перебувала на балансі ЛКП «Львівелектротранс», що підтверджується довідкою ЛКП «Львівелектротранс» від 15.10.2014 №30/1638 та інвентарною карткою обліку основних засобів за 1969р.

Проте, як зазначає позивач, йому стало відомо з державного реєстру речових прав на нерухоме майно , що будинок санаторію - профілакторію по АДРЕСА_1 вибув з комунальної власності.

Натомість матеріали справи містять докази набуття/придбання Відповідачем спірного майна в порядку примусового виконання судового рішення Галицького районного суду від 09.08.2013 у справі №461/7734/13-ц, виконавче провадження від №39950760 від 24.09.2013 ще до реєстрації зазначеного майна на праві власності за позивачем.

Законом України «Про державну виконавчу службу», надалі- Закон, в редакції, яка діяла на момент придбання у власність Будинку санаторію-профілакторію - 30.09.2013, визначено, що Державна виконавча служ ба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійсню є виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб, (надалі - рішень), відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, (ст.2 Закону). До органів державної виконавчої служби, зокрема, належать відділи державної виконавчої служби районів міст та на державних виконавців покладається виконання судових рішень (ст.3 Закону).

Законом У країни «Про виконавче провадження», надалі - Закон 1, в редакції, яка діяла на момент придбання у власність Будинку санаторію-профілакторію - 30.09.2013, визначено наступне: виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають

примусовому виконанню , (надалі - рішення), (ст. 1 Закону 1). Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавця, вимоги яких щодо виконання рішень є обов`язковими.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Зокрема, відповідно до нього Закону 1 підлягають виконанню державною виконавчою служ бою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами.

Як вбачається з матеріалами справи і підтверджено долученими доказами, ТзОВ «Ольвія» придбало Будинок санаторію -профілакторію , загальною площею 481,00 кв.м на підставі відплатного договору купівлі-продажу укладеному між ПП «ФРЕЙ-СЛВВ» та ТзОВ «ОЛЬВІЯ» від 30.09.2013 на виконання виконавчого листа від 11.09.2013 №461/7734/13-ц.

Підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий документ визначений в ст. 17 Закону 1 - виконавчий лист. У даному випадку Стягувач ОСОБА_1 пред`явив до виконання виконавчий лист від 11.09.2013 №461/7734/13-ц виданий Галицьким районним судом м.Львова, категорія виконавчого документа - 01 3 виконання рішень загальних судів. Державний виконавець відкривши 25.09.2013 виконавче провадження надав строк для самостійного виконання судового рішення до 02 жовтня 2013 року та одночасно наклав арешт на все майно боржника (ПП «Фрей - СЛВВ» та ОСОБА_2 )

Такі дії державного виконавця повністю кореспондуються та відповідають вимогам Закону 1 , окрема, ч,2 ст. 25 визначає, що у постанові про відкриття провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та ст.26 згаданого Закону 1. Стаття 27 згаданого Закону І визначає, у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем мас право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

Отже, Закон передбачив право боржника добровільно виконати зобов`язання під час процедури примусового виконання судового рішення.

Згідно виконавчого провадження № 39950760 ТзОВ «ОЛЬВІЯ» 27.09.2013 сплачено кошти на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС ЛМУЮ на виконання виконавчого листа від 11.09.2013 № 461/7734/13-ц виданого Галицьким районним судом м. Львова та згідно попереднього договору від 27.09.2013, реєстр.№3626 в розмірі 729441,00 грн (копія платіжного доручення №1 від 27.09.2013 - долучена до матеріалів справи). Дані кошти надійшли на рахунок відділу.

Відповідно до ст. 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння. - Постанова №5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Таким чином, посилання позивача на довідку ЛКП «Львівелектротранс» від 15.10.2014 №30/1638 та інвентарну картку обліку основних засобів за 1969 рік як на обґрунтування перебування на балансі спірного майна саме по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Як зазначає сам позивач право власності на спірний об`єкт зареєстровано ТзОВ «Ольвія» в 2013 році, доказів скасування такої реєстрації матеріали справи не місять.

Натомість з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно права власності на спірне майно зареєстровано за позивачем - Львівською міською радою -11.05.2016.

Велика Палата Верховного Суду відзначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

Частина 2 ст. 388 ЦК України вказує наступне: майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Як вже зазначалось, згідно виконавчого провадження ТзОВ «Ольвія» сплачено кошти на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС ЛМУЮ та такі надійшли на рахунок відділу. Отже, матеріали справи містять докази набуття відповідачем спірного майна в порядку, встановленому для виконання судових рішень, а отже як добросовісним набувачем.

Щодо посилання позивача на те, що ЗАТ «Південергомонтаж» не мало права відчужувати спірне майно, не набувши у встановленому порядку права власності на спірний об`єкт, то суд зазначає таке.

На час укладення договору купівлі-продажу від 30.09.2013 було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявність права власності чи законного володіння спірним майном Львівською міською радою на момент державної реєстрації права власності на майно ТзОВ «Ольвія», доказів скасування реєстрації такого права власності суду не подано.

Відтак, оцінивши доводи, аргументи, заперечення учасників судового провадження, перевіривши докази у справі, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, що підтверджують недобросовісність ТзОВ «Ольвія» в процесі набуття права власності на спірне майно, а відтак позивач не вправі вимагати витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння, повернення вказаного майна та скасування державної реєстрації права власності на спірний об`єкт.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду, надані відповідачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Позивач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих відповідачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10,12,20,73,74,75,76,79,123,129,232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного

господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.03.2024.

Суддя Березяк Н.Є.