Постанова

від 05.03.2024 по справі 538/1824/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 538/1824/22 Номер провадження 22-ц/814/567/24Головуючий у 1-й інстанції Зуб Т.О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Обідіної О.І.

імена (найменування) сторін:

позивач: Приватне акціонерне товариство "Склоприлад"

відповідач: ОСОБА_1

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Склоприлад" адвоката Залозної Дар?ї Петрівни

на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 26 червня 2023 року, постановлене суддею Зуб Т.О.

по справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Склоприлад" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов?язків,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2022 року ПрАТ «Склоприлад» звернулося до суду з вищевказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 1980 року по 28.04.2022 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Склоприлад». На момент звільнення відповідач працював на посаді начальника цеху «Термосувенір».

26.11.2016 року ПрАТ «Склоприлад», у відповідності до ч. 1ст. 131 КЗпПпроведено зміну організаційної структури та відокремлено ливарну дільницю для залишків матеріалів, які знаходяться в цеху «Термосувенір» в окремий підрозділ, що підтверджується наказом ПрАТ «Склоприлад» № 170-к від 25.11.2016 року. Відповідач ознайомлений з даним наказом під підпис.

Головою правління ПрАТ «Склоприлад» видано наказ від 31.12.2021 року № 119 про створення комісії з метою необхідності проведення робіт по ремонту та реконструкції цеху «Термосувенір», розширення підсобних приміщень ливарної дільниці (будівля цеху «Термосувенір»).

10.01.2022 року комісією ПрАТ «Склоприлад» було складено акт, яким встановлено, що начальник цеху «Термосувенір» ОСОБА_1 безвідповідально віднісся до зберігання матеріалів та матеріальних цінностей в цеху та видачі їх на виробництво, що є наслідком умисного псування матеріалів та заподіяло значну шкоду підприємству на загальну суму 127433,44 грн.

Вказало, що посадова інструкція начальника цеху «Термосувенір» та Стандарти підприємства, система управління, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, є документом, відповідно до якого, працівник несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду, завдану з його вини, перед роботодавцем.

Враховуючи вищенаведене, просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Склоприлад» матеріальну шкоду в розмірі 127433,44 грн.,витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 42000,00 грн. та судовий збір у розмірі 2481,00 грн.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 26 червня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено сукупність необхідних підстав для покладення на ОСОБА_1 повної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають як не обґрунтовані та не підтверджені наявними доказами.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила представник Приватного акціонерного товариства "Склоприлад" адвокат Залозна Д.П., проситьрішеннясуду скасуватита ухвалити нове рішенняпро задоволення позову, посилаючисьна неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення нормматеріальногота процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме не застосовано п. 6 ст. 134 КЗпП України, пункти посадової інструкції та Стандарти підприємства.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченомуст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до положень ч. 3ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 1980 року по 28.04.2022 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Склоприлад». На момент звільнення відповідач працював на посаді начальника цеху «Термосувенір».

26.11.2016 року ПрАТ «Склоприлад», у відповідності до ч. 1ст. 131 КЗпПпроведено зміну організаційної структури та відокремлено ливарну дільницю для залишків матеріалів, які знаходяться в цеху «Термосувенір» в окремий підрозділ, що підтверджується наказом ПрАТ «Склоприлад» № 170-к від 25.11.2016 року. Відповідач ознайомлений з даним наказом під підпис.

Головою правління ПрАТ «Склоприлад» видано наказ від 30.12.2021 року № 119 про створення комісії з метою необхідності проведення робіт по ремонту та реконструкції цеху «Термосувенір», розширення підсобних приміщень ливарної дільниці (будівля цеху «Термосувенір»).

10.01.2022 року комісією ПрАТ «Склоприлад» було складено акт, яким встановлено, що начальник цеху «Термосувенір» ОСОБА_1 безвідповідально віднісся до зберігання матеріалів та матеріальних цінностей в цеху та видачі їх на виробництво, що є наслідком умисного псування матеріалів та заподіяло значну шкоду підприємству на загальну суму 127433,44 грн.

Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно дост. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбаченіст. 16 ЦК України. Способи захисту цивільних прав та інтересів, передбаченихст. 16 ЦК Українине є вичерпними, тому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Предметом регулювання законодавства про працю є забезпечення гарантій при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації (глава ІХ КЗпП України).

Відповідно до частин першої, другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною першою статті 131 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Статтею 132 КЗпП Українипередбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі чи організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Випадки повної матеріальної відповідальності працівника встановленіст. 134 КЗпП України.

За змістом статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 липня 2023року справа № 334/10099/21, провадження № 61-10880св22.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КзпПП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина, в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Оскільки в трудовому праві діє презумпція невинуватості працівника і на роботодавцеві лежить тягар доводити провину працівника та розмір заподіяної шкоди.Тому обов`язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника за шкоду, передбаченуст. 130 КЗпП України, покладається на власника або уповноважений ним орган ( 138КЗпП України).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першоїчетвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

При дослідженні акту про виявлення порушень по результату огляду приміщень цеху «Термосувенір» від 10.01.2022, суд першої інстанції, враховуючи, що псування деяких матеріальних цінностей відбулося внаслідок закінчення їх терміну зберігання, прийшов до обґрунтованого висновку, що дана обставина виключає вину ОСОБА_1 , адже дані процеси не викликані порушенням останнім трудових обов`язків.

Окрім того, згідно п. 4.3 посадової інструкції начальника цеху «Термосувенір» зазначено, що за настання матеріальної шкоди начальник цеху несе відповідальність в межах, визначених діючим цивільним законодавством та законодавством про працю України.

Частинами першою-третьоюстатті 13 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Верховний Суд у постанові від 14 липня 2021 року в справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20) зазначив, що реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Таким чином, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Звертаючись досуду зданим позовом,ПрАТ «Склоприлад»як напідставу повноїматеріальної відповідальності ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну з його вини підприємству посилалось на п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

У п.8Постанови ПленумуВищого спеціалізованогосуду Україниз розглядуцивільних ікримінальних справвід 11грудня 2015року №12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» зазначено, що підставою повної матеріальної відповідальності в цьому випадку є заподіяння шкоди невиконанням чи неналежним виконанням прийнятого працівником на себе обов`язку виконати окреме трудове завдання одержати від третьої особи чи матеріально відповідального працівника трудового колективу за разовою довіреністю або іншим разовим документом під свою відповідальність визначене майно та інші цінності і передати його (повернути) в цілості і збереженості власнику або уповноваженому ним органу.

Порядок видачі разових довіреностей і відпуску по них товарно-матеріальних цінностей установлено ст. ст. 244 - 246 ЦК України, а також Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів від 16.05.96 № 99 (Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей).

Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. До видачі довіреності особи інструктуються про порядок і терміни використання та звітування про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності. Забороняється видавати довіреності, які повністю або частково не заповнені, не мають зразків підпису осіб, на ім`я яких вони виписані. Строк дії довіреності встановлюється в залежності від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак, не більше як на 10 днів. Особа, якій видана довіреність, зобов`язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі. Забороняється відпускати цінності у випадках: а) подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами; б) подання довіреності, яка має виправлення і помарки, що не підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність; в) відсутності у довіреної особи вказаного у довіреності паспорта або іншого документа, що засвідчує довірену особу; г) закінчення строку дії довіреності; д) одержання повідомлення підприємства-одержувача цінностей про анулювання довіреності (п.п. 5 - 8, 10, 12 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей).

Коло осіб, яким може видаватися довіреність на отримання майна та інших цінностей, законодавством не визначене. У зв`язку з цим таке окреме завдання може взяти на себе будь-який працівник трудового колективу.

Під іншими разовими документами слід розуміти накладні, відомості, рахунки-фактури тощо, передбачені відповідними правилами забезпечення первинного бухгалтерського обліку. Накладними або іншими документами оформляється видача матеріальних цінностей із складів, торгових залів для відправлення їх в інші організації, для торгівлі з лотків, у кіосках тощо.

Працівник, який одержав майно або інші цінності за довіреністю або іншим разовим документом, відповідає за їх втрату, за їх недостачу, ушкодження або псування.

Разом з тим, звертаючись до суду з даним позовом ПрАТ «Склоприлад» не надано належних доказів, які б слугували підставою для виникнення у ОСОБА_1 повної матеріальної відповідальності згідно п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

В апеляційній скарзі, зазначено, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки на думку позивача, у даному випадку повна матеріальна відповідальність ОСОБА_1 виникла на підставі п. 6 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальніст у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли відповідно до законодавства на нього покладено таку відповідальність при виконанні трудових обов`язків.

Пункт 6 ч. 1 ст. 134 КЗпП значно розширює перелік випадків повної матеріальної відповідальності працівників та дію ст.134 КЗпП.

Оскільки гл. IX КЗпП встановила як загальне правило гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, статутом підприємства в інших, ніж передбачених ст. 134 КЗпП випадках, повна матеріальна відповідальність може бути встановлена лише стосовно тих працівників, для яких згідно з ч. 2 ст. 3 КЗпП можуть визначатися особливості праці законодавством та статутами (членів кооперативів, їх об`єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями).

У Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року № 12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» роз`яснено, що при притягненні працівника до повної матеріальної відповідальності за цією підставою суддям необхідно мати на увазі, що це повинно бути встановлено спеціальним законом або іншим нормативно-правовим актом. Тому в кожному конкретному випадку треба з`ясувати, за який вид шкоди встановлено таку відповідальність і чи належить працівник до категорії осіб, передбачених у відповідному законодавчому акті.

Разом з тим, позивачем в апеляційній скарзі було змінено підставу позову, що на стадії апеляційного перегляду не допускається.

Окрім того, позивачем не надано жодного доказу (спеціального закону або іншого нормативно-правового акту) який би встановлював повну матеріальну відповідальність ОСОБА_1 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1,375,382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Склоприлад" адвоката Залозної Дар?ї Петрівни залишити без задоволення.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 26 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна