Постанова

від 12.03.2024 по справі 759/23303/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 759/23303/23

провадження № 22-ц/824/1221/2024

12 березня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Колесніченко М. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стефанович Ірини Валеріївни на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року в складі судді Горбенко Н. О.,

встановив:

24.11.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою, в якій просила встановити факт, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по день його смерті, та на момент смерті вони спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначила, що встановлення даного факту надасть можливість реалізувати належне їй право на призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

09 травня 2023 року вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою перехід з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника, передбачену Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте отримала відмову з підстав відсутності документу про перебування на утриманні померлого годувальника по день смерті.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 відмовлено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

22.12.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Стефанович І. В. на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права.

Вважає, що в даній справі відсутній предмет спору адміністративного судочинства, оскільки встановлення юридичного факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право.

Суд у спірних правовідносинах невірно визначив правову мету звернення заявника, яка полягає у встановленні факту спільного проживання та перебування фізичної особи на утриманні протягом тривалого часу.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу заінтересована особа не скористались.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Стефанович І .В. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві , який відмовив їй у призначенні пенсії, виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо встановлення факту перебування на утриманні померлого для одержання пенсійних виплат у разі смерті годувальника, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням, а тому має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції.

За предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, відповідно, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства шляхом оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, і саме в рамках такої справи заявник повинна доводити наявність підстав для виплати.

Суд першої інстанції послався на відповідну правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04 грудня 2023 року у справі №522/1620/23-ц.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Також, згідно із частинами першою, другою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас такого способу захисту порушеного права як встановлення юридичного факту КАС України на відміну від Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - не містить.

До того ж, частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

У той же час, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Так, не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08.11.2019 у справі № 161/853/19, від 18.12.2019 у справі № 370/2598/16-ц.

Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Тож, чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту перебування фізичної особи на утриманні, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України.

Саме такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21, у якій вона визнала неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви, а також відступила від висновків, викладених раніше з цього приводу.

Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказану заяву не належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стефанович Ірини Валеріївни задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року скасувати.

Направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 березня 2024 року.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук