Рішення

від 18.03.2024 по справі 640/4151/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2024 року справа №640/4151/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілуліссат" до Головного управління Державної податкової служби м. Києві, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

21.02.2020 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілуліссат" (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної податкової служби м. Києві (далі - відповідач-1), Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00010911402, №00010921402 від 19 серпня 2019 р.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що вважає, висновки, викладені в акті від 18.07.2019 р. №464/26-15-14-02-06/35692185 безпідставними та такими, що суперечать діючому законодавству, оскільки ґрунтуються на суб`єктивних припущеннях посадових осіб та є такими, що не відповідають фактичним обставинам, а тому податкові повідомлення-рішення від 19.08.2019 року №00010911402 та №00010921402, які були прийняті на підставі даного акту перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/4151/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

21.02.2023 від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №640/4151/20 на виконання Закону України № 2825-IX від 13 грудня 2022 Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду.

21.02.2023 протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Журавлю В.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 01.03.2023 (суддя Журавель В.О.) прийнято справу до свого провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 за № 949/0/15-23 ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Згідно з пунктами 2.3.3, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, підпункту 3.3.2 пункту 3.3 частини 3 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду Київського окружного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл справ на підставі Розпорядження від 03.01.2024 №2-р/ка.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/4151/20 передано 10.01.2024 на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 р. адміністративну справу №640/4151/20 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розгляд справи ухвалено розпочати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого ГУ ДПС у м.Києві вказує, що оскільки реальність та можливість вчинення господарських операцій ТОВ ЖИТЛОБУДМОНТАЖ», ТОВ «СІЄНА ГРУП ЛОГІСТІК» та ТОВ «ДЕРВІК КАПІТАЛ» відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у ТОВ «ІЛУЛІССАТ» не було підстав для податкового обліку вказаних операцій. Таким чином, укладені договори між вищевказаними СГД не опосередковувались реальним виконанням операцій, які становить його предмет. Фактично, вище вказаними СГД, здійснено безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції і складено первинні бухгалтерські документи всупереч норм частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за №168/704. Оскільки відсутній факт формування згідно з абзацом другим ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб?єктів господарювання або власного виробництва. Тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу п?ятого ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в основі якої має бути дійсний рух певного активу. Отже, взаємовідносини між ТОВ «ІЛУЛІССАТ» та ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ», ТОВ «СІЄНА ГРУП ЛОГІСТІК» та ТОВ «ДЕРВІК КАПІТАЛ» спричиняють нереальність господарської операції та відповідно неправомірність (безпідставність) документального оформлення нереальної господарської операції при складанні первинних документів та їх відображенні в регістрах бухгалтерського обліку і фінансовій звітності.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІЛУЛІССАТ" (код ЄДРПОУ 35692185), місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 14/1, кімн. 515, зареєстроване як юридична особа 04.02.2008 р., перебуває на обліку в якості платника податків у ДПІ у Печерському районі.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами економічної діяльності позивача є: Код КВЕД 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); Код КВЕД 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; Код КВЕД 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; Код КВЕД 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп?ютерних систем; Код КВЕД 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н. в. і. у.; Код КВЕД 68.31 Агентства нерухомості.

На підставі направлення від 05.07.2019 р. №1482/26-15-14-02-06, виданого Головним управлінням ДФС у м. Києві, Аслановим П. А. - головним державним ревізором-інспектором, молодшим інспектором податкової та митної справи, відділу перевірок у сфері маркетингу та реклами, управління аудиту у сфері торгівлі та послуг Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ІЛУЛІССАТ» (код 35692185) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» (код 39140922), ТОВ «СІЄНА ГРУП ЛОГІСТИК» (код 40084484) та ТОВ «ДЕРВІК КАПІТАЛ» (код 40221056) за 2016 рік.

За результатами податкової перевірки складено Акт від 18.07.2019 року №464/26-15- 14-02-06/35692185.

Перевіркою ТОВ «ІЛУЛІССАТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» (код 39140922), ТОВ «СІЄНА ГРУП ЛОГІСТИК» (код 40084484) та ТОВ «ДЕРВІК КАПІТАЛ» (код 40221056) за 2016 рік показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств, встановлені порушення: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, пункт 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов?язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000р. за №85/4306, пункт 5 та пункт 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 р. за №860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік, на загальну суму 76 203 грн, а також завищення від?ємного значення об?єкта оподаткування за 2016 рік на суму - 228 857 гривень.

На підставі акту перевірки контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.08.2019 року №00010911402, яким ТОВ «ІЛУЛІССАТ» збільшено суму грошового зобов?язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов?язаннями у розмірі 76203,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 19051,00 грн., та №00010921402, яким зменшено суму від?ємного значення об?єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 228857,00 грн.

Позивачем було оскаржено вищезазначені рішення в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.

Проте, рішенням Державної фіскальної служби України оскаржувані рішення Головного управління ДФС у м. Києві було залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з такими висновками контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, з урахуванням дії норми закону у часі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов?язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов?язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI.

У відповідності до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 75.1.2 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов?язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

За приписами пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов?язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов?язань. Внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок ного вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПОК України).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов?язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Порядок обчислення податку на прибуток передбачений п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України але має відсилочну норму до національних положень, стандартів бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності за якими складається фінансова звітність підприємства.

Без обґрунтування порушень національних положень, стандартів бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та виявлення помилок у фінансовій звітності підприємства рішення про донарахування податку на прибуток є помилковими та такими, що не відповідають нормам податкового та бухгалтерського законодавства України та документально не підтверджуються.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-XІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон).

Відповідно до статті 1 вказаного Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов?язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов?язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов?язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (стаття 2 Закону).

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, бухгалтерський облік є обов?язковими видом обліку, який ведеться підприємством.

Статтею 4 Закону передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми. Відповідно до статті 8 Закону відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону №996-XІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов?язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов?язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Таким чином, господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено також підпунктом 1.2 пункту 1 та підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року Nє 88 (далі - Положення).

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксуються та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Згідно з пунктом 2.4 Положення, первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов?язкові реквізити; назва підприємства, установи. Від імені яких складений документи, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Оформлення договірних відносин між суб?єктами господарювання регламентується Цивільний кодексом України від 16 січня 2003 року зі змінами та доповненнями (далі - ЦК).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третього, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв?язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов?язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов?язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов?язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов?язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки, підставами для висновку, що між позивачем та його контрагентами правовідносини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, є протоколи допиту свідків, де вони зазначають, що не мають відношення до фінансово-господарської діяльності відповідних товариств.

Відповідно до п.85.4 ст.85 ПКУ: «При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об?єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи». На виконання даної норми законодавства, позивачем було надано до контролюючого органу всі необхідні первинні документи.

Проте, в порушення вказаних норм органи ДФС при проведенні перевірки позивача не врахували надані первинні документи, а використали протоколи допиту свідків, які не є первинними документами, пов`язаними з обчисленням і сплатою податків в розумінні законодавства.

Отже, ні протоколи допиту свідків, ні відомості баз даних податкових органів, в розумінні чинного законодавства, не є первинним документом чи документом бухгалтерського або податкового обліку товариства, які могли б підтвердити факт порушення вказаного в Акті перевірки.

Акт по своїй суті є носієм доказової інформації про виявлені під час перевірки порушення вимог податкового законодавства, тому обставини та докази викладені в ньому повинні бути обґрунтовані, вичерпні та доведені.

Судом встановлено, що фактичне виконання господарських операцій ТОВ «ІЛУЛІССАТ» з контрагентами-постачальниками підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а саме:

- з ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АЛЬТОР» (ЄДРПОУ 39140922) було заключено усний договір на придбання компресора Бустер SRHV470-10 в сумі 371 548,10 грн. (в т. ч. ПДВ 20% = 61 924,68 грн.) та отримано рахунок на оплату №14 від 14 квітня 2016 року. Згідно даного рахунку, проведена оплата 14 квітня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням №29 та карткою рахунку 631 за вказаний період. 19 травня 2016 року ТОВ «Ілуліссат» отримало компресор Бустер SRHV470-10, що підтверджується видатковою накладною №29 від 19 травня 2016 року. Для отримання товару було видано довіреність №23 від 19 травня 2016 року. Доставка компресора Бустер SRHV470-10 виконана за допомогою ТОВ «НОВА ПОШТА» (ЄДРПОУ 31316718) на підставі Договору №84882 від 14 вересня 2015 року, Акту №НП/2-0156521 від 31 травня 2016 року та Експрес-накладної №59 9980 3154 2642 від 19 травня 2016 року. Оплату за транспортування в сумі 3 034,03 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 505,67 грн.) здійснено 02 червня 2016 року платіжним дорученням №61.

- з ТОВ «ДЕРВІК КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 40221056) було заключено Договір купівлі-продажу №14/04-16 від 14 квітня 2016 року на придбання прес-форму ПЕТ в сумі 114 195,00 грн ( в т. ч. ПДВ 20% = 19 032,50 грн.), та отримано Рахунок на оплату №26 від 26 квітня 2016 року. Згідно даного рахунку, проведена оплата 27 квітня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням №40 та карткою рахунку 631 за вказаний період. 08 серпня 2016 року ТОВ «Ілуліссат» отримало прес-форму ПЕТ, що підтверджується видатковою накладною №126 від 08 серпня 2016 року. На отримання товару було видано довіреність №34 від 08 серпня 2016 року. Доставка прес-форми ПЕТ виконана за допомогою ТОВ «НОВА ПОШТА» (ЄДРПОУ 31316718) на підставі Договору №84882 від 14 вересня 2015 року, Акту №П/2-0269317 від 20 серпня 2016 року та Експрес-накладної №59 9980 3455 4533 від 08 серпня 2016 року. Оплату за транспортування в сумі 1 371,75 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 228,63 грн.) здійснено 19 вересня 2016 року платіжним дорученням №121.

- з ТОВ «СІЄНА ГРУП ЛОГІСТИК» (ЄДРПОУ 40084484) було заключено усний договір на придбання конвеєрної системи та монтажно-інсталяційних робіт в сумі 166 465,00 грн. ( в т. р. ПДВ 20% = 27744,17 грн.), і отримано Рахунок на оплату №1184 від 27 квітня 2016 року. Згідно даного рахунку, проведена оплата 12 травня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням №51 та карткою рахунку 631 за вказаний період. 13 липня 2016 року ТОВ «Ілуліссат» отримало конвеєрну систему та монтажно-інсталяційні роботи, що підтверджується видатковою накладною №44 від 13 липня 2016 року. На отримання товару було видано довіреність №31 від 13 липня 2016 року. Доставка конвеєрної системи виконана за допомогою ТОВ «САЛЮТЕМ ЛОГІСТИК» (ЄДРПОУ 39918891) на підставі Договору №120716 від 12 липня 2016 року, Договору-заявки на перевезення вантажу №120701 від 12 липня 2016 року, Акту надання послуг №1104 від 13 липня 2016 року та Товарно-транспортної накладної №2 від 13 липня 2016 року. Оплату за транспортування в сумі 6 500,00 грн. (в т.ч. ПДА 20% 1083,33 грн.) здійснено 12 серпня 2016 року платіжним дорученням №101.

З матеріалів справи вбачається, що дане обладнання фактично встановлене на ТОВ «Хорольський завод дитячого харчування» (ЄДРПОУ 39376486), про що свідчать оформлені належним чином первинні документи:

- Компресор Бустер SRHV470-10, отриманий 19 травня 2016 р. , видаткова накладна №29 (19.05.2016 р.) від ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АЛЬТОР» (ЄДРПОУ 39140922), реалізовано по видатковій накладній №9 від 19 травня 2016 року;

- Конвеєрна система у комплекті, отримана 13 липня 2016 р., видаткова накладна №44 (13.07.2016 р.) ТОВ «СІЄНА ГРУП ЛОГІСТИК» (ЄДРПОУ 40084484), реалізовано по видатковій накладній №18 від 13 липня 2016 року, монтажні роботи прийнято по Акту надання послуг №18 від 13 липня 2016 р.

- Прес-форму ПЕТ та комплект деталей, отримані 08 серпня 2016 р., по видатковій накладній №126 від 08 серпня 2016 р. від ТОВ «ДЕРВІК КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 40221056), реалізовано по видатковій накладній « 20 від 08 серпня 2016 року.

За визначенням статті 1 Закону Украйни «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №996-XIV):

господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов?язань, власному капіталі підприємства;

первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно з положеннями статті 3 Закону №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов?язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов?язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, надані ТОВ «ІЛУЛІССАТ» первинні документи містять всі необхідні реквізити, визначені чинним законодавством. При цьому, контролюючим органом не наведено в акті жодних доказів визнання вказаних договорів нікчемними. Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не інформацією, яка наведена в базах даних податкового органу.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутне, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

На підтвердження реальності (товарності) спірних операцій ТОВ «ІЛУЛІССАТ» було надано до контролюючого органу копії всієї первинної документації, складеної за результатами фінансово-господарських операцій останнього з контрагентами, а також докази використання у власній господарській діяльності, за результатами дослідження яких підтверджено факти здійснення господарських операцій, що також не спростовано контролюючим органом.

Крім того, в акті контролюючим органом не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ «ІЛУЛІССАТ» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

У свою чергу, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов?язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. ТОВ «ІЛУЛІССАТ» не може нести відповідальність за можливі невиконання його контрагентами своїх зобов?язань, адже, поняття "добросовісний платник". ", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов?язань.

За умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій ТОВ «ІЛУЛІССАТ» та його постачальника для одержання ТОВ «ІЛУЛІССАТ» незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, слід зазначити, що Верховним Судом у постанові від 24.04.2018 року у справі №813/8500/13-а (ЄДРСР №73604829) зазначено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв?язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

А тому, підприємство яке є сумлінним платником податків і виконало усі податкові зобов?язання не повинно нести відповідальність за своїх контрагентів.

За наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку, що вказані проведені господарські операції мали реальну господарську ціль - забезпечення діяльності ТОВ «ІЛУЛІССАТ» та досягнення його мети - отримання прибутку. Товари, роботи (послуги) отримані від контрагентів мали реальний і товарний характер та були використані в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях. Зазначене підтверджується обставинами, викладеними вище, і документами, які стали предметом перевірки і надані до суду.

Обставини щодо того, що контрагенти-постачальники ТОВ «ІЛУЛІССАТ» фігурують у декількох кримінальних провадженнях, не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами ТОВ «ІЛУЛІССАТ» своїх договірних зобов?язань саме по господарських відносинах з ТОВ «Ілуліссат» або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб?єктами господарської діяльності.

Сама по собі наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, безвідносно до зібраних у рамках такого кримінального провадження доказів, що підтверджують вину особи, не може бути підставою для автоматичного спростування реальності усіх фінансово-господарських операцій з платником податків, у відношенні до якого здійснюються заходи кримінально-процесуального характеру.

Верховний Суд у низці своїх постанов сформував правовий висновок, відповідно до якого навіть факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій із урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Так, у постанові від 27.03.2018 року по справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб?єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб??єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Щодо твердження зазначеного в акті щодо відсутності у деяких контрагентів-постачальників трудових ресурсів суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб?єктами договірних зобов?язань.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов?язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит, витрати та доходи лише за їх наявності.

У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 викладено правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що акт перевірки не містять жодних доказів наявності між ТОВ «ІЛУЛІССАТ» та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів контролюючим органом не зазначено. Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Щодо укладення договорів з ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АЛЬТОР» та ТОВ «СІЄНА ГРУП ЛОГІСТИК» в усній формі суд зазначає, що згідно статті 638 Цивільного кодексу України (ЦК України) укладення договору - це досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У даному випадку, ТОВ «Ілуліссат» зі своїми контрагентами досягли згоди по умовам договорів поставки. Тобто, додаткове оформлення договорів у письмовій формі це домовленість сторін на власний розсуд.

Відтак висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами є формальними та необ?єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов`язань.

Враховуючи вищезазначене, вважаємо, що відсутні будь-які докази, на підставі яких можна було стверджувати, що укладені правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, при проведенні перевірки не було встановлено (виявлено). Крім того, на момент укладення господарських договорів сторони були зареєстровані У встановленому законом порядку, взяті на облік як платники податків, а тому володіли необхідним обсягом цивільної правоздатності та дієздатності, вільно здійснювали своє волевиявлення, що в свою чергу свідчить про настання певних правових наслідків.

Щодо порушення позивачем п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПКУ об?єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від?ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); (прибутку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від?ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Отже, Товариство правомірно використало своє право та зменшило свої податкові зобов?язання з податку на прибуток на суму відповідних витрат, які пов?язані зі здійсненням господарської діяльності.

Оскільки, позивачем у повному обсязі підтверджено та відображено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, спеціальну правосуб?єктність учасників господарських операцій, зв?язок між фактичним придбанням послуг, а оскаржуваний акт перевірки не містить в собі посилань на невідповідність складених позивачем первинних документів або відсутність останніх, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Решта доводів учасників справи висновків суду по суті справи не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що адміністративний позов задоволено повністю, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 судовий збір в сумі 756,47 грн.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілуліссат" до Головного управління Державної податкової служби м. Києві, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- задовольнити;

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00010911402, №00010921402 від 19 серпня 2019 р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілуліссат" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 756,47 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.