Постанова

від 06.11.2024 по справі 640/4151/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/4151/20 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ілуліссат" до Головного управління Державної податкової служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілуліссат" звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00010911402, №00010921402 від 19 серпня 2019 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у м.Києві було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Ілуліссат" (код 35692185) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ "ЖИТЛОБУДМОНТАЖ" (код 39140922), ТОВ "СІЄНА ГРУП ЛОГІСТИК" (код 40084484) та ТОВ "ДЕРВІК КАПІТАЛ" (код 40221056) за 2016 рік.

Результати перевірки оформлені Актом від 18.07.2019 року №464/26-15- 14-02-06/35692185, у висновках якого зазначено про порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, пункт 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов?язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000р. за №85/4306, пункт 5 та пункт 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 р. за №860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік, на загальну суму 76 203 грн, а також завищення від?ємного значення об?єкта оподаткування за 2016 рік на суму - 228 857 гривень.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 19.08.2019 року:

- №00010911402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов?язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов?язаннями у розмірі 76203,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 19051,00 грн.;

- №00010921402, яким позивачу зменшено суму від?ємного значення об?єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 228857,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із позовом.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з вимогами пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України- податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Відповідно до положень статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п.44.1 ст. 44 ПК України).

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п.44.3 ст. 44 ПК України).

Згідно п185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Виходячи з вимог п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п.201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Аналіз наведених норм податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пунктами 6, 7П(С)БО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власності господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з ТОВ "ЖИТЛОБУДМОНТАЖ", ТОВ "СІЄНА ГРУП ЛОГІСТИК" та ТОВ "ДЕРВІК КАПІТАЛ" за 2016 рік

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АЛЬТОР було укладено усний договір на придбання компресора Бустер SRHV470-10 в сумі 371 548,10 грн. (в т. ч. ПДВ 20% = 61 924,68 грн.).

На виконання умов договору було виписано рахунок на оплату №14 від 14 квітня 2016 року.

Оплата за товар проведена 14 квітня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням №29 та карткою рахунку 631 за вказаний період.

19 травня 2016 року ТОВ "Ілуліссат" отримало компресор Бустер SRHV470-10, що підтверджується видатковою накладною №29 від 19 травня 2016 року. Для отримання товару було видано довіреність №23 від 19 травня 2016 року. Доставка компресора Бустер SRHV470-10 виконана за допомогою ТОВ "НОВА ПОШТА" (ЄДРПОУ 31316718) на підставі Договору №84882 від 14 вересня 2015 року, Акту №НП/2-0156521 від 31 травня 2016 року та Експрес-накладної №59 9980 3154 2642 від 19 травня 2016 року.

Оплату за транспортування в сумі 3 034,03 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 505,67 грн.) здійснено 02 червня 2016 року платіжним дорученням №61.

Також між позивачем та ТОВ "ДЕРВІК КАПІТАЛ" укладено Договір купівлі-продажу №14/04-16 від 14 квітня 2016 року на придбання прес-форму ПЕТ в сумі 114 195,00 грн (в т. ч. ПДВ 20% = 19 032,50 грн.).

На виконання умов договору було виписано рахунок на оплату №26 від 26 квітня 2016 року.

Оплата за товар була здійснена 27 квітня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням №40 та карткою рахунку 631 за вказаний період.

08 серпня 2016 року ТОВ "Ілуліссат" отримало прес-форму ПЕТ, що підтверджується видатковою накладною №126 від 08 серпня 2016 року. На отримання товару було видано довіреність №34 від 08 серпня 2016 року. Доставка прес-форми ПЕТ виконана за допомогою ТОВ "НОВА ПОШТА" на підставі Договору №84882 від 14 вересня 2015 року, Акту №П/2-0269317 від 20 серпня 2016 року та Експрес-накладної №59 9980 3455 4533 від 08 серпня 2016 року.

Оплату за транспортування в сумі 1 371,75 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 228,63 грн.) здійснено 19 вересня 2016 року платіжним дорученням №121.

Також між позивачем та ТОВ "СІЄНА ГРУП ЛОГІСТИК" було заключено усний договір на придбання конвеєрної системи та монтажно-інсталяційних робіт в сумі 166 465,00 грн. (в т. р. ПДВ 20% = 27744,17 грн.).

На виконання умов договору було виписано рахунок на оплату №1184 від 27 квітня 2016 року.

За товар проведена 12 травня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням №51 та карткою рахунку 631 за вказаний період.

13 липня 2016 року позивач отримав конвеєрну систему та монтажно-інсталяційні роботи, що підтверджується видатковою накладною №44 від 13 липня 2016 року. На отримання товару було видано довіреність №31 від 13 липня 2016 року. Доставка конвеєрної системи виконана за допомогою ТОВ "САЛЮТЕМ ЛОГІСТИК" на підставі Договору №120716 від 12 липня 2016 року, Договору-заявки на перевезення вантажу №120701 від 12 липня 2016 року, Акту надання послуг №1104 від 13 липня 2016 року та Товарно-транспортної накладної №2 від 13 липня 2016 року.

Оплату за транспортування в сумі 6 500,00 грн. (в т.ч. ПДА 20% 1083,33 грн.) здійснено 12 серпня 2016 року платіжним дорученням №101.

В свою чергу обладнання придбане позивачем у вказаних вище контрагентів було встановлене на ТОВ "Хорольський завод дитячого харчування" що підтверджується наступними первинним документами:

- Компресор Бустер SRHV470-10, отриманий 19 травня 2016 р. , видаткова накладна №29 (19.05.2016 р.) від ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АЛЬТОР", реалізовано по видатковій накладній №9 від 19 травня 2016 року;

- Конвеєрна система у комплекті, отримана 13 липня 2016 р., видаткова накладна №44 (13.07.2016 р.) ТОВ "СІЄНА ГРУП ЛОГІСТИК", реалізовано по видатковій накладній №18 від 13 липня 2016 року, монтажні роботи прийнято по Акту надання послуг №18 від 13 липня 2016 р.

- Прес-форму ПЕТ та комплект деталей, отримані 08 серпня 2016 р., по видатковій накладній №126 від 08 серпня 2016 р. від ТОВ "ДЕРВІК КАПІТАЛ", реалізовано по видатковій накладній №20 від 08 серпня 2016 року.

Всі вищеозначені документи, копії яких долучено до матеріалів справи, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995 за № 168/704, тобто мають всі обов`язкові реквізити, у зв`язку із чим вказані первинні документи відповідають закону та підтверджують вчинення господарських операцій.

Предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Контролюючий орган, своєю чергою, не визнав спірні операції з огляду на встановлені Актом від 18.07.2019 року №464/26-15- 14-02-06/35692185 наступні обставини:

- відсутність у постачальників трудових ресурсів, необхідних для постачання товару на адресу позивача;

- відсутність у контрагентів основних засобів, технічних та технологічних можливостей, наявність щодо посадових осіб контрагентів кримінальних проваджень та вироків;

- неподання контрагентами податкової звітності.

Колегія суддів вважає вказані доводи контролюючого органу помилковими, оскільки чинне законодавство не визначає умовою дійсності правочинів та не ставить виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, достатніх основних фондів, офісних (складських, виробничих) приміщень не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Можливі порушення суб`єктами господарювання в ланцюгу постачання товарів так само не можуть бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість, тому платник податків (покупець товарів) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Також норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічний правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №804/6909/17 та від 21.02.2020 у справі №815/253/16.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено, а судом не встановлено існування таких обставин. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, вказані проведені господарські операції мали реальну господарську ціль - забезпечення діяльності ТОВ "Ілуліссат" та досягнення його мети - отримання прибутку. Товари, роботи (послуги) отримані від контрагентів мали реальний і товарний характер та були використані в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях. Зазначене підтверджується обставинами, викладеними вище, і документами, які стали предметом перевірки і надані до суду.

Щодо доводів контролюючого органу про те, що контрагенти-постачальники ТОВ "Ілуліссат" фігурують у декількох кримінальних провадженнях, слід зазначити, що останні не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами ТОВ "Ілуліссат" своїх договірних зобов?язань саме по господарських відносинах з ТОВ "Ілуліссат" або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб?єктами господарської діяльності.

Колегія суддів зазначає, що Верховними Судом вже сформована стала та послідовна практика щодо застосування наведених норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, виснувала, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону № 996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок судів попередніх інстанцій про те, що постановлення вироку в межах кримінального провадження, протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. При цьому зазначивши, що частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі лише наявність вироку щодо контрагента платника податків, факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Враховуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов об`єктивних висновків про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами документально підтверджені та фактично здійснені; відповідачем не надано доказів, які б визначали відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, невідповідність господарських операцій цілям та завданням діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності вказували на те, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувані податкові повідомлення є протиправними та підлягають скасуванню.

Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…".

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю.Коротких