Рішення

від 18.03.2024 по справі 380/2503/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2024 рокусправа №380/2503/24Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про стягнення середнього грошового забезпечення,-

в с т а н о в и в:

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в якому просить суд:

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) НОМЕР_4 (шістдесят чотири тисячі тридцять сім) гривень 80 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що його виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення з 06.01.2018 року. Проте, відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні. Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Кухар Н.А.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх. №15034 від 26.02.2024 року) в якому просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне.

Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Для розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні судом враховується сума середньоденного грошового забезпечення позивача, кількість днів затримки, але не більше як шість місяців, а також частка виплаченої суми позивачу в порівнянні із сумою, яка була виплачена під час звільнення позивача із служби. При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати наступне (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, індексація грошового забезпечення була виплачена лише за рішенням суду, тобто носила спірний характер.

За таких обставин військова частина НОМЕР_1 вважає, що задоволення позовних вимог в такому розмірі призведе до порушення критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Інтереси позивача матимуть явні ознаки привілейованості чи пріоритетності, а також необґрунтованого покращення матеріального становища позивача, без достатніх доказів наявності майнових втрат позивача, викликаних несвоєчасним розрахунком.

Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

ОСОБА_1 у період з 01 грудня 2015 року до 05.01.2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 січня 2018 року №4 ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом від 28.12.2017 №22-РС, виключено зі списків особового складу військової частини та знято зі всіх видів забезпечення.

Відповідно до довідки відповідача від 22.11.2022 №382 про розміри щомісячних видів грошового забезпечення позивача, за період з грудня 2015 року по січень 2018 року (включно) індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувала та не виплачувалась.

Відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 від 22.11.2022 №674/10/5855, сержанту ОСОБА_1 було здійснено виплату індексації у листопаді 2015 року в розмірі 1027,99 гривень. У грудні 2015 року індексацію не виплачено у зв`язку з тим, що зі зміною посадового окладу, останній базовий місяць визначений - грудень 2015 року. Даний місяць визначений базовим виходячи із роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2 у зв`язку із внесенням змін до Постанови КМУ від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», у якому було визначено, що індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз`яснення, у військовій частині НОМЕР_1 нарахування та виплата індексації грошового забезпечення не проводилось з 01.01.2016 року по лютий 2018 року.

Вважаючи протиправні дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/18559/22 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з грудня 2015 по січень 2018 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по січень 2018 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/18559/22 відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по січень 2018 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року у розмірі 76925,81 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.

Позивач вважаючи, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2018 року по 19.12.2023 року звернувся з даним позовом до суду.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.

Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.

Період з 06.01.2018 до 18.07.2022 регулювався редакцією статті 117 КЗпП України, яка не встановлювала обмеження строку щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. До цього періоду, в разі існування істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності.

Проте, період з 19.07.2022 до 18.12.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19 липня 2022 року практику Верховного Суду щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням приписів статті 117 КЗпПУ та правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд зазначає, що відшкодування, передбачене цією статтею, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 05.01.2018 року в день звільнення.

Натомість належні до виплати суми в загальному розмірі 76925,81 грн. були виплачені лише 19 грудня 2023 року.

Судом встановлено, що днем звільнення позивача є 05.01.2018, а тому першим днем затримки є 06.01.2018.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 19.12.2023, а тому останнім днем є 18.12.2023.

Таким чином суд приходить висновку, що період затримки розрахунку при звільненні слід розділити: з 06.01.2018 по 18.07.2022 1655 днів та з 19.07.2022 по 18.12.2023 518 днів.

Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).

Так, з Довідки про розміри щомісячних видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії від 22.11.2022 №382 в період з 01.12.2015 року по 05.01.2018 року ОСОБА_1 судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у листопаді 2017 року 7606,80 грн., у грудні - 7606,80 грн.

Кількість календарних днів служби позивача у листопаді грудні 2017 року становила 61 день.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 249,40 грн./день (7606,80 грн. + 7606,80 грн./61 календарний день).

З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 06.01.2018 по 18.07.2022 становить 412757,00 грн. (249,40 грн. х 1655 днів).

При задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а.

Зокрема, істотність частки компенсації за непроведену індексацію в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 76925,81 грн./412757,00 грн. (сума компенсації за непроведену індексацію/ середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,18.

Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 06.01.2018 по 18.07.2022 становить: 249,40 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,18 (частка компенсації за непроведену індексацію) х 1655 (кількість днів затримки розрахунку, які підлягають відшкодуванню) = 74296,26 грн.

Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу = 74296,26 грн.

В свою чергу за період з 19.07.2022 по 18.12.2023, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 45889,60 грн. (184 дні*249,40 грн.)

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачеві,складає 120186,86 грн. (74296,26 грн. + 45889,60 грн.)

Проте, оскільки позивач у позовних вимогах просив стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 64037 грн. 80 коп., а тому в силу приписів частини 2 статті 9 КАС України «принцип диспозитивності», саме така сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 64037,80 грн.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задоволити повністю.

Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

За наслідками розгляду даної справи розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про стягнення середнього грошового забезпечення задоволити повністю.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в частині невиплати (індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по січень 2018 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року) розмірі 64037 (шістдесят чотири тисячі тридцять сім) грн. 80 коп.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяКухар Наталія Андріївна