Постанова

від 12.03.2024 по справі 522/17778/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2023/24

Справа № 522/17778/22

Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Пересипка Д.В.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року, ухваленеПриморським районним судом м. Одеси у складі: судді Бондар В.Я. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4» про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення 3% річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- розірвати усний договір, укладений між ним та Приватним закладом «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4», про надання послуг з організації виховання та навчання дитини дошкільного віку від 01 лютого 2021 року;

- розірвати усний договір укладений між ним та Приватним закладом «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4» про надання послуг з організації виховання та навчання дитини дошкільного віку від 16 лютого 2022 року;

- стягнути з Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4» на його користь відшкодування за невиконання договорів про надання послуг у розмірі 207545 грн; 3% річних від простроченої суми в розмірі 5151,66 грн з 01 березня 2022 року по грудень 2022 року та інфляційні збитки у розмірі 45982,16 грн з 01 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року; моральну шкоду у розмірі 10000 грн; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 лютого 2022 позивач оплатив вартість абонементу ЛАЙТ через касу за організацію виховання дитини дошкільного віку ОСОБА_3 у розмірі 142560 грн, не зважаючи на те, що істотні умови проєкту договору не були погоджені сторонами.

Роботу закладу «заморожено», і послуги відповідачем позивачу надані не були.

Сплачені кошти відповідач відмовляється повертати, чим позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 10000 грн та яку обґрунтовує змінами у житті, оскільки з лютого 2022 року відповідачем було припинено надання послуг, чим порушено договір та законодавство.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4» про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Розірвано договір,укладений 16 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та приватним закладом «Дошкільний навчальний заклад (Ясла-садок) «Хепі Тайм-4» № 000007082, про надання послуг з організації виховання та навчання дитини дошкільного віку.

Стягнуто з Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (Ясла-садок) «Хепі Тайм-4» на користь ОСОБА_1 кошти за невиконання договору в розмірі142560 (сто сорок дві тисячі п`ятсот шістдесят) гривень.

В іншій частині позовувідмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає оскаржуване рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, та просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року змінити, ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити повністю.

Доводами апеляційної скарги є те, щосуд першої інстанції не надав належно оцінки копії довідки відповідача про те, що станом на 15 червня 2022 року та на теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем за 2021 рік за ненаданими послугами складає 64985 грн, станом на момент звернення до суду та винесення судом оскаржуваного рішення послуги відповідачем не надані, кошти повертати в добровільному порядку відповідач відмовляється, загальна заборгованість відповідача складає 64985 грн + 142560 грн, або 207545 грн.

Вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні з відповідача на його користь 3 % річних та інфляційних збитків ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. 625 ЦК України, положення якої застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання в незалежності від наявності вини в його діях, а тому встановлені цією нормою відсотки річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Наведені обставини в силу п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України вважає підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення про задоволення вказаної вимоги, вказавши, що жоден його розрахунок не спростований відповідачем. Також вважає помилковим висновок суду щодо відсутності завданої йому моральної шкоди, що суперечить суті моральної шкоди як втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, а також положенням ст. 23 ЦК України.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Панчошак О.Д. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Повідомив, що позивач не наполягає на стягненні 4000 грн на правову допомогу.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в особі свого повноважного представника адвоката Васильєва Ю.Ю., до судового засідання не з`явився, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиноюдругою статті 2 ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метоюефективногозахисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПКУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першоюстатті15ЦКУкраїни встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 16 ЦКУкраїни).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У частині другійстатті 16 ЦКУкраїни визначені способи захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав. Водночас законодавець передбачив, що такий перелік не є вичерпним та надав право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третястатті 16 ЦКУкраїни). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Правомірний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечитиефективневикористання цієї норми права у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Однією з таких вимог є вчинення правочину у формі, встановленій законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першоїстатті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти),визначеніна розсуд сторін і погоджені ними, таумови,які є обов`язковимивідповідно до актів цивільногозаконодавства.

Згідно частини першої статті 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами першою-другою статті 631 ЦПК України встановлено, щостроком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Частиною першою статті 206 ЦК України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до частини першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно частини першої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування(частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У відповідності до частин першої, другої, четвертої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12«Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

З апеляційної скарги вбачається, що позивачем рішення оскаржується у повному обсязі, в тому разі і щодо задоволених позовних вимог: про розірвання договору, укладеного між ОСОБА_1 та Приватним закладом «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4», про надання послуг з організації виховання та навчання дитини дошкільного віку від 16 лютого 2022 року; про стягнення з Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі тайм-4» на користь позивача відшкодування за невиконання договорів про надання послуг у розмірі 142560 грн, а також в частині вимог, в задоволенні яких позивачу відмовлено - про стягнення з Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі тайм-4» на користь позивача відшкодування за невиконання договорів про надання послуг за 2021 рік у розмірі 64985 грн, 3% річних від простроченої суми в розмірі 8017,49 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 57332,72 грн, моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

Проте, аналіз змісту апеляційної скарги свідчить про те, що її зміст фактично дублює зміст позовної заяви, будь-якого обґрунтування незгоди зі зробленими висновками суду в задоволеній частині позовних вимог (про розірвання договору та про стягнення сплаченої вартості послуг за договором від 16 лютого 2022 року у сумі 142560 грн) апеляційна скарга не містить.

Як не містить вона і обґрунтування незгоди з мотивами суду, за яких він дійшов вказаних висновків про задоволення позовних вимог.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 наголошено щодо принципу заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).

Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Тому, переглядаючи рішення суду в частині позовних вимог про надання послуг з організації виховання та навчання дитини дошкільного віку за 2021 рік; про стягнення з Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі тайм-4» на користь позивача відшкодування за невиконання договорів про надання послуг у розмірі 64985 грн, 3% річних від простроченої суми в розмірі 8017,49 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 57332,72 грн, моральної шкоди у розмірі 10000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 16 лютого 2022 року між Приватним закладом «Дошкільний навчальний заклад «Хепі Тайм-4» та ОСОБА_1 (Замовник) було укладено договір про надання послуг з організації виховання та навчання дитини дошкільного віку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном на 365 днів, за що сплачено 142560 грн.

На підтвердження такого позивачем суду надано текст договору № 000007082 про надання послуг з організації та навчання дитини дошкільного віку від 16 лютого 2022 року, в графі замовник відсутні відомості, зазначено в інтересах дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з іншої сторони - приватний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) ХЕПІ ТАЙМ-4». Так само в пункті 9 договору «Реквізити та підписи сторін» міститься дані виконавця з підписом директора та печаткою, а дані замовника відсутні (а.с.14-17). Непідписання вказаного позивач пояснює незгодою з його боку з усіма істотними умовами договору.

16 лютого 2022 року проведено оплату за абонемент ЛАЙТ у загальному розмірі 142560 грн, про що свідчить чек Х4-107 від 16 лютого 2022 року (а.с. 20).

Судом зазначено, що у відповідності з ч. 2.ст. 639 ЦК України- якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідност. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 2ст. 638 ЦК Українипередбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч. 2ст. 642 ЦК Україниякщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оплативши 16 лютого 2022 року кошти у розмірі 142560 грн, позивач прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) приватного закладу ДНЗ «Хепі Тайм-4», тому договір між сторонами вважається укладеним, незважаючи на відсутність підпису позивача в договорі.

Саме така вартість послуг (142560 грн) вказана в п. 5.1. Договору від 16 лютого 2022 року.

Відтак, згідно п. 1.1. Договору № 000007082 про надання послуг з організації виховання та навчання дитини дошкільного віку від 16 лютого 2022 року (надалі Договір від 16 лютого 2022 року, Договір), за цим договором Замовник доручає, а Виконавець надає послуги в сфері освітньої діяльності за рівнем дошкільної освіти по вихованню та навчанню дитини дошкільного віку, і інтересах якої укладений даний договору (далі за текстом «Послуги»), в Структурному підрозділі ТОВ «Хепі Тайм» Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) «Хепі Тайм» (далі за текстом «Дитячий садок»), а Замовник зобов`язується сплатити ці послуги, дотримуватися всіх умов цього договору та всіх додатків до нього.

Згідно п. 3.1.2 Договору замовник має право отримувати Послуги на умовах та в порядку, передбаченому цим Договором та Правилами відповідальності та Іменної пластикової картки.

Відповідно до п. 3.1.5 Договору замовник має право отримувати вимагати від Виконавця виконання його обов`язків за цим Договором.

Згідно п. 3.4.2 Договору виконавець зобов`язується надавати замовнику оплачені послуги, згідно затвердженого Прейскуранту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав умови договору шляхом оплати його вартості, в той час як приватний заклад «ДНЗ «Хепі Тайм-4» порушив взяті на себе зобов`язання та припинив надання послуг за договором.

Довідкою від 15 червня 2022 року директор ПЗ «ДНЗ «Хепі Тайм-4» підтвердив те, що садок не працює з 24 лютого 2022 року, адже кошти заморожені до повного відновлення роботи садочку.

Частиною 2статті 651 ЦК Українизакріплено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, вказаний договір розірваний судом на вимогу позивача.

В цій частині апеляційна скарга, як йшлося вище, не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення.

У листі приватного закладу «ДНЗ «Хепі Тайм-4» від 08 червня 2022 року директорка садочку посилається на форс-мажорні обставини якими є війна.

Згідно п. 6.1 та п. 6.2 Договору, сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього договору, якщо таке невиконання чи неналежне виконання є наслідок дії обставини непереборної сили (форс-мажор). Сторони домовилися, щодо обставин непереборної сили, окрім іншого, вони відносяться: стихійні лиха, епідемії, війни, збройні конфлікти, пожежі у будівлях (чи в їх частинах), де розташований дитячий садок.

В Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року відповідно доУказу Президента України № 64/2022.

Указом Президента України №58/2023продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

З 24 лютого 2022 року дія воєнного стану в Україні не припинялася та триває до сих пір, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України.

Згідност. 617 ЦК Україниособа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язаннясаме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Сам по собі факт ведення воєнного стану не є для приватного закладу «ДНЗ «Хепі Тайм-4» форс-мажорною обставиною, доведення неможливості надання послуг передбачених договором покладається на відповідача. Тому, суд вважає, посилання на розділ 6 договору у листі, є безпідставним.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами 16 лютого 2022 року договір року підлягає розірванню, а кошти, оплачені за договором, у розмірі 142560 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення сплачених коштів за надання послуг за 2021 рік, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, а доводи апеляційної скарги цих правильних висновків не спростували, що матеріали справи не містять жодного доказу укладення між сторонами договору 01 лютого 2021 року про надання послуг з організації виховання та навчання дитини дошкільного віку.

Тому відмовив у задоволенні таких вимог як необґрунтованих.

Помилковим є посилання представника позивача в суді апеляційної інстанції на довідку, видану директором приватного закладу «ДНЗ «Хепі Тайм-4» 15 червня 2022 року ОСОБА_1 як законному представнику ОСОБА_3 про те, що залишок річного абонементу, сплаченого раніше з 24 лютого 2022 року по 21 серпня 2022 року заморожено до повного відновлення роботи садочку (64 985 грн, сума прописом) (а.с. 18).

Зміст вказаної довідки жодним чином не свідчить про те, що сума 64985 грн сплачена за договором від 01 лютого 2021 року або що це залишок за 2021 рік, а лише, що ця сума за період з 24 лютого 2022 року по 21 серпня 2022 року.

Інше трактування змісту довідки є власним тлумаченням позивачем її змісту, яке не ґрунтується на вказаному доказі.

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт укладання між сторонами 01 лютого 2021 року цивільно-правового договору та покладення на сторони спільних зобов`язань, також відсутні належні та допустимі докази передання позивачем грошових коштів та отримання їх відповідачем.

Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 64985 грн, оскільки такі позовні вимоги є необґрунтованими та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Натомість, висновки суду про незастосування до виниклих спірних правовідносин вимог ст. 625 ЦК України, оскільки між сторонами було укладено договір про надання послуг, позивач як замовник взяв на себе грошове зобов`язання по договору, а відповідач як виконавець мав надати послуги, не ґрунтуються на вимогах закону.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Формулювання статті 625ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положеньстатті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договірчи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Як визнано сторонами, з 24 лютого 2022 року відповідачем припинено надання обумовлених сторонами послуг в сфері освітньої дошкільної освіти по вихованню та навчанню дитини дошкільного віку, в інтересах якої укладався договір, та «заморожено» внесені позивачем кошти за вказані послуги у розмірі 142560 грн, на період, як помилково вважав відповідач у своєму листі від 08 червня 2022 року на запит позивача, всієї дії форс-мажору військової агресії російської федерації проти України (а.с. 17 зв.).

Отже, з дня припинення надання такої послуги, за відсутності обставин непереборної сили висновки суду про відсутність таких обставин по справі ніким не оскаржується - у відповідача виник обов`язок по повернення позивачу таких коштів, а невиконання цього обов`язку має наслідком застосування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідків у вигляді сплати індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Такі суми становлять в межах заявлених позовних вимог: 3 % річних - з 01 березня 2022 року по 27 грудня 2022 року (Сума заборгованості) = 142560,00 грн, кількість днів прострочення = 301, Сума санкції - 142560.00*3/100/365*301 = 3526.90 грн; сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції: період прострочення з 01 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року, сума заборгованості = 142560,00 грн, індекси інфляції за кожен місяць періоду прострочення: березень 2022 року = 104,5 квітень 2022 року = 103,1, травень 2022 року = 102,7, червень 2022 року = 103,1 липень 2022 року = 100,7, серпень 2022 року = 101,1, вересень 2022 року = 101,9, жовтень 2022 року = 102,5 листопад 2022 року = 100,7; сукупний індекс інфляції = 104,5:100 (бер. 2022) * 103.1:100 (квіт. 2022) * 102.7:100 (трав. 2022) * 103.1:100 (черв. 2022) * 100.7:100 (лип. 2022) * 101.1:100 (серп. 2022) * 101.9:100 (вер. 2022) * 102.5:100 (жовт. 2022) * 100.7:100 (лист. 2022) = 1.22155271, інфляційне нарахування = 142560,00 * 1.22155271 -142560.00 = 31584.55 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача належить до стягнення 3 % річних 3526,90 грн, інфляційні втрати 31584,55 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає про помилковість вимог позивача про стягнення на його користь вказаних сум за інший збільшений період, оскільки за змістом ч. 1 ст. 174 ЦК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом; такими заявами є, зокрема, позовна заява (ч. 1, 2 вказаної норми).

Позивач не звертався до суду у передбачених ЦПК України спосіб із відповідною позовною заявою, в якій би змінював підстави, предмет позову, збільшував або зменшував позовні вимоги.

Згідно таких засад цивільного судочинства як диспозитивність та змагальність суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а також кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12, 13 ЦПК України).

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн, то колегія суддів доходить наступного.

Відповідно дост. 23 ЦК Українипід моральним збитком закон передбачає фізичний біль та страждання, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, втрати немайнового характеру внаслідок душевних і фізичних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку, в тому числі із знищенням чи пошкодженням її майна, приниження ділової репутації, чи інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від глибини фізичних і душевних страждань, ступеня вини особи, що заподіяла моральну шкоду, а також інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснено у п. 9Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, розмір моральної (немайнової) шкоди, суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість заподіяної травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

У постанові від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 Об`єднана палата КЦС зазначила, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Також у цій постанові ОП КЦС зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

До зобов`язання відшкодувати моральну шкоду застосовуються загальні умови виконання зобов`язання (постанова КЦС ВС від 23 травня 2018 року у справі № 537/4905/15-ц), а в постанові ОП КЦС ВС від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц зазначені основні принципи у сфері виконання зобов`язань, зокрема звернено увагу на п. 6 ст. 3 ЦК України, згідно з яким загальними засадами цивільного законодавства є, крім іншого, справедливість, добросовісність та розумність, вказано, що таке належне виконання зобов`язання, як воно має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

По справі моральну шкоду позивач обґрунтовує припиненням надання послуг з організації виховання та навчання дитини дошкільного віку з боку відповідача, що призвело до вимушених змін в організації життя позивача, вимушеність додаткових зусиль для влаштування дитини, що завдало душевних страждань, відчуття невизначеності через відсутність повідомлень відповідача про терміни відновлення надання послуг.

Не ґрунтується на наведених вимогах закону висновок суду про недоведеність завдання позивачу моральних страждань з огляду на відсутність доказів того, що позивач зазнавав таких через те, що дитина позивача не могла відвідувати садочок.

Саме через не вчинення відповідачем як зобов`язаною особою певних дій по наданню послуг за відсутності доказів того, що таке не залежало від волі останнього, позивач не отримав того, на що розраховував, а потреба у додаткових зусиллях для організації дошкільного виховання дитини є очевидною з огляду на ненадання такого відповідачем.

Як підлягає взяттю до уваги і тривале користування чужими коштами всупереч умовам укладеного між сторонами договору, що також свідчить про завдання моральної шкоди і на що посилався позивач у своїй позовній заяві. На вказане судом не звернуто уваги та не дано оцінки такій обставині як підстави моральних страждань.

При визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. В деяких випадках в законодавстві визначено мінімальний розмір моральної шкоди. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

З урахуванням наведених обставин обґрунтованим є розмір моральної шкоди у грошовому еквіваленті в сумі 5000 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Але обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат.

Статтею 141 ЦПК передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо сторона документально доведе, що вона понесла витрати на правову допомогу, а саме: буде надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, усправі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04)зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС усправі № 755/9215/15-ц(постанова від 19.02.2020).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції вважав, що позивачем не надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на його користь.

У підтвердження наявності договірних відносин між адвокатом та позивачем надано ордер, договір про надання правничої допомоги від 07 листопада 2022 року № 07/БАК, пунктом 4 якого визначено, що ціна виконання цього доручення визначається Сторонами у додаткових угодах.

Однак, у матеріалах справи відповідні додаткові угоди відсутні, як і відсутні акти здачі-приймання робіт із зазначенням обсягу та вартості виконаних адвокатом робіт.

Відтак, судом першої інстанції правомірно відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн за відсутності доказів підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

У відповідності до частини третьої та четвертої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказана невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального права у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4» на користь ОСОБА_1 3% річних, інфляційних нарахувань та моральної шкоди та ухвалення в цій частині нового судового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, моральної шкоди задовольнити частково та стягнути з Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4» на користь ОСОБА_1 3 % річних 3526,90 грн, інфляційні втрати 31584,55 грн, а також моральної шкоди у сумі 5000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції,непередаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що апеляційним судомуцій справі в оскаржуваній частині ухвалюється нове судове рішенняпрочасткове задоволення позовних вимог, тому, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», з відповідача на користь держави слід стягнути понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених позовних вимогурозмірі 7974,40 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року в частині вимог про стягнення з Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4» на користь ОСОБА_1 3% річних, інфляційних втрат, моральної шкоду скасувати.

Ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4» про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4» (адреса: м. Одеса, вул. Костанді, 201б, код ЄДРПОУ 43066295) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), 3 % річних 3526,90 грн, інфляційні втрати 31584,55 грн, моральну шкоді 5000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Приватного закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Хепі Тайм-4» (адреса: м. Одеса, вул. Костанді, 201б, код ЄДРПОУ 43066295) на користь держави судовий збір у розмірі 7974,40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 15 березня 2024 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

В.А. Коновалова