Рішення

від 12.03.2024 по справі 953/8398/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/8398/23

н/п 2/953/736/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Губської Я.В.,

при секретарі -Мордухович К.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Стальсервіс»(49127, м.Дніпро, вул.Гаванська, б.9Б) про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

11.09.2023 ОСОБА_1 звернувся доКиївського районногосуду м.Харкова зпозовом,який впроцесі розглядусправи уточнив тапросить суд: стягнути з ТОВ НВП «Стальсервіс» в якості відшкодування моральної шкоди 200000 грн та судовий збір.

В обґрунтування уточнених вимог позивач посилався на те, що 19.08.2020 ОСОБА_1 була подана позовна заява до ТОВ НВП «Стальсервіс» про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу. 26.01.2021 Київським районним судом м. Харкова було винесене рішення на користь ОСОБА_1 , але НВП«Стальсервіс» подав апеляційну скаргу. 13.09.2021 Апеляційний суд м. Харкова виніс постанову, фактично залишивши апеляційну скаргу без задоволення, відповідачем було подано касаційну скаргу до Касаційного цивільного суду Верховного Суду м. Київ. 29.03.2023 Касаційний цивільний суд Верховного Суду виніс постанову, якою скаргу ТОВ НВП «Стальсервіс» залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м.Харкова від 26 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року залишено без змін.

Рішення суду від 26.01.2021 не було виконано у встановлені законом строки, оскільки він фактично не був допущений відповідачем до роботи. Наказ про поновлення на роботі відповідач не оформлював.

26 червня 2023 року Київським районним судом по справі № 953/22685/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ НВП «Стальсервіс» про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу було винесене заочне рішення на його користь.

Відповідач компенсував за виконавчим листом на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.01.2021 по 26.10.2021 в сумі 35503,80 гривень. Апеляційна скарга відповідачем не подавалась.

Позивач стверджує, посилаючись на вказані обставини, що відповідачем вчиняється систематичне порушення Законів України та його прав, оскільки з 27.08.2022 по 31.01.2023 ОСОБА_1 був зареєстрований, як безробітний у Харківському міському центрі зайнятості. За цей період ним було відвідано п`ять потенційних працедавців, що підтверджується направленнями інспектора ХМЦЗ Клеткіної С.М. Але ознайомившись з записом у трудовій книзі про звільнення з займаної посади за п. 2 ст. 41 КЗпП, позивачу було ввічливо відмовлено у працевлаштуванні.

ОСОБА_1 стверджує, що діями відповідача спричинено йому моральну шкоду, оскільки з записом про звільнення по п.2 ст.41 КЗПП України йому було важко знайти роботу, формулювання причин звільнення перешкоджало працевлаштуванню. Оскільки позивач є опікуном над недієздатним рідним братом інвалідом дитинства 2 групи за рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 18.12.2017, він був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, шукати додаткові джерела для забезпечення прожиткового мінімуму. З 05.08.2020 позивач не працює. За вищевикладених обставин, що склалися у житті позивача, дії відповідача завдали позивачу тривалих душевних страждань. Такі страждання, насамперед, проявились в тому, що унаслідок його звільнення за п.2 ст.41 КЗпП фінансове становище та в цілому його сім`ї погіршилось, оскільки заробітна плата, що він отримував за місцем роботи була єдиним джерелом для існування. Також просить врахувати, що загальний стан його здоров`я значно погіршився у зв`язку з глибокою депресією, пов`язаною із звільненням з роботи. За таких обставин, позивач звернувся до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди сумі 200 000 грн.

Ухвалою суддіКиївського районногосуду м.Харкова від 29.09.2023 року відкрито спрощене позовне провадження, після усунення позивачем недоліків, зазначених в ухвалі про залишення даного позову без руху від 15.09.2023.

До суду 05.03.2024 надійшов відзив представника відповідача, в якому представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилався на те, що на виконання рішення Харківського апеляційного суду від 13.09.2021 у справі № 953/13430/20 про поновлення на роботі ОСОБА_1 відповідачем - ТОВ НВП «Стальсервіс» виданий наказ № 14/09 від 14.09.2021 року про скасування наказу № 79-3 від 05.08.2020 р про звільнення ОСОБА_1 за п.2 с. 41 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді комірника з 05.08.2020 .

Позивач з`явився на робочому місці тільки через місяць - 27 жовтня 2021 року, хоча був повідомлений про результат рішення Харківського апеляційного суду від 13.09.2021 року у справі №953/13430/20 та повинен був з`явитися на роботі на наступний день після прийняття рішення - 14.09.2021 року. 27.10.2021 позивач був ознайомлений з наказом № 14/09 від 14.09.2021 року про поновлення його на роботі та отримав копію наказу, про що свідчить підпис позивача про отримання. В той же день, 27.10.2021 позивач, не приступаючи до виконання своїх посадових обов`язків комірника, подав заяву про звільнення за власним бажанням. На підставі наказу № 147-3 від 27.10.2021 року позивач був звільнений згідно ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) 27.10.2021 року.

Відповідач зазначив, що твердження ОСОБА_1 у позові про причину звільнення та завдані душевні страждання, як на підставу позовних вимог в цьому позові не відповідають дійсності, оскільки позивач звільнився за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), тобто це було його рішення. Відповідач також стверджує, що надані до позову позивачем п`ять направлень на працевлаштування від 17.11.2022, 20.12.2022, 26.12.2022, 02.01.2023, 09.01.2023, виданих в Харківському міському центрі зайнятості, не можуть підтвердити відмову у працевлаштуванні, тому що вони не містять інформацію про відмову в працевлаштуванні. Лист позивача до фахівця центру зайнятості від 22.12.2022 не можливо вважати доказом відмови в працевлаштуванні, тому що факт відмови документально не підтверджується. Отже, позивач за рішенням суду був поновлений на роботі, трудовий страж не переривався, тому в відомостях про трудову діяльність інформація про звільнення позивача з займаної посади за п.2 ст.41 КЗпП України буде відсутня. Позивач може отримати відомості про трудову діяльність безкоштовно. Згідно ст. 24 КЗпП України при працевлаштуванні позивач подає відомості про трудову діяльність та наказ про звільнення з останнього робочого місця (наказ № 147-3 від 27.10.2021 року звільнений згідно ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням).

На виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 26.01.2021 року у справі 953/13430/20 ТОВ НВП «Стальсервіс» вимоги щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн на користь ОСОБА_1 виконано в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням 19.05.2021 року на суму 5 769,00 грн (5 000,00 грн - відшкодування моральної шкоди та 769,00грн - виконавчий збір), матеріалами ВП № 65135868.

Щодо стягнення моральної шкоди в даному позові, то позивачем не надано доказів заподіяння такої шкоди. Позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що він зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя істотних змін у житті позивача, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

23.11.2023 до суду надійшло клопотання відповідача про залишення даного позову без розгляду на підставі ст.257 ЦПК України.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 24.11.2023 в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення даного позову без розгляду відмовлено.

05.12.2023 до суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі ст.255 ЦПК України.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 31.01.2024 в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином, причини неявки суду не відомо, 13.11.2023 на адресу суду від позивача була подана заява про розгляд справи без участі позивача.

Представник відповідача ТОВ НВП «Стальсервіс» в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином, надав заяву, в якій просив розгляд справи проводити за їх відсутності, надав відзив на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідившинадані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1ст. 2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3статті 129 Конституції Українивизначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвсі судові процедури повинні бути справедливими.

Матеріалами справи встановлено, що згідно трудової книжки позивача ОСОБА_1 04.09.2018 останній був прийнятий на роботу ТОВ НВП «Стальсервіс» на посаду менеджера зі збуту відповідно до наказу №147п, 01.07.2020 переведений на посаду комірника, згідно з наказом 01.07.2020 №ПП-5, запис №34(звільнення від 05.08.2020 за п.2 ст.41 КЗпП України) є недійсним, поновлений на попередній роботі, та 27.10.2021 звільнений за власним бажанням ст..38 КЗпП України на підставі наказу №147-З від 27.10.2021.

Відповідно до наказу ТОВ НВП «Стальсервіс» від 14.09.2021 №14/09 скасовано наказ 79-3 від 05.08.2020 за п.2 ст.41 КЗпП України, поновлено на посаді комірника з 05..08.2020, копію даного наказу ОСОБА_1 отримав 21.10.2021.

Згідно заяви позивача від 27.10.2021 генеральному директору ТОВ НВП «Стальсервіс», комірник ОСОБА_1 просив звільнити його з даної посади за власним бажанням.

Відповідно до Наказу 147-3 про припинення трудового договору від 37.10.2021, ОСОБА_1 було звільнено на підставі його заяви за ст..38 КЗпП України(за власним бажанням), копію даного наказу позивач отримав 27.10.2021.

Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача, що на момент працевлаштування у Харківському міському центрі зайнятості у 2022 році, підстава звільнення ОСОБА_1 за останнім місцем роботи була за п.38 КЗпП України.

Посилання позивача на ті обставини, що саме формулювання причин звільнення та неможливість працевлаштуватися призвело до його душевних страждань, чим йому було спричинено моральну шкоду було предметом розгляду іншої справи, по якій рішення вже набрало чинності та виконано на час розгляду даної справи.

Посилання позивача ОСОБА_1 на завдання душевних страждань з приводу звільнення, глибокої депресії, завдання шкоди його діловій репутації в даній цивільній справі за позовом, який є предметом даного судвоого розгляду, не підтверджено жодними доказами протягом розгляду справи. Додані до позову направлення на працевлаштування не містять у корінцях направлення, що заповнюються роботодавцем, жодних відомостей про відмову в працевлаштуванні, а тому не можуть свідчити про відмову у працевлаштуванні, причиною якої є саме ті обставини, на які посилається позивач.

Посилання позивача на ті обставини, що відповідачем на рішення Київського районного суду м.Харкова по справі №953/13430/20 подавалися апеляційна та касаційна скарги, через що рішення негайно не було виконано не є само по собі таким, що принижує честь та ділову репутацію сторони та не спричиняє моральної шкоди, оскільки є правом сторони, закріпленим в ЦПК України. Не оскажені позивачем і дії відповідача щодо негайного поновлення його на роботі та не надані такі докази до суду.

Також судом враховано, що рішенням Київського районного суду м.Харкова по справі №953/22685/21 з відповідача судом також було стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період, що співпадає з часом оскарження вказаного рішення 27.01.2021 по 26.10.2021.

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження №65135868 з ТОВ НВП «Стальсервіс» та платіжного доручення від 19.05.2021на користь ОСОБА_1 було стягнуто і на відшкодування моральної шкоди 5000грн. на підставі виконавчого листа Київського районного суду по справі №953/13430/20.

Жодних доказів, що свідчать про те, що в подальшому, тобто після звільнення позивача 27.10.2021 діями колишнього роботодавця ТОВ НВП «Стальсервіс» ОСОБА_1 було спричинено моральну шкоду, яку позивач просить стягнути з відповідача станом на теперішній час за тих підстав, що вказує в позові, до суду не надано.

Посилання на те, що позивачу після звільнення довелося докладати зусиль для відновлення нормального життя та утримання своєї родини не є підставою для стягнення шкоди з роботодавця, оскільки формулюванням причини звільнення було саме за власним бажанням ОСОБА_1 , відповідно до ст.38 КЗпП України, і це є правом особи, що приймає рішення щодо свого працевлаштування. ДОказів щодо оскарження звільнення за власним бажанням або його незаконноості позивачем до суду не надано.

Суд зазначає, що факт звільнення за будь-яких підстав ( в тому числі і за власним бажанням) впливає на ритм життя та пошук джерел матеріального забезпечення колишнього працівника, однак це очікувана ситуація, що не є підставою для відшкодування шкоди з колишнього роботодавця.

Частиною третьоюстатті 12 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Враховуючи, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення своїх позовних вимог в частині визнання незаконним звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди були розглянуті іншими рішеннями судів, взаємозв`язок із даною справою рішень судів як підстав даного позову судом не вбачається, оскільки позивачем не доведено яким чином виконання рішення суду, в порядку, визначеному законодавством принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Щодо інших обґрунтувань позовних вимог про неможливість працевлаштування в подальшому до подання позову до суду, як на підставу стягнення моральної шкоди, то суд зазначає, що дані вимоги не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, є необґрунтованими та безпідставними.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами ст.1167 ч.1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до вимог п.2 постанови №4 Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснив, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень ;- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди;- при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

За змістом п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

На підтвердження наявності та розміру заподіяної відповідачем моральної шкоди позивач зазначає, що тривалий час після звільнення через неправомірні дії відповідача йому завдано моральних страждань, через приниження честі його особи та ділової репутації, у зв`язку з чим просить стягнути моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд зауважує, що в межах заявлених позовних вимог не доведено позивачем належними та допустимими доказами фактзаподіяння позивачеві відповідачем моральних або фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, або порушення правпрацівника усфері трудовихвідносин, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну їй моральну шкоду, та з чого вона при цьому виходить.

З огляду на викладене, підстави для стягнення звідповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, за тих підстав, що вказані у позові, у розмірі 200000 грн. відсутні.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання та ст.. 81 цього Кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування заподіяння відповідачем йому моральної шкоди за тих обставин, що вказані у позові, не надано і розрахунок та належного обґрунтування наявності та розміру моральної шкоди.

З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають за недоведеністю.

В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Керуючись ст. ст.1-23,76-82,89,95,258-259,263-265,267,352,354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Стальсервіс»(49127, м.Дніпро, вул.Гаванська, б.9Б) про відшкодування моральної шкоди в розмірі 200000 грн відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Нарішення суду першої інстанції протягом30днівз дняйогопроголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя: