Рішення

від 18.03.2024 по справі 930/509/24

НЕМИРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 930/509/24

№2/930/345/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.03.2024 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді Алєксєєнка В.М.

при секретарі Путій З.О.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Райгородської сільської ради про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документу та визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В :

Свої позовні вимоги позивачі мотивують тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 ,який бувзареєстрований АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення 13 сесії 21 скликання Ситковецької Ради народних депутатів від 04 березня 1995 року №13, ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,00 га в межах території Ситковецької селищної ради Вінницької області, для ведення селянського(фермерського) господарства. 30 березня 1993 року ОСОБА_3 отримано державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів про право постійного користування за №49. Тобто, за життя ОСОБА_4 належалоправо постійногокористування земельноюділянкою,що розташованана територіїСитковецької селищноїради Гайсинського(Немирівського)району Вінницькоїобласті,площею 50,00га.кадастровий номерякої 0523055600:01:001:0094для веденняселянського (фермерського)господарства.Одна,в правовстановлюючомудокументі наспадкове майно,земельну ділянкуплощею 50,00га.,а самев Державномуакті направо власностіна земельнуділянку,що виданий31.03.1993 року тазареєстровано вКнизі записівдержавних актівпро правопостійного користуванняза №49., допущено описку, а саме: прізвище землекористувача записано - « ОСОБА_5 », тоді як, відповідно до свідоцтва про смерть, свідоцтва про укладення шлюбу, а також свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.11.2021 року прізвище спадкодавця написано « ОСОБА_6 ». В звязку із оформленням спадщини виникла необхідність у встановленні факту належності правовстановлюючого документу, Державного акту на право постійного користування землею, виданого 31 березня 1993 року Ситковецькою селищною радою.

Окрім того, після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно, у тому числі і земельну ділянку загальною площею 50,00 га, яку відповідно до ст.1268 ЦК України, як спадкоємці першої черги за законом, прийняли його дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 , тобто позивачі.

Постановами державного нотаріуса Немирівської нотаріальної контори від 21 грудня 2023 року № 1376/02-31 та від 27.01.2024року № 94/02-31, спадкоємцям ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки кожному, загальна площа якої 50,00 га. надану для ведення селянського фермерського господарства, у зв`язку з ненаданням документів, які б підтверджували право власності на спірну земельну ділянку.

Зважаючи на те, що до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припилися внаслідокйого смерті позивачі вважають, що мають право постійного користування у порядку спадкування на земельну ділянку площею 50,00 га., яка належала ОСОБА_7 на підставі державного акту на право постійного користування землею.

В зв`язку з чим позивачі вимушені звернутися до суду із позовом.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, однак від їхнього представника - адвоката Примакової В.В. надійшла суду заява, про розгляд справи за відсутності представника та позивачів, позов підтримує, просить його задовольнити.

Представник відповідача Райгородської сільської ради в судове засідання не з`явився, надіслав заяву, в якій просив справу розглянути в його відсутність, позов визнає повністю, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Згідно ч. 3ст. 211 ЦПК Україниучасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За вказаних обставин, суд проводить розгляд справи у відсутності сторін без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за правилами ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно із ч. 4ст. 206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права свободи чи інтереси інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.08.2023, земельна ділянка із кадастровим номер 0523055600:01:001:0094 , площею 50 га, що розташована в смт. Ситківці Немирівського району Вінницької області, на належить на праві власності Територіальній громаді в особі Ситковецької селищної ради, перебуває у постійному користуванні ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право постійного користування, виданого 31.03.1993 Ситковецькою селищною радою Немирівського району Вінницької області для ведення селянського (фермерського ) господарства.

Відповідно до відповіді №929/25-23 від 26.10.2023 із Відділу №2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 отримала завірену копію архівного примірника державного акту на право постійного користування землею, розташованою на території Ситковецької селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства - 50 га, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 31.03.1993 за №49 та виданий ОСОБА_8 .

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, такий акт виданий ОСОБА_8 Ситковецькою селищною радою народних депутатів Немирівського району Вінницької області у тому, що землекористувачу надається у постіне користування 50,33 га землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства - 50,00 га, особистого підсобного господарства - 0,33 га, відповідно до рішення 13 сесії 21 скликання Ситковецької Ради народних депутатів від 04.03.1993 №13. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №49.

Відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 .

Постановами державного нотаріуса Немирівської нотаріальної контори від 21 грудня 2023 року №1376/02-31 та від 27.01.2024 року № 94/02-31, спадкоємцям ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки кожному, загальна площа якої 50,00 га. наданої для ведення селянського фермерського господарства, у зв`язку із відсутністю у спадкоємців необхідних для видачі свідоцтв про право на спадщину документів.

Розглядаючи вимогу позивачів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд виходив з того, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Як зазначено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Отже, позовна вимога про встановлення факту належності правовстановлюючого документа підлягає до задоволення.

Вирішуючи позовні вимоги позивачів про визнання за ними права постійного користування земельною ділянкою, суд виходив з наступних мотивів та положень закону.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 7 ЗК України від 18.12.1990 року, користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно з ч. 1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно із частиною 1 ст.23 ЗК України (у редакції Закону від 22 червня 1993 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується Державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими районними Радами народних депутатів.

Згідно зі ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця Державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За роз`ясненнями, викладеними у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до ст.1225 ЦК України,право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця Державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Рішенням Конституційного Суду України, від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, визнано неконституційними положення статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 року, які передбачали обов`язок землекористувача переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди. Суд вказав, що смерть фізичної особи, громадянина України, якому було надано у постійне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, не є підставою для припинення права постійного користування такою ділянкою, оскільки приписи зазначених статей визначають випадки припинення права постійного користування земельними ділянками за життя користувачів і не пов`язані з проблемами спадкування такого права.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 р. в справі № 179/1043/16-ц відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.04.2018 року у справі № 399/374/16-ц, від 18.03.2019 року у справі № 472/598/16-ц, від 17.10.2018 року у справі № 376/2038/14-ц, від11.02.2019 року у справі № 183/4638/16, від 13.03.2019 року у справі № 532/1150/17, від 20.03.2019 року у справі № 587/260/17 та від 3.04.2019 року у справі № 525/1385/16-ц про те, що право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, та не входить до складу спадщини.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.11.2019 року у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц і від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного користування (на підставі відповідного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 141 ЗК України в чинній редакції встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 23 червня 2020 року по справі № 179/1043/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що згідно із загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом. Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.

Право постійного користування (на підставі відповідного Державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

На відповідні відносини щодо такого користування поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Суд у даному спорі застосовує вказані положення законодавства та з урахуванням встановлених у справі обставин зазначає, що на момент смерті ОСОБА_3 йому на законних підставах належало право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано роз`яснення про те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

Суд зауважує, що ні за життя, ні після смерті ОСОБА_3 належне йому право постійного користування спірною земельною ділянкою не було припинене, доказів протилежного матеріали справи не містять, отже право постійного користування спірною земельною ділянкою входить до складу спадщини після смерті останнього, фактом його смерті це речове право припинено не було, а тому позивачі його успадкували як спадкоємці першої черги за законом.

Питання про розподіл судових витрат позивачами не піднімалося.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 395, 407, 1216, 1218, 1225, 1261 ЦК України, ст.ст. 7, 22 ЗК України в редакції від 18.12.1990 року, ст.ст. 92, ч.2 ст. 102 ЗК України в редакції від 25.10.2001 року, ст. ст. 12, 76, 141, 258, 259, 264-265, 315, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Райгородської сільської ради про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документу та визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування, - задовольнити.

Встановити, що Державний акт на право постійного користування землею виданий 31 березня 1993року Ситковецькою селищною радою на імя ОСОБА_8 , є правовстановлюючим документом ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування 1/2 часткою землі, загальна площа якої 50,00 га, кадастровий номер 0523055600:01:001:0094, що належала померлому на підставі Державного Акта на право постійного користування землею від 31.03.1993року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 49.

Визнати за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ,в порядкуспадкування зазаконом післясмерті ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування 1/2 часткою землі, загальна площа якої 50,00 га, кадастровий номер 0523055600:01:001:0094, що належала померлому на підставі Державного Акта на право постійного користування землею від 31.03.1993року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 49.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: В.М. Алєксєєнко