Рішення

від 22.11.2007 по справі 13/481-пд-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

22.11.2007                                                             

  Справа №  13/481-ПД-07

Господарський суд Херсонської області у складі судді

 Закуріна М. К. при секретарі

Фінаровій О.Л., розглянувши  справу 

за позовом

Прокурор Великоолександрівського району Херсонської області в інтересах держави

в особі

позивача - відділу державної

виконавчої служби Великоолександрівського районного управління юстиції

до  

відповідача-1 -приватного

сільськогосподарського підприємства „АгроМастер”,

відповідача-2 -суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

за участі представників сторін:

від прокуратури -Пуляєва

І.В., Павленко І.В. (прокурорів відділу прокуратури Херсонської області),

від позивача

- не з'явився,

від відповідача-1

- не з'явився,

від відповідача-2

- ОСОБА_2., ОСОБА_3. (представників за дорученнями),

про визнання

недійсним договору купівлі-продажу № 08/02-1-2007 від 08.02.2007 р., укладеного

між відповідачами, 

                                           в

с т а н о в и в:

Відповідно до позовної заяви

заявлені вимоги ґрунтуються на недійсності спірного договору на підставі

частини 1 статей 215 та 203, а також статті 227 Цивільного кодексу України,

оскільки, на думку прокурора договір укладено в той час, коли на його предмет

виконавчою службою в межах здійснюваного виконавчого провадження накладено

арешт, що унеможливлює реалізацію такого майна.

Ухвалою суду від 9 жовтня 2007 року

порушена дана справа та її розгляд призначено на 8 листопада поточного року.

При цьому відповідачів зобов'язано надати відзив на позов та з'явитись в судове

засідання. Проте, ці вимоги відповідачем-1 не виконані, в засідання суду він

свого представника не направив, в судове засідання не з'явився, а тому справа

розглянута за наявними в ній матеріалами без участі представників позивача та

відповідача.

Відповідачем-2 зазначені вимоги не

визнаються з посиланням на їх необґрунтованість, оскільки стаття 227 ЦК України

передбачає недійсність договору з підстав відсутності відповідного дозволу, але

в даному випадку, на його думку, будь-яких дозволів не потребується.  Крім того, позиція відповідача-2 полягає у

спростуванні тверджень прокурора про невідповідність спірного договору діючому

законодавству, що, як наслідок, є підставою для визнання його недійсним за  частинами першими статей 215 та 203 ЦК

України. Також відповідач-2 вказує, що за частиною 5 статті 55 Закону України

„Про виконавче провадження” порушення заборони державного виконавця

розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою

відповідальність зберігача майна, передбачену законом, у зв'язку з чим це не є

підставою для недійсності договору купівлі-продажу.

Під час розгляду справи прокурором

заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості 3-ї особи на

стороні позивача дочірнього підприємства „Вендельн Україна”, оскільки рішення у

справі може вплинути на його права та інтереси, так як це підприємство є

стягувачем в межах виконавчого провадження, під час якого й було накладено

арешт на майно ПСП „АгроМастер”. Дане клопотання судом відхилено, оскільки суд

не вбачає можливе порушення прав та законних інтересів цього підприємства

судовим рішенням у даній справі.

Крім викладеного з матеріалів

справи слідує, що 8 лютого 2007 року між приватним сільськогосподарським

підприємством „АгроМастер” та суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною

особою ОСОБА_1укладено договір купівлі-продажу № 08/02-1-2007, відповідно до

умов якого остання придбала трактор „Беларус-82.1” вартістю 48200 грн,

зобов'язавшись сплатити його вартість в безготівковій формі або шляхом передачі

векселя без встановлення конкретної дати оплати (а.с. 7).

На виконання умов договору між його

сторонами в той же день складено акт приймання-передачі майна (а.с. 8), з якого

вбачається, що ПП ОСОБА_1. отримала трактор. Про цей факт також свідчать

бухгалтерська накладна № 5 від 08.02.2007 р. (а.с. 10) та податкова накладна №

5 від 08.02.2007 р. (а.с. 9).

Згідно до свідоцтва про реєстрацію

машини серії АБ № 259024 від 02.02.2007 р. (а.с. 12) трактор марки „Беларус

82.1., з реєстраційним номером 05-598ЕН, із заводським номером 80806701, 2005

року випуску, належав станом на час реєстрації ПСП „АгроМастер”.

В той же час, відповідно до

постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження

від 19 жовтня 2006 року (а.с. 25) державним виконавцем державної виконавчої

служби у Великоолександрівському районі в межах здійснюваного виконавчого

провадження по виконанню наказу господарського суду Херсонської області №

14/285-06 від 17.10.2006 р. накладено арешт на все майно боржника -ПСП

„АгроМастер” та заборонено  здійснювати

відчуження майна. Саме ця обставина, на думку прокурора, є підставою для

визнання недійсним названого договору купівлі-продажу, укладеного між

відповідачами.

Як слідує з частини першої статті

29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у

розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у

справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва

інтересів громадянина або держави.

Згідно з абзацом четвертим частини

першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами

прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в

інтересах держави. Частиною третьою згаданої статті передбачено, що у позовній

заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави

та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений

державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В свою чергу відповідно до пункту 2

резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N

3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України

та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2

Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного

Суду України) під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати

відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій статті 2

Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної

влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження

органу виконавчої влади.

За частиною другою статті 29 ГПК у

разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в

інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у

спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

В даному випадку прокурором в

якості такого органу визначено державну виконавчу службу в особі -відділу

державної виконавчої служби Великоолександрівського районного управління

юстиції.

Безпосередньо права та обов'язки

виконавчої служби передбачені положеннями Законів України „Про виконавче

провадження” та „Про державну виконавчу службу”.

Зокрема, статтею 1 Закону України

„Про державну виконавчу службу” визначено, що державна виконавча служба входить

до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень

судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до

законів України, а згідно до преамбули Закону України „Про виконавче

провадження” ним визначаються умови і порядок виконання рішень судів та інших

органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому

виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Так, статтею 5 Закону України „Про

виконавче провадження” передбачені права та обов'язки державного виконавця, а

саме державний виконавець: 1) здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і

повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання

рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; 2) надає сторонам

виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з

матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядає заяви сторін та інших

учасників виконавчого провадження та їх клопотання; 4) заявляє в установленому

порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5)

роз'яснює сторонам їх права і обов'язки; 6) проводить оцінку (переоцінку) майна

в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та

професійну оціночну діяльність. 

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

1) одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу

інформацію; 2) проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх

форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність

без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта

підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами; 3)

здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у

них боржників; 4) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать

боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при

необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці

приміщення і сховища; 5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати,

вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку,

встановленому законодавством; 6) на виконання рішення суду про стягнення коштів

або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом, накладати арешт на

грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться

на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на

рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця

зберігання грошей; 7) використовувати за згодою власника приміщення, в тому

числі, що є в комунальній власності, для тимчасового зберігання вилученого

майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна; 8)

звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення з

заявою про видачу дубліката виконавчого документа, порушувати клопотання про

встановлення чи зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку

виконання рішення; 9) звертатися до суду з поданням про розшук боржника -

фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про

примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи

або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні

боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її

відібрання; 10) викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих

документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а у разі неявки боржника

без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх

справ; 11) залучати до проведення виконавчих дій понятих, працівників органів

внутрішніх справ, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів,

спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів

господарювання; 12) накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і

посадових осіб у випадках, передбачених законом; 13) застосовувати під час

проведення виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомки; 14) при виконанні

судових рішень безперешкодно входити на земельні ділянки, в жилі та інші

приміщення боржників - фізичних осіб, проводити в цих приміщеннях огляд, за необхідності

примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників

органів внутрішніх справ, опечатувати ці приміщення, арештовувати, опечатувати

та вилучати належне боржникові майно, яке там знаходиться та на яке за законом

можливо звернути стягнення; 15) вимагати від матеріально відповідальних і

службових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб

відомості та пояснення по фактах невиконання рішень або законних вимог

державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче

провадження; 16) повідомляти з метою профілактичного впливу органи державної

влади, громадські об'єднання, трудові колективи і громадськість за місцем

проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про

виконавче провадження; 17) у разі необхідності для проведення чи організації

виконавчих дій залучати на платній основі, у тому числі за рахунок авансового

внеску стягувача, суб'єктів господарювання, які у встановленому законом порядку

одержали ліцензії; 18) здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими

законами.

Безпосередньо порядок арешту

передбачено статтею 55 цього ж Закону. Так, арешт на майно боржника може

накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття

виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та

оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів

та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на

зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про

арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення

опису майна боржника і накладення на нього арешту. Державним виконавцем за

постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт

майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений

арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат,

пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або

на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено

арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається

державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють

реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копія постанови

державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного

після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших

фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова

державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена

боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він

безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк. Про проведення

опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає

акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна

боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у

разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника

та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й

арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у

кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для

власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення

заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке

накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Як видно з викладених правових

позицій державний виконавець та державна виконавча служба позбавлені права на

пред'явлення позову про визнання недійсними договорів щодо відчуження майна, на

яке ними накладено арешт в межах здійснюваного виконавчого провадження, а тому

державна виконавча служба не може бути органом, уповноваженим здійснювати

функції держави у спірних правовідносинах.

Крім того слід зазначити, що за

змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є

недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які

встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього ж

Кодексу. В свою чергу за частиною 1 статті 203 зміст правочину не може

суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також

моральним засадам суспільства.

Таким чином для недійсності

правочину на підставі вказаних норм необхідною обов'язковою умовою є укладення

правочину зі змістом, який  суперечить ЦК

України та іншим актам цивільного законодавства, проте прокурором не зазначено

якому саме акту цивільного законодавства суперечить зміст оспорюваного

договору.

Поряд з цим статтею 227 ЦК України

встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу

(ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. 

Відсутність такого дозволу за змістом позовних вимог пов'язується з

наявністю заборони на відчуження майна. Однак, положення названої норми мають

зв'язок з відсутністю дозволу на здійснення певного виду правочинів в тій чи

іншій сфері господарської діяльності, що не є тотожним наявності заборони на

відчуження арештованого майна.

Таким чином прокурором заявлено

позов в інтересах держави в особі органу, який не вправі виконувати функції

держави у спірних правовідносинах, а також не доведено факту недійсності

спірного договору з точки зору невідповідності його змісту діючому

законодавству та без відповідного дозволу, а тому в задоволенні позовних вимог

слід відмовити.

На

підставі зазначених правових норм та керуючись статтями 44, 49,  82-85 ГПК України,

в и р і ш и в :

                          В задоволенні

позовних вимог відмовити.

Дата підпису рішення -26 листопада 2007 року

    Суддя                                                                                 

М.К. Закурін