Постанова

від 07.03.2024 по справі 913/279/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року м. Харків Справа №913/279/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників:

прокурор Хряк О.О.,

інші учасники провадження не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№201Л від 16.01.2024) на рішення Господарського суду Луганської області від 12.12.2023 у справі №913/279/23 (м. Харків, суддя Секірський А.В., повний текст рішення складено 22.12.2023)

за позовом Заступника керівника Лисичанської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі:

1.Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області районної військової адміністрації Луганської області, м. Сєвєродонецьк, Луганська область,

2.Попаснянської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, м. Попасна, Луганська область,

3.Північно-східного офісу Держаудислужби, м. Харків,

до 1. ОСОБА_1 , м. Гайсин, Вінницька область,

2.Комунального некомерційного підприємства «Попаснянська міська багатопрофільна лікарня» Попаснянської міської ради, м. Попасна, Луганська область,

про визнання недійсними рішення тендерного комітету, договору про закупівлю за бюджетні кошти та застосування наслідків відповідної недійсності, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Лисичанської окружної прокуратури 04.08.2023 звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у відповідних правовідносинах: 1.Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області районної військової адміністрації Луганської області, 2.Попаснянської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області та 3.Північно-східного офісу Держаудитслужби до 1.Фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни та 2.Комунального некомерційного підприємства «Попаснянська міська багатопрофільна лікарня» Попаснянської міської ради з вимогами:

- визнати недійсним рішення тендерного комітету Комунальної установи «Попаснянська центральна районна лікарня», оформлене протоколом його засідання від 16.11.2018 №4, про визначення фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни переможцем відкритих торгів на закупівлю товару за кодом ДК 021:2015:33190000-8 «Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні (аквадистилятор електричний; термостат сухоповітряний; стоматологічна установка; крісло стоматологічне; візок для транспортування пацієнта з електроприводом; операційний стіл з механіко-гідравлічним приводом; двухкадровий негатоскоп з індикатором; відсмоктувач медичний)»;

- визнати недійсним договір про закупівлю товару за бюджетні кошти від 29.11.2018 №241, укладений між Комунальною установою «Попаснянська центральна районна лікарня» та фізичною особою-підприємцем Бучко Аллою Вікторівною;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни на користь Комунального некомерційного підприємства «Попаснянська міська багатопрофільна лікарня» Попаснянської міської ради 742 678 грн 00 коп., а з Комунального некомерційного підприємства «Попаснянська міська багатопрофільна лікарня» Попаснянської міської ради одержані ним за рішенням суду 742 678 грн 00 коп. стягнути в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що поведінка фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни під час участі в тендері несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель, тому договір про закупівлю товару за бюджетні кошти від 29.11.2018 №241, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни, а одержані нею 742 678 грн 00 коп. за цим правочином повинні бути повернуті Комунальній установі «Попаснянська центральна районна лікарня» як іншій стороні договору, а отримані останньою за рішенням суду кошти повинні бути стягнуті в дохід держави.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 12.12.2023 у задоволенні позовних вимог заступника керівника Лисичанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у відповідних правовідносинах: 1.Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області районної військової адміністрації Луганської області, 2.Попаснянської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області та 3.Північно-східного офісу Держаудислужби до 1. ОСОБА_1 та 2.Комунального некомерційного підприємства «Попаснянська міська багатопрофільна лікарня» Попаснянської міської ради про визнання недійсними рішення тендерного комітету, договору про закупівлю за бюджетні кошти та застосування наслідків відповідної недійсності відмовлено. Судові витрати покладено на Луганську обласну прокуратуру.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить рішення Господарського суду Луганської області від 12.12.2023 у справі №913/279/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів; справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури; про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру.

В обґрунтування апеляційної скарги Заступник керівника Харківської обласної прокуратури вказує про наступне:

- висновки суду про відсутність завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети вчиненого правочину не відповідають обставинам справи. Враховуючи, що конкуренція у торгах була усунута, відповідач-2, не будучи обізнаним про таку поведінку відповідача-1, не мав альтернативи у виборі переможця закупівель та уклав оспорювані договори з учасником, що діяв недобросовісно;

- заявлені прокурором вимоги про визнання недійсним рішення уповноваженої особи, визнання недійсним договору за результатами закупівлі, а також застосування наслідків такої недійсності у поєднанні є ефективним способом захисту;

- застосовуючи до спірних правовідносин положення ст.ст.238,250 ГК України судом безпідставно та необґрунтовано ототожнено поняття адміністративно-господарських санкцій та наслідків недійсності правочину;

- закон пов`язує початок перебігу строку позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів; на період дії карантину та воєнного стану строки позовної давності продовжені на період їх дії, а тому прокурором та позивачами дотримано процесуальні строки для пред`явлення позову.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 16.01.2024 для розгляду справи №913/279/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., судді Склярук О.І., Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№201Л від 16.01.2024) на рішення Господарського суду Луганської області від 12.12.2023 у справі №913/279/23. Витребувано з Господарського суду Луганської області матеріали справи №913/279/23. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Відзив має бути оформлено у відповідності до вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України, якою, зокрема, передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. Східним апеляційним господарським судом в умовах воєнного стану, зважаючи на утруднення реалізації учасниками справи прав, наданих їм Господарським процесуальним кодексом України рекомендовано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи (відзиви, заяви, клопотання тощо) з використанням програми «Електронний суд». Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/ Учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень. Звернуто увагу учасників судового провадження, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 №3200-IX передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України.

24.01.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшла справа №913/279/23 (вх.№1274).

Від представника ОСОБА_1 надійшла заява (вх.№1741 від 05.02.2024), в якій просить внести дані РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи №913/279/23; перевести в електронну форму процесуальні та інші документи по справі, що надійшли до суду в паперовому вигляді, включаючи апеляційну скаргу та додані матеріали; встановити додатковий строк відповідачу-1 для подання відзиву на апеляційну скаргу; судове засідання провести у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2129 від 12.02.2024), в якому просить відмовити Заступнику керівника Харківської обласної прокуратури у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, доповнивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції із врахуванням належного складу учасників справи.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує про наступне:

- у даному випадку санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частині першій статті 238 ГК України, а тому можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України;

- прокурор не посилається на настання негативних наслідків укладання спірного договору;

- постановлене після повного виконання договору рішення Антимонопольного комітету України, як і факт порушення принципу добросовісної конкуренції без доведення грубого порушення прав Замовника або інших учасників закупівлі, не може стати самостійною підставою для визнання спірного договору недійсним;

- прокурором визначено неналежний склад учасників справи.

Від Лисичанської окружної прокуратури Луганської області надійшли пояснення (вх.№2326 від 14.02.2024), в яких вимоги апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.

Від представника ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення (вх.№2486 від 19.02.2024), за змістом яких відповідач-1 заперечує проти доводів, викладених прокурором у поясненнях.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.02.2024 призначено апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№201Л від 16.01.2024) на рішення Господарського суду Луганської області від 12.12.2023 у справі №913/279/23 до розгляду на « 07» березня 2024 р. о 09:45 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Повідомлено учасників справи про дату, час та місце розгляду справи. Задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Патюк С.О. про її участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №913/279/23, яке відбудеться « 07» березня 2024 р. о 09:45 год. у залі судового засідання №132 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів представника, який подав вказану заяву. Судове засідання у справі №913/279/23, яке відбудеться « 07» березня 2024 р. о 09:45 год. ухвалено провести за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Патюк С.О. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Повідомлено представника ОСОБА_1 - адвоката Патюк С.О., що Інструкція користувача підсистеми відеоконференцзв`язку розміщена на веб-сторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua, та роз`яснити, що для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду особі необхідно використовувати комп`ютерну техніку або смартфони з доступом в мережу Інтернет, які дозволяють передавати аудіосигнал та відеозображення; за 10 хвилин до початку судового засідання представник зобов`язаний зайти та авторизуватися в системі відеоконференцзв`язку, активувати технічні засоби (мікрофон, навушники та камеру), перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою системи відеоконференцзв`язку та очікувати запрошення секретаря судового засідання до участі в судовому засіданні. Роз`яснено учасникам справи, що в умовах дії режиму воєнного стану, з міркувань безпеки та враховуючи приписи ст.3 Конституції України, розгляд апеляційної скарги може бути перенесений на іншу дату. Запропоновано учасникам справи заздалегідь визначитися із бажанням та можливістю взяти участь у судовому засіданні, про що письмово повідомити Східний апеляційний господарський суд. Явку представників учасників справи визнано необов`язковою. Запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи (заяви, клопотання тощо) з використанням програми «Електронний суд». Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/ Звернуто увагу учасників судового провадження, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 №3200-IX передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України.

Від Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області надійшло клопотання (вх.№3232 від 05.03.2024), в якому просить розглядати апеляційну скаргу за її відсутності.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 07.03.2024 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати. Інші учасники провадження у справі до судового засідання не з`явились.

Ухвала про призначення справи до розгляду доставлена учасникам справи в електронні кабінети в системі «Електронний суд».

Ураховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, враховуючи клопотання позивача-1 про розгляд справи за його відсутності, необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.2018 Комунальною установою «Попаснянська центральна районна лікарня» через авторизований електронний майданчик на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель (https://prozorro.gov.ua) розміщено оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю медичного обладнання за кодом ДК 021:2015:33190000-8 «Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні» (аквадистилятор електричний; термостат сухоповітряний; стоматологічна установка; крісло стоматологічне; візок для транспортування пацієнта з електроприводом; операційний стіл з механіко-гідравлічним приводом; двухкадровий негатоскоп з індикатором; відсмоктувач медичний); ідентифікатор закупівлі: UA-2018-10-30-000469-b. Очікувана вартість предмета закупівлі 754 000 грн 00 коп. Кінцевий строк подання тендерних пропозицій 15.11.2018 14:08.

Згідно з реєстром отриманих тендерних пропозицій було подано дві тендерні пропозиції учасниками: 1) фізичною особою-підприємцем Бучко Аллою Вікторівною; 2) фізичною особою-підприємцем Костенко Олексієм Віталійовичем.

Первинна тендерна пропозиція фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни становила 747 645 грн 00 коп., а фізичної особи-підприємця Костенко Олексія Віталійовича 750 000 грн 00 коп.

Остаточна тендерна пропозиція фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни становила 742 678 грн 00 коп., а фізичної особи-підприємця Костенко Олексія Віталійовича 742 679 грн 00 коп.

За результатами автоматичної оцінки електронною системою закупівель вказаних тендерних пропозицій, пропозиція фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни визнана найбільш економічно вигідною, що підтверджується протоколом розкриття тендерних пропозицій.

16.11.2018 відбулося засідання тендерного комітету Комунальної установи «Попаснянська центральна районна лікарня», оформлене протоколом №4, на якому прийнято рішення:

- визнати пропозицію фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни такою, що відповідає встановленим вимогам тендерної документації;

- визначити переможцем торгів учасника фізичну особу-підприємця Бучко Аллу Вікторівну;

- оприлюднити в порядку ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі» повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

16.11.2018 в електронній системі публічних закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір з переможцем процедури закупівлі.

29.11.2018 між Комунальною установою «Попаснянська центральна районна лікарня» (замовник) та фізичною особою-підприємцем Бучко Аллою Вікторівною (постачальник) укладено договір про закупівлю №241 та підписано Специфікацію №1.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору постачальник зобов`язується своєчасно поставляти та передавати у власність замовника товари по предмету ДК 021:2015, код 33190000-8 Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні (аквадистилятор електричний; термостат сухоповітряний; візок для транспортування пацієнта з електроприводом; операційний стіл з механіко-гідравлічним приводом; двухкадровий негатоскоп з індикатором; відсмоктувач медичний: монітор пацієнта; секторний фазований широкосмуговий мультичастотний датчик) в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені у Специфікації, та є невід`ємною частиною даного договору, а замовник прийняти і оплатити товар. Специфікація повинна містити найменування товару, одиницю виміру, загальну кількість товару, ціну за одиницю та загальну вартість товару.

Ціна договору становить 742 678 грн 00 коп. без ПДВ (п. 3.1 договору).

Термін поставки до 31.12.2018 (п. 5.3 договору).

02.01.2019 в електронній системі публічних закупівель опубліковано звіт про виконання договору про закупівлю від 29.11.2018 №241, із якого вбачається, що фізичною особою-підприємцем Бучко Аллою Вікторівною договір виконано та Комунальною установою «Попаснянська центральна районна лікарня» сплачено суму в розмірі 742 678 грн 00 коп.

Згідно з інформацією, розміщеною в Єдиному вебпорталі використання публічних коштів (https://spending.gov.ua), сума сплачених замовником коштів за договором від 29.11.2018 №241 становить 742 678 грн 00 коп., які перераховані на підставі платіжного доручення від 17.12.2018 №83.

Вказана операція проведена органами Державної казначейської служби України, оскільки фінансування діяльності колишньої Комунальної установи «Попаснянська центральна районна лікарня» здійснювалось за рахунок коштів районного бюджету Попаснянської районної ради Луганської області.

Отже, в результаті публічних закупівель між фізичною особою-підприємцем Бучко Аллою Вікторівною та Комунальною установою «Попаснянська центральна районна лікарня» укладено договір, який виконаний в повному обсязі та Комунальною установою «Попаснянська центральна районна лікарня» сплачено на користь фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни 742 678 грн 00 коп. за поставлений товар.

11.08.2020 Адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі №44 ухвалено рішення №70/74-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі за текстом рішення Адміністративної колегії).

У пункті 1 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії зазначено, що фізична особа-підприємець Бучко Алла Вікторівна та фізична особа-підприємець Костенко Олексій Віталійович вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антикорупційних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у процедурі закупівлі: Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні за кодом ДК 021:2015:33190000-8, проведеній Комунальною установою «Попаснянська центральна районна лікарня», за допомогою системи електронних закупівель «Prozorro» (ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2018-10-30-000469-b).

За порушення, зазначене в п. 1 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії, на фізичну особу-підприємця Бучко Аллу Вікторівну накладено штраф у розмірі 68 000 грн 00 коп., який останньою сплачений в повному обсязі.

Відповідно до пунктів 5.1-5.5 рішення Адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановила, що у закупівлі UA-2018-10-30-000469-b фізична особа-підприємець Бучко Алла Вікторівна та фізична особа-підприємець Костенко Олексій Віталійович вчинили протиправні дії, які полягали у:

- використанні однієї ІР-адреси;

- синхронності дій відповідачів під час участі у торгах;

- поведінці під час аукціону відповідачів, в результаті якої перемогу в торгах здобула фізична особа-підприємець Бучко Алла Вікторівна;

- наявності господарських відносин між учасниками;

- невідповідності документів фізичної особи-підприємця Костенко Олексія Віталійовича вимогам тендерної документації замовника, що є узгодженою поведінкою, що стосується спотворення результатів торгів, зазначених у рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у листі від 31.07.2023 №70-02/874е повідомило, що рішення Адміністративної колегії не оскаржувалось. Штраф, накладений на фізичну особу-підприємця Бучко Аллу Вікторівну, сплачений за платіжним дорученням від 25.09.2020 №2392.

Адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановила, що поведінка відповідача-1 є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, заборонених відповідно до п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Прокурор посилаючись на той факт, що рішення тендерного комітету Комунальної установи «Попаснянська центральна районна лікарня», оформлене протоколом його засідання від 16.11.2018 №4, та договір, укладений за результатами процедури закупівлі, результати якої спотворено антиконкуреними узгодженими діями його учасників, підлягають визнанню недійсними, як такі, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни, а одержані нею 742 678 грн 00 коп. за цим правочином повинні бути повернуті Комунальній установі «Попаснянська центральна районна лікарня» як іншій стороні договору, а останньою за рішенням суду кошти повинні бути стягнуті в дохід держави, звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заступником керівника Лисичанської окружної прокуратури в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення тендерного комітету обрано неефективний спосіб захисту, який не забезпечить поновлення порушених прав держави, за захистом яких він звернуся до суду. Суд зазначив, що прокурор звернувся до суду з порушенням строків застосування санкцій, передбачених ст. 250 ГК України, що виключає можливість застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, та стягнення коштів. На думку суду, визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю без застосування наслідків його недійсності не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту, тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину слід відмовити. Крім того, суд першої інстанції вказав, що лише сам факт вчинення вказаними учасниками порушення торгів у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням Адміністративної колегії, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Отже, прокурор при поданні позову повинен довести порушення або загрозу порушення відповідачами інтересів держави, при цьому недоведеність факту порушення інтересів держави є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог прокурора.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зміст статей 3, 15, 16 ЦК України свідчить, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 29.08.2023 у справі №909/635/22, від 27.06.2023 у справі №916/97/21.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), саме тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (така ж правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення тендерного комітету, колегія суддів зазначає наступне.

Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до статті 33 Закону України «Про публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю опосередковує визначення Замовником переможця тобто іншу сторону майбутнього договору закупівлі, є підставою для укладання договору, а не самим договором, і є об`єктом самостійного оскарження, але до органу оскарження (Антимонопольного комітету України п.17 ч.1 ст.1 цього Закону) і тільки до моменту укладення договору за результатами закупівлі (ч.10 ст.18 цього Закону).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Колегія суддів відзначає, що за своєю правовою природою рішення про визнання переможцем закупівлі є внутрішнім рішенням замовника про намір укласти договір з особою, яку замовник вважає переможцем, і це рішення може бути виконано шляхом укладення договору. Вказане рішення відповідача-2 є ненормативним індивідуально-правовим актом, дія якого вичерпується фактом виконання - укладанням договору закупівлі між відповідачами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21, де предметом спору було визнання недійсною закупівлі та про визнання недійсним договору про закупівлю послуг, Велика Палата дійшла висновку, що якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.

З огляду на те, що об`єктом судового захисту прокурором визначено державний інтерес, враховуючи обставини укладання відповідачами договору про закупівлю на підставі оспорюваного рішення відповідача-2 та виконання сторонами укладеного договору, участь відповідача-1 у закупівлі як факт вже не може бути змінений, а отримання ним бюджетних коштів в межах такої закупівлі вже не може бути відвернуте/усунуте. А тому у такому випадку ефективність судового захисту пов`язується не з відновленням стану, що існував до розглядуваної закупівлі, а з компенсаційними (реституційними) заходами, які визначаються приписами ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.

В такий спосіб, процедура закупівлі завершилася укладенням між відповідачами відповідного договору, а тому оскарження рішення тендерного комітету, оформленого протоколом, не є ефективним способом захисту, адже є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

Обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20.

З огляду на викладене, позовна вимога про визнання недійсним рішення тендерного комітету, оформленого протоколом його засідання від 16.11.2018 №4, про визначення фізичної особи-підприємця Бучко Алли Вікторівни переможцем відкритих торгів на закупівлю товару за кодом ДК 021:2015:33190000-8 «Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні (аквадистилятор електричний; термостат сухоповітряний; стоматологічна установка; крісло стоматологічне; візок для транспортування пацієнта з електроприводом; операційний стіл з механіко-гідравлічним приводом; двухкадровий негатоскоп з індикатором; відсмоктувач медичний)» задоволенню не підлягає, про що вірно зазначено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом.

Водночас у випадку порушення вимог законодавства при укладенні договору про закупівлю, за винятком тих, що передбачені статтею 43 «Нікчемність договору про закупівлю» Закону України «Про публічні закупівлі», такий договір може бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі статей 203, 215 ЦК України, тобто є оспорюваним.

Прокурор також стверджує, що оскільки оспорюваний договір укладено за наслідками процедури закупівлі, проведеної з порушенням законодавства, то такий правочин підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статті 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Приписами частини 3 наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, виходячи із змісту статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-5 вказаної статті встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як стверджує прокурор, рішення тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства «Попаснянська міська багатопрофільна лікарня» Попаснянської міської ради від 16.11.2018, оформлене протоколом, та договір про закупівлю №241 від 29.11.2018 завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу ФОП Бучко А.В., а саме вчинення останньою антиконкурентних узгоджених дій, що вплинули на результат торгів.

При цьому, прокурор на підставі ч.3 ст. 228 ЦК України заявив вимогу про застосування наслідків недійсності правочину.

Частиною 3 статті 5 ГК України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до статті 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно з частиною 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічна за змістом норма міститься у частині 1 статті 208 ГК України.

Статтею 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.208 ГК України встановлено, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтею 41 Конституції України передбачено, зокрема, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

З огляду на вищевикладені положення законодавства, суд дійшов висновку, що передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України санкції є конфіскаційними.

Наслідками недійсності правочину, передбаченими ст. 208 ГК України, є стягнення в дохід держави коштів (майна) за рішенням суду за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників, тобто мають ознаки, притаманні конфіскації майна, оскільки за своїм змістом і порядком передбачають примусове вилучення отриманого, і таке вилучення здійснюється на користь держави (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі №160/14095/21).

Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання встановлена у Розділі V ГК України, який містить п`ять глав, що регулюють: загальні засади відповідальності учасників господарських відносин (глава 24); відшкодування збитків у сфері господарювання (глава 25); штрафні та оперативно-господарські санкції (глава 26); адміністративно-господарські санкції (глава 27); відповідальність суб`єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (глава 28).

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Статтею 217 ГК України встановлено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Стаття 238 ГК України врегульовує порядок застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання. Так, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно зі ст.250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про валюту і валютні операції», Законом України «Про банки і банківську діяльність» Законом України «Про платіжні послуги» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на податкові та митні органи. Дія цієї статті не поширюється на адміністративно-господарські санкції, передбачені Законами України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» , «Про загальну безпечність нехарчової продукції», «Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів».

Таким чином, за своєю суттю наслідки, передбачені ст.208 ГК України, є адміністративно-господарськими санкціями, які повинні застосовуватись у межах строків, визначених ст.250 ГК України.

Отже, застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 25.07.2023 у справі №160/14095/21, від 04.06.2020 у справі №2а-6995/12/1370, від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 08.05.2018 у справі №2а-3847/08/0470.

Строк, встановлений ст. 250 ГК України, повинен розглядатися як такий, що встановлює терміни, протягом і в межах яких уповноважений орган державної влади має право ініціювати перед судом питання застосування наслідків недійсності правочину (процесуальний строк звернення до суду), оскільки застосування таких наслідків є видом адміністративно-господарської санкції, яка передбачена главою 27 Розділу V ГК України. Цей строк також повинен розглядатися і як граничний строк для вжиття (накладення) таких заходів судом (матеріально-правовий строк - строк давності).

Зазначене знайшло своє стале безпосереднє застосування в судовій практиці Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі №160/14095/21.

Суд враховує, що положення ч.3 ст.228 ЦК України за своїм змістом є аналогічними положенням ч.1 ст.208 ГК України, а тому підлягають однаковому застосуванню до спірних правовідносин.

Вищевказаним спростовуються доводи апелянта стосовно безпідставності кваліфікації санкцій як адміністративно-господарських та річного строку їх застосування до спірних правовідносин.

Таким чином, спірний правочин виконано 17.12.2018, а прокурор звернувся до суду з позовом 04.08.2023, тобто з пропуском встановленого ст.250 ГК України строку застосування адміністративно-господарських санкцій, що виключає можливість задоволення позовних вимог прокурора в цій частині.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

У постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинно породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (з постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17).

Визначені прокурором інтереси держави, які порушені внаслідок недотримання визначеної законодавством процедури державної закупівлі, повинні мати матеріальний вираз, обраний прокурором спосіб захисту таких прав, без вимоги про застосування реституції або відшкодування шкоди чи збитків, не може забезпечити їх реального захисту (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.06.2021 у справі №922/2895/20).

Таким чином, неможливість задоволення позовних вимог прокурора щодо наслідків недійсності правочину, а також те, що визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю без застосування наслідків його недійсності не призведе до поновлення майнових прав держави, свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту. А тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину слід відмовити, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати про наступне.

З правового аналізу частини 3 статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм частини 3 статті 228 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 у справі №910/1424/16, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 09.07.2019 у справі №911/1113/18, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17, від 13.01.2022 у справі №908/3736/15.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

За визначенням статті 1 наведеного Закону, економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

За приписами частини 2 статті 4 Закон України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина 1 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Відповідно до статті 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, зокрема, що за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі», закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників. Відповідно до частини 5 наведеної статті, замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

Статтею 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вбачається з матеріалів справи, фактично у якості єдиного доказу того, що оспорювані рішення тендерного комітету та договір поставки є такими, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони ФОП Бучко А.В., прокурор посилається на Рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.08.2020 №70/74-р/к у справі №44, яким визнано, що ФОП Бучко А.В. та ФОП Костенко О.В. вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у процедурі закупівлі: Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні за кодом ДК 021:2015, 33190000-8, проведеній КОМУНАЛЬНОЮ УСТАНОВОЮ «ПОПАСНЯНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ», за допомогою системи електронних закупівель «Prozorro» (ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2018-10-30-000469-b).

Зазначене рішення Антимонопольного комітету не оскаржено, накладений штраф сплачено відповідачем-1 у повному обсязі.

Колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять доказів наявності будь-яких обмежень чи заборон відповідача-1 щодо участі у тендері на момент проведення закупівлі та укладення спірного договору.

Суд враховує, що лише сам факт вчинення вказаними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215, частини 3 статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Пунктом 4 частини 1 статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини 2 статті 40 цього Закону) в разі, якщо суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

Саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим засобом, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до бюджетних коштів.

За порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачена відповідальність. Зокрема, за порушення, встановлені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи. Як раніше встановлено, відповідачем-1 сплачено штраф за порушення, передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», тобто понесено відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Колегія суддів враховує, що у закупівлі UA-2018-10-30-000469-b брали участь лише два суб`єкта господарювання: ФОП Бучко А.В. та ФОП Костенко О.В. тендерні пропозиції яких в кінцевому результаті становили 742 678,00 грн та 742 679,00 грн відповідно.

Матеріали справи свідчать, що тендерна пропозиція ФОП Бучко А.В. (742 678,00 грн) була нижчою за очікувану замовником вартість предмета закупівлі (754 000,00 грн).

Прокурор у позовній заяви та апеляційній скарзі зазначає, що оголошуючи проведення торгів, замовник мав на меті не просто задовольнити потребу в придбанні товарів, а здійснити таке придбання на засадах конкуренції учасників відповідного тендеру, максимальної економії та ефективності.

Водночас, матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби відповідача-2 за менші кошти, відсутні докази наявності на ринку, на час проведення спірної закупівлі, більш вигідних для відповідача-2 цінових пропозицій чи докази того, що товар за договором, укладеним за результатами спірних торгів, поставлено з завищенням цін, а також що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів.

Крім того, суд акцентує увагу, що умови оспорюваного договору виконані його сторонами в повному обсязі, що підтверджується наявним в матеріалах справи Звітом про виконання договору про закупівлю від 02.01.2019, а саме Комунальною установою «Попаснянська центральна районна лікарня» перераховано ФОП Бучко А.В. грошові кошти у сумі 742 678,00 грн та прийнято від ФОП Бучко А.В. товар, поставка якого є предметом договору (товари медичного призначення). Тобто, договір було виконано більше ніж за півтора року до рішення АМКУ.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази невідповідності кількості, вартості або якості поставленого відповідачем-1 товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що прокурор не довів належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваних правочинів, наявність протиправних наслідків оспорюваних правочинів, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Прокурор не обґрунтував належними та допустимими доказами спрямованість та відповідність оспорюваного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Також суд зазначає, що застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16). А тому у даному випадку відсутні правові підстави для застосування позовної давності.

Ураховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Стосовно посилання скаржника в апеляційній скарзі на практику Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні за змістом положення містяться у ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

У рішенні у справі «Тудор проти Румунії» Європейський суд з прав людини вказав, що роль найвищої судової інстанції кожної держави полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці. Європейський суд з прав людини дає чітку відповідь: забезпечення єдності судової практики завдання найвищої судової установи кожної держави. І не тільки Європейський суд з прав людини, а й інші органи Ради Європи відводять саме найвищій судовій установі в державі таку важливу роль.

Однак тлумачення правової норми судом у процесі вирішення спору з метою застосування закону до конкретних правовідносин, які виникли між сторонами, - одночасно і процесуальне право, і обов`язок суду. Жоден суд не може ухвалити рішення, не витлумачивши норму закону, яку він застосовує.

Разом із тим суддівський розсуд - необхідна складова незалежності суду. Знаходячись поза межами прецедентної судової системи, суд проявляє свій розсуд у тому, що вирішує спір, ґрунтуючись виключно на статутному праві, самостійно даючи йому тлумачення, виходячи зі змісту, значення конкретного закону, галузі права і законодавства в цілому у рамках індивідуальних особливостей обставин конкретної справи, що розглядається.

Таким чином, при врахуванні правових висновків Верховного Суду мають враховуватися індивідуальні особливості обставин даної справи та конкретних доказів з урахуванням принципу правової визначеності та верховенства права.

Відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доводи відповідача-1 щодо неправильного визначення прокурором уповноважених у спірних правовідносинах органів та невиконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», не є предметом апеляційних вимог та детально розглянуті судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі від 15.08.2023. З урахуванням зазначеного, також відсутні підстави для розгляду вимоги відповідача-1, викладеної у відзиві на апеляційну скаргу, щодо доповнення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції із врахуванням належного складу учасників справи.

В ході апеляційного провадження апелянтом не наведено обставин, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 12.12.2023 у справі №913/279/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.03.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян