Постанова
від 15.02.2024 по справі 904/4339/21
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4339/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача): Верхогляд Т.А.

суддів: Кощеєва І.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін:

прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури: Буршаєвський К.Л.;

від позивача: Романчук М.М., представник Дніпровської міської ради;

представники відповідачів - 1 та - 2, третьої особи у судове засідання не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 року (повний текст складено 12.04.2023 року) у справі №904/4339/21 (суддя Євстигнеєва Н.М.)

за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс", м. Київ

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Петрол Маркет", м. Луцьк

про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та демонтажу тимчасових споруд, скасування державної реєстрації права власності на автозаправочний комплекс,-

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровська обласна прокуратура звернулась до господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс" та відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант", в якому просила:

- зобов`язати відповідача-1 знести самочинно збудоване нерухоме майно - автозаправну станцію, яке знаходиться на пр. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпро та складається з: літ В-1 операторська загальною площею 123,6 кв., літ. Ж-1 навіс, резервуар № 1, та демонтувати тимчасові споруди: мостіння, стела, металевий паркан та некапітальну металева будівлю;

- скасувати державну реєстрацію права власності на автозаправочний комплекс загальною площею 123,6 кв. м., що розташований на проспекті Слобожанському, 2Г у м. Дніпро за відповідачем-2, проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Рудкевича Є.В. № 30344331 від 06.07.20216 з одночасним припиненням речових прав відповідача-2 на вказаний об`єкт нерухомого майна (номер запису про право 15273765).

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що всупереч вимогам статей 125, 126, 211 Земельного кодексу України ТОВ "АЗС-Будсервіс", як забудовником, та ТОВ "Атлант", як фактичним власником об`єкта самочинного будівництва (будівельних матеріалів), самовільно зайнято земельну ділянку на просп. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпрі. За доводами Дніпропетровської обласної прокуратури, відсутні будь-які документи на підтвердження надання Дніпровською міською радою дозволу на користування земельною ділянкою, будь-які угоди щодо такого користування не укладалися.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2021 у даній справі, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 16.08.2022 касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2022 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2021 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована посиланням на наступні обставини:

- суди не здійснили аналізу правомірності набуття права власності на автозаправну станцію, яка складається з: операторської (літ. "В-1"), загальною площею 123,6 м2, навісу (літ. "Ж-1"), резервуару № 1, розташованої на просп. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпрі, за ТОВ "Атлант", а також проведену на підставі рішення державного реєстратора від 06.07.2016 № 30344331 державну реєстрацію права власності ТОВ "Атлант" на зазначений об`єкт нерухомого майна (номер запису про право 15273765) та не надали оцінки законності такого оформлення;

- суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що Дніпровська міська рада не приймала рішень про надання спірної земельної ділянки відповідачам у власність або користування, будь-яких дозвільних документів на будівництво за цією адресою компетентні органи не видавали, та оскільки з урахуванням положень частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України право власності у ТОВ "АЗС-Будсервіс" або інших осіб на нежитлову будівлю не виникло і таке майно не могло ним відчужуватися третім особам, з огляду на відсутність підстав для визнання права власності на спірні нежитлові будівлі за ТОВ "АЗС-Будсервіс" після скасування судового рішення у справі №28/504-08, на підставі яких ТОВ "АЗС-Будсервіс" здійснило державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію, всебічно та повно не з`ясували підстави звернення прокурора з вимогами про зобов`язання відповідачів знести самочинно збудоване нерухоме майно автозаправну станцію та скасування державної реєстрації права власності на неї;

- надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, Верховний Суд враховує доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності перебування спірного об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці, що належить територіальній громаді, та відсутності підстав для здійснення державної реєстрації права власності на автозаправну станцію за ТОВ "АЗС-Будсервіс", зважаючи на залишення без розгляду позову у справі №28/504-08, а отже, - відсутності підстав для відчуження цього майна ТОВ "Атлант";

- у цій справі встановлено, що право власності чи право користування земельною ділянкою на просп. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпрі не оформлене. При цьому господарські суди не надали оцінки інформації Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 12.02.2018 № 7/3-272, а також Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради щодо відповідності розміщення автозаправної станції на зазначеній території вимогам чинної містобудівної документації.

Частинами 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під час нового розгляду, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у даній справі позов задоволено повністю.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлант" знести самочинно збудоване нерухоме майно автозаправну станцію, розташовану на просп. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпро, яка складається з: літ. В-1 операторська загальною площею 123,6м2, лі. Ж-1 навіс, резервуар №1, та демонтаж тимчасових споруд: мостіння, стела, металевий паркан та некапітальна металева будівля.

Скасовано державну реєстрацію права власності на автозаправний комплекс загальною площею 123,6м2, який розташований на просп. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпрі, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант" (ідентифікаційний код 22265762, пр. Слобожанський, 1-І, м. Дніпро, 49000), проведену на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Рудкевича Є. В. від 06.07.2016 №30344331 (номер запису про право 15273765).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 2270,00 грн судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 2270,00 грн судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на наступні обставини:

- автозаправна станція існує як об`єкт нерухомості незаконно, оскільки рішення про надання спірної земельної ділянки для розміщення автозаправної станції місцевим органом самоврядування не приймалось, будь-яких дозвільних документів на будівництво автозаправної станції за цією адресою компетентні органи не видавали, в експлуатацію спірний об`єкт нерухомості не приймався, тому вимоги прокурора про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та демонтаж тимчасових споруд є обґрунтованими та підлягають задоволенню;

- державна реєстрація права власності на автозаправну станцію відбулася за відсутності належних правових підстав (відсутність правовстановлювальних документів на земельну ділянку, самовільне будівництво), внаслідок чого державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна підлягає скасуванню;

- прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави;

- прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, однією з умов такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Отже, строк позовної давності для звернення з таким позовом до суду станом на 22.04.2021 не сплинув.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Атлант звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на наступні обставини:

- судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин ДБН В2.3-4.2015 (затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.09.2015 №234 та набрали чинності з 01.04.2016), а також ДБН Б2.2.-12:2019 (затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104 та набрали чинності з 01.10.2019), оскільки станом на момент придбання спірної АЗС, даний об`єкт вже існував. Доказів проведення будівництва чи реконструкції ЗАС після 23.02.2010 матеріали справи не містять;

- аналіз пунктів 16,17 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №553, ст.38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності свідчить про те, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, орган державного архітектурно-будівельного контролю уповноважений видати припис про усунення порушень. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі ч.1 ст.38 вказаного Закону у зв`язку з його невиконанням;

- будь-яких актів, складених за результатами проведення перевірки дотримання відповідачами вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, матеріали справи не містять;

- судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ Атлант про призначення у даній справі судової будівельно-технічної експертизи;

- прокурором не доведено факт порушення прав позивача, враховуючи, що сам позивач свого часу надав згоду на розташування об`єкту на спірній земельній ділянці;

- знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності;

- судом першої інстанції не враховано, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво. У даному випадку відповідачі не є особами, які здійснили самочинне будівництво, а є особами, які стали власниками автозаправної станції за цивільно-правовими угодами, право власності яких було зареєстровано в установленому законом порядку;

- враховуючи недоведеність того, що спірний об`єкт відповідає ознакам самочинного будівництва, підстави для скасування державної реєстрації права власності відсутні;

- позов подано прокурором після спливу позовної давності, що відповідно до положень ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю Атлант у наданих поясненнях зазначає, що:

- предметом дослідження у даній справі є позиція власника (користувача) земельної ділянки щодо можливості використання спірної земельної ділянки саме під розміщення АЗС та встановлення факту порушення прав останньої внаслідок знаходження АЗС на цій земельній ділянці;

- матеріали справи свідчать, що Дніпровська міська рада протягом тривалого часу була обізнана про існування на земельній ділянці по пр.Слобожанському 2-г у м.Дніпрі автозаправної станції та факт реєстрації права власності на неї за ТОВ АЗС-Будсервіс, адже міська рада була стороною у справі №28/504-08;

- у поданих на адресу господарських судів письмових поясненнях щодо суті спору міська рада вказує на те, що станом на момент прийняття рішення №331/5 від 24.03.2021 заборон щодо надання ТОВ Атлант дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по пр.Слобожанському 2Г по фактичному розміщенню автозаправної станції не було;

- спірну будівлю АЗС не можна вважати самочинним будівництвом в розумінні ст.376 Цивільного кодексу України;

- на сьогоднішній день розпочата процедура відведення земельної ділянки під нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за ТОВ Атлант і виконком Дніпровської міської ради не заперечує проти такого відведення;

- встановлені у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2008 у справі №28/289-08 обставини підтверджують про обізнаність позивача та власника спірної земельної ділянки щодо її виділу для будівництва і розміщення АЗС та подальше належне оформлення правовідносин між сторонами.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції прокурор зазначає наступні обставини:

- ТОВ АЗС-Будсервіс продав автозаправну станцію ТОВ Атлант, як власник, речові права якого зареєстровані на підставі рішення господарського суду, що в подальшому було скасовано;

- автозаправна станція існує як об`єкт нерухомості незаконно, оскільки рішення про надання спірної земельної ділянки для розміщення автозаправної станції місцевим органом самоврядування не приймалось, будь-яких дозвільних документів на будівництво автозаправної станції компетентні органи не видавали, в експлуатацію спірний об`єкт нерухомості не приймався, тому вимоги прокурора про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та демонтаж тимчасових споруд є обґрунтованими та підлягають задоволенню;

- обставини щодо відсутності у відповідачів правовстановлюючих документів на земельну ділянку під спірним об`єктом нерухомого майна виключають можливість будівництва на ній;

- будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є хоча б одна із ознак, передбачених ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України;

- в матеріалах справи відсутні докази здійснення заходів державного контролю, оскільки прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування для захисту права комунальної власності територіальної громади на землю, а не реалізацією органів державного архітектурно-будівельного контролю у сфері містобудівного законодавства;

- рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом та не гарантує особі набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц);

- висновки відповідача, що власник земельної ділянки не заперечує проти розміщення на ній автозаправної станції є передчасними та спростовуються матеріалами справи;

- ТОВ АЗС-Будсервіс та ТОВ Атлант під час реєстрації права власності на об`єкт автозаправної станції та вчинення правочинів щодо цього майна були обізнаними та усвідомлювали самочинний характер будівництва зазначеного об`єкта нерухомості та неможливість набуття прав на нього у встановленому законом порядку, відсутність дійсних правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження цим майном;

- власник має право вимагати від ТОВ АЗС-Будсервіс та ТОВ Атлант усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки набувши у власність автозаправну станцію, ТОВ Атлант набуло усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав його первісний володілець ТОВ АЗС-Будсервіс, а тому вони є належними відповідачами у цій справі.

18.07.2023 на електронну адресу Центрального апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант надійшло клопотання про долучення доказів, в якому заявник просив долучити до матеріалів справи наступні докази:

- копію відповіді ПП Сан Плюс за вих.№1406/1 від 14.08.2023 на адвокатський запит;

- копію рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 10 травня 1995 року №578 Про надання ТОВ Савалан, ЛТД земельних ділянок по пр. ім. газети Правди в тимчасове довгострокове користування для будівництва автозаправних станцій;

- копію рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №1023 Про затвердження акту державної комісії з прийняття до експлуатації автозаправної станції по пр. ім. газети Правда;

- копію акту держаної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 20 липня 1995 року;

- копію розпорядження Дніпровської міської ради № 116 р від 07 лютого 2000 року Про присвоєння поштових адрес автозаправним станціям Товариства з обмеженою відповідальністю Савалан, ЛТД по пр. газети Правди (Амур-Нижньодніпровський район);

- копію рішення Дніпропетровської міської ради № 406/34 від 01 березня 2006 року Про погодження Товариству з обмеженою відповідальністю Савалан, ЛТД код ЄДРПОУ 20246074 місця розташування автозаправних станцій по просп. Газети Правда в районі буд. № 1 Б (АНД район);

- копію рішення Дніпропетровської міської ради № 190/34 від 08 липня 2008 року Про передачу ТОВ Савалан, ЛТД код ЄДРПОУ 20246074, земельних ділянок по просп. Газети Правда в районі буд. №1 Б (Амур- Нижньодніпровський район) в оренду для проектування та будівництва автозаправних станцій.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Відповідні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 та від 12.01.2021 у справі №924/1103/19.

Частиною 3 ст.269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 918/237/20).

Надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, є порушенням вимог статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (подібні висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603).

Враховуючи наведені процесуальні норми, приймаючи до уваги, що такі докази вже існували на момент розгляду справи, а заявник з відповідним клопотанням до суду першої інстанції про неможливість їх отримання не звертався, колегія суддів не вбачає підстав для прийняття до розгляду додаткових доказів, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю Атлант на стадії апеляційного провадження.

08.08.2023 до суду апеляційної інстанції надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю Нафто-Строй-Сервіс, в якій заявник просив залучити його до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Частинами 1-4 ст.50 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Апеляційний господарський суд зауважує, що суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі (подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 201/2760/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 року у справі №910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

В обґрунтування наявності підстав для залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю Нафто-Строй-Сервіс вказує, що йому належить майно, яке відповідно до рішення суду першої інстанції мають знести й демонтувати.

Водночас, предметом позову у даній справі є вимога Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та демонтажу тимчасових споруд, скасування державної реєстрації права власності на автозаправочний комплекс.

У спірних правовідносинах Товариство з обмеженою відповідальністю Нафто-Строй-Сервіс не є суб`єктом права власності на спірний автозаправочний комплекс.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю Нафто-Строй-Сервіс на належність йому спірного нерухомого майна свідчить про наявність спору про право, тому з урахуванням наведеної вище правової позиції Великої Палати Верховного Суду, вказане товариство повинно мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Відповідно до частин 1- 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, на позивача покладено обов`язок визначити відповідача / відповідачів у справі. Залучення відповідача / співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача/співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача/співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 925/440/18).

Крім того, як вбачається з оскаржуваного рішення, його мотивувальна та резолютивна частина не містять жодних висновків щодо прав, інтересів чи обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю Нафто-Строй-Сервіс, не містить висновків про зобов`язання його вчинити будь-які юридично значимі дії або утриматися від їх вчинення щодо жодної із сторін судового спору, які є юридичними особами; матеріали справи не містять інших документів, які б свідчили про порушення особистих прав цього товариства.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Нафто-Строй-Сервіс про його залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

11.08.2023 на електронну адресу апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому заявник просив зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №904/4210/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нафто-Строй-Сервіс до Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант та Товариства з обмеженою відповідальністю АЗС-Будсервіс про витребування майна.

Вказане клопотання мотивовано посиланням на те, що обставини, які будуть встановлені у справі №904/4210/23, мають безпосереднє значення для вирішення даної справи, оскільки, якщо суд у справі №904/4210/23 встановить наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ Нафто-Строй-Сервіс, це буде підставою для визнання ТОВ Атлант неналежним відповідачем у справі.

Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України).

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п.4 ч.1 ст.229 Господарського процесуального кодексу України).

19.01.2024 через систему Електронний суд до апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант надійшло клопотання, в якому заявник, посилаючись на те, що підстави для зупинення провадження у даній справу відсутні, просив не розглядати дане клопотання.

Колегією суддів встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2023 у справі № 904/4210/23 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-Строй-Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" про витребування майна залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Вказана ухвала є чинною, у встановленому законом порядку не оскаржувалась.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить до висновку про залишення без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" про зупинення провадження у справі.

07.12.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю Атлант через систему Електронний суд подано клопотання про призначення судової експертизи, в якій заявник просив призначити у даній справі будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставити наступне питання: чи відповідає розміщення об`єкта нерухомого майна - автозаправної станції, розташовану на просп. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпрі, яка складається з: операторської (літ. "В-1") загальною площею 123,6 м2, навісу (літ. "Ж-1"), резервуару №1 вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та державним будівельним нормам?

Клопотання про призначення експертизи мотивовано посиланням на те, що наявні в матеріалах справи докази є суперечливими. Відповідно, на думку заявника, встановити обставини, які підлягають обов`язковому дослідженню в межах даної справи неможливо без призначення у даній справі судової будівельно-технічної експертизи.

Дніпропетровська обласна прокуратура у наданих поясненнях заперечує проти призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, оскільки позовна заява обґрунтована не реалізацією органів ДАБК у сфері містобудівного законодавства, а направлена на захист інтересів держави у сфері законного використання земельної ділянки під спірним нерухомим майном, що є окремими способами захисту.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для призначення у даній справі будівельно-технічної експертизи, колегія суддів враховує наступні обставини.

Частинами першою та другою статті 98 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу у випадку, коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та якщо жодною стороною не наданий висновок експерта з питань, вирішення яких має значення для справи.

Тобто, Господарським процесуальним кодексом України на учасників процесу покладається обов`язок спочатку самостійно вжити заходи для надання експертного висновку і лише у разі відсутності такої можливості, що також має бути підтверджено відповідними доказами, звертатися з клопотанням про призначення експертизи до суду.

При цьому, за змістом частини другої статті 99 Господарського процесуального кодексу України питання про задоволення клопотання про призначення експертизи не залежить від обґрунтованості підстав для проведення експертизи, якщо сторона не обґрунтовує та не доводить обставини, які перешкоджали самостійному наданню висновків експерта (аналогічний правовий висновком викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №910/1668/19).

В матеріалах справи відсутній висновок судової експертизи, виконаний на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант у даній справі, при цьому заявником не обґрунтовано неможливість замовити відповідну судову експертизу під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Крім того, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Предметом спору у даній справі є вимога про зобов`язання знести самочинно збудоване нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності з підстав того, що ТОВ "АЗС-Будсервіс", як забудовником та ТОВ "Атлант", як фактичним власником об`єкта самочинного будівництва (будівельних матеріалів), самовільно зайнято земельну ділянку на просп. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпрі, на якій ТОВ "АЗС-Будсервіс" здійснено самочинне будівництво капітальних будівель та споруд автозаправної станції.

Таким чином, обставини щодо відповідності розміщення об`єкта нерухомого майна вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та державним будівельним нормам не входять у предмет доказування у даній справі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант про призначення експертизи.

15.02.2024 у судове засідання з`явилися прокурор та представник позивача, які надали відповідні пояснення.

Інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили в судове засідання явку повноважного представника.

13.02.2024 до апеляційного господарського суду через систему Електронний суд надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант, в якому заявник просив розгляд справи відкласти у зв`язку з участю його представників в інших судових засіданнях.

Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено право кожного на судовий розгляд його справи упродовж розумного строку.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України також закріплено розумність строків розгляду справи судом як одну з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Частинами 11,12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглядаючи клопотання учасника справи про відкладення розгляду апеляційної скарги, повинен оцінити обставини, на які останній посилається у ньому як на підставу для відкладення з точки зору їх поважності та за результатами такої оцінки або визнати такі причини неявки поважними і, як наслідок, відкласти розгляд справи, або відмовити у задоволенні такого клопотання у разі визнання причин неявки представника учасника справи неповажними.

У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 зазначено, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

У разі відкладення розгляду справи за відсутності достатніх підстав, будуть порушені розумні строки тривалості судового провадження, що в свою чергу може бути порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, і як наслідок - права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що представником Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант не надано доказів в підтвердження викладених у заяві обставин щодо його участі в інших судових засіданнях, чинне процесуальне законодавство не визначає пріоритетності одних судових процесів перед іншими, колегія суддів вважає, що викладені у клопотанні причини неявки представника скаржника у судове засідання є неповажними, у зв`язку з чим клопотання про відкладення розгляду справи судом апеляційної інстанції залишається без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх учасників справи, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2008 у справі №28/289-08, яке набрало законної сили 01.07.2008, визнано дійсним договір № 77 купівлі-продажу автозаправних станцій від 28 січня 2008 року, а саме: автозаправна станція, розташована на земельній ділянці загальною площею 0,2 га по пр. Газети Правда, 2-Г, в м. Дніпропетровськ, складається з: літ. А-1 операторська поз. 1 5 загальною площею 23,7 м2; літ. Д збірник проливу нафтопродуктів; літ. Е грязевий відстійник з бензоуловлювачем; № 1 ємність для розчину піноутворювача; № 2 маслозбірний колодязь; № 3 огорожа; I, II мостіння; автозаправна станція, розташована на земельній ділянці загальною площею 0,2 га по пр. Газети Правда, 1-І, в м. Дніпропетровськ, складається з: літ. А-1 операторська поз. 1 5 загальною площею 16,9 м2; літ. Е, Ж збірник проливу нафтопродуктів; № 1 огорожа; I мостіння, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Савалан ЛТД" та товариством з обмеженою відповідальністю "Нафто-Строй-Сервіс".

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафто-Строй-Сервіс" право власності на автозаправну станцію, розташовану на земельній ділянці загальною площею 0,2 га по пр. Газети Правда, 2-Г, в м. Дніпропетровськ, складається з: літ. А-1 операторська поз. 1 5 загальною площею 23,7 м2; літ. Д збірник проливу нафтопродуктів; літ. Е грязевий відстійник з бензоуловлювачем; № 1 ємність для розчину піноутворювача; № 2 маслозбірний колодязь; № 3 огорожа; I, II мостіння та автозаправну станцію, розташовану на земельній ділянці загальною площею 0,2 га по пр. Газети Правда, 1-І, в м. Дніпропетровськ, складається з: літ. А-1 операторська поз. 1 5 загальною площею 16,9 м2; літ. Е, Ж збірник проливу нафтопродуктів; № 1 огорожа; I мостіння, без актів вводу в експлуатацію".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2008 у справі №28/504-08 задоволено позовну заяву ТОВ "АЗС-Будсервіс" до ТОВ "Нафто-Строй-Інвест".

Визнано дійсним договір № 8-Д купівлі-продажу автозаправних станцій від 26.10.2008, а саме: автозаправної станції, розташованої на земельній ділянці загальною площею 0,1217 га по пр. Газети Правда, 2-Г, в м. Дніпропетровськ, складається з: літ. В-1 операторська: літ. Ж-1 навіс, № 1 резервуар, огорожа, мостіння; автозаправної станції, розташованої на земельній ділянці загальною площею 0,1302 га по пр. Газети Правда, 1-І, в м. Дніпропетровськ, складається з: літ. З-1 операторська, літ. И-1 навіс; № 1 резервуар, огорожа, мостіння, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю АЗС-Будсервіс та Товариством з обмеженою відповідальністю Нафто-Строй-Сервіс.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю АЗС-Будсервіс право власності на зазначені автозаправні станції, розташовані на земельній ділянці по пр. Газети Правда, 2-Г, та по пр. Газети Правда, 1-І в м. Дніпропетровськ, без додаткових актів вводу в експлуатацію.

У справі №28/504-08 господарським судом встановлено, що 28.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Савалан ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта-Строй-Сервіс" був укладений договір №77 купівлі-продажу автозаправних станцій, відповідно до якого відповідач продав, а позивач купив автозаправну станцію, розташовану на земельній ділянці загальною площею 0,2 га по пр. Газети Правда, 2-Г, в м. Дніпропетровськ, яка складається з: літ. А-1 операторська поз. 1 5 загальною площею 23,7 м2; літ. Д збірник проливу нафтопродуктів; літ. Е грязевий відстійник з бензоуловлювачем; № 1 ємність для розчину піноутворювача; № 2 маслозбірний колодязь; № 3 огорожа; I, II мостіння, та автозаправну станцію, розташовану на земельній ділянці загальною площею 0,2 га по пр. Газети Правда, 1-І, в м. Дніпропетрровськ, складається з: літ. А-1 операторська поз. 1 5 загальною площею 16,9 м2; літ. Е, Ж збірник проливу нафтопродуктів; № 1 огорожа; I мостіння.

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 договору сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі автозаправних станцій від 30.01.2008.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.02.2021 №245089468 державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію на пр. Слобожанський, 2-Г за ТОВ "АЗС-Будсервіс" проведено 30.12.2008.

Підставою реєстрації вказано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2008 у справі № 28/504-08.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2009 у справі №28/504-08 касаційну скаргу Управління-інспекції Дніпропетровського архітектурно- будівельного контролю Дніпропетровської міської ради задоволено частково, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2008 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

За результатами нового розгляду судом першої інстанції ухвалою від 28.10.2010 у справі № 8/173-10 (17-335-09(28/504-08) позовну заяву ТОВ "АЗС-Будсервіс" до ТОВ "Нафто-Строй-Інвест", Дніпропетровської міської ради, третя особа - ТОВ "Атлант" про визнання договору дійсним та визнання права власності на автозаправні станції залишено без розгляду.

23.02.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс" (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 23.02.2010. Договір посвідчено нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 266.

Пунктом 1 договору № 266 передбачено, що продавець продав, а покупець купив автозаправну станцію, загальною площею 123,6 кв.м., що знаходиться за адресою: пр.Газети Правда, 2-Г, в м. Дніпропетровськ.

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови № 897-р від 26.11.2015 "Про перейменування топонімів м. Дніпропетровська" перейменовано проспект Газети Правда на проспект Слобожанський.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.02.2021 № 245089468 державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію на пр. Слобожанський, 2-Г за ТОВ "Атлант" проведено в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03.03.2010.

Підставою реєстрації вказано договір купівлі-продажу № 266 від 23.02.2010, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О.М.

Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради складено акт №02/21/08 від 18.02.2021, в якому встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки на пр. Слобожанський,2-Г у м. Дніпро в порушення вимог ст.ст. 125, 126, 211 Земельного кодексу України.

Відповідно до акту №02/21/08 від 18.02.2021 на зазначеній ділянці розташовано будівлі та споруди автозаправної станції, право власності на які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: операторська, навіс, резервуар, а також об`єкти право власності на які до реєстру не внесено: мостіння, стела, металевий паркан та некапітальна металева будівля.

Згідно з інформацією Дніпровської міської ради № 7/11-359 від 23.02.2021 правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою на пр.Слобожанському (Газети "Правда"), 2-Г у м. Дніпро не оформлювалися, однак ТОВ "Атлант" упродовж 2016-2018 років зверталося до Дніпровської міської ради із заявами про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро, про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1217 га на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро з подальшою передачею її в оренду строком до 10-ти років.

У додатку до листа №2/2-14 наведений перелік вхідної документації, зокрема, щодо пр. Слобожанський, 2-Г, з якого вбачається, що ТОВ "Атлант" неодноразово зверталося до Дніпровської міської ради щодо оформлення документів на користування земельною ділянкою на пр. Слобожанський, 2- Г у м. Дніпро:

- заява від 27.12.2016 № 37 про надання дозволу на розроблення технічної документації ії землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки пр. Слобожанський, 2-Г;

- заява від 08.06.2017 № 43 про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1217 га на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро з подальшою передачею її в оренду строком до 10-ти років;

- заява від 12.11.2018 № 631/а про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1217 га на пр. Слобожанський, 2-Г у м.Дніпро з подальшою передачею її в оренду строком до 10-ти років;

- заява від 21.08.2019 № 58/1 про надання інформації щодо розгляду документів.

Відповідно до інформації Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 7/3-272 від 12.02.2018 земельна ділянка на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро знаходиться в габаритах червоних ліній транспортної розв`язки - в зоні транспортної інфраструктури ТР-3, а також зазначено про невідповідність розміщення автозаправної станції на зазначеній території вимогам чинної містобудівної документації; вказано, що підготувати проект рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню автозаправної станції не вбачається можливим.

Згідно з інформацією Головного Архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 4/16-363 від 08.02.2018 за матеріалами Генерального плану розвитку міста земельна ділянка на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро знаходиться у габаритах червоних ліній транспортної розв`язки, згідно з планом зонування території міста зазначена земельна ділянка розташована в зоні транспортної інфраструктури ТР-3, а розміщення автозаправної станції на зазначеній території не відповідає вимогам чинної містобудівної документації.

Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради складено акт №02/21/08 від 18.02.2021, в якому встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки на пр. Слобожанський,2-Г у м. Дніпро в порушення вимог ст. ст. 125, 126, 211 Земельного кодексу України. Згідно акту №02/21/08 від 18.02.2021 на зазначеній ділянці розташовано будівлі та споруди автозаправної станції, право власності на які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: операторська, навіс, резервуар, а також об`єкти право власності, які до реєстру не внесено: мостіння, стела, металевий паркан та некапітальна металева будівля.

Дніпровською міською радою 24.03.2021 прийнято рішення №331/5 про надання ТОВ "Атлант" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по пр. Слобожанському, 2-Г по фактичному розміщенню автозаправної станції.

Щодо наявності у прокурора підстав у даній справі для представництва інтересів Дніпровської міської ради суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Звернення прокурора з позовом у визначеному законом порядку передбачено статтею 53 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно з частинами 1, 3 якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Зокрема, представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 звернула увагу, зокрема, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Тобто, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

За приписами ч.3 ст.140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ч.1 ст.143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Положеннями ч.1 ст.122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Дніпровська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади жителів міста Дніпра, здійснює відповідно до закону від імені та в інтересах вказаної територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі на землю. Отже, саме Дніпровська міська рада є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор необхідність такого звернення обґрунтував тим, що порушення інтересів держави у цьому випадку полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності внаслідок самочинного будівництва та експлуатації об`єкта нерухомого майна, а також розміщення об`єкта підвищеної небезпеки газозаправочної станції. Позивач, маючи повноваження на звернення до суду за захистом порушеного права, як власник та розпорядник земель комунальної власності, будучи обізнаним про самовільне зайняття спірної земельної ділянки, жодних заходів до припинення її незаконного використання не вживав; претензійно-позовну роботу, спрямовану на звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого майна та демонтажу тимчасових спору, не провів.

Матеріали справи свідчать про те, що прокурором надіслано Дніпровській міській раді запити від 14.01.2021 № 15/1-57вих-21 щодо звернення ТОВ "АЗС-Будсервіс" та/або ТОВ "Атлант" чи інших осіб щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки; від 05.02.2021 № 15/1-232вих-21 щодо законності користування земельною ділянкою на проспекті Слобожанський у м. Дніпро, передачі її у користування та вжитих позивачем заходів до її повернення із незаконного володіння, користування суб`єктів господарювання.

Відповідь Дніпровської міської ради №7/11-359 від 23.02.2021 свідчить про те, що правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою на пр. Слобожанському (Газети "Правда"), 2-Г у м. Дніпро не оформлювалися, однак ТОВ "Атлант" упродовж 2016-2018 років зверталося до Дніпровської міської ради із заявами про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро, про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1217 га на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро з подальшою передачею її в оренду строком до 10-ти років, за результатами розгляду яких Дніпровською міською радою у наданні дозволів відмовлено, рішення про надання дозволу не приймалися.

Позивачем 19.02.2021 було надіслано на адресу прокурора лист №7/11-337, у якому було повідомлено про те, що міською радою буде здійснено заходи із самоврядного контролю за використанням та охороною вищевказаних земельних ділянок.

За результатами проведених заходів із самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території м. Дніпро Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро в порушення вимог ст. ст. 125, 126, 211 Земельного кодексу України, про що складено акт №02/21/08 від 18.02.2021 (лист Департаменту № 2/11-50 від 25.02.2021).

Водночас, згідно з вказаною інформацією, а також відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 22.01.2020 №4/13-684, листа Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/16-363 від 08.02.2018, клопотання ТОВ Атлант №48 від 08.06.2017 до Дніпровської міської ради та відповіді Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №7/3-272 від 12.02.2018 на адресу ТОВ "Атлант" підтвердженим є факт обізнаності Дніпровської міської ради щонайменше з 2016 року про зайняття ТОВ "Атлант" земельної ділянки на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро та відсутність встановлених законом підстав для такого зайняття.

Відтак, про самовільне зайняття спірної земельної ділянки Дніпровській міській раді та її виконавчим органам відомо щонайменше з 2016 року, але відповідну претензійно-позовну роботу не проведено.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що звертаючись до суду з даним позовом, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, апеляційний господарський суд погоджується із судом першої інстанції, що у прокурора наявні підстави для звернення до суду.

Предметом спору у даній справі є вимога прокурора про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, демонтаж тимчасових споруд та скасування державної реєстрації права власності на автозаправний комплекс за ТОВ "Атлант".

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою ст.319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За змістом статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Частинами першою та другою ст.373 Цивільного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч.4 ст. 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (ч.1 ст.375 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування.

Відповідно до ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено наступне: за положеннями частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частинами 2,3 ст.376 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За приписами ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до інформації Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 12.02.2018 № 7/3-272, а також Головного Архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 08.02.2018 №4/16-363, земельна ділянка на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро знаходиться в габаритах червоних ліній транспортної розв`язки - в зоні транспортної інфраструктури ТР-3, а також зазначено про невідповідність розміщення автозаправної станції на зазначеній території вимогам чинної містобудівної документації; вказано, що підготувати проект рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню автозаправної станції не вбачається можливим.

Листом від 12.03.2021 № 4/160544 на запит Управління земельних відносин департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради (вх. № 36/1334 від 02.03.2021) Головне архітектурно-планувальне управління повідомило, що:

- за матеріалами генерального плану розвитку міста зазначена земельна ділянка знаходиться на території магістральних вулиць, доріг;

- відповідно до схеми вулично-дорожньої мережі у складі матеріалів генерального плану розвитку міста запитувана ділянка розташована в межах транспортної розв`язки в різних рівнях;

- відповідно до п.14.1.2 ДБН В.2.3-4:2015 "Автомобільні дороги. Частина І Проектування. Частина ІІ. Будівництво" (далі - ДБН В.2.3-4:2015) автозаправна станція (АЗС) відноситься до об`єктів дорожнього сервісу. Відповідно до вимог п. 14.1.4 ДБН 8.2.3-4:2015 забороняється розміщувати об`єкти дорожнього сервісу ближче ніж 150 м від зон транспортних розв`язок (за відсутності перехідно-швидкісних смуг) та ближче ніж 25 м до зони транспортної розв`язки (за наявності перехідно-швидкісних смут). Автозаправна станція за адресою: просп. Слобожанський 2 Г розташована безпосередньо в межах транспортної розв`язки у різних рівнях;

- відповідно до вимог п. 14.1.4 ДБН В.2.3-4.-2015 забороняється розміщувати об`єкти дорожнього сервісу ближче ніж 500 м один від одного. Автозаправна станція по просп.Слобожанському, 2Г розташована з порушенням цих вимог;

- відповідно до п. 10.8.18 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" (далі ДБН Б.2.2-12:2019) при розміщенні АЗС необхідно дотримуватися відстаней до шляхопроводів, мостів та залізничних переїздів, встановлених ДБН В.2.3.-4:2015.

За даними інформаційної бази земельна ділянка знаходиться:

- в межах визначених червоних ліній просп. Слобожанського (схему червоних ліній розглянуто на засіданні архітектурно-містобудівної ради при головному архітектурно- планувальному управлінні, протокол №126 від 15.01.2016). Відповідно до ст. 18 Закону України "Про автомобільні дороги" розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин в межах червоних ліній вулиці не допускається;

- в охоронній зоні шляхопроводу по просп. Мануйлівському (просп. Воронцова), яка встановлена рішенням виконкому міської ради від 28.09.1995 № 1265 "Про встановлення охоронної зони мостів, шляхопроводів, водопропускних труб і насипів підходів до інженерних споруд в м. Дніпропетровську". Відповідно до п.2 цього рішення розміщення споруд, організацій та інше в охоронній зоні проводити тільки за узгодженням з ДКП "Дніпроавтоміст". В розпорядженні управління відсутня інформації щодо наявності вищевказаного погодження. Відповідно до додатку Ж.3 (обов`язкового) ДБН Б.2.2-12:2019 відстань від АЗС до мостів та шляхопроводів повинна бути не менше ніж 100 м. Автозаправна станція: просп. Слобожанському, 2Г розташована з порушенням вищевказаних вимог;

- відстань до маршрутів електрифікованого міського транспорту (до контактних проводів) від АЗС типу А і Б (з підземними розміщеннями резервуарів) становить 15 м, але не менше півтори висоти опори. Уздовж земельної ділянки по фактичному розміщенню автозаправної станції по пр. Слобожанському, 2Г в наявності опори контактної лінії міського електротранспорту, які розташовані на відстані меншій ніж нормативна.

Рішенням №331/5 від 24.03.2021 Дніпровська міська рада надала Товариству з обмеженою відповідальністю "Атлант" дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Слобожанському, 2Г по фактичному розміщенню автозаправної станції.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц вказано, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи незначному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Дніпровська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі ТОВ Атлант чи іншим особам спірної земельної ділянки у власність чи у користування, у тому числі для будівництва нерухомого майна.

Відповідно до акта №02/21/07 від 18.02.2021, складеного робочою групою з питань самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території м.Дніпра департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, проведено позапланову перевірку з птань дотримання вимог земельного законодавства України при користуванні земельною ділянкою за адресою: просп.Слобожанский 1І.

Перевіркою встановлено, що документи, які посвідчують право на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (або свідоцтва про право власності) чи договори оренди землі, зареєстровані відповідно до чинного законодавства України, відсутні, що є порушенням ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Колегія суддів зауважує, що рішення господарського суду від 28/504-08 від 05.12.2008, на підставі якого за ТОВ АЗС-Будсервіс зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, скасовано постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2009, що свідчить про відсутність у ТОВ АЗС-Будсервіс права власності на самочинно збудоване майно.

Оскільки відчуження об`єкта нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу №266 від 23.02.2010 здійснено особою, яка не набула права власності на таке майно, цей договір відповідно до вимог ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що спірне нерухоме майно підпадає під ознаки самочинного будівництва, оскільки збудоване на земельній ділянці, не відведеній компетентним органом у встановленому законом порядку для відповідних цілей, а також забудовниками не отримано дозвіл власника землі Дніпровської міської ради на зведення на ній нерухомого майна.

Отже, спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею (визнання права власності за рішенням суду за умов надання власником земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване майно).

Також за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, сама по собі державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу приписів ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Приймаючи до уваги, що автозаправна станція є самовільно побудованою спорудою, оскільки рішення про надання спірної земельної ділянки для розміщення автозаправної станції місцевим органом самоврядування не приймалось, будь-яких дозвільних документів на будівництво автозаправної станції за цією адресою компетентні органи не видавали, в експлуатацію спірний об`єкт нерухомості не приймався, тому власник земельної ділянки Дніпровська міська рада наділена повноваженнями щодо усунення будь-яких порушень її прав на землю.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимоги прокурора про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та демонтаж тимчасових споруд.

Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судові практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності на автозаправочний комплекс, проведену за ТОВ "Атлант", колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (ч.8 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Таким чином реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13.

Відповідно до ч.3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі, якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав, проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Як вже зазначалося, підставою реєстрації речового права за ТОВ Атлант вказано договір купівлі-продажу №266 від 23.02.2010, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О.М.

Договір купівлі-продажу № 266 від 23.02.2010 укладено під час розгляду справи №8/173-10 (17-335-09 (28/504-08)), тобто після скасування Вищим господарським судом України рішення суду, на підставі якого ТОВ "АЗС-Будсервіс" рахувалось власником цього майна. Таким чином, ТОВ "АЗС-Будсервіс" не набуло права власності на спірне майно, відповідно не мало й права його відчужувати.

З огляду на те, що державна реєстрація права власності на автозаправну станцію відбулася за відсутності належних правових підстав (відсутність правовстановлювальних документів на земельну ділянку, самовільне будівництво), місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що державна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується із скаржником, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин ДБН В2.3-4.2015 (затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.09.2015 №234, які набрали чинності з 01.04.2016), а також ДБН Б2.2.-12:2019 (затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, які набрали чинності з 01.10.2019), оскільки станом на момент придбання спірної АЗС, даний об`єкт вже існував.

Водночас, вказане порушення не призвело до прийняття неправильного рішення та не є підставою для його скасування.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що припис органу державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень в разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі ч.1 ст.38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у зв`язку з його невиконанням, оскільки у даному випадку позов подано з підстав, встановлених статтею 152 Земельного кодексу України, на захист порушених матеріальних інтересів власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Позовні вимоги спрямовані на захист інтересів держави у сфері законного використання земельної ділянки під спірним об`єктом нерухомого майна, що є окремим способом захисту.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи скаржника, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ Атлант про призначення у даній справі судової будівельно-технічної експертизи, оскільки призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Враховуючи принципи змагальності та рівності сторін, предмет доказування, скаржник аргументовано не довів, в чому саме полягає необґрунтованість відхилення клопотання щодо призначення експертизи. Крім того, незгода із відмовою у призначенні експертизи сама по собі не може бути підставою для висновку, що судом допущено у цій частині порушення норм процесуального права, яке є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 921/39/23, від 20.12.2023 у справі № 910/3600/22.

Щодо посилання скаржника на недоведеність порушення прав позивача, з огляду на надання останнім згоди на розташування об`єкту на спірній земельній ділянці, колегія суддів зауважує наступне:

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність та не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом, а чинним законодавством України не передбачено таких підстав виникнення речового права на землю, як законний інтерес або виникнення правовідносин щодо надання земельної ділянки у користування, тоді як прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду є виключно правом, а не обов`язком органу місцевого самоврядування (аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду по справам від 28.11.2018 № 826/5735/16, від 17.10.2018 № 380/624/16-ц, від 13.09.2022 № 914/1959/19.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом першої інстанції, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво, оскільки та обставина, що відповідач не є особою, що самовільно забудувала спірну земельну ділянку, не може свідчити про відсутність у нього обов`язку, передбаченого ст. 212 Земельного кодексу України, щодо повернення спірної земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від автозаправної станції тому, що саме він на даний час є особою, що перешкоджає позивачу користуватися власною земельною ділянкою і усувати такі перешкоди має саме апелянт.

Щодо посилання скаржника на сплив позовної давності колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про застосування наслідків спливу позовної давності.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 року у справі №904/4339/21 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Постанова складена у повному обсязі 18.03.2024.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б.Парусніков

Суддя І.М.Кощеєв

СудЦентральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення15.02.2024
Оприлюднено21.03.2024
Номер документу117752194
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про приватну власність щодо самочинного будівництва

Судовий реєстр по справі —904/4339/21

Ухвала від 04.10.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Верхогляд Тетяна Анатоліївна

Ухвала від 02.09.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Верхогляд Тетяна Анатоліївна

Ухвала від 12.08.2024

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Євстигнеєва Надія Михайлівна

Ухвала від 05.08.2024

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Євстигнеєва Надія Михайлівна

Постанова від 05.06.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Міщенко І.С.

Ухвала від 15.04.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Міщенко І.С.

Ухвала від 12.04.2024

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Євстигнеєва Надія Михайлівна

Ухвала від 05.04.2024

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Євстигнеєва Надія Михайлівна

Ухвала від 21.03.2024

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Євстигнеєва Надія Михайлівна

Постанова від 15.02.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Верхогляд Тетяна Анатоліївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні