Рішення

від 05.03.2024 по справі 908/3040/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/286/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 Справа № 908/3040/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі територіального відділу освіти Дніпровського району (вул. Незалежної України, 39-Б, м. Запоріжжя, 69037, ідентифікаційний код юридичної особи 37573094)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОТОРГ-М» (вул. Васильківська, буд. 1, м. Київ, 03040, ідентифікаційний код юридичної особи 40207361)

про стягнення 517 782 грн 94 коп.

за участю представників

від позивача: Огарка М.О., довіреність № 01-01-24/36 від 28.12.2023

від позивача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Департамент освіти і науки Запорізької міської ради в особі територіального відділу освіти Дніпровського району звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОТОРГ-М» про стягнення заборгованість за спожиту електричну енергію за Договорами про закупівлю послуг № 49-22 від 08.02.2022, № 52-22 від 10.02.2022, № 58-22 від 14.02.2022, № 87-22 від 10.03.2022, № 88-22 від 10.03.2022, № 89-22 від 11.03.2022, № 90-22 від 12.03.2022, № 5551-Д від 17.02.2021 у розмірі 517 782 грн 94 коп., з яких 380 856 грн 16 коп. - за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію у закладах освіти Дніпровського району, 120 367 грн 36 коп. - інфляційні витрати по комунальним послугам 16 559 грн 42 коп. 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2023 позовні матеріали № 908/3040/23 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Розглянувши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.

Ухвалою суду від 04.10.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

17.10.2023 на адресу суду від Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі територіального відділу освіти Дніпровського району надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду.

Ухвалою суду від 01.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3040/23 присвоєно справі номер провадження 27/286/23. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження призначено на 27.11.2023.

Ухвалою суду від 27.11.2023 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 18.12.2023.

Ухвалою суду від 18.12.2023 продовжено строк підготовчого провадження до 01.02.2024, відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 24.01.2024.

Ухвалою суду від 24.01.2024 підготовче провадження закрито. Призначено справу до розгляду по суті 07.02.2024.

Ухвалою суду від 07.02.2024, у зв`язку із неявкою представників сторін, відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 21.02.2024.

19.02.2024 на електронну адресу суду від Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі територіального відділу освіти Дніпровського району надійшло клопотання, у якому останній просить суд долучити до матеріалів справи докази отримання актів про відшкодування витрат, розрахунок 3% річних та інфляційних витрат по комунальним послугам станом на 01.09.2023 по Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОТОРГ-М».

21.02.2024 суд в порядку статті 208 Господарського процесуального кодексу України заслухав вступне слово позивача.

Ухвалою суду від 21.02.2024 відкладено розгляд справи по суті, в порядку статті 216 ГПК України, засідання суду призначено на 05.03.2024.

Судове засідання 05.03.2024 проводилось за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).

Судом оголошено, яка справа розглядається, склад суду.

05.03.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту електричну енергію за Договорами про закупівлю послуг № 49-22 від 08.02.2022, № 52-22 від 10.02.2022, № 58-22 від 14.02.2022, № 87-22 від 10.03.2022, № 88-22 від 10.03.2022, № 89-22 від 11.03.2022, № 90-22 від 12.03.2022, № 5551-д від 17.02.2021 у розмірі 517 782 грн 94 коп., з яких 380 856 грн 16 коп. - за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію у закладах освіти Дніпровського району, 120 367 грн 36 коп. - інфляційні витрати по комунальним послугам 16 559 грн 42 коп. 3% річних.

05.03.2024 представник відповідача у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Своїм правом бути присутніми у судовому засіданні відповідач не скористався, письмового відзиву не надав.

Відповідач у судове засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Клопотань про розгляд справи за відсутності відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, письмового відзиву не надано. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом направлення процесуальних документів на адресу реєстрації: 030410, м. Київ, вул. Васильківська, будинок 1, та електронну адресу відповідача dnt-m@ukr.net.

Ухвали Господарського суду Запорізької області від 01.11.2023, 27.11.2023, 18.12.2023, 24.01.2024, 07.02.2024 направлялись судом на адресу відповідача: вул. Васильківська, буд. 1, м. Київ, 03040, проте, конверти повернулись з відміткою відділення «Укрпошта»: «за закінчення терміну зберігання».

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Згідно з п.п. 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-норталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України «Про доступ до судових рішень», у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Ухвали суду були розміщені на офіційному веб-порталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також, відповідач був повідомлений про час та місце розгляду справи через сайт Господарського суду Запорізької області та електронну адресу.

Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на викладене, надсилання кореспонденції на адресу реєстрації відповідача, повідомлення відповідача через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області та електронну адресу відповідача з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідача про час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 ГПК України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутністю відповідача.

Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів, які надав представник позивача в обґрунтування позовних вимог.

Заслухавши представника позивача та дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Так, 17.02.2021 між Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради, далі Замовник, та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОТОРГ-М», далі Виконавець, укладено Договір про закупівлю послуг № 5551-Д, далі за текстом - Договір, за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов`язується у 2021 році надати послуги, зазначені у п. 1.2 договору, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги. Найменування послуги: ДК-021:2015-55510000-8 - Послуги їдалень, організація харчування дітей у закладах освіти Дніпровського району - лот 2 (п. 1.2 Договору).

Згідно із п. 2.1 Договору, Виконавець повинен надати послуги, якість яких відповідатиме умовами тендерної документації, умовам цього договору та вимогам діючих нормативно-правових актів.

Відповідно до п. 5.1 Договору строк надання послуг: з лютого по грудень 2021 року.

Місце надання послуг з харчування дітей: 19 закладів освіти Дніпровського району м. Запоріжжя (згідно з переліком, наведеним в п. 5.2 Договору).

Пунктом 6.3.28 договору передбачено обов`язок виконавця відшкодувати вартість спожитої електричної енергії та комунальних послуг на підставі наданих замовником (або його представником) рахунків.

Крім того, між Територіальним відділом освіти Дніпровського району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, далі Замовник та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОТОРГ-М», далі Виконавець, укладено:

- договір про закупівлю послуг від 08.02.2022 № 49-22 предметом якого є надання послуг їдальні у січні 2022 р., місце надання послуг: 20 закладів освіти Дніпровського району м. Запоріжжя (згідно з переліком, наведеним в п. 5.2 Договору), із терміном дії до 28.02.2022 та до повного виконання своїх зобов`язань;

- договір про закупівлю послуг від 10.02.2022 № 52-22 предметом якого є надання послуг їдальні (організація харчування дітей у закладах освіти Дніпровського району м. Запоріжжя) у 2022 році, строк надання послуг: лютий 2022 року, місце надання послуг: 20 закладів освіти Дніпровського району м. Запоріжжя (згідно з переліком, наведеним в п. 5.2 Договору) із терміном дії до 31.03.2022 та до повного виконання своїх зобов`язань;

- договір про закупівлю послуг від 14.02.2022 № 58-22 предметом якого є надання послуг їдальні (організація харчування дітей у закладах освіти Дніпровського району м. Запоріжжя) у 2022 році, строк надання послуг: лютий 2022 року, місце надання послуг: 20 закладів освіти Дніпровського району м. Запоріжжя (згідно з переліком, наведеним в п. 5.2 Договору) із терміном дії до 31.03.2022 та до повного виконання своїх зобов`язань;

- договір про закупівлю послуг від 10.03.2022 № 87-22 предметом якого є надання послуг їдальні (організація харчування дітей у закладах освіти Дніпровського району м. Запоріжжя) у 2022 році, строк надання послуг: лютий 2022 року, місце надання послуг: 20 закладів освіти Дніпровського району м. Запоріжжя (згідно з переліком, наведеним в п. 5.2 Договору) із терміном дії до 31.03.2022 та до повного виконання своїх зобов`язань;

- договір про закупівлю послуг від 10.03.2022 № 88-22 предметом якого є надання послуг їдальні (організація харчування дітей у закладах освіти Дніпровського району м. Запоріжжя) у 2022 році, строк надання послуг: лютий 2022 року, місце надання послуг: 20 закладів освіти Дніпровського району м. Запоріжжя (згідно з переліком, наведеним в п. 5.2 Договору) із терміном дії до 31.03.2022 та до повного виконання своїх зобов`язань;

- договір про закупівлю послуг від 11.03.2022 № 89-22 предметом якого є надання послуг їдальні (організація харчування дітей у закладах освіти Дніпровського району м. Запоріжжя) у 2022 році, строк надання послуг: лютий 2022 року, місце надання послуг: 20 закладів освіти Дніпровського району м. Запоріжжя (згідно з переліком, наведеним в п. 5.2 Договору) із терміном дії до 31.03.2022 та до повного виконання своїх зобов`язань;

- договір про закупівлю послуг від 12.03.2022 № 90-22 предметом якого є надання послуг їдальні (організація харчування дітей у закладах освіти Дніпровського району м. Запоріжжя) у 2022 році, строк надання послуг: лютий 2022 року, місце надання послуг: 20 закладів освіти Дніпровського району м. Запоріжжя (згідно з переліком, наведеним в п. 5.2 Договору) із терміном дії до 31.03.2022 та до повного виконання своїх зобов`язань;

Пунктом 6.3.28. вказаних договорів передбачено обов`язок виконавця відшкодувати вартість спожитої електричної енергії та комунальних послуг на підставі наданих замовником (або його представником) рахунків.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань по вищезазначеним договорам щодо відшкодування вартість спожитої електричної енергії за договорами про закупівлю послуг № 49-22 від 08.02.2022, № 52-22 від 10.02.2022, № 58-22 від 14.02.2022, № 87-22 від 10.03.2022, № 88-22 від 10.03.2022, № 89-22 від 11.03.2022, № 90-22 від 12.03.2022, № 5551-Д від 17.02.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією (вимогою) щодо комунальних послуг за вих. №07.0119/998 від 08.08.2022. До претензії додано акти наданих послуг по електроенергії.

При цьому, акти з боку виконавця /відповідача у справі/ не підписані.

Відповіді на претензію не надано.

В той же час, позивач у позовній заяві зазначає, що у грудні 2021 року відповідач частково здійснював платежі за спожиту електричну енергію.

На підтвердження вартості спожитої електроенергії, позивач посилається на договори укладені між Територіальним відділом освіти Дніпровського району департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, як споживачем, та Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго», як оператор системи, договори між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», як постачальником та Територіальним відділом освіти Дніпровського району департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, як споживачем, оригінали яких досліджено судом в засіданні 05.03.2024 в порядку ст. 210 ГПК України.

В позовній заяві позивачем наведено розрахунки споживання відповідачем електричної енергії окремо за кожним договором та окремо за кожним об`єктом електроспоживання (період нарахування - обсяг споживання електричної енергії, кВт/год - сума, грн.):

- за Договором від 17.02.2021 №5551-Д за період з 01.12.2021-31.12.2021 - усього 74483,64 грн;

- за Договором від 08.02.2022 №49-22 за період з 24.01.2022.-31-01.2022 - усього 129959,98 грн;

- за Договором від 10.02.2022 №52-22 за період 01.02.2022-04.02.2022 - усього 19414,32 грн;

- за Договором від 14.02.2022 №58-22 за період 01.02.2022-04.02.2022 - усього 19414,32 грн;

- за Договором від 10.03.2022 №87-22 за період 07.02.2022-08.02.2022 - усього 20059,03 грн;

- за Договором від 10.03.2022 №88-22 за період 09.02.2022-10.02.2022 - усього 19427,28 грн;

- за Договором від 11.03.2022 №89-22 за період 11.02.2022-18.02.2022 - усього 58871,45 грн;

- за Договором від 12.03.2022 №90-22 за період 21.02.2022-24.02.2022 - усього 39226,14 грн.

Невиконання відповідачем зобов`язань щодо відшкодування вартості спожитої електричної енергії на загальну суму 380 856,16 грн стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми заборгованості у примусовому порядку.

Отже, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином та в повному обсязі не виконав та порушив умови договору в частині розрахунків за спожиту електричну енергію.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов`язки.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Як вже зазначалось, пунктами 6.3.28. договорів про закупівлю послуг передбачено обов`язок виконавця відшкодувати вартість спожитої електричної енергії та комунальних послуг виконавцем на підставі наданих Замовником (або його представником) рахунків.

При цьому, як вбачається зі змісту вказаного договору, сторонами не визначено порядку оплати (відшкодування) таких витрат.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідна вимога за вих. № 07.0119/998 від 08.08.2022 була надіслана позивачем відповідачу 08.08.2022. Вбачається, з урахуванням поштового перебігу, відповідач мав виконати зобов`язання з оплати у строк до 18.08.2022.

Відповідач заперечень щодо нарахувань не висловив.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до вимог до ч.ч. 1 та 2 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутись до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Матеріалами справи доведено, що позивачем понесено витрати на оплату спожитої електричної енергії на суму 380 856,16 грн, а відповідачем, в свою чергу, не виконано зобов`язання по відшкодуванню позивачеві понесених витрат. При цьому, відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву та докази в його обґрунтування. Також відповідачем не надано до суду доказів оплати чи правомірності своїх дій щодо такої не оплати.

За викладених обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у сумі 380 856,16 грн та, як наслідок, про задоволення позову в цій частині з підстав, викладених у тексті цього рішення.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 120 367,36 грн інфляційних витрат та 16 559,42 грн 3% річних.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки заборгованість за договорами боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У тексті позовної заяви позивачем зазначено, що сума інфляційних витрат складається із суми 101 307,74 грн за 2022 рік та 19 059,62 грн за січень - липень 2023 року, а у розрахунку інфляційних витрат станом на 01.09.2023 доданого до позовної заяви зазначено, що інфляційні витрати складаються із 101 307,74 грн за грудень 2022 рік та 19 059,62 грн за січень - липень 2023 року. При цьому, у розрахунку за період з грудня 2022 року по липень 2023 року позивачем при здійсненні нарахування інфляційних витрат кожного наступного місяця здійснювалось на суму що складається з суми заборгованості та суми інфляційних витрат за попередній місяць.

Відповідно до тексту позовної заяви сума 3% річних складається із суми 8 952,72 грн (286 днів ) за 2022 рік та 7 606,69 грн (243 днів) за 2023 рік, а у розрахунку 3% річних станом на 01.09.2023 доданого до позовної заяви зазначено, що 3% річних складаються із 8 952,72 грн за 286 днів за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 та 7 606,69 грн за 243 дня за період з 01.01.2023 по 31.08.2023.

Як вже зазначалось в п. 6.3.28 сторонами не визначено порядок оплати (відшкодування) таких витрат (вказано лише, що відшкодування здійснюється на підставі виставлених рахунків без визначення строку здійснення оплат). При цьому, суд звертає увагу на те, що розділом 4 договорів визначено порядок здійснення розрахунків між замовником та виконавцем саме за надані послуги їдалень, що є предметом договору.

Таким чином, при визначенні періодів нарахування відсотків річних та інфляційних втрат суд виходить з приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України

Як вже зазначалось, претензія щодо здійснення відшкодування позивачем направлена на адресу відповідача 08.08.2022. Відповідно, з урахуванням поштового перебігу, відповідач мав виконати зобов`язання з оплати у строк до 18.08.2022. Відповідно, з 19.08.2022 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Здійснивши перевірку розрахунків позивача з урахуванням визначених судом періодів нарахування судом встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних у сумі 11 832,63 грн за період з 19.08.2022 по 31.08.2023 та інфляційні витрати у сумі 38 472,67 грн за період з вересня 2022 року по липень 2023 року.

Будучи ознайомленим з умовами договорів у справі, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договорів на нього буде покладена відповідальність.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

В силу ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ця стаття встановлює особливості відшкодування збитків та штрафних санкцій у разі порушення грошових зобов`язань.

Визначення грошових зобов`язань надано в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань". Згідно п. 1.1 постанови грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦКУ, є виражене в грошових одиницях (національній валюті чи в грошовому еквіваленті в іноземній вал оті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання свого обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатній поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1 постанови).

Головна особливість грошових зобов`язань полягає в тому, що вони мають специфічний предмет - гроші, які завжди є в обігу. Цим пояснюється особливість відповідальності за порушення грошових зобов`язань, яка полягає в тому, що учасник господарських відносин у разі такого порушення не звільняється від відповідальності через неможливість його виконання. Це правило не містить ніяких виключень, тому що відповідальність за неповернення грошових коштів розглядається як абсолютна, безмежна. Це означає, що боржнику не надано можливості уникнути її ні за яких умов, навіть при посиланні на відсутність своєї вини, дію обставин непереборної сили тощо.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов`язанням є сам факт порушення зобов`язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

При цьому, частина перша статті 229 ГК України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі поти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

Позивач надав докази в підтвердження наявності заборгованості.

Відповідач не спростував доводи позивача, не надав доказів оплати заборгованості у спірному періоді.

Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі територіального відділу освіти Дніпровського району до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОТОРГ-М задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОТОРГ-М» (вул. Васильківська, буд. 1, м. Київ, 03040, ідентифікаційний код юридичної особи 40207361) на користь Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі територіального відділу освіти Дніпровського району (вул. Незалежної України, 39-Б, м. Запоріжжя, 69037, ідентифікаційний код юридичної особи 37573094) 380 856 (триста вісімдесят тисяч вісімсот п`ятдесят шість) грн 16 коп. заборгованості за спожиту електричну енергію за Договорами про закупівлю послуг № 5551-Д від 17.02.2021, № 49-22 від 08.02.2022, № 52-22 від 10.02.2022, № 58-22 від 14.02.2022, № 87-22 від 10.03.2022, № 88-22 від 10.03.2022, № 89-22 від 11.03.2022, № 90-22 від 12.03.2022, 11 832 (одинадцять тисяч вісімсот тридцять дві) грн 63 коп. 3 % річних, 38 472 (тридцять вісім тисяч чотириста сімдесят дві) грн 67 коп. інфляційних витрат, 6 467 (шість тисяч чотириста шістдесят сім) грн 42 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано 15.03.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.