Постанова

від 06.03.2024 по справі 756/3903/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/3903/22 Головуючий у суді І інстанції Луценко О.М.

Провадження № 22-ц/824/1048/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Київміськбуд-1», товариства з обмеженою відповідальністю «Ман Комплекс», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Творча майстерня «Вісак», товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасний дім-1», товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційно-виробнича фірма «Ольвіта», про стягнення безпідставно набутих коштів,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Київміськбуд-1», ТОВ «Ман Комплекс» про стягнення безпідставно набутих коштів та просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь понесені ним витрати по облаштуванню і проведенню ремонтних робіт у розмірі 2 658 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 756/4482/16-ц за позовом ПрАТ«Київміськбуд-1», правонаступником якого стало ТОВ «Ман Комплекс», до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПрАТ«Київміськбуд-1», ТОВ «Ман Комплекс», Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно, визнання незаконним розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Ухвалою суду від 22 липня 2021 року зустрічний позов було залишено без розгляду, а заочним рішенням суду первісний позов про виселення задоволено.

Позивач, починаючи з 19 вересня 2006 року, працював керівником групи ТОВ «Творча майстерня «Вісак», яке у серпні 2007 року надало йому у постійне користування для облаштування в якості творчої майстерні нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір оренди приміщення підписаний не був, оскільки директор даного товариства ОСОБА_2 перебуває у розшуку у зв`язку з існуючими по сьогоднішній день кримінальними провадженнями. Всі домовленості між позивачем та ТОВ «Творча майстерня «Вісак» відбувались в усній формі.

На момент отримання приміщення позивачем воно знаходилось в непридатному для експлуатації стані, тому для облаштування майстерні 15 жовтня 2007 року позивач уклав з ТОВ «КВФ «Ольвіта» договір підряду № 1-13/07 по ремонту нежилого приміщення НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до даного договору позивач здійснив ремонт вказаного приміщення, загальна сума договору становила 305 365,00 грн.

З метою встановлення дійсних витрат на проведення ремонтних робіт у спірному приміщенні в процесі розгляду цивільної справи № 756/4482/16-ц судом було призначено оціночно-будівельну експертизу. Згідно висновку експерта № 1140 від 16 січня 2018 року вартість ремонтно-будівельних робіт в приміщеннях НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_2 в цінах 2018 року складає 2 658 000,00 грн.

Таким чином, позивачем було зроблено невід`ємні поліпшення вищевказаного приміщення на загальну суму 2 658 000,00 грн. Натомість, ПрАТ «Київміськбуд-1» перевело статус даного приміщення в житлове з нежитлового, поклавши в основу такого переведення розпорядження Оболонської РДА в м. Києві № 241 від 15 квітня 2010 року, а власником спірного приміщення наразі є ТОВ «Ман Комплекс».

Позивач, як на підставу своїх вимог, посилався на положення статті 1212 ЦК України та зазначав, що обираючи спосіб захисту порушеного права, а також формуючи позовні вимоги, вважає, що з відповідачів необхідно стягнути безпідставно набуті кошти, які були сплачені ним за ремонт та облаштування творчої майстерні - спірного нежилого приміщення.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального йнеправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо пред`явлення ним позову до неналежного відповідача. Зазначає, що на момент подачі позову ПрАТ «Київміськбуд-1» було власником спірного приміщення і першим вигодонабувачем вартості капітального ремонту. Для ухилення від сплати податкового боргу та ускладнення розгляду справи № 756/4482/16-ц ПрАТ «Київміськбуд-1» внесло до статутного капіталу ТОВ «Ман Комплекс» спірне приміщення по балансовій вартості без урахування вартості покращень, що виникли у результаті проведення ним ремонту. Тобто, вигодонабувачем спочатку було ПрАТ «Київміськбуд-1», а після передачі спірного приміщення до статутного капіталу ТОВ «Ман Комплекс» останній став спільним вигодонабувачем з ПрАТ «Київміськбуд-1».

Постановою від 07 грудня 2022 року у справі № 756/4482/16-ц Київський апеляційний апеляційну скаргу адвоката Придувалова В.В. в інтересах ОСОБА_1 залишив без задоволення. Тобто, із 07 грудня 2022 року ТОВ «Ман Комплекс» отримало право на виселення позивача із займаного нежитлового приміщення та отримання уже відремонтованого нежитлового приміщення не тільки у власність, а й у фактичне користування. Оскільки жоден із відповідачів не надав доказів того, хто з них є вигодонабувачем у вигляді проведення капітального ремонту нежитлового приміщення, у кого з них знаходиться на балансі вартість проведеного ремонту, тому ОСОБА_1 і подав позов до двох відповідачів. Судом першої інстанції не встановлено, хто з відповідачів став реальним вигодонабувачем, тому позивач вважає, що обидва відповідачі є вигодонабувачами у рівних частинах, а висновок суду щодо визнання ПрАТ «Київміськбуд-1» неналежним відповідачем є безпідставним.

В оскаржуваному рішенні суд не встановив, чи є позивач добросовісним/недобросовісним набувачем, що обов`язково передбачено для розгляду таких справ, оскільки це має суттєво різні правові наслідки для позивача. Позивач стверджує, що в його діях не було і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника, оскільки інформація про власника в офіційних джерелах була відсутня. Наголошує, що він був добросовісним набувачем майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 з наступних підстав: з серпня 2007 року він отримав можливість використання вищевказаної квартири під власну творчу майстерню; 15 жовтня 2007 року між ним та ТОВ «КВФ «Ольвіта» укладено договір на проведення ремонтних робіт (які фактично були виконані, що не оспорюється відповідачами); з 2011 року по 2015 рік ним укладені договори на водопостачання, теплопостачання, утримання будинків і споруд та прибудинкової території тощо (у нього відсутня заборгованість за сплату комунальних послуг).

На підставі вищенаведеного позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про недобросовісність його поведінки на час вселення та проведення капітального ремонту нежитлового приміщення у період з 2007 року до моменту оформлення відповідного права власності за ПрАТ «Київміськбуд-1».

Звертає увагу, що протягом восьми років він безперешкодно та відкрито користувався спірною квартирою, сплачував усі необхідні комунальні платежі та дбав про збереження майна. Натомість ПрАТ «Київміськбуд-1» протягом такого значного терміну не звертав уваги на належне йому майно, не намагався його зареєструвати та витребувати з чужого володіння, нехтував обов`язками власника щодо утримання нерухомого майна. Втім, після оформлення права власності отримав нежитлове приміщення з ремонтом та без будь-яких затрат на його утримання протягом восьми років, що суттєво збільшило його ринкову вартість та позбавило ПрАТ «Київміськбуд-1» затрат на його утримання.

Позивач погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що він «добровільно, послідовно та систематично, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, здійснював ремонтні роботи у спірному приміщенні», але вважає нікчемними твердження суду про те, що здійснюючи роботи по облаштуванню спірного приміщення та його утримання, він знав, що між ним та власником приміщення відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків), що унеможливлює задоволення позовних вимог і стягнення коштів.

Суд встановив, що з серпня 2007 року позивач користувався спірною квартирою, 15 червня 2015 року ПрАТ «Київміськбуд-1» набуло у власність квартиру, а 24 вересня 2019 року право власності на вищевказану квартиру набуло ТОВ «Ман Комплекс». Вищевказані факти, які викладені у оскаржуваному рішенні, підтверджують лише те, що з моменту вселення та до моменту отримання претензій про виселення позивач не знав та не міг знати про те, що власником спірної квартири було не ТОВ «Творча майстерня «Вісак», а інша юридична особа, оскільки такі дані не містилися у жодних офіційних джерелах. Підтвердженням того факту, що на момент вселення до нежитлового приміщення позивач вважав, що власником (розпорядником) цього приміщення є ТОВ «Творча майстерня «Вісак», є лист до вищевказаного товариства з проханням укласти договір оренди, який залишився без відповіді. Окрім того, позивач вважав, що відповідно до статей 641 та 642 ЦК України між ним та цим товариством укладено договір оренди.

Крім того, у матеріалах справи містяться докази того, що на момент початку використання спірного нежитлового приміщення воно було безхозне, оскільки на момент проведення позивачем ремонту власник квартири був невідомий, а лише 15 червня 2015 року відбулася перша реєстрація права власності на новостворене приміщення. Тобто, протягом 8 років вищевказана квартира була безхозним майном, яким позивач користувався (як він вважав) на законних підставах. Позивачу абсолютно не зрозуміло, якими належними доказами керувався суд, зазначаючи у рішенні те, що між ним та власником приміщення відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), оскільки власника у приміщення не було і це призвело до хибного висновку суду про те, що поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих.

Від ПрАТ «Київміськбуд-1» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач зазначає, що не погоджується із доводами апеляційної скарги як необґрунтованими. Наголошує на тому, що ПрАТ «Київміськбуд-1» був єдиним замовником (забудовником) будинку, саме йому належали майнові права на квартиру, ТОВ «Творча майстерня «Вісак» жодними правами на вказану квартиру не володіло та не могло володіти. ПрАТ «Київміськбуд-1» правомірно оформило право власності на квартиру у 2015 році, а у 2019 році право власності перейшло до ТОВ «Ман Комплекс». Отже ПрАТ «Київміськбуд-1» не є власником квартири і не може відповідати за даним позовом.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, повно і всебічно з`ясував дійсні обставини спірних правовідносин та належним чином оцінив подані сторонами докази.

Також до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Ман Комплекс». Відповідач вважає, що позовні вимоги ґрунтуються на нормах матеріального права, які не підлягають застосуванню до виниклих правовідносин сторін, а також не підтверджуються належними і допустимими доказами. Надані позивачем докази не доводять фактичних обставин справи, на які він посилається, зокрема, не обґрунтовано ціну позову.

Позивач у своєму позові посилається на норми статей 1212, 1213 ЦК України, які передбачають загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави та повернення в натурі безпідставно набутого майна. Водночас, статтею 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Таким чином, витрати на облаштування та ремонт будинку/квартири/приміщення не є майном в розумінні статті 1212 ЦК України. Схожий висновок не спростований і Верховним Судом України в ухвалі від 02 грудня 2009 року при розгляді справи № 6-12442св09.

Взаємовідносини сторін в питаннях відшкодування витрат на невід`ємні поліпшення майна (речі, переданої у найм) врегульовані статтею 778 ЦК України. Однак, відсутність між позивачем та відповідачем договору найму також виключає підстави застосування цієї норми при вирішенні даного спору.

ТОВ «Ман Комплекс» повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, здійснюючи ремонтні роботи, роботи по облаштуванню спірного приміщення та його утримання, знав, що між ним та власником приміщення відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків), що унеможливлює задоволення позовних вимог і стягнення коштів. Вказані висновки суду повністю узгоджуються з наведеною у рішенні судовою практикою. Натомість, посилання позивача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 не лише не спростовує висновків суду першої інстанції, а, більше того, не є релевантним до обставин даної справи.

На підставі викладеного цей відповідач також просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Воронов А.В. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній аргументи.

Представник відповідача ПрАТ «Київміськбуд-1» - адвокат Єрьомін О.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Від представника ТОВ «Творча майстерня «Вісак» - адвоката Розова О.С. надійшла заява про розгляд справи без участі третьої особи та її представника. Також в цій заяві зазначено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представником третьої особи було повідомлено суду та учасникам справи щодо відсутності взаємозв`язку між предметом спору, веденими позивачем доказами із фактичними обставинами справи та, зокрема, про те, що ТОВ «Творча майстерня «Вісак» не пов`язано із правовідносинами, що склались між позивачем та відповідачами.

Інші учасники справи явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися завчасно і належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягаєзадоволенню з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 19 вересня 2006 року він був прийнятий на посаду керівника групи Малого підприємства «Творча майстерня «Вісак» (наказ № 164 від 19 вересня 2006 року), а у червні 2011 року звільнений із вказаної посади за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України (наказ № 268 від 31 травня 2011 року) (а.с. 12).

15 жовтня 2007 року між ТОВ «КВФ «Ольвіта» (підрядник) та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір підряду № 1-13/07, відповідно до якого замовник доручив, а підрядник зобов`язався на свій ризик виконувати власними силами роботи по ремонту квартири АДРЕСА_3 (а.с. 13-16).

Згідно пункту 2.1 договору підряду вартість робіт згідно орієнтовного кошторису складає 305 355,60 грн.

Відповідно до довідки про вартість виконаних робіт за лютий 2008 року від 10 лютого 2008 року по договору підряду № 1-13/07 від 15 жовтня 2007 року вартість виконаних робіт з урахуванням ПДВ складає 305,3556 тис. грн (а.с. 17).

Згідно із квитанцією до прибуткового касового ордеру № 4 від 03 березня 2008 року ОСОБА_1 сплатив на користь КВФ «Ольвіта» 180 350,60 грн, за згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 19 від 16 жовтня 2007 року ОСОБА_1 сплатив на користь КВФ «Ольвіта» 120 000,00 грн (а.с. 18).

01 серпня 2011 року позивач та ТОВ «Сучасний дім-1» уклали договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку АДРЕСА_4 (а.с. 19-22).

Також 01 серпня 2011 року позивач та ТОВ «Сучасний дім-1» уклали договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24-30).

Згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 11440, яка була проведена у межах цивільної справи № 756/4482/16-ц, встановлено, що вартість ремонтно-будівельних робіт в приміщеннях АДРЕСА_3 в цінах 2018 року складає 2 658 000,00 грн (а.с. 31-38).

Позивачем на підтвердження обставин того, що він був користувачем приміщення АДРЕСА_3 , надано також копію договору № 50317/79 від 17 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВКП «УкрСервісМонтаж», відповідно до якого було проведено технічне обслуговування і підготовка засобів вимірювальної техніки за адресою замовника: АДРЕСА_1 (а.с. 41), а також акт опломбування лічильників ХВП та ГВП від 22 квітня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 42).

15 червня 2015 року ПрАТ «Київміськбуд-1» набуло у власність квартиру АДРЕСА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15 червня 2015 року № 39076687 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 червня 2015 року № 39077135 (а.с. 75-76).

24 вересня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_5 набуло ТОВ «Ман Комплекс» (а.с. 80).

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2021 року у справі № 756/4482/16-ц, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року та постановою Верховного Суду від 29 травня 2023 року, ОСОБА_1 виселено із квартири АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення.

Вказаним заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 незаконно вселився у зазначену квартиру.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що спірне приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебувало у володінні чи користуванні ТОВ «Творча майстерня «Вісак» матеріли справи не містять.

Відмовляючи у задоволенні позову до ПрАТ «Київміськбуд-1», суд першої інстанції виходив з того, що останнє не є власником спірного приміщення, про що позивачу було відомо, підтверджено в ході розгляду справи № 756/4482/16-ц та не оспорювалося при розгляді цієї справи. Отже позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ«Київміськбуд-1» про стягнення безпідставно набутих коштів не підлягають задоволенню, оскільки пред`явлені до неналежного відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позову до ТОВ «Ман Комплекс», суд першої інстанції зазначив, що позивач добровільно, послідовно та систематично, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, здійснював ремонтні роботи у спірному приміщенні, знаючи, що між ним та власником приміщення відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідача, а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина третя статті 1212 ЦК України).

Таким чином, за змістом даної норми під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Статтею 1215 ЦК України визначено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права, де вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contrafactum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non conceditvenire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Схожий по суті висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах» (пункт 8.26).

Тлумачення положень глави 83 ЦК України у системному зв`язку із визначеними у пункті 6 статті 3 ЦК України принципами справедливості, добросовісності та розумності свідчить, що при визначенні того чи підлягають поверненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі, слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності.

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана поведінка особи є суперечливою, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач добровільно, послідовно та систематично, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, здійснював ремонтні роботи у спірному приміщенні, знаючи, що між ним та власником приміщення відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідача, а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих.

Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18, де, змінюючи рішення суду в частині мотивів його прийняття, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Зокрема, апеляційний суд не звернув уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки останній вселився і користувався приміщенням, в тому числі робив в ньому ремонт, будучи достовірно обізнаним із тим, що він не має правових підстав для користування ним.

Підставою для вселення особи у приміщення може бути наявність правовстановлюючих документів на приміщення, договір оренди, укладений із власником або суборенди, а також ордер на вселення до житлового приміщення. Жодної підстави для вселення позивача у спірну квартиру не було. Посилання позивача на його усні домовленості із ТОВ «Творча майстерня «Вісак» обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки такі домовленості не мають юридичного значення, оскільки у ТОВ «Творча майстерня «Вісак» також не було правовстановлюючих документів на спірне приміщення, отже воно не могло надавати позивачу це приміщення у користування.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що приміщення було бесхозним, оскільки лише у 2015 році ПрАТ «Київміськбуд-1» зареєструвало на нього право власності не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки ПрАТ «Київміськбуд-1» було замовником (забудовником) будинку АДРЕСА_6 , що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 30 листопада 2006 року, отже до реєстрації за собою права власності на спірне приміщення ПрАТ «Київміськбуд-1» мало майнові права на це приміщення.

Колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги щодо того, що позивач є добросовісним набувачем спірного житлового приміщення, оскільки добросовісним набувачем може бути лише особа, яка набула у власність майно. Однак, позивач майно у власність не набував, протиправно вселився у приміщення, що і стало підставою для його виселення на підставі судового рішення в примусовому порядку.

Розуміючи протиправність вселення і користування спірним житловим приміщенням, разом із тим позивач зробив ремонт у ньому, отже його дії щодо ремонту цього приміщення були вчинені на власний ризик, а тому він не може ставити питання про повернення йому власником сплачених ним коштів за ремонтні роботи на підставі статті 1212 ЦК України.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 березня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній