Рішення

від 19.03.2024 по справі 466/4274/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/4274/23

Провадження № 2/466/328/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

18 березня 2024 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Єзерського Р.Б.

при секретарі Свиті А.І.

за участю: представника позивача ОСОБА_1

представника третьої особи Шагай О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_2 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар», з участю третіх осіб: ОСОБА_3 ; Львівської міської ради про визнання майнового права на об`єкт нерухомості,

в с т а н о в и в:

27 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар», з участю третьої особи: ОСОБА_3 , у якій просить суд ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_2 майнове право на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , кладовка на третьому поверсі, парко місце в цокольній частині будинку на суму 663120 грн., а також судові витрати.

В обгрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 14.05.2021 між ОК ЖБК «Господар» (Кооператив) та ним, як членом Кооперативу було укладено договір №82 про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК «Господар», згідно умов якого позивач зобов`язувався сплатити пайові внески, а відповідач зобов`язався організувати будівництво об`єкта будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність члену кооперативу приміщення за адресою АДРЕСА_2 на умовах визначених в договорах. Позивач виконавши умови договору набув право на отримання від кооперативу приміщення, передбачених договором, проте відповідачем таке право не визнається і обов`язок з передачі квартири, гаражу не виконується.

Оскільки, відповідачем добровільно не виконується зобов`язання, тому змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

У судовому засіданні, яке відбулося 17 серпня 2023 залучено до участі у вказаній цивільній справі у якості третьої особи Львівську міську раду.

Представник позивача Попко Р.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про місце, час та дату судового засідання, відзиву на позовну заяву до суду не подавав.

Представник третьої особи Львівської міської ради Шагай О.О. у судовому засіданні при вирішенні даного спору поклалася на розсуд суду.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про місце, час та дату судового засідання, письмових пояснень на позовну заяву нею подано не було.

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі відповідача, представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ст.ст. 280-282 ЦПК України вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд вважає, що у даному позові слід відмовити, виходячи із такого.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст.81 ЦПК України).

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Суд встановив такі обставини справи.

14.05.2021 між ОСОБА_2 та обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Господар» укладено договір №82, додаток №1 та №2 до Договору №82 про сплату пайових внесків у обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар», згідно якого обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар» зобов`язується збудувати та передати у власність ОСОБА_2 приміщення квартиру АДРЕСА_3 . Додатково за квартирою закріплено кладовку на третьому поверсі та паркомісце в цокольній частині будинку.

Згідно п.4.2.2 Договору, кооператив зобов`язується організувати будівництво об`єкта будівництва, забезпечити його прийняття до експлуатації у ІІ кварталі 2021 року при умові дотримання членам Кооперативу порядку та строків сплати пайових внесків.

На виконання умов договорів ОСОБА_2 сплатив відповідачу на виконання договору №82 від 14.05.2021 663120,00 гривень, що підтверджується відповідними касовими ордерами, наявних у матеріалах справи.

У статті 3 ЦК України зазначені загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Також у вказаному нормативному акті передбачено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Зокрема, у статті 11 вказано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність").

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

У постанові від 30 січня 2013 року N 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як "право очікування", яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі N 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі N 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року N 978-IV "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон N 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року N 1560-XII "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон N 1560-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону N 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону N 978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник має подати ряд документів, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва.

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі N359/5719/17 (провадження N 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи суд керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

У даній справі суд встановив та не заперечувалося сторонами, що будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 завершено.

Суд встановив, що вказані договори укладені сторонами з певною економічною метою, якої вони мали досягти внаслідок його виконання, дотримуючись принципу добросовісності, розумності і справедливості, визначеного у статтях 3, 509 ЦК України. І такою метою було отримання позивачем у власність об`єкта нерухомості, а сторони договору повинні були діяти у відповідності до цієї мети.

Позивачем повністю сплачено внески за об`єкти нерухомості. Інших зобов`язань договір не містить.

Однак, як видно з рішення Львівської міської ради №548 від 25.05.2018 яким затвердили будівництво двох багатоквартирних житлових будинків з вбудованими торгово-офісними приміщеннями на АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_2 замовнику ОСОБА_3 на земельній ділянці площею 0,0896, кадастровий номер 4610137500:05:001:0114.

З даного рішення Львівської міської ради можна зробити висновок, що гр. ОСОБА_3 Львівською міською радою було надано дозвіл на будівництво житлових будинків за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 .

Проте, яке відношення має гр. ОСОБА_3 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово будівельний кооператив «Господар» матеріалами справи не встановлено. Крім того, матеріалами справи не підтверджено жодними доказами приналежність Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар» як забудовника, який зобов`язаний забезпечити права інвесторів, оскільки він попередньо підтвердив належність умов договору, та вважав себе зобов`язаним його належно виконувати, до земельної ділянки площею 0,0896, кадастровий номер 4610137500:05:001:0114 та вчиняти будь-які дії на вказаній земельній ділянці.

Таким чином, стороною позивача не надано суду жодних доказів щодо існування будь-яких договорів та зобов`язань між ОСОБА_3 , якій було надано дозвіл на будівництво житлових будинків за адресою: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 Львівською міською радою, та Обслуговуючим кооперативом «Житлово будівельний кооператив «Господар», оскільки матеріалами справи не підтверджено та позивачем не доведено жодними доказами право власність на земельну ділянку площею 0,0896, кадастровий номер 4610137500:05:001:0114 за Обслуговуючим кооперативом «Житлово будівельний кооператив «Господар» та право здійснювати на ній будівельні роботи.

У зв`язку із вищенаведеним, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Керуючись ст. 3, 12, 13, 77, 81, 141, 259, 263-266, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_7 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар», ЄДРПОУ: 41197810, місцезнаходження: м. Львів, вул. Зелена, 115, з участю третіх осіб: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: Львівська область, Бродівський район, с. Пониковиця; Львівської міської ради, ЄДРПОУ: 04055896, мсіцезнаходження: м. Львів, пл. Ринок, 1 про визнання майнового права на об`єкт нерухомості відмовити.

Роз`яснити відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 19 березня 2024 року.

Суддя Р. Б. Єзерський