Постанова

від 19.03.2024 по справі 911/3008/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2024 р. Справа№911/3008/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Кравчука Г.А.

Коробенка Г.П.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023

у справі №911/3008/23 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металпласттрейд»

про стягнення 249 300,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі- позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металпласттрейд» (далі відповідач) про стягнення попередньої оплати у розмірі 249 300,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було виставлено Виробничому підрозділу «Моторвагонне депо Фастів» РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» рахунок №10 від 26.04.2022 на загальну суму без податку на додану вартість 249 300,00 грн., який позивач оплатив платіжним дорученням від 30.05.2022. У зв`язку з тим, що відповідач поставку оплаченого товару не здійснив, позивач направив йому претензію від 08.06.2023 №НЗТ-08/700 про повернення коштів, відповідь на яку не надійшла, що зумовило позивача звернутися до суду.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/3008/23 у позові Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» відмовлено повністю.

При ухваленні рішення у справі №911/3008/23 судом першої інстанції встановлено, що за відсутності повідомлення про оплату рахунку та вимоги про поставку товару у порядку частини 2 ст. 530 ЦК України строк поставки товару для відповідача не є простроченим. Також суд дійшов висновку, що умовою застосування норми про повернення суми попередньої оплати є факт прострочення постачальника, який у даному правовідношенні позивачем не доведений.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/3008/23. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення 249 300,00 грн попередньої оплати.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що законом не визначено форму пред`явлення вимоги покупця до продавця , останній може здійснити своє право будь-яким шляхом, як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі-формі позову. Також позивачем наголошено, що постачальником не вжито заходів ані поставки товару, ані повернення сплаченого покупецем авансу.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/3008/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2023 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3008/23. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/3008/23.

Матеріали справи №911/3008/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 04.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/3008/23 залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №911/3008/23. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/3008/23 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 06.02.2024 та попереджено учасників справи про те, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частин першої та восьмої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2).

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідач виставив позивачу для оплати рахунок від 26.04.2022 №10 на суму 249 300,00 грн за придбання товару: контактор 1ЮМ-016 (100А) (110В,0/0) в кількості 4 шт.; контакт головний в кількості 10 шт.

Позивач АТ «Українська залізниця» здійснив оплату згідно вказаного рахунку в розмірі 249 300,00 грн., платіжним дорученням №4738120 від 30.05.2022 (призначення платежу «оплата рах№10 від 26.04.2022 за контактор без ПДВ (_451)) (2601)»).

Відповідач поставку товару згідно рахунку на оплату від 26.04.2022 №10 не здійснив.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст. ст. 205, 207, 639 ЦК України досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунку на оплату товару та повної оплати позивачем такого товару.

Отже, враховуючи наведені норми законодавства та дії сторін, суд зазначає, що зобов`язальні правовідносини позивача та відповідача виникли шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося судом вище, на виконання умов договору, укладеного в спрощений спосіб, позивач здійснив попередню оплату товару у повному обсязі в сумі 249 300,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4738120 від 30.05.2022.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем до теперішнього часу не був поставлений покупцеві товар всупереч умовам договору поставки, укладеного у спрощений спосіб між сторонами.

При цьому, єдина підстава, на яку посилається відповідач на обґрунтування своїх заперечень - це те, що поставка запасних частин відбудеться до кінця поточного року, тобто до 2023.

Заперечуючи проти цих доводів відповідача, представник позивача в відповіді на відзив від 06.11.2023 зазначив про те, що будь-яких доказів про погодження сторонами поставки товару до кінця 2023 року відповідачем не надається, та таке твердження не відповідає фактичним обставинам справи.

Також позивачем надавались пояснення, що про оплату рахунку №10 від 26.04.2022 постачальнику повідомлялось в телефонному режимі, однак після проведення оплати уповноважені особи відповідача на зв`язок не виходили.

При цьому, представником позивача було наголошено на тому, що оскільки вимоги позивача про повернення коштів направлені у вигляді претензії від 08.06.2023 №НЗТ-08/700 з боку відповідача лишились без задоволення, позивач вимушений був здійснити своє право пред`явлення вимоги покупця шляхом пред`явлення через Господарський суд Київської області вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що доказів отримання вказаної претензії відповідачем матеріали справи не містять, долучена позивачем копія зворотного повідомлення від 13.06.2023 не містить номеру поштового відправлення, відбитку календарного штемпеля відділення поштового зв`язку, підпису особи про вручення даного рекомендованого листа, а також не підтверджує його вмісту.

У пункті 5.32 постанови Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №916/1093/21 суд касаційної інстанції вказав, що належним доказом направлення документів адресату відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ (поштова квитанція, поштова накладна з інформацією про поштове відправлення чи фінансовий чек) та опис вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, видані відправникові поштового відправлення. Правові висновки щодо необхідності наявності номера поштового відправлення на описі вкладення у цінний лист, викладені у постановах Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №916/2110/20, від 06.07.2020 у справі №916/2828/19, від 26.03.2020 у справі №910/9962/16 та від 13.01.2020 у справі №910/28408/15.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.

Верховний Суд зазначив, що застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України залежить від обставин щодо фактичної поставки/непоставки товару.

Також Верховний Суд вказав на те, що відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» (п. 74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України».

Вказана позиція Верховного Суду підтримана Верховним Судом в постанові від 09.03.2023 у cправі №910/5041/22.

Як встановлено судом, позивач 30.05.2022 сплатив попередню оплату товару у повному обсязі в сумі 249 300,00 грн.

Відповідачем поставка оплаченого товару не була здійснена, наразі відповідач не повернув позивачу грошові кошти в сумі 249 300,00 грн.

За наведених вище обставин судом встановлено, що відповідач порушив свої договірні зобов`язання, не здійснив поставку товару та не здійснив повернення суми попередньої оплати, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 249 300,00 грн, факт існування якої позивачем належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Як вже зазначено судом, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини другої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Разом з тим, договором між сторонами не було передбачено строку виконання постачальником зобов`язання з поставки товару, також не було передбачено адреси самовивозу, доказів здійснення покупцем повідомлення про оплату рахунку та з`явлення на склад постачальника за отриманням товару матеріали справи не містять.

Враховуючи приписи ч. 2 статті 639 ЦК України, не визначення терміну поставки попередньо оплаченого 30.05.2022 товару позивачем, відповідач поставку товару не здійснив, позивач не надав суду докази звернення до відповідача з вимогою щодо поставки товару у певний строк.

У даній справі, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є факт прострочення постачальника, який у даному правовідношенні позивачем не доведений.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком першої інстанції та доводами відповідача про те, що за відсутності повідомлення про оплату рахунку та вимоги про поставку товару у порядку частини 2 ст. 530 ЦК України строк поставки товару для відповідача не є простроченим, оскільки позивачем не виконані приписи вищезначених норм ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/3008/23 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/3008/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/3008/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

4. Матеріали справи №911/3008/23 повернути до Господарського суду Київської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді Г.А. Кравчук

Г.П. Коробенко