Постанова

від 20.03.2024 по справі 925/827/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. Справа №925/827/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Алданової С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.11.2023 (повний текст складено 27.11.2023)

та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2023

у справі №925/827/23 (суддя Спаських Н.М. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат"

про стягнення 179 704,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат" (далі - Підприємство) заборгованості у розмірі 179 704,05 грн, з яких: 156 731,12 грн - основна заборгованість, 22 972,93 грн - пеня.

В обґрунтування позовних вимог Товариство посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором відповідального зберігання від 01.01.2020 №2002000147, в частині оплати послуг зберігання, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 156 731,12 грн. Також, за порушення умов договору позивач нарахував відповідачу 22 972,93 грн, відповідно до пункту 5.2 вищенаведеного договору.

Крім того, до Господарського суду Черкаської області надійшла заява відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 597,95 грн.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх ухвалення

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.11.2023 у справі №925/827/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 96 783,27 грн боргу за зберігання майна, 19 504,07 грн пені та 2 695,56 грн на відшкодування сплаченого судового збору. У решті вимог у позові відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено правомірність його позовних вимог. Однак позов підлягає лише частковому задоволенню і до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 96 783,27 грн основного боргу за зберігання майна за період з 01.09.2022 по 10.01.2023 та 19 504,07 грн пені, на підставі договору відповідального зберігання № 2002000147 від 01.01.2020.

Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.12.2023 у справі №925/827/23 відмовлено у задоволенні заяви Підприємства щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий господарський суд встановив, що при прийнятті рішення у справі суд вже визначився про спосіб розподілу судових витрат, який логічно та послідовно повинен бути застосований у всіх випадках подальшого розгляду заяв і клопотань у справі, а тому всі судові витрати покладаються на відповідача, як на особу, через неправильні дії якої виник спір. Отже, витрати відповідача на професійну правничу допомогу теж повинні покладатися на відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 24.11.2023 у справі №925/827/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Так, скаржник вказує, що місцевий господарський суд не об`єктивно дослідив умови договору та дійшов помилкового висновку про повідомлення про припинення дії договору протягом останнього місяця дії договору.

Також, апелянт стверджує, що оскільки відповідач не звертався до позивача із запереченнями, заявами, скаргами або пропозиціями, в яких заперечував проти актів наданих послуг, а також не звертався до суду щодо їх оскарження, він фактично погодився з наданими позивачем послугами по зберіганню майна за період з вересня 2022 року по березень 2024 року, з огляду на що Підприємство має сплатити надані позивачем послуги, однак такої оплати не здійснило. Крім того, у договорі передбачено обов`язок відповідача оплачувати послуги зберігання навіть у разі якщо майно не було передано поклажодавцю за актом.

На переконання позивача, дії відповідача щодо не надання відповідної експертизи та не вчинення дій щодо демонтажу майна - теплоутилізаційної установки ТУВ-16 свідчать про продовження відповідального зберігання даного майна у позивача. Також, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні надав правову оцінку обставинам щодо питання про повернення майна, в той час як відповідач не заявляв жодних вимог про розгляд судом спору щодо повернення майна.

Крім того, в прохальній частині апеляційної скарги міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Також, не погоджуючись з ухваленим додатковим рішенням місцевого господарського суду, представник відповідача адвокат Заболотній В.М. звернувся через систему до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2023 у справі №925/827/23 та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткове рішення.

Так, відповідач вважає, що додаткове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким вимоги заяви задовольнити, через нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2023 апеляційну скаргу Товариства у справі №925/827/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Владимиренко С.В., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/827/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.11.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №925/827/23.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 22.12.23 апеляційну скаргу Підприємства у справі №925/827/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Владимиренко С.В., Алданова С.О.

29.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №925/827/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2024 апеляційну скаргу Підприємства на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2023 у справі №925/827/23 залишено без руху та надано строку на усунення її недоліків.

09.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява відповідача про усунення недоліків апеляційної скарги.

Суддя Алданова С.О. перебувала у відпустці з 01.012024 по 05.01.2024.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024, у зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 справу №925/827/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Алданова С.О., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №925/827/23. Розгляд апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.11.2023 у справі №925/827/23 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №925/827/23. Розгляд апеляційної скарги Підприємства на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2023 у справі №925/827/23 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги

Відповідач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скориставшись своїм правом, 29.01.2024 подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу Товариства, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Так, у відзиві відповідач зазначає, що порушення норм процесуального права, що стало б наслідком скасування рішення суду першої інстанції у даній справі відсутні. Вбачається лише незгода позивача з ухваленим рішення суду першої інстанції і оцінкою судом фактичних обставин справи та правовідносин, які склались між сторонами спору.

Також відповідач вказує, що твердження позивача про те, що поклажодавець не заявляв про припинення дії договору, а тому правочин є діючим на момент звернення до суду з позовом у даній справі, не відповідає фактичним обставинам та має ознаки намагання ввести в оману суд при вирішенні даного спору.

Крім того, Підприємство звертає увагу, що жодних інших умов про повернення майна, аніж визначені в пункті 4.1.4, як договором так і чинним законодавством не передбачено, зокрема, щодо необхідності додаткових дій з боку відповідача, а саме забезпечення дотримання нормативних актів та виконання технічних умов, проведення демонтажних робіт та інше.

30.01.2024, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Підприємства, в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2023 у справі №925/827/23 та залишити його без змін.

Товариство у відзиві зазначає, що відповідач не поніс витрат або видатків, які пов`язані з розглядом справи №925/827/23, а тому підстави для відшкодування витрат відсутні. Дана справа не є складною і не потребує взагалі правової допомоги, оскільки предмет спору є стягнення коштів за отримані послуги, надання яких передбачено договором.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.01.2020 між Товариством (зберігач) та Підприємством (поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання №2002000147, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання з 01.01.2020 до 31.12.2020 включно, змонтоване та розташоване на території зберігача обладнання теплоутилізаційної установки на базі тенлоутилізатора ТУВ-16 (далі - майно), а зберігач, в свою чергу, зобов`язується повернути поклажодавцеві у схоронності дане майно.

Відповідно до пункту 1.3 договору місцем зберігання майна є: компресорна станція КС-І7 Тальне, Кременчуцького ЛВУМГ ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", Черкаська область, Тальнівський район, с. Білашки.

Додатковою угодою №1 від 01.01.2021 сторонами погоджено пункт 1.3 договору викласти в наступній редакції:

"1.3. Місцем зберігання майна за Договором є: компресорна станція КС-17 Тальне, Кременчуцького ЛВУМГ, ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", Черкаська обл., Тальнівський р-н, с. Левада".

Крім того, цією додатковою угодою пункт 1.6 договору викладено в наступній редакції:

"1.6. Виконання зобов`язань зберігача (зберігання майна, підписання актів приймання-передачі/повернення майна) покладається на структурний підрозділ ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" - Кременчуцьке ЛВУМГ.".

Згідно з пунктом 1.5 договору передача-приймання майна від поклажодавця до зберігача здійснюється шляхом підписання акта приймання на зберігання обладнання системи утилізації тепла (додаток 1 до договору), а передача-приймання від зберігача до поклажодавця здійснюється шляхом підписання сторонами акта повернення майна зі зберігання.

За умовами пункту 2.1 договору вартість послуг вказана в плановій калькуляції (додаток №2 до договору), та є його невід`ємною частиною, і становить 192 281,04 грн, в тому числі ПДВ 32 046,84 грн.

Згідно з додатковою угодою №1 від 01.01.2021 вартість послуг зберігання склала 268 682,02 грн, в тому числі ПДВ 44 780,34 грн, тобто відповідач повинен сплачувати позивачу за зберігання 22 390,16 грн з ПДВ щомісячно.

Відповідно до пункту 2.3 договору поклажодавець сплачує позивачу, як зберігачу, вартість послуг зі зберігання майна на поточний рахунок останнього з урахуванням податку на додану вартість щомісячно, на підставі акта наданих послуг та рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку поклажодавця на банківський рахунок зберігача.

Строк оплати наданих послуг зберігання - протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання сторонами акта наданих послуг та надання рахунка-фактури до сплати (пункт 2.4 договору).

За змістом пункту 2.5 договору фактичні обсяги наданих послуг оформлюються щомісячно актом наданих послуг, який складається та подається зберігачем на розгляд поклажодавця у двох примірниках. Поклажодавець зобов`язується протягом 5 днів від дати передачі актів наданих послуг підписати їх та повернути один примірник кожного акта зберігачу або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання такого акта.

Згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 договору відповідач зобов`язується своєчасно оформлювати акти наданих послуг та розраховуватись з позивачем як зі зберігачем.

Підпунктом 4.2.4 пункту 4.2 договору передбачено, що поклажодавець зобов`язаний сплачувати кошти за зберігання майна на умовах пункту 2.1 цього договору.

Договір є укладеним і набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020. Якщо протягом 1 місяця до закінчення строку дії цього договору жодна з сторін не заявляє про припинення його дії, цей договір вважається укладеним на такий самий новий строк та на тих самих умовах (пункт 6.1 договору).

Згідно з актом приймання на зберігання обладнання системи утилізації тепла на базі теплоутилізатора ТУВ-16 по кількості і якості згідно з договором, Кременчуцьким ЛВУМГ ТОВ "ОГТСУ" прийнято від Підприємства на відповідальне зберігання обладнання системи утилізації тепла на базі теплоутилізатора ТГУВ-16 з 01.01.2020.

Так, позивач стверджує, що на виконання пункту 2.5 договору Кременчуцьким ЛВУМГ складено акти наданих послуг за зберігання за період з вересня 2022 року по березень 2023 року, які разом з рахунками-фактурами надіслано поклажодавцю для погодження, підписання та оплати, що підтверджується доказами їх направлення. Дана обставина відповідачем не заперечена.

Однак відповідач акти не підписав, не надав вмотивованої відмови від їх підписання, тому, на думку позивача, прийняв послуги зберігання, і коштів за зберігання майна не сплатив

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що Підприємство не здійснило оплати за послуги зберігання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість відповідача перед позивачем на суму 156 731,12 грн. Крім того, зважаючи на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором, позивачем нараховано 22 972,93 грн пені.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач вказує, що він у встановлений договором строк попередив позивача про небажання продовжувати спірний договір на наступний період і просив повернути майно зі зберігання. Відповідач вважає всі нарахування позивача за договором, починаючи з 01.01.2023, необґрунтованими та безпідставними.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзивів на апеляційні скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 ЦК України за договором про падання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто (частина І статті 902 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Статтею 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимог про повернення речі.

Згідно зі статтею 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Так, місцевим господарським судом вірно встановлено, що обидві сторони спору визнають, що оскільки жодна сторона договору не заявляла про припинення його дії у 2020 та 2021 роках, відповідно до умов договору його дія автоматично продовжувалась на наступний період і черговий термін дії договору спливав 31.12.2022.

Судом першої інстанції також встановлено, що сторони по різному тлумачать істотну умову абзацу 2 пункту 6.1 договору - якщо протягом 1 місяця до закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не заявляє про припинення його дії, цей договір вважається укладеним на такий самий новий строк та на тих самих умовах.

Позивач вважає, що таку заяву про припинення договору відповідач повинен подати протягом листопада до 31.11.2022, а відповідач вважає, що її слід подати протягом грудня до 31.12.2022.

За приписами статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На момент укладення договору строк дії договору сторони визначили як період зберігання майна з 01.01.2020 до 31.12.2020 (пункти 1.1, 6.1 договору).

Таким чином, закінчення строку дії договору (як період у часі самої дії договору) є дата 31.12.2020 первісного періоду укладення договору і відповідно це - 31 грудня кожного наступного року, якщо договір пролонгується на такий самий новий річний строк.

Тому колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що саме з 01 грудня до 31 грудня кожного поточного року слід заявляти другій стороні про припинення дії договору і про небажання переукладати його на новий строк.

Отже, відповідач, як сторона договору, реалізував своє право на припинення дії договору відповідального зберігання від 01.01.2020 №2002000147 шляхом надіслання позивачу заяви від 26.12.2022 №797 про припинення цього договору і просив повернути майно згідно з актом повернення майна зі зберігання.

Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого господарського суду, що відповідач дотримався порядку інформування позивача про припинення дії договору, направивши 26.12.2022 йому засобами поштового зв`язку заяву від 26.12.2022 №797 про припинення цього договору.

Відповідач у наведеній вище заяві детально обґрунтував, що самостійно скласти відповідний акт не може, оскільки йому не відомі представники з боку позивача для підписання акта. Для складення акта відповідач натомість повідомив позивача про своїх власних представників для його підписання - це головний інженер та начальник служби КВПіА.

За умовами пункту 1.6 договору обов`язок підписання актів приймання-передачі/повернення майна покладається по договору на структурний підрозділ позивача Кременчуцьке ЛВУМГ.

Згідно з пунктом 4.1.4 договору позивач, як зберігач, зобов`язується повернути майно зі зберігання відповідачу за першою вимогою останнього, але не пізніше 5 календарних днів з дня одержання такої вимоги.

Таким чином, заявою від 26.12.2022 №797 відповідач реалізував своє право вимагати повернення майна зі зберігання, а у позивача, з часу отримання цієї заяви 04.01.2023, виник обов`язок у термін 5 календарних днів повернути це майно зі зберігання.

Реалізація відповідачем, як поклажодавцем, свого права отримати майно зі зберігання за першою вимогою, логічно призводить до припинення між сторонами подальших відносин зберігання майна за договором.

Спірний договір передбачає лише обов`язок позивача повернути майно зі зберігання шляхом підписання акта повернення майна зі зберігання в місці його розташування і зберігання.

В умовах договору сторони не передбачили обов`язок попереднього демонтажу майна позивачем для передачі його відповідачу в розібраному вигляді як повернення зі зберігання, у зв`язку з чим підготовка і вчинення дій по демонтажу майна та узгодження з відповідачем технічних умов для цього, є діями позивача на його власний розсуд, що не вимагається за умовами договору між сторонами.

Статтею 532 ЦК України передбачено, що місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:

1) за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;

2) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

3) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання;

4) за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор, на момент виконання зобов`язання, змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання;

5) за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що відповідач направленням заяви від 26.12.2022 №797 (вручена позивачу 04.01.2023) реалізував своє право вимагати повернення майна з відповідального зберігання, що повинно бути виконано структурним підрозділом позивача до 10.01.2023 включно, шляхом лише підписання між сторонами акта повернення майна зі зберігання в місці фактичного знаходження майна та без всякого демонтажу.

Оскільки за умовами пункту 1.6 договору виконання зобов`язань зберігача (зберігання майна, підписання актів приймання-передачі/повернення майна) покладається на структурний підрозділ Товариства - Кременчуцьке ЛВУМГ (в редакції Додаткової угоди №1), то місцевий господарський суд правомірно відхилив заперечення позивача, що відповідач сам міг виступити ініціатором підписання акта повернення майна, однак цього протиправно не зробив.

За наведених обставин позивач безпідставно вважає, що відповідач умисно не забирає власне майно зі зберігання, не заявляє позов про витребування майна зі зберігання і одночасно відмовляється за нього платити та у такий спосіб далі продовжує договір між сторонами.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, з огляду на невиконання позивачем свого прямого договірного обов`язку скласти і підписати акт повернення майна зі зберігання з відповідачем (і це єдине що вимагається по договору для повернення майна), позивач не вправі звинувачувати відповідача у порушенні своїх прав.

На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд вірно встановив, що позивач безумовно має право на отримання від відповідача плати за зберігання майна по договору, однак лише за період з 01.09.2022 до 10.01.2023, виходячи з такого

Так, за умовами спірного договору відповідач повинен оплатити зберігання майна за всі періоди, якщо після дати завершення зберігання майно фактично не було повернуто йому за актом.

Проте, оскільки відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, то сплачувати за зберігання майна, яке протиправно не було повернуто поклажодавцю зберігачем, відповідач не повинен.

Також, незаконними є аргументи позивача про його право не повертати відповідачу майно зі зберігання за договором до часу повної оплати відповідачем раніше наданих послуг, про що вказано у листі від 02.02.2023.

За приписами частини 1 статті 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

Однак, як вірно зауважив місцевий господарський суд, за істотними умовами договору між сторонами, відповідач має право отримати річ зі зберігання за своєю першою вимогою (пункт 4.1.4 договору) без виконання будь-яких додаткових умов.

Крім того, в даному випадку між сторонами виникли відносини з відповідального зберігання майна позивачем на користь відповідача і тому позивач не вправі притримувати майно від повернення зі зберігання, щоб саме за рахунок цього і далі нараховувати плату за його зберігання, як це фактичного вбачається в даний час у відносинах сторін.

В протилежному випадку буде знівельовано саму правову природу відносин сторін за укладеним між ними договором відповідального зберігання з гарантованим за договором правом відповідача забрати власне майно за першою вимогою.

Доказом незгоди відповідача з продовженням сторонами відносин зберігання майна за договором після 31.12.2022 також є довідка ГУ ДПС у Черкаській області від 27.10.2023 про те, що виписані позивачем податкові накладні за відносинами сторін по договору з відповідачем за період січня-вересня 2023 року, не були використані відповідачем для формування власного податкового кредиту і не відображені у його податкових деклараціях.

На переконання суду апеляційної інстанції, не повертаючи майно зі зберігання з мотивів необхідності проведення непередбаченого договором його демонтажу чи з мотивів не проведення повного розрахунку за зберігання і продовжуючи нараховувати плату за його зберігання, позивач допускає зловживання своїми правами.

Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив доводи позивача про його триваюче право нараховувати плату за зберігання майна при невиконанні позивачем, з будь-яких мотивів, його безумовного договірного обов`язку повернути майно зі зберігання шляхом складення лише акта повернення у місці зберігання майна.

Як зазначалось вище, згідно з пунктом 2.1 договору (в редакції додаткової угоди №1), з 01.01.2021 відповідач повинен вносити плату за послугу зберігання майна 268 682,02 грн на рік, тобто по 22 390,16 грн щомісячно.

Строк виконання даного зобов`язання, на час вирішення спору, для відповідача є таким, що настав, зобов`язання є простроченим.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки місцевого господарського суду, що за період з 01.09.2022 до 10.01.2023 відповідач повинен сплатити позивачу 96 783,27 грн основного боргу з такого розрахунку: (22390,16 х 4 місяці + (22390,16 : 31 х 10 днів), у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Крім того, у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 22 972,93 грн пені, за період з 28.10.2022 до 16.05.2023.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами пункту 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Положеннями пункту 4 статті 231 ГК України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України).

Згідно з пунктом 5.2 договору, за несвоєчасну оплату послуг зберігача, поклажодавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня, за кожен день прострочення.

Виходячи з періодів нарахування пені за прострочення сплати щомісячних платежів та з урахуванням встановленого судом першої інстанції обов`язку сплачувати борг за зберігання майна лише з 01.09.2022 до 10.01.2023, колегія суддів погоджується з нарахуванням пені за період з 28.10.2022 до 16.05.2023 по основному боргу вересень-грудень 2022 року на суму 18 801,60 грн.

За прострочення сплати послуги зі зберігання майна за січень 2023 року, позивач правильно почав розрахунок пені з 07.03.2023 до 16.05.2023.

Однак нарахування пені по заборгованості за січень 2023 року слід провести по основному боргу лише в розмірі 7 222,63 грн (22390,16 : 31 х 10) на суму 702,47 грн за 10 днів зберігання.

Отже, на переконання судової колегії, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що загальний розмір заявленої до стягнення з відповідача пені за боргом з оплати послуги зберігання майна, в період з 01.09.2022 до 10.01.2023 становить 19 504,07 грн (18 801,60 + 702,47).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем доведено правомірність його позовних вимог, однак позов підлягає лише частковому задоволенню і до стягнення з відповідача на користь позивача належить 96 783,27 грн основного боргу за зберігання майна за період з 01.09.2022 до 10.01.2023 та 19 504,07 грн пені на підставі пункту 5.2 договору. В решті вимог у позові слід відмовити повністю через безпідставність нарахування.

Крім того, оскільки спір виник через неправильні дії відповідача у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з Підприємства на користь позивача слід стягнути 2 695,56 грн сплаченого судового збору повністю, згідно з частиною 9 статті 129 ГПК України, з чим також погоджується суд апеляційної інстанції.

Щодо відмови у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.

Як зазначалось вище, при ухваленні рішення від 24.11.2023 у справі №925/827/23 про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, на підставі частини 9 статті 129 ГПК України, стягнув з відповідача на користь позивача 2 695,56 грн судового збору.

Наведена норма дає можливість суду, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За приписами частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до них віднесені витрати на професійну правничу допомогу - пункт 1 частини 3 статті 123 ГПК), покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки при прийнятті рішення у справі суд вже визначився про спосіб розподілу судових витрат, який логічно та послідовно повинен бути застосований у всіх випадках подальшого розгляду заяв і клопотань у справі - тому всі судові витрати покладаються на відповідача, як на особу, через неправильні дії якої виник спір.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу теж повинні покладатися на останнього.

Інші доводи апеляційних скарг, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні заяви Підприємства про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 24.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2023 у справі №925/827/23 ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Товариства та Підприємства задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює судових рішень та не ухвалює нових, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційних скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2023 у справі №925/827/23, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат" на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2023 у справі №925/827/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 24.11.2023 у справі №925/827/23 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2023 у справі №925/827/23 залишити без змін.

4. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Приватне-орендне сільськогосподарське підприємство "Уманський тепличний комбінат".

5. Матеріали справи №925/827/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

С.О. Алданова