Ухвала

від 20.03.2024 по справі 308/3784/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/3784/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

з питань забезпечення позову

20 березня 2024 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участі:

секретаря судового засідання Павлюх Л.М.,

розглянувши у підготовчому засіданні заяву представника позивачки про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Радь І.І., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якій позивачка просить суд:

-стягнути з відповідача на користь позивачки 1/2 частину коштів, що є об`єктом спільної сумісної власності, а саме 2229800 грн.

Ухвалою від 11.03.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

До суду від представника позивачки надійшла заява про забезпечення позову. Заява обґрунтована тим, що вжиття заходів забезпечення позову є необхідним для гарантування належного виконання судового рішення з огляду на те, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду по суті та ефективний захист прав позивачки.

Також представник позивачки вказує на те, що застосування заходів забезпечення буде співмірним та відповідатиме заявленим позовним вимогам, оскільки обмеження права власності відповідача спонукатиме його до виконання рішення суду та повернення позивачці належних їй коштів.

Згідно з частиною 1 статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Частиною 5 статті 153 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи на інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваних активів, розглядається судом не пізніше трьох днів з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Суд може прийняти рішення про розгляд такої заяви без повідомлення відповідача, у разі якщо позивач у заяві наведе у достатньому обсязі дані про те, що внаслідок такого повідомлення ефективність заходу забезпечення позову може бути поставлена під загрозу.

Суд може прийняти рішення про накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи на інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваних активів, із забороною користування у виняткових випадках з метою забезпечення збереження таких активів та їх економічної вартості.

Активи, вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і на які накладено арешт із забороною користування, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - судом Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення визначених законом заходів з управління ними. Суд зобов`язаний розглянути зазначене питання у судовому засіданні з повідомленням відповідача.

Відтак суд вважає за можливе здійснити розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

За змістом частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 149 ЦПК України).

Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачів (заявників).

Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

У зв`язку з цим необхідно, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані у вказаній Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Своєю чергою, у рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За правилами частини 1 статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

З аналізу наведеної норми вбачається, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони.

Таким чином, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявників щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд із урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема у тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, у тому, що: 1) між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; 2) з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також 3) відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зазначене згоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19.

Екстраполюючи викладене на фактичні обставини, суд доходить до переконання, що заяву представника позивача про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід залишити без задоволення, виходячи з таких міркувань.

Представник позивачки, подаючи заяву про забезпечення позову, серед іншого, вказує на те, що відповідач являється власником ряду об`єктів нерухомості, що підтверджується інформацією, відображеною у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому загальна вартість нерухомого майна, щодо якого представник позивачки просить застосувати заходи забезпечення позову, складає 4624096 грн., що відповідає відомостям, зазначеним у звіті про оцінку нерухомого майна, підготовленого ФОП ОСОБА_3 .

За наведеного представник позивачки стверджує, що загальна вартість належного відповідачу майна, на яке в якості забезпечення позову позивач просить накласти арешт, дорівнює 2312048 грн.

Суд встановив, що спір між сторонами виник із сімейних правовідносин та безпосередньо стосується поділу майна подружжя.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення грошових коштів у порядку поділу майна подружжя, позивачка вказує про те, що у період шлюбу відповідачем в інтересах сім`ї нібито укладався попередній договір купівлі-продажу, на виконання якого було сплачено 120000 доларів США, що становить 4599600 грн. Кошти, за рахунок яких проводилася оплата по вказаному договору були спільними коштами подружжям.

Між тим, за словами позивачки, вона дізналася, що згаданий договір було розірвано, а відповідач отримав назад сплачені раніше кошти. За таких обставин позивачка заявила вимогу про стягнення 1/2 частини коштів, які нібито були повернуті відповідачу з огляду на розірвання попереднього договору купівлі-продажу.

Водночас суд зауважує про те, що попередній договір купівлі-продажу ні позивачка, ні її представник не долучили, тобто станом на момент звернення із заявою про забезпечення позову суд фактично позбавлений можливості належним чином встановити дійсний обсяг позовних вимог та перевірити співмірність застосування заходів забезпечення, оскільки дослідження наведених обставин вимагає, зокрема, з`ясування ціни попереднього договору та його учасників.

Обсяг доказів, наданих представником позивачки, не дає підстав вважати доведеними ті обставини, на які заявник покликається в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення.

Не обмежуючись викладеним, суд критично оцінює долучений додаток №1 до Попереднього договору від 22.09.2023 з огляду на те, що в матеріалах справи відсутній сам попередній договір, а зміст додатку №1 не дозволяє ідентифікувати його підписантів.

У зв`язку з наведеним суд констатує про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Разом із тим, суд зауважує, що представник позивачки не позбавлений можливості повторно ставити питання про вжиття заходів забезпечення, долучивши необхідні докази, які мають суттєве значення для вирішення відповідного процесуального питання.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що заяву про вжиття заходів забезпечення позову слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 149-153, 248-250 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повна ухвала суду складена та підписана 20 березня 2024 року.

Суддя В.Й. Данко