Постанова

від 22.02.2024 по справі 904/8231/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2024 року м.Дніпро Справа № 904/8231/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередко А.Є.

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 (суддя Манько Г.В.)

у справі № 904/8231/21

за позовом Приватного підприємства "ПОЛІМЕР-ГАРАНТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА"

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Полімер-Гарант" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега" суми у розмірі 181 317 грн 48 коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 169 764 грн 21 коп., пені 11 553 грн 27 коп.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 у справі №904/8231/21 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА" на користь Приватного підприємства "ПОЛІМЕР-ГАРАНТ" заборгованість в сумі 144 351 грн 68 коп., пеню в сумі 11 553 грн 27 коп., судовий збір в сумі 2 719 грн 76 коп., провадження у справі щодо стягнення 25 412 грн 53 коп. закрито.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні усіх обставин, що мають значення для справи.

Наголошує, що суд не врахував, що заборгованість ТОВ «Омега» перед ПП «Полімер-Гарант» на дату ухвалення рішення суду була відсутня.

За твердженням скаржника, суд в оскаржуваному рішенні посилається на те, що ним не були досліджені окремі докази, що були надані відповідачем (т. 1 а.с. 178-238), у зв`язку з тим, що вказані докази не були засвідчені у встановленому законом порядку, проте судом не вимагалось надання оригіналів доказів для огляду, як і щодо доказів позивача, що свідчить про застосування селективного підходу: пониженого процесуального стандарту для позивача та найвищого до відповідача.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про неукладенність договору надання маркетингових послуг №52м від 20.05.2019.

Окремо вказує на те, що оскільки позивач не оскаржував ані вміст, ані сам факт зарахування однорідних вимог, то тим самим засвідчив проведення заліку зустрічних однорідних вимог, що було проігноровано судом.

Крім того, скаржник зауважує, що суд не врахував, що позивачем був пропущений строк для подання відповіді на відзив, а сама подана позивачем відповідь на відзив не направлена відповідачу в передбаченому чинним законодавством порядку.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 22.02.2024 приймав участь представник відповідача (апелянта). Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви, апеляційної/касаційної скарги до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача (апелянта) просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин і висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Приватним підприємством "Полімер-Гарант" та товариством з обмеженою відповідальністю "Омега" підписано договір поставки №52 від 20.05.2019р. (далі Договір).

Постачальник зобов`язується в обумовлений цим договором термін поставити і передати у власність, а Покупець прийняти і сплатити товар, відповідно до умов цього Договору (п. 1.1 Договору).

Товаром за цим Договором є товар, вказаний в Специфікації Постачальника (іменована надалі "Специфікація"), яка узгоджується з Покупцем і підписується сторонами. Специфікація затверджується сторонами у встановленій формі (Додаток №1 до цього Договору) і є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2 Договору).

Загальна кількість товарів, що поставляються, визначається на підставі Замовлень Покупця (п. 1.3 Договору).

Постачальник гарантує, що є власником товару, що постачається за цим Договором і що товар будь-яким чином не відчужений, не закладений, не перебуває в спорі і під арештом, прав відносно нього у третіх осіб немає (п. 1.4 Договору).

Замовлення Покупця приймається Постачальником до обов`язкового виконання (п. 2.3 Договору).

Поставка товару здійснюється протягом 2 днів з дати отримання Замовлення Постачальником, якщо інше не встановлено в самому Замовленні, цьому договорі або додатках до нього (п. 2. 7 Договору).

Замовлення вважається виконаним, а Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання щодо поставки, якщо він здійснив поставку товарів: в погоджене з Покупцем день і час (згідно п,2.5); в асортименті і кількості, згідно Замовленню; за цінами, затвердженими сторонами в Специфікації; з повним пакетом супровідної документації; в повній відповідності з чинним законодавством України і умовами цього Договору (п. 2.8 Договору).

Передача (здача - приймання) товару здійснюється згідно товарно - транспортної накладної, що надається Постачальником. Право власності та ризики на товар, переходять до Покупця з моменту прийняття товару за якістю і за кількістю, що підтверджується відбитком штампа "Прийнято за кількістю і якістю" підрозділу (Магазин / ЦС) Покупця на транспортній накладній із зазначенням дати прийняття товару і підписом особи, яка прийняла товар (п. 3.1 Договору).

До 5 числа місяця, наступного за звітним, Постачальник зобов`язується надати Покупцю реєстр податкових накладних та коригувань виписаних у звітному місяці. Реєстр повинен бути сформований в форматі Excel 1 і переданий на електронну адресу: e.kondratenko@varus.ua (п. 3.4.3 Договору).

Загальна вартість Договору складається з суми товарів, зазначених у накладних (п. 4.1 Договору).

Постачальник надає Покупцеві ціни на товар, згідно Специфікації, що діє на момент формування Замовлення (п. 4.2 Договору).

Покупець здійснює оплату за товар в такий спосіб: Через кожні 14 календарних днів за реалізований товар від дати прийняття до оплати товарної накладної в Центрі обробки накладних, розташованого за адресою м. Дніпро, проспект О. Поля, 104-а. Постачальник зобов`язаний надати протягом 5-ти робочих днів з моменту фактичної здачі товару до підрозділу Покупця наступні документи: товарну накладну з цінами на товар в 2-х примірниках; копію транспортної накладної, що підтверджує приймання товару, з обов`язковою наявністю: відбитка штампа підрозділу (Магазин / ЦС) Покупця; дати прийняття товару; підписи особи, яка прийняла товар, його ПІБ та посада; стікера з унікальним штрих-кодом. Для Постачальника підтвердженням про прийняття зазначених вище документів, є підписаний реєстр, формує оператор в Центрі обробки накладних. Термін перевірки документів бухгалтером Покупця - 3-й робочих дня від дати надходження до Центруй обробки накладних. У разі надання зазначених коректних документів в вищевказаний термін, датою прийому до оплати товарної накладної вважається дата фактичної передачі товару Покупцеві. Електронне повідомлення про присвоєння накладної статусу "До оплати" або "Відхилено з розбіжностями" Постачальник отримує на адресу електронної пошти lantinova@plastic.in.ua щодня. Якщо Постачальник не надасть вищезазначені документи протягом 5-ти робочих днів або надасть документи, оформлені неналежним чином, то Покупець має право призупинити оплату на суму не наданих документів до моменту їх надання. В такому випадку, датою прийому товарної накладної до оплати буде дата надання в центр обробки накладних повного комплекту належним чином оформлених документів. Постачальник зобов`язується забирати свої екземпляри які пройшли перевірку і прийнятих до оплати накладних самостійно, за адресою м Дніпро, проспект О. Поля, 104-а, "Єдине вікно" (п. 4.3, 4.3.1 Договору).

Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів, платіжним дорученням на розрахунковий рахунок Постачальника (п. 4.4 Договору).

Датою виконання Покупцем своїх зобов`язань по оплаті товару є момент (день) списання грошових коштів з банківського рахунку Покупця уповноваженим банком Покупця на підставі платіжного доручення Покупця про перерахування платежу на користь Постачальника. У момент списання грошових коштів з банківського рахунку Покупця, зобов`язання Покупця по оплаті, передбачене цим Договором, визнається сторонами виконаним в частині суми, списаної з поточного банківського рахунку Покупця. У разі, коли останній день строку оплати випадає на вихідний, святковий або інший неробочий день банківської установи, днем виконання зобов`язань є перший за ним робочий день (п. 4.5 Договору).

Покупець має право зменшити суму платежів за поставлені товари на суму вартості повернутих Постачальнику товарів, а також на інші суми (неустойки, штрафів, пені), належні з Постачальника за цим Договором згідно п. 2.4, п.3.4, п.3.6, п.3.10 , п.3.16, 4.10, 4.12, п.б.1 - п.6.3, п.6.5 - п.6.11, п.6.13, п.6.14, п. 6.15, п.9.6, а також Договору на надання послуг №____ від___ шляхом проведення заліку зустрічних вимог за винятком випадків, коли це заборонено українським законодавством (п. 4.10 Договору).

У разі непостачання, недопоставки або прострочення поставки товару на 1 (один) календарний день Постачальник зобов`язаний сплатити Покупцеві штрафну санкцію в розмірі 5 (п`ять)% від вартості несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару, вказаного в заявці, а в разі непостачання, недопоставки або прострочення поставки товару понад 1 (одного) календарного дня Постачальник зобов`язаний сплатити Покупцеві штрафну санкцію в розмірі 20 (двадцять)% від загальної суми непоставленого, недопоставленого або несвоєчасно поставленого товару (п. 6.7 Договору).

За прострочення поставки і (або) недопоставку товару в період дії спеціальних цін, Покупець має право стягувати з Постачальника штрафну санкцію в розмірі 30 (тридцять) % від вартості недопоставленого або не поставленого вчасно товару, шляхом надання Постачальнику рахунків (п. 6.8 Договору).

У разі несвоєчасного або неповного перерахування грошових коштів відповідно до п.4.3. цього Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені, від простроченої суми за кожен день прострочення (6.10 Договору).

Договір може бути змінений, розірваний, визнаний недійсним тільки на підставі чинного Законодавства і умов даного Договору. Всі зміни, доповнення Договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони оформлені в письмовій формі підписані обома Сторонами (п. 9.2 Договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання і діє по 31 грудня 2019р. (п. 11.1 Договору).

Термін дії цього Договору автоматично продовжується на кожний наступний термін на тих же умовах, в разі, якщо жодна із Сторін не повідомить іншу Сторону в письмовій формі про свій намір змінити або призупинити дію Договору за 30 календарних днів до закінчення дії цього Договору (п. 11.2 Договору).

Припинення дії договору не звільняє сторони від виконання всіх невиконаних обов`язків, які не були виконані на момент припинення дії договору (11.4 Договору).

Сторонами укладено Додаток № 7 та додаткову угоду до Договору.

Сторонами підписано протокол розбіжностей до Договору.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з розрахунками позовних вимог позивача та врахував, що під час розгляду справи відповідачем за договором поставки було сплачено 25 412 грн. 53 коп., закривши провадження в цій частині вимог на підставі ст. 231 ч. 1 п. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Приватне підприємство "Полімер-Гарант" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега" суми у розмірі 181 317 грн. 48 коп., яка складається з основного боргу в розмірі 169 764 грн. 21 коп., пені 11 553 грн. 27 коп. та судових витрат у справі.

Позивач вважає, що наданими у справі доказами у повному обсязі підтверджені позовні вимоги. Зазначив, що усі докази, що є підставою позовних вимог надав до господарського суду. Звернув увагу суду, що Додаток, передбачений пунктом 2.1.4 Договору про надання маркетингових послуг № 52м від 20.05.2019р. сторонами не укладено. Послуги за вказаним договором відповідач фактично не надавав. Пояснив, що заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог до надходження позовної заяви до суду не отримував.

Відповідач проти позову заперечував, просив суд у позові відмовити. Звертав увагу суду, що направляв на адресу відповідача заяви та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог за договором про надання маркетингових послуг № 52м від 20.05.2019р. та договором поставки. Вважає договір № 52м від 20.05.2019р. укладеним.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

За приписами ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Як визначено ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19).

Згідно ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно наявних у справі доказів встановлено, що за вказаним Договором відбувалось постачання товару та відбувалась часткова його оплата відповідачем.

Так, поставка товару підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними (т. 1 а.с. 24-90).

Згідно платіжного доручення №12056 від 01.11.2021р. ТОВ "Омега" перераховано ПП "Полімер гарант" 518 грн. 82 коп. в якості оплати за ТМЦ згідно договору №52 від 20.05.2019р. Згідно платіжного доручення №12052 від 01.11.2021р. ТОВ "Омега" перераховано ПП "Полімер гарант" 24 894 грн. 91 коп. в якості оплати за ТМЦ згідно договору №52 від 20.05.2019р.

Відповідач, посилаючись на п. 1.1 Договору поставки, зазначає, що позивач здійсним поставку товарів на загальну уму 888 098,06 грн, а не на 890 438,23 грн.

Разом з тим, ним не враховано часткове повернення товару на суму 2 303,81 грн, відповідно до накладних на повернення товару та актів розбіжностей (т. 1 а.с. 91-95).

Також, відповідач у своїх розрахунках стверджує, що позивач не взяв до уваги проведені розрахунки в повному обсязі, зазначивши про оплату 635 509,53 грн, а не 610 097,00 грн, як вказано в позовній заяві.

Щодо цього апеляційний суд зауважує, що відповідачем надані до матеріалів справи платіжні доручення на загальну суму 25 412,53 грн (т. 1 а.с. 228-229), які підтверджують переказ коштів на рахунок позивача 01.11.2021, тобто вже після звернення до Господарського суду Дніпропетровської області із цим позовом та відкриття провадження у справі ухвалою від 20.10.2021.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Судом першої інстанції правильно враховано часткове проведення розрахунків відповідача з позивачем та закрито провадження у справі в цій частині вимог за відсутністю перемету спору, оскільки вказана сума була сплачена ТОВ "Омега" після відкриття провадження судом у цій справі.

Крім того, суд відхиляє заперечення відповідача про необхідність зменшення заявленої до стягнення суми заборгованості на суму штрафних санкцій на суму 2 313,36 грн, нарахованих на підставі п. 6.7 Договору.

Так, за положеннями вказаного пункту Договору у разі непостачання, недопоставки або прострочення поставки товару на 1 (один) календарний день Постачальник зобов`язаний сплатити Покупцеві штрафну санкцію в розмірі 5 (п`ять)% від вартості несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару, вказаного в заявці, а в разі непостачання, недопоставки або прострочення поставки товару понад 1 (одного) календарного дня Постачальник зобов`язаний сплатити Покупцеві штрафну санкцію в розмірі 20 (двадцять)% від загальної суми непоставленого, недопоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Водночас, матеріали справи не містять доказів порушення умов поставки, а тому їх застосування ТОВ "Омега" в односторонньому порядку є безпідставним.

Разом з тим, судом встановлено, що сторони в Договорі поставки також обумовили можливість зменшення суми платежів за поставлені товари, в тому числі за Договором на надання послуг шляхом проведення заліку зустрічних вимог за винятком випадків, коли це заборонено українським законодавством.

Проте, у п. 4.10 Договору № 52 сторони не визначили за яким конкретно договором про надання послуг можливе проведення заліку зустрічних вимог.

Так, між Приватним підприємством "Полімер-Гарант" та товариством з обмеженою відповідальністю "Омега" 20.05.2019р. підписано договір №52-м про надання маркетингових послуг (далі Договір).

Відповідно до цього Договору Виконавець зобов`язується надати Замовнику маркетингові послуги, які забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері реалізації товарів, що поставляються Замовником, через роздрібні торговельні мережі Виконавця, а саме: внесення продукції Замовника в інформаційну базу роздрібної торговельної мережі Виконавця ( п. 1.1, 1.1.2 Договору).

Виконавець зобов`язується: надати послуги, передбачені п. 1.1.1 цього Договору, одноразово в 14 (чотирнадцяти) денний термін з моменту отримання від Замовника оплати в розмірі 100% вартості послуга, і тільки після надання Замовником Виконавцю всієї необхідної інформації (п. 2.1, 2.1.1 Договору).

Виконавець зобов`язується: надати послуги, передбачені п. 1.1.2 цього Договору, в 14 (чотирнадцяти) денний термін з моменту отримання від Замовника оплати в розмірі 100% вартості послуги, і тільки після надання Замовником Виконавцю всієї необхідної інформації (п. 2.1, 2.1.2 Договору).

Виконавець зобов`язується: надавати послуги, передбачені п. 1.1.3 цього Договору відповідно до умов цього Договору (п. 2.1, 2.1.3 Договору).

Виконавець зобов`язується: надати послуги, передбачені п. 1.1.4 та п. 1.1.5 цього Договору відповідно до Додатку до договору, при необхідності з залученням третіх осіб (2.1, 2.1.4 Договору).

Виконавець зобов`язується: після надання послуг скласти і передати Замовнику на підпис акт прийому-передачі наданих послуг (2.1, 2.1.5 Договору).

Виконавець має право: своєчасно отримати оплату відповідно до умов цього Договору (2.2, 2.2.1 Договору).

Замовник зобов`язується: своєчасно оплатити Виконавцю вартість послуг відповідно до умов цього Договору (2.3, 2.3.1 Договору).

Замовник зобов`язується: за відсутності письмових мотивованих заперечень протягом 3-х робочих днів з моменту отримання від Виконавця акту прийому-передачі наданих послуг підписати такий акт і передати один екземпляр Виконавцю (п. 2.3, 2.3.2 Договору).

Замовник зобов`язується оплатити Виконавцю послуги, передбачені п. 1.1.1 цього договору, одноразово в розмірі 3000 грн., у тому числі ПДВ 20%. Дані послуги оплачуються шляхом 100% передоплати протягом 3-х банківських днів з моменту підписання цього договору (п. 3.1 Договору).

Замовник зобов`язується оплатити Виконавцю послуги, передбачені п. 1.1.2 цього Договору, суму (в тому числі ПДВ 20%), у розмірі 1.5% від вартості усіх поставлених Замовником Виконавцю товарів по Договору поставки № №52 від 20.05.2019р. протягом звітного місяця. Дані послуги оплачуються щомісяця до 15 числа місяця, наступного за звітним (п. 3.2 Договору)

Замовник зобов`язується оплатити Виконавцю послуги, передбачені п. 1.1.3 цього Договору, в розмірі 13% від вартості всіх поставлених Замовником Виконавцю товарів за Договором поставки №52 від 20.05.2019 протягом звітного місяця. Дані послуги оплачуються щомісяця до 15 числа місяця, наступного за звітним (п. 3.3 Договору).

Замовник зобов`язується оплатити Виконавцю: послуги, передбачені п. 1.1.4 цього Договору, в розмірі 1,5 (_) % від вартості поставлених Замовником Виконавцю товарів за договором поставки №52 від 20.05.2019р. (п. 3.4, 3.4.1 Договору).

Замовник зобов`язується оплатити Виконавцю: послуги, передбачені п. 1.1.5 цього Договору, в розмірі 1,5 (_)% від вартості всіх поставлених Замовником Виконавцю товарів за договором поставки №52 від 20.05.19р. (3.4, 3.4.2 Договору).

Загальна сума даного Договору визначається на підставі актів прийому-передачі наданих послуг (п. 3.5 Договору).

Оплата за цим Договором здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця (п. 3.6 Договору).

Виконавець має право зменшити оплату за Договором поставки № 52 від 20.05.2019р. на суму маркетингових послуг, які повинні бути сплачені за цим договором, шляхом проведення заліку зустрічних однорідних вимог. Зарахування зустрічні вимог здійснюється Виконавцем в односторонньому порядку без підписання Сторонами додаткових документів (актів, протоколів, іншого) (п. 3.8 Договору).

Після закінчення надання послуг Виконавець готує та передає на підпис Замовнику Акт прийому-передачі наданих послуг (п. 4.1 Договору).

У разі відсутності мотивованих заперечень Замовник підписує даний Акт і передає один примірник Виконавцю протягом 3-х робочих днів з моменту отримання такого акту від Виконавця (п. 4.2 Договору).

У разі необґрунтованої відмови Замовника від підписання Акту прийому-передачі наданих послуг (з мотивованими запереченнями або без них) протягом 21 робочого дня, послуги вважаються наданими належним чином і в повному обсязі (п. 4.3 Договору).

Будь-які зміни і доповнення до цього Договору повинні бути оформлені в письмовому вигляді і підписані уповноваженими на те представниками сторін (п. 7.3 Договору).

Строк дії цього Договору встановлюється до 31 грудня 201_р. включно. У випадку, що жодна зі сторін, за 30 днів до строку закінчення договору не попередить іншу сторону про розірвання цього договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих же умовах (п. 7.5 Договору).

Оцінюючи згаданий правочин, суд першої інстанції зазначив, що Пункт 2.1.4 Договору №52м від 20.05.2019р. про надання маркетингових послуг містить вимогу - укласти Додаток до вказаного Договору. Отже, наявність досягнення згоди щодо умов Додатку є обов`язковим для сторін та вказаний Додаток є істотною умовою Договору. Вказаний Додаток повинен передбачати порядок надання послуг за Договором.

Пункт 7.5 Договору №52м від 20.05.2019р. не містить року в даті, до якої діє договір. Отже, сторонами не погоджено строк дії договору, що є істотною умовою вказаного договору.

Сторонами Договору не дотримано вимоги ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 638 Цивільного кодексу України та в належній формі не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору №52м від 20.05.2019р. про надання маркетингових послуг, а саме не укладено Додаток, визначений п. 2.1.4 Договору №52м. та не погоджено строк дії договору.

Недосягнення згоди сторонами з будь - якої з істотних умов договору є підставою вважати договір не укладеним.

У відповідності до приписів ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 638 Цивільного кодексу України Договір №52м від 20.05.2019р. про надання маркетингових послуг є неукладеним.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком господарського суду та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Дійсно, як встановлено судом, у договорі №52м від 20.05.2019р. не визначено строк його дії, а також відсутній Додаток до Договору, яким регламентується порядок надання маркетингових послуг.

Водночас, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Фактичне виконання усіма сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного.

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 18.02.2022 у справі № 918/450/20.

Таким чином, договір не може вважатися неукладеним після його повного чи часткового виконання.

Колегія суддів зазначає, що як стверджує сам позивач та засвідчено матеріалами справи, на підтвердження виконання Договору №52м:

- за липень 2019 року ТОВ "Омега" надано ПП "Полімер-Гарант" послуги на загальну суму 49 754,50 грн;

- за серпень 2019 року вартість наданих послуг склала 58 518,63 грн.

Таким чином, за Договором №52м позивач прийняв у відповідача послуги на загальну суму 108 273,03, що визнається обома сторонами.

Отже, договір вже виконувався сторонами, що не заперечується позивачем та підтверджується належними та допустимими доказами - актами надання послуг та рахунками на оплату (т. 1 а.с. 96-139), що вказує на підставність доводів апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції щодо неукладенності договору надання маркетингових послуг №52м від 20.05.2019.

При цьому як зауважив позивач у своїй позовній заяві, ТОВ "Омега" періодично проводило зарахування зустрічних однорідних вимог згідно Договорів №52 і №52-м за відповідними актами, які надсилалися на адресу позивача разом з угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Після проведення взаємозарахунків, заборгованість відповідача за Договором №52 склала 169 764,39 грн.

Водночас, відповідач (апелянт) стверджує, що заборгованість ТОВ «Омега» перед ПП «Полімер-Гарант» на дату ухвалення рішення суду була відсутня.

Наведене слідує з наданих разом з відзивом на позовну заяву актів надання послуг та угод про зарахування зустрічних однорідних вимог, які були складені відповідачем в односторонньому порядку за період з 31.10.2019 по 31.01.2020 на загальну суму 129 218,32 грн, а також заяви відповідача від 12.08.2021 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 131 531,68 грн.

Щодо цього слід зазначити, що як передбачено п. 4.1 Договору №52-м після закінчення надання послуг Виконавець готує та передає на підпис Замовнику Акт прийому-передачі наданих послуг.

У разі відсутності мотивованих заперечень Замовник підписує даний Акт і передає один примірник Виконавцю протягом 3-х робочих днів з моменту отримання такого акту від Виконавця (п. 4.2 Договору).

В матеріалах справи відсутні належні докази направлення відповідачем та отримання позивачем актів, угод та заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог до надходження позовної заяви до господарського суду.

Фактично такі були надіслані на адресу відповідача 07.06.2021, тобто через значний проміжок часу з дати їх складання та після ініціювання позивачем спору щодо стягнення заборгованості з відповідача у справі №904/8231/21.

При цьому аргументи скаржника щодо того, що оскільки позивач не оскаржував ані зміст, ані сам факт зарахування однорідних вимог, то тим самим засвідчив проведення заліку зустрічних однорідних вимог, є необґрунтованими, оскільки згідно ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГК України до відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони

За приписами ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (ч. 5 ст. 202 ЦК України).

Варто наголосити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також, можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (ст. 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимог про передачу речей одного роду, наприклад, грошей) При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема, ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду (постанови від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18).

З огляду на викладене, зобов`язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, встановлених ст. 601 ЦК України, та за відсутності обставин, передбачених ст. 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Основною умовою для можливості припинення зобов`язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої із наведених умов виключає проведення зарахування у добровільному порядку.

Аналогічні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16, постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №920/240/18).

Варто наголосити, що між сторонами існує спір щодо дійсності (реальності) надання цих послуг, а ПП "Полімер-Гарант" заперечує факт наявності будь-якої заборгованості перед ТОВ "Омега" за Договором №52-м, вважаючи складені в односторонньому порядку акти надання послуг та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, штучним інструментом для ухилення від сплати заборгованості за Договором поставки №52, в тому числі через їх ненадання позивачу у період їх складання.

Позивач також звертає увагу, що не могли бути йому надані послуги з розміщення продукції в роздрібній мережі відповідача, стимулювання збуту товару за Договором надання маркетингових послуг у період з 01.10.2019 по 31.01.2020 на загальну суму, що складає більш ніж 75% вартості поставленого за Договором поставки товару, за який не було проведено розрахунки.

У постанові від 05.02.2020 у справі № 910/7570/19 Верховний Суд зауважив, що «посилаючись лише на відсутність доказів оскарження позивачем заяви про зарахування зустрічних вимог та відсутність доказів визнання її недійсною, в силу чого правочин є правомірним, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про можливість припинення зобов`язань відповідача за Договором про надання поворотної фінансової допомоги №001ФД від 08.11.2016 на суму 1 846 678,16 грн на підставі статті 601 Цивільного кодексу України, не врахувавши при цьому вимог даної статті щодо умов зарахування, як то зустрічність вимог, однорідність вимог та строк їх виконання, не дослідивши названих критеріїв та не урахувавши відсутність в матеріалах справи доказів наявності у позивача заборгованості за договором поставки № 87 від 18.11.2016, так само як і самого договору.

Колегія суддів наголошує, що ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме - відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань.

Судом першої інстанції установлено, що позивач не визнає наявного у нього обов`язку зі сплати за договором поставки №87 від 18.11.2016 у визначеному відповідачем розмірі, тобто між сторонами існує неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов`язання, тому відсутня безспірність заявлених однорідних вимог. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження суми заборгованості позивача за договором поставки № 87 від 18.11.2016.

За наведених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що направлення заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у цьому випадку не припиняє обов`язку відповідача щодо своєчасного перерахування грошових коштів за Договором № 001ДФ про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 18.11.2016».

Підсумовуючи апеляційний суд доходить висновку, що ТОВ "Омега" не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин виникнення у нього права вимоги до ПП "Полімер-Гарант" щодо сплати заборгованості, про яку йдеться у заяві про зарахування, тобто ним не доведено наявність грошових вимог до позивача, які підлягали б зарахуванню, що виключає їх безспірність.

Відтак, незгода позивача з проведеним відповідачем зарахуванням є аргументованою, в той час як доводи апелянта про відсутність заборгованості основуються виключно з посиланням на складені та підписані в односторонньому порядку документи, які не були своєчасно надані позивачу, та проти яких він має право висунути заперечення, шляхом обґрунтованої відмови від підпису.

Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що відповідач не позбавлений можливості проведення зустрічного зарахування у випадку належного виконання договірних зобов`язань, адже як було домовлено сторонами, у разі необґрунтованої відмови Замовника від підписання Акту прийому-передачі наданих послуг (з мотивованими запереченнями або без них) протягом 21 робочого дня, послуги вважаються наданими належним чином і в повному обсязі (п. 4.3 Договору №52-м). Також, за відповідачем зберігається право на звернення до суду з вимогами про стягнення з позивача заборгованості за надані послуги.

Таким чином, відповідачем не спростовано наявність у нього заборгованості перед позивачем за Договором поставки №52 від 20.05.2019, яка становить 169 764,39 грн, не надано суду доказів її оплати, що вказує на підставність вимог про її стягнення.

Проте, з огляду на її часткову сплату під час розгляду справи та закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення 25 412,53 грн, правильним видається висновок суду про задоволення позову про стягнення 144 351 68 грн боргу.

За положеннями ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За нормами ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

В свою чергу, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Сторони погодили, що у разі несвоєчасного або неповного перерахування грошових коштів відповідно до п. 4.3. цього Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені, від простроченої суми за кожен день прострочення (6.10 Договору №52).

Отже, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України та погодили на свій власний розсуд, виходячи зі ст. 627 ЦК України, можливість застосування до Покупця за порушення строків оплати товару пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

ТОВ "Омега" наявність своєї вини в порушенні своїх договірних зобов`язань щодо своєчасного розрахунку за поставлений товар, як це вимагається ч. 2 ст. 614 ЦК України, не спростовано, що є підставою для притягнення його до відповідальності у вигляді сплати неустойки.

Слід наголосити на тому, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду в постанові від 02.07.2019 у справі № 925/1641/17).

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 зазначено, що «з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Наданий позивачем розрахунок пені (т. 1 а.с. 142), з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості обчислення, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей приписам законодавства України, виявлено не було.

За таких умов, є обґрунтованим та не спростовано скаржником стягнення з нього пені в розмірі 11 553,27 грн.

Твердження скаржника про те, суд в оскаржуваному рішенні посилається на те, що ним не були досліджені окремі докази, що були надані відповідачем (т. 1 а.с. 178-238), у зв`язку з тим, що вказані докази не були засвідчені у встановленому законом порядку, проте судом не вимагалось надання оригіналів доказів для огляду, як і щодо доказів позивача, що свідчить про застосування селективного підходу: пониженого процесуального стандарту для позивача та найвищого до відповідача, спростовуються змістом оскаржуваного рішення, а також переоцінкою цих доказів судом апеляційної інстанції.

В свою чергу, посилання ТОВ "Омега" на неврахування судом пропуску позивачем строку для подання відповіді на відзив, її подання з порушенням передбаченого чинним законодавством порядку, не впливає на результат вирішення справи, а саме наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, що встановлено на підставі комплексного аналізу з`ясованих обставин та наданих сторонами доказів, у їх логічній сукупності та взаємозв`язку.

За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення суми основного боргу та неустойки (пені).

Водночас, аргументи апелянта про помилковість висновків господарського суду щодо неукладенності Договору №52м від 20.05.2019р. про надання маркетингових послуг внаслідок неповного з`ясування обставин справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні, встановленим обставинам справи, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі є частково обґрунтованими відповідними доказами, проте не впливають на результат вирішення спору, не спростовують правильного по суті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 у справі №904/8231/21, яке, тим не менш, на підставі п.п. 1-3 ч. 1 ст. 277 ГПК України належить змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення залишається без змін.

Згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 ст. 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як апеляційну скаргу задоволено частково, проте, з огляду на результат вирішення справи не на користь відповідача, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 у справі № 904/8231/21 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 у справі №904/8231/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 у справі №904/8231/21 залишити без змін.

Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 20.03.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко