Рішення

від 20.03.2024 по справі 910/899/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2024Справа № 910/899/24

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу 910/899/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-БЕТА"

до Приватного акціонерного товариства "Добропільський комбінат хлібопродуктів"

про стягнення 276 988,69 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-БЕТА" звернулося через систему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Добропільський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 276 988,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договорами поставки № 11012023-75 від 11.01.2023 та № 09022023-76 від 09.02.2023 щодо оплати отриманого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у загальній сумі 266 197,20 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані пеня в розмірі 7756,53 грн, 3% річних - 1494,96 грн та інфляційні втрати в розмірі 1540,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-БЕТА" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

31.01.2024 від позивача через систему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.

19.02.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує та просить зменшити витрати на правничу допомогу до 10000,00 грн.

04.03.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач також, у порядку ст. 46 ГПК України, зазначив про зменшення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу до 256 197,20 грн та про збільшення розміру позовних вимог у частині стягнення пені до 12 549,58 грн та 3% річних до 2453,56 грн.

Отже, загальна ціна позову на день розгляду справи становить 272 740,34 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У ч. 3 ст. 252 ГПК України визначено, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, судом було ухвалено здійснювати розгляд справи №910/899/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

Відтак, строк на подання заяви про зменшення розміру позовних вимог спливав 06.03.2024, тобто через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, судом встановлено, що позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку виклав у відповіді на відзив, з дотриманням приписів та строків, визначених у ст.46 ГПК України.

Таким чином, позовні вимоги розглядаються в межах нової ціни позову, визначеної позивачем у розмірі 272 740,34 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та додані до них докази.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

11.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "АГРО-БЕТА" (за договором - постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Добропільський комбінат хлібопродуктів" (за договором - покупець) було укладено Договір поставки №11012023-75 з додатками, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується у встановлені строки передати (поставити) покупцеві у його власність сільськогосподарську продукцію (що далі іменується «Товар»), зазначену у додатках до договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і у визначений строк сплатити його вартість.

У п. 1.2. договору визначено, що невід`ємними частинами договору, які визначають зобов`язання сторін та регулюють його окремі положення, є додатки до договору, що визначають предмет договору, вимоги до поставки, строки поставки, порядок приймання та оплати, а також містить інформацію про якість та інші умови договору.

09.02.2023 між позивачем та відповідачем було укладено Договір поставки № 09022023-76 з умовами, аналогічними умовам Договору поставки № 11012023-75 від 11.01.2023.

На виконання умов Договору поставки № 11012023-75 від 11.01.2023 та додатків до нього позивач здійснив відповідачу поставку товару - пшениця 2 класу 2021 року урожаю у кількості 300 тон, за ціною 5 175,44 грн без ПДВ, на загальну суму 1 552 632,00 грн без ПДВ. Загальна вартість товару з ПДВ складає 1 770 000,48 грн, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 18.01.2023, актом приймання-передачі зерна від 18.01.2023, складською квитанцією на зерно № 131 від 18.01.2023 та карткою аналізу зерна № 125 від 18.01.2023, копії яких долучені до матеріалів справи.

На виконання умов Договору поставки № 09022023-76 від 09.02.2023 та додатків до нього позивач здійснив відповідачу поставку товару - пшениця 2 класу 2021 року урожаю у кількості 53,74 тони, за ціною 5 526,32 грн без ПДВ, на загальну суму 296 984,44 грн без ПДВ. Загальна вартість товару з ПДВ складає 338 562,26 грн, що підтверджується видатковою накладною № 22 від 14.02.2023 та складською квитанцією на зерно № 142 від 15.02.2023, копії яких долучені до матеріалів справи.

Крім того, на виконання умов Договору поставки № 09022023-76 від 09.02.2023 та додатків до нього позивач передав відповідачу товар - пшениця 3 класу 2021 року урожаю у кількості 5,97 тон, за ціною 5 526,32 грн без ПДВ, на загальну суму 32 992,13 грн без ПДВ, загальна вартість з ПДВ - 37 611,03 грн, що підтверджується видатковою накладною № 24 від 15.02.2023 та складською квитанцією на зерно № 144 від 17.02.2023.

Відповідно до п. 4.1. Додатків № 1 до вищевказаних договорів поставок, покупець проводить оплату поставленого товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку:

- 4.1.1. Оплата в розмірі 86% від вартості товару протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати поставки Товару відповідно до даного Договору і надання документів, згідно п. 4.5. даного Договору;

- 4.1.2. Кінцева оплата у розмірі 14% від вартості товару здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар без зауважень за умови надання постачальником покупцю всіх оригіналів документів, вказаних у Договорі, включаючи, але не обмежуючись переліком документів п. 2.12. Додатку Договору та п. 4.5. Договору, а також реєстрації в електронній формі в єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, визначеному чинним законодавством України, податкової накладної та/або розрахунку коригування до податкової накладної, що виписані в момент виникнення податкових зобов`язань з ПДВ.

На виконання пп. 4.1.1. Додатків № 1 до Договорів поставок, відповідачем була здійснена оплата 86% вартості поставленого Товару, а саме: 18.01.2023 - 1 550 000,00 грн, що підтверджується рахунком на оплату № 1 від 18.01.2023, платіжним дорученням № 45 від 18.01.2023 та банківською випискою по рахунку за 18.01.2023; 16.02.2023 - 296 984,44 грн, що підтверджується рахунком на оплату № 17 від 14.02.2023, платіжною інструкцією № 155 від 16.02.2023 та банківською випискою по рахунку за 16.02.2023; 22.02.2023 - 32 992,13 грн., що підтверджується рахунком на оплату № 20 від 15.02.2023, платіжною інструкцією № 183 від 22.02.2023 та банківською випискою по рахунку за 22.02.2023, копії яких також додані до справи.

Як вказує позивач у позовній заяві, у зв`язку з блокуванням органами ДПС податкових накладних за вищевказаними операціями з реалізації сільськогосподарської продукції позивачу довелось витратити значний час на їх розблокування в адміністративному та судовому порядку.

Так, податкова накладна № 1 від 18.01.2023 на загальну суму 1 552 632,00, окрім того ПДВ 217 386,48 грн, була зареєстрована 10.11.2023 за рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 (з врахуванням рішень апеляційної та касаційної інстанцій) по справі № 620/7871/23, що підтверджується квитанцією про реєстрацію.

Податкова накладна № 14 від 14.02.2023 на загальну суму 296 984,44 грн, окрім того ПДВ 41 577,82 грн, була зареєстрована 10.10.2023 за результатами розгляду письмових пояснень та документів позивача, що підтверджується квитанцією про реєстрацію.

Податкова накладна № 15 від 15.02.2023 на загальну суму 32 992,13 грн, окрім того ПДВ 4 618,90 грн., була зареєстрована 10.10.2023 за результатами розгляду письмових пояснень та документів Позивача, що підтверджується квитанцією про реєстрацію (копія додається).

Таким чином, у відповідача виникло зобов`язання здійснити остаточний розрахунок за поставлений товар у розмірі 14% в наступні терміни:

- 220 000,48 грн, згідно видаткової накладної № 1 від 18.01.2023, - у строк до 17.11.2023 включно;

- 41 577,82 грн., згідно видаткової накладної № 22 від 14.02.2023, - у строк до 17.10.2023 включно;

- 4 618,90 грн., згідно видаткової накладної № 24 від 15.02.2023 р. - у строк до 17.10.2023 включно.

Проте, станом на день подання позову відповідачем було допущено невиконання договірних умов та не здійснено остаточний розрахунок за поставлений товар на загальну суму 266 197,20 грн.

Після звернення позивача до суду, відповідач, відповідно до платіжних інструкцій № 33 від 25.01.2024, № 36 від 01.02.2024, № 52 від 07.02.2024, № 55 від 16.02.2024, перерахував заборгованість за отриманий товару у загальному розмірі 10 000,00 грн.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений на підставі договорів поставок № 11012023-75 від 11.01.2023 та № 09022023-76 від 09.02.2023 складає 256 197,20 грн.

Таким чином, неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договорами поставок №11012023-75 від 11.01.2023 та № 09022023-76 від 09.02.2023 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару і стало підставою для звернення позивача до суду для захисту свого порушеного права шляхом стягнення з відповідача заборгованості в сумі 256 197,20 грн та нарахованих за прострочення сплати платежів пені у розмірі 12549,58 грн, 3% річних - 2453,56 грн та інфляційних втрат у сумі 1540,00 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що здійснив оплати 86% поставленого товару у визначені договорами поставок строки. Проте, строк оплати залишку в розмірі 14% не настав, у зв`язку із блокуванням органами ДПС податкових накладних за вищевказаними операціями з реалізації сільськогосподарської продукції. Тож позивач самостійно здійснював заходи оскарження блокування податкових накладних. Про шлях оскарження та заходи здійснені позивачем відповідачу не було нічого відомо, оскільки позивач не інформував відповідача про вчинені дії.

Таким чином, твердження позивача про настання строку здійснення остаточного розрахунку у строк до 17.11.2023 включно згідно видаткової накладної № 1 від 18.01.2023 на суму 220 000,48 грн; до 17.10.2023 включно згідно видаткової накладної № 22 від 14.02.2023 на суму 41 577,82 грн; до 17.10.2023 включно згідно видаткової накладної № 24 від 15.02.2023 на суму 4 618,90 грн є безпідставним. Відтак, позивач не має право нараховувати відповідачу передбачені договорами поставки та законодавством штрафні санкції (пеня за порушення грошового зобов`язання в розмірі облікової ставки НБУ, інфляційні втрати та 3% річних). Через це, загальний розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем в сумі 10 791,49 грн не підлягає задоволенню.

Крім того, у позовній заяві позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання виниклого спору позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 126-Ч від 22.12.2023, якою Позивач вимагав погасити заборгованість за договорами поставки у строк до 29.12.2023. Однак, відповідач не отримував вказану претензію і не мав жодного уявлення про її існування, що підтверджується офіційною інформацією з сайту Укрпошти від за номером відправлення 1400058284787.

Також відповідач зазначає, що на початку січня 2024 року між сторонами відбулися перемовини, в результаті яких була досягнута домовленість поступового погашення відповідачем існуючої заборгованості. На виконання цих домовленостей відповідач, починаючи з січня 2024 року здійснює погашення своєї заборгованості перед позивачем. Так станом на дату складання цього відзиву відповідач погасив 5 000,00 грн за договором поставки № 11012023-75 від 11.01.2023 та 5 000,00 грн за договором поставки № 09022023-76 від 09.02.2023, що підтверджується платіжними інструкціями № 33 від 25.01.2024, № 36 від 01.02.2024, № 52 від 07.02.2024, № 55 від 16.02.2024.

Таким чином розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає: за договором поставки № 11012023-75 від 11.01.2023 - 215 000,48 грн та за договором поставки № 09022023-76 від 09.02.2023 - 41 196,72 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за договорами здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на загальну суму 2 146 173,77 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, актами приймання-передачі зерна, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене та виходячи з норми ст.692 ЦК України, строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч договору своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату товару в сумі 1 889 976,57 грн.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість з оплати поставленого позивачем за видатковими накладними № 1 від 18.01.2023, № 22 від 14.02.2023 товару у загальному розмірі 256 197,20 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Пунктом 2001.2. статті 2001. Податкового кодексу України передбачено, що платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Відповідно до п. 201.9. ст. 201 ПКУ, підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Відповідно до п. 18 Порядку ведення єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою КМУ від 29.12.2010 № 1246, на момент прийняття у встановленому порядку рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування щодо таких податкової накладної та/або розрахунку коригування проводяться перевірки, визначені пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого).

За результатами таких перевірок формується квитанція про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування, яка надсилається платнику податку разом з відповідним рішенням.

Квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

Відповідно до п.п. 19, 20 Порядку ведення єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою КМУ від 29.12.2010 р. № 1246, податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій:

- прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування;

- набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДПС відповідного рішення);

- неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Внесення відомостей до Реєстру на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, здійснюється з дотриманням вимог цього Порядку. При цьому вимоги абзацу десятого пункту 12 цього Порядку не застосовуються до податкової накладної та/або розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в установленому порядку.

Датою внесення відомостей до Реєстру вважається день, зазначений в рішенні суду, або день набрання законної сили таким рішенням.

Відповідно до п. 25 Порядку ведення єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою КМУ від 29.12.2010 р. № 1246, платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є користувачем електронного кабінету платника податків, про що свідчать складені ним податкові накладні по господарським операціям з позивачем, та які надавались ним на реєстрацію через електронний кабінет (копії податкових накладних відповідача та квитанцій про їх реєстрацію долучені до справи).

Таким чином, твердження відповідача про його необізнаність щодо реєстрації позивачем податкових накладних № 1 від 18.01.2023, № 14 від 14.02.2023 , № 15 від 15.02.2023 є безпідставним та необґрунтованим.

А отже, враховуючи умови п. 4..1. Додатку № 1 до договорів поставки № 11012023-75 від 11.01.2023 та № 09022023-76 від 09.02.2023, у відповідача виникло зобов`язання щодо остаточної оплати заборгованості за поставлений товар в наступні строки: 220 000,48 грн., згідно видаткової накладної № 1 від 18.01.2023 - у строк до 17.11.2023 включно; 41 577,82 грн, згідно видаткової накладної № 22 від 14.02.2023 - у строк до 17.10.2023 включно; 4 618,90 грн, згідно видаткової накладної № 24 від 15.02.2023 - у строк до 17.10.2023 включно.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи те, що відповідно до умов договорів строк оплати отриманого товару настав, а доказів повної сплати заборгованості станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 256 197,20 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за порушення виконання зобов`язань за договором пеню в сумі 12549,58 грн, 3% річних - 2453,56 грн та інфляційні втрати - 1540,00 грн, розраховані окремо за кожною видатковою накладною.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов`язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Як вбачається з умов договорів поставки № 11012023-75 від 11.01.2023 та № 09022023-76 від 09.02.2023, сторони у п. 6.3. договорів визначили, що у разі несвоєчасного здійснення покупцем своїх зобов`язань щодо оплати виконаного зобов`язання, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми.

Таким чином, між сторонами угода щодо стягнення пені не укладена, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 12 549,58 грн задоволенню не підлягають.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не надав контррозрахунків заявлених до стягнення сум.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Також, позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у заявленому розмірі позивачем до матеріалів справи надано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги від 15.10.2024, укладеного між адвокатом Литвином Артемом Михайловичем та ТОВ «АГРО-БЕТА»; додаткової угоди № 1 від 15.01.2024 до договору про надання правової допомоги від 15.10.2024; акту приймання-передачі наданих послуг від 04.03.2024 згідно договору про надання правової допомоги від 15.10.2024.

Так, відповідно до п. 1.1. укладеного між позивачем та адвокатом Литвином Артемом Михайловичем Договору про надання правової допомоги № б/н від 15.01.2024, КЛІЄНТ (позивач) доручає, а АДВОКАТ бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу КЛІЄНТУ та представляти інтереси КЛІЄНТА у всіх державних органах, підприємствах, установах, організаціях різних форм власності, в тому числі у органах Національної поліції України, органах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, в підрозділах Державної податкової служби України, а також вести від імені КЛІЄНТА справи у всіх судових установах України з усіма правами, наданими законом позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі, підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, стягувачу або боржнику, захищати інтереси КЛІЄНТА у кримінальних провадженнях, справах про адміністративні правопорушення в тому числі під час досудового слідства та судового розгляду, для чого надає йому право: подавати від імені КЛІЄНТА заяви, в тому числі позовні заяви, знайомитись з матеріалами справи, робити з них копії, прослуховувати фіксацію судового процесу, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності або неповноти, одержувати копії рішень, постанов та ухвал суду, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати клопотання, заяви, подавати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають під час судового розгляду, заперечувати проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, змінювати підстави та предмет позову тощо, одержувати довідки та документи в будь-яких компетентних органах, сплачувати державне мито або будь-які інші платежі, розписуватись за КЛІЄНТА, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з виконанням цього Договору.

Відповідно до пунктів 1 та 2 Додаткової угоди № 1 від 15.01.2024 до договору про надання правової допомоги № б/н від 15.01.2024, сторони погодили, що АДВОКАТ надає правову допомогу КЛІЄНТУ у спорі з ПрАТ «ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ КХП» щодо стягнення заборгованості з оплати за поставлену згідно договорів сільськогосподарську продукцію та штрафних санкцій за невиконання грошового зобов`язання. Правова допомога надаватиметься в суді першої інстанції згідно з визначеною підсудністю, що включає зокрема, але не виключно: аналіз наданих КЛІЄНТОМ документів, аналіз цивільного, господарського та податкового законодавства та судової практики в аналогічних справах, розроблення правової позиції по справі, консультування КЛІЄНТА, збір доказів, підготовку і подання до суду позовної заяви, відповіді на відзив, підготовку необхідних процесуальних документів, участь в судових засіданнях в суді першої інстанції (за необхідності), вчинення інших дій необхідних для надання КЛІЄНТУ правової допомоги.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 1 від 15.01.2024, розмір винагороди за надання КЛІЄНТУ правової допомоги, обсяг якої визначено у пунктах 1, 2 цієї Додаткової угоди, становить грошову суму, визначену в національній валюті України (гривні), складає 20 000,00 грн. Розмір винагороди є фіксованим та зміні не підлягає. Тобто, Сторони визначили, що розмір адвокатського гонорару є фіксованим і не залежить від затраченого адвокатом часу на правову допомогу та від обсягу наданих адвокатом послуг.

На підтвердження надання правничої допомоги адвокатом до матеріалів справи також надано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1075523 від 22.01.2024, виданий на підставі Договору б/н про надання правової допомоги від 15.01.2024 на ім`я адвоката Литвина А.М., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000446 від 17.08.2018 на ім`я Литвина А.М.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Водночас, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, норми, якими встановлено, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Серед іншого, суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Перевіривши подані позивачем докази на підтвердження надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи заперечення відповідача щодо розміру заявлених витрат, суд вважає, що позивачем заявлено до стягнення витрати на оплату послуг адвоката, які є неспівмірними із складністю даної справи.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає правомірним нарахування витрат на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

Керуючись ст. 129, 237-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Добропільський комбінат хлібопродуктів" (вул. Метрологічна, 42А, приміщ. 41/4, м. Київ, 03143, код ЄДОПОУ 00957465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-БЕТА" (вул. Київська, 11, пов.7, м. Чернігів, 14000, код ЄДОПОУ 36479128) заборгованість у сумі 256 197 грн 20 коп., 3% річних - 2453 грн 56 коп., інфляційні втрати - 1540,00 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 3902 грн 86 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення пені в розмірі 12 549,58 грн - в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.03.2024.

Суддя А.І. Привалов