Постанова

від 27.02.2024 по справі 456/255/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 456/255/22 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/3380/23 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

№22-ц/811/3529/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року м.Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу заапеляційними скаргами приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року та на додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 доприватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син»про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, усунення перешкод у здійсненні права користування земельними ділянками шляхом зобов`язання їх повернення,

в с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсними договори оренди землі б/н, укладені 01.02.2019 року між нею та приватним підприємством (далі ПП) «Приватна агрофірма «Батько і Син», щодо земельних ділянок, площами 0,6194 га та 0,4098 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровими номерами: 4625380800:06:000:0628 та 4625380800:07:000:0896, які розташовані на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, та усунути перешкоди у здійсненні права користування зазначеними земельними ділянками, шляхом зобов`язання їх повернення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, щопозивачка є власником земельних ділянок, площами 0,6194 га та 0,4098 га, з кадастровими номерами: 4625380800:06:000:0628 та 4625380800:07:000:0896, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і розташовані на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області.

На початку 2019 року між позивачкою та відповідачем велися перемовини щодо укладення договорів оренди вказаних земельних ділянок. З цією метою в розпорядження ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» позивачкою були надані у копіях правовстановлюючі документи на вказані земельні ділянки для підготовки проектів відповідних договорів, проте, їх умови так і не були узгоджені сторонами, а тому далі цієї стадії при укладенні відповідних договорів сторони не дійшли, у зв`язку з чим, позивач вважала пролонгованими договори оренди вказаних земельних ділянок, укладених з попереднім орендарем. Однак, на початку 2021 року позивачці стало відомо про існування між нею та відповідачем ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» договорів оренди вказаних земельних ділянок, які, нібито, були укладені ними 01.02.2019 року.

Позивачка зазначає, що договорів оренди землі та актів приймання-передачі об`єктів оренди (земельних ділянок) не підписувала, а тому ці договори є недійсними і просить усунути перешкоди в користуванні власністю.

Рішенням Стрийського міськрайонногосуду Львівської області від 20 жовтня 2023року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права користування належними їй на праві власності земельними ділянками, площею 0,6194 га, кадастровий номер: 4625380800:06:000:0628, та площею 0,4098 га, кадастровий номер: 4625380800:07:000:0896, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованими на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, шляхом зобов`язання ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» їх повернути.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1984 грн. 80 коп.

Додатковим рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2023року стягнуто з ПП «Приватнаагрофірма «Батькоі Син» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу та напроведення судовоїпочеркознавчої експертизи в розмірі 12952 грн.46коп.

Обидва судові рішення оскаржив відповідач ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син», просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Вважає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які не доведені жодними доказами, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Наголошує, що впродовж чотирьох років ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» користується спірними земельними ділянками, обробляє їх та збирає урожай, а позивач, в свою чергу, одержує за це орендну плату і жодних заперечень не висловлювала щодо укладення/підписання сторонами оспорюваних договорів.

Звертає увагу, що до відзиву на позовну заяву було долучено копію позовної заяви ОСОБА_3 від 06.04.2021 року до ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» про розірвання вказаних договорів оренди землі, а також, за результатами розгляду цієї заяви рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18.11.2021 року у справі №456/1604/21 про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , якими підтверджується, що позивачка визнавала факт укладення договорів оренди з відповідачем, однак, просила їх розірвати у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за цими договорами, зокрема, несплатою орендної плати за користування земельними ділянками.

Вважає, що позиція позивачки в тій іншій справі свідчить про спрямованість її дій на досягнення мети, з якою відповідні договори були укладені, зокрема, в частині отримання орендної плати, з метою використання її у власних потребах. Окрім того, зауважує, що позивачкою не заперечувався підпис на договорах оренди та актах приймання-передачі об`єктів оренди.

Відповідач наголошує, що суд першої інстанції, в порушення вимог ч.4 ст.82 ЦПК України, не врахував наведених вище обставин, зокрема, щодо укладеності договорів та їх виконання сторонами, які були встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі №456/1604/21.

Також відповідач звертає увагу на допущення судом порушень вимог ст.13 ЦПК України (принципу диспозитивності), оскільки в оскаржуваному рішенні суд виклав доводи (твердження) позивача, які не містились в позовній заяві та уточненнях до неї.

Відповідач, покликаючись на правові висновки Верховного Суду, вказує на відсутність у позивача визначених законом підстав для звернення з позовною вимогою про усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками, оскільки наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту у вигляді негаторного позову.

Окрім того, наголошує, що виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством.

Відповідач звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року (справа №338/180/17) та від 26 жовтня 2022 року (справа №227/3760/19-ц), згідно з якими: «не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону».

Вважає, що судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення незаконно та необгрунтовано зроблено висновок про те, що оспорювані договори оренди не виконувалися позивачем та відповідачем, визнавши їх неукладеними.

Також зазначає, що поза увагою суду залишились правові висновки Верховного Суду в постанові від 01 червня 2022 року в справі №513/879/19, згідно з якими розкривається принцип заборони суперечливої поведінки та недопущення порушення принципу добросовісності при укладенні/виконанні договорів.

Наголошує, що Верховний Суд зазначав, що поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього посилається на недійсність такого договору або його неукладеність. Якщо поведінка сторони давала іншій стороні підстави вважати, що договір є дійсним (виконувався належним чином сторонами протягом тривалого часу), то наступне висунення вимог про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом.

Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення, окрім заперечень по суті вирішення даного спору, обґрунтовані тим, що неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат з першою заявою по суті, більше того, зазначення про те, що попереднього розрахунку витрат немає, що свідчить про відсутність намірів щодо заявлення вимоги про відшкодування судових витрат, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про їх відшкодування.

Звертає увагу, що всупереч положенням статті 137 ЦПК України та правовим висновкам Верховного Суду, стороною позивача не зазначено в договорі або додатках до нього розміру або порядку обчислення адвокатського гонорару, що не дає можливості пересвідчитися у домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару та відсутності підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Додає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обгрунтованою.

Зауважує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, а має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вважає, що всупереч наведеному, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що ця справа є однотипною з іншими справами, яких загалом є одинадцять, що розглядаються в суді за позовними заявами орендодавців інших земельних ділянок до одного й того ж відповідача та в яких той самий адвокат надавав професійну правничу допомогу, яка здебільшого стосувалася виготовлення однакового змісту процесуальних документів.

Відзив на апеляційні скарги від позивача не надходив.

Заслухавши пояснення сторони відповідача в підтримання апеляційних скарг, заперечення сторони позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельних ділянок, площею 0,6194 га, кадастровий номер: 4625380800:06:000:0628, та площею 0,4098 га,кадастровий номер: 4625380800:07:000:0896, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області.

Вказані земельні ділянки є об`єктами оренди відповідно до договорів оренди землі б/н від 01.02.2019 року, укладених строком на 15 років, сторонами в яких є позивач ОСОБА_3 (орендодавець) та відповідач ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» (орендар).

Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок становить 7132 грн. 80 коп. та 4917 грн. 60 коп., відповідно (пункти 5 договорів).

У пункті 8 договорів зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік, у тому числі 891 грн. 93 коп. та 590 грн. 11 коп., відповідно, в грошовій формі або в натуральній формі (продукцією, вирощеною орендарем). У випадку, якщо орендна плата вноситься в натуральній формі, ціна продукції встановлюється на рівні ціни, за якою орендар продає аналогічну продукцію третім особам.

Орендна плата вноситься в такі строки: щороку до 30 грудня за весь рік оренди земельної ділянки (п.10 договорів).

На підставі вказаних договорів оренди, за відповідачем ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» 07.08.2019 року та 08.08.2019 року було зареєстровано право оренди, що стверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованими 12.08.2019 року та 14.08.2019 року, відповідно, індексні номери: 177208119 та 177522329, номери записів про інше речове право: 32787580 та 32821926.

У пункті 19 договорів передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється упродовж 5 (п`яти) днів після державної реєстрації цих договорів за актомїї приймання-передачі.

01.02.2019 року складені та підписані акти приймання-передачі об`єктів оренди (земельних ділянок), згідно з наведеними вище умовами договорів.

Однак, згідно з висновком експерта №276-Е, складеним 23.03.2023 року за результатами проведення призначеної в даній справі судової почеркознавчої експертизи, підписи від імені ОСОБА_3 , розташовані у графі: «Орендодавець: ОСОБА_3 », після слів: «Громадянин ОСОБА_3 », «Підпис», а саме:

в договорі оренди землі б/н, укладеному 01.02.2019 року між ОСОБА_3 та ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син», предметом котрого є земельна ділянка, площею 0,4098 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, кадастровий номер: 4625380800:07:000:0896, та в акті приймання-передачі цієї земельної ділянки від 01.02.2019 року;

в договоріоренди земліб/н,укладеному 01.02.2019року між ОСОБА_3 та ПП«Приватна агрофірма«Батько іСин»,предметом якогоє земельнаділянка, площею 0,6194 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, кадастровий номер: 4625380800:06:000:0628, та в акті приймання-передачі цієї земельної ділянки від 01.02.2019 року, виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою.

За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовамидоговору орендиземлі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж, якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постановах від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі №2227/3760/19-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 вересня 2020 року у справі №396/1857/16, від 11 листопада 2020 року у справі №598/538/19 (провадження №61-9846св20) та від 14 грудня 2022 року у справі №394/85/21-ц (провадження №61-9582св22).

У справі, що переглядається, встановивши, що ОСОБА_3 не підписувала оспорювані договори оренди від 01.02.2019 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо неукладеності таких і, як наслідок, ненабуття сторонами цивільних прав та обов`язків, а правовідносини за ними такими, що не виникли.

Відтак, правильні є висновки суду про те, що відповідач використовує земельні ділянки позивачки без належних правових підстав, чим чинить їй, як власнику, перешкоди у користуванні земельними ділянками, а тому такі підлягають поверненню позивачці.

Доводи відповідача про те, що факт первинного звернення позивача до суду з позовом щодо розірвання цих договорів оренди та рішення суду, прийняте за результатами його розгляду, підтверджує факт їх дійсності та укладеності у зв`язку з їх виконанням сторонами, є безпідставними, оскільки такий факт не свідчить про досягнення між сторонами в належнійформі згоди по всіх істотних умовах договору, зокрема, щодо такої умови договору, як строк оренди, що в силу наведених вище вимог Закону України «Про оренду землі», є обов`язковим.

Окрім того,в тійіншій справідо предметудоказування невходило встановленняобставин щодопідписання договорівта актівприймання-передачіземельних ділянок,а такождослідження підписіворендодавця,які містятьсяу відомостяхпо оренднійплаті.

При цьому, варто зазначити, що жодних дій до спонукання відповідача виконувати оспорювані договори оренди позивач не вчиняла і з такими вимогами в судовому порядку до відповідача не зверталася, позаяк, саме по собі фактичне використання відповідачем земельних ділянок та здійснення ним або отримання позивачем плати за таке використання протягом певного періоду часу, при встановленні факту не підписання позивачем договорів оренди та актів приймання-передачі об`єктів оренди, не може бути достатньою підставою для висновку про досягнення сторонами в належнійформі згоди щодо усіх істотних умов договору оренди землі, а отже, і про укладеність договорів оренди землі, для яких законом встановлені умови їх укладення, дотримання яких є обов`язковим для сторін.

Отже, за умови непідписання позивачем договорів оренди вказаних земельних ділянок немає й підстав стверджувати, що між сторонами погоджено всі істотні умови договорів оренди земельних ділянок, а отримання плати за користування земельними ділянками при неукладенні договорів оренди не свідчить про схвалення орендодавцем умов договорів оренди в цілому.

Також необхідно зазначити, що позивачкою не виконувались обов`язки орендодавця за цими договорами, зокрема, щодо передачі відповідачу об`єкта оренди, оскільки, згідно з висновком експерта, акти приймання-передачі земельних ділянок не підписані позивачкою.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі, оскільки відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, суд першої інстанції, беручи до уваги зазначені позивачем вимоги, встановлені по справі обставини та досліджені на їх підтвердження докази, зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, дійшов законного та обгрунтованого висновку про те, що права позивача підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом повернення їй спірних земельних ділянок, що перебувають у користуванні відповідача без відповідної правової підстави, оскільки на підставі висновку експерта встановлено, що договори оренди та акти приймання-передачі земельних ділянок позивачем не підписувались.

Безпідставними є покликання відповідача на суперечливу поведінку позивачки та порушення нею принципу добросовісності при укладенні/виконанні вказаних договорів оренди, оскільки дії позивачки, як у цій, так і в тій іншій справі були спрямовані на припинення правовідносин між сторонами, а томузвернення спочаткуз позовомпро розірваннядоговорів,а вподальшому,про визнанняїх недійсними, навпаки, вказує на послідовну позицію позивачки на несприйняття та невиконання умов оспорюваних договорів оренди землі.

Окрім того, не можна тлумачити дії позивача, як недобросовісні, за обрання неправильного та/або неефективного способу захисту порушених прав.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог статті 13 ЦПК України, оскільки суд вирішив спір в межах заявлених позивачкою позовних вимог і на підставі поданих учасниками справи доказів.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, давши належну правову оцінку доказам, які кожна із сторін подала на підтвердження своїх вимог та заперечень, не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу відповідача на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Що ж стосується апеляційної скарги на додаткове рішення, то така також не підлягає задоволенню, оскільки при вирішенні питання розподілу судових витрат цим рішенням, зокрема, в частині стягнення витрат на проведення експертизи та витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції врахував вимоги ст.ст.137, 141 ЦПК України, присудивши їх частково і, попередньо, зменшивши розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу, урахувавши при цьому критерії співмірності наданих послуг із складністю справи та обсягом виконаних робіт (наданих послуг), реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та результатів її розгляду.

Таким чином, визначених процесуальним законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваних відповідачем рішень немає.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційні скарги приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року та додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 08 березня 2024 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич