Постанова

від 15.03.2024 по справі 925/1770/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2024 року

м. Київ

Справа № 925/1770/15(925/11/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Картере В. І., Погребняка В. Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фонду державного майна України (вх. № 160/2024)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023

у складі колегії суддів: Сотнікова С.В.(головуючий), Копитової О.С., Остапенка О.М.

за скаргою Державного агентства резерву України

на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України

у справі № 925/1770/15 (925/11/23)

за позовом Державного агентства резерву України

до Державного підприємства "Златодар",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України,

про повернення матеріальних цінностей до державного резерву та стягнення 173 247 885,96 грн штрафних санкцій,

в межах справи №925/1770/15

про банкрутство Державного підприємства "Златодар"

На розгляд суду постало питання щодо наявності/відсутності підстав для зупинення виконавчого провадження, зв`язку зі здійсненням провадження у справі про банкрутство відносно боржника.

ВСТАНОВИВ

Обставини справи

1. 07.12.2015 ухвалою Господарського суду Черкаської області відкрито провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Златодар" (далі - ДП "Златодар"), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника. На час постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції триває процедура розпорядження майном боржника.

2. У грудні 2022 року Державне агентство резерву України звернулось в Господарський суд Черкаської області із позовом до ДП "Златодар" про зобов`язання повернути до державного резерву матеріальні цінності, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, а саме: 4602,173 тонн пшениці 2 класу, 10353,12 тонн пшениці 3 класу, 1,795 тонн пшениці 5 класу, 0,505 тонн пшениці 6 класу, 1,250 тонн ячменю 1 класу, 5,770 тонн ячменю 3 класу, 44 тонни вівса; про стягнення штрафних санкцій в сумі 173 247 885,96 грн (в тому числі 125 696 848,21 грн 100% штрафу, 47 551 037,75 грн пені).

3. 04.01.2023 ухвалою Господарського суду Черкаської області відкрито провадження у справі № 925/1770/15(925/11/23), тобто це справа позовного провадження, що розглядається в межах справи про банкрутство ДП "Златодар".

4. 26.04.2023 рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 925/1770/15(925/11/23) позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ДП "Златодар" на користь Державного агентства з резерву України 125 696 848,21 грн - 100% штрафу, 47 551 037,75 грн пені та 868 350 грн судового збору. Зобов`язано ДП "Златодар" повернути до державного резерву матеріальні цінності, щодо яких встановлено незабезпечення збереження, а саме: 4 602,173 тонн пшениці 2 класу, 10 353,12 тонн пшениці 3 класу, 1,795 тонн пшениці 5 класу, 0,505 тонн пшениці 6 класу, 1,250 тонн ячменю 1 класу, 5,770 тонн ячменю 3 класу, 44 тонни вівса.

5. 22.05.2023 на виконання вказаного рішення видано наказ, який був пред`явлений до примусового виконання у Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України.

6. 11.08.2023 постановою державного виконавця у виконавчому провадженні 72504523 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу від 22.05.2023.

7. Також, постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України Назаровця А. Т. у виконавчому провадженні № 72504523 від 11.08.2023 зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 22.05.2023.

8. Постанова мотивована тим, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 07.12.2015 відкрито провадження у справі про банкрутство ДП "Златодар", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відповідно до резолютивної частини рішення Господарського суду Черкаської області від 26.04.2023 у справі № 925/1770/15(925/11/23) вимоги до боржника ґрунтуються на зобов`язаннях (договорах відповідального зберігання), що виникли до порушення справи про банкрутство боржника, а тому на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство, а виконавче провадження підлягає зупиненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Короткий зміст скарги на дії державного виконавця

9. 01.09.2023 Державне агентство резерву України звернулося до господарського суду зі скаргою на дії державної виконавчої служби, в якій просив:

- скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.08.2023 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №72504523;

- визнати дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України незаконними;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження №72504523 з виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 22.05.2023 у справі №925/1770/15(925/11/23) про стягнення з Державного підприємства "Златодар" на користь Державного агентства з резерву України 125696848,21 грн - 100% штрафу, 47551037,75 грн пені та 868350,00 судового збору.

10. Скарга обґрунтована тим, що зупиняючи виконавче провадження, держаний виконавець перевищив надані йому законом повноваження та порушив ст.ст. 3, 18 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки фактично здійснив перевірку, дослідження чи тлумачення обставин, що вже встановлені судом у рішенні, замість вжиття передбачених вказаним законом заходів щодо примусового виконання рішення. Вимоги стягувача мають поточний характер, оскільки грунтуються на акті перевірки від 23.04.2021 та матеріалах інвентаризації матеріальних цінностей державного резерву станом на 21.11.2021, проведеної на ДП "Златодар" (тобто вже після відкриття провадження у справі про банкрутство), якими встановлено факти порушення боржником операцій з матеріальними цінностями державного резерву. Крім того, правомірність вимог Держрезерву та їх поточний характер було встановлено Господарським судом Черкаської області під час розгляду справи №925/1770/15(925/11/23). Таким чином, сам факт прийняття судового рішення та видачі судом наказів на його виконання свідчить про законність позовних вимог Держрезерву та обов`язковість їх виконання органами державної виконавчої служби.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

11. 13.09.2023 ухвалою Господарського суду Черкаської області у справі №925/1770/15 (925/11/23) відмовлено повністю у задоволенні скарги Державного агентства резерву України від 01.09.2023 №43/юр (вх. №14511/23 від 05.09.2023).

12. Місцевий господарський суд встановив, що позовні вимоги у справі №925/1770/15(925/11/23) обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 08.01.2009 №юр-2зб/342-2009, а саме: незбереженням та неналежним збереженням переданого на відповідальне зберігання згідно з актами форми Р-16 від 02.09.2011 №2, від 04.09.2011 №3, від 10.09.2011 №4 та №5 майна (пшениці другого та третього класу), вартість якого згідно з ухвалою суду від 06.06.2016 у справі №925/1770/15 є складовою вимог Державного агентства резерву України, як конкурсного кредитора ДП "Златодар", і на які розповсюджується дія мораторію, введеного одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство №925/1770/15.

13. Позивач, здійснюючи на виконання п.3.2 договору від 08.01.2009 №юр-2зб/342-2009 контроль за додержанням умов зберігання цінностей, їх наявністю та якісним станом, 23.04.2021 встановив факт незбереження матеріальних цінностей державного резерву, переданих на відповідальне зберігання згідно з актами форми Р-16 від 02.09.2011 №2, від 04.09.2011 №3, від 10.09.2011 №4 та №5 (вартість яких є складовою вимог Державного агентства резерву України, як кредитора у справі №925/1770/15) та здійснив відповідно до п. 6 договору та п. 10, 16 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" нарахування штрафних санкцій та пені.

14. З огляду на наведені вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування штрафних санкцій, які здійснені на основне зобов`язання, що виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство №925/1770/15 і виконання якого не забезпечено заставою майна боржника (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство. Ці нарахування та обтяження є похідними від зобов`язань схову майна і не можуть розглядатись чи реалізовуватись самостійно, без процедури виконання в банкрутному провадженні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

15. 19.12.2023 постановою Північного апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду Черкаської області від 13.09.2023 у справі № 925/1770/15 (925/11/23) скасовано. Прийнято нове рішення. Скаргу Державного агентства резерву України на дії державного виконавця задоволено частково. Визнано незаконними дії державного виконавця у виконавчому провадженні №72504523 в частині зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 22.05.2023 у справі № 925/1770/15 (925/11/23). Скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. у виконавчому провадженні № 72504523 від 11.08.2023 про зупинення виконавчих дій. В решті скаргу Державного агентства резерву України - залишено без задоволення. Стягнуто з Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України на користь Державного агентства резерву України 2 684 грн витрат по сплаті судового збору.

16. Апеляційний господарський суд, з посиланням на ст. 1, 7, 41, 45 Кодексу України з процедур банкрутства, вказав, що при розгляді справи № 925/1770/15(925/11/23) та ухвалення рішення від 26.04.2023 зі спору про задоволення позовних вимог Господарський суд Черкаської області, який вирішував цей спір в межах справи про банкрутство, не встановив наявності обставин, які б свідчили про заявлення у позові вимог про стягнення з боржника штрафних санкцій, нарахованих на конкурсну заборгованість, звернення із позовом вже визнаного у справі про банкрутство конкурсного кредитора із тими ж вимогами тощо. Суд також зазначив, що в іншому випадку, якщо б заборгованість була конкурсною, то суд би залишив позов без розгляду (за наявності відповідних обставин, що свідчать про визнання грошових вимог до боржника у справі про банкрутство) або відмовив в позові в частині вимог про стягнення неустойки, яка нарахована на конкурсну заборгованість, у зв`язку із дією мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі № 925/1770/15.

17. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлена у даній справі заборгованість є поточною, а на неї не поширюється правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, введений у зв`язку з відкриттям провадження у справі про банкрутство, у зв`язку з чим безпідставним є зупинення виконавчого провадження за такими вимогами.

18. Суд апеляційної інстанції також вказав, що суд першої інстанції також не врахував принцип "jura novit curia" ("суд знає закони") та фактично здійснив переоцінку судового рішення, яке набрало законної сили, про стягнення з боржника поточної заборгованості, та дійшов протилежного помилкового висновку в оскаржуваній ухвалі про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця з зупинення виконавчих дій.

19. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скаргу позивача належить задовольнити частково, визнати незаконними дії державного виконавця у виконавчому провадженні № 72504523 в частині зупинення виконавчого провадження та скасувати постанову від 11.08.2023 про зупинення виконавчих дій, а в решті скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення, оскільки у суду відсутні повноваження зобов`язувати державного виконавця вчиняти ті дії, які згідно із Законом можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20. 02.01.2024 Фондом державного майна України подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Черкаської області від 13.09.2023 у справі № 925/1770/15 (925/11/23).

21. Підставами касаційного оскарження Фонд державного майна України зазначає пункти 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.

22. Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування ч.ч. 1, 2, 3 ст. 41 Кодексу процедури з процедур банкрутства, п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- у постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 905/1923/15 про суттєве значення принципу судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства та про те, що такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство;

- постанові Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 917/1400/16 щодо встановлених вимог до здійснення виконавчого провадження з дотриманням засад законності, диспозитивності та співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішенням.

23. Також скаржник стверджує про відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування ч.ч. 1, 2, 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" саме для випадку стягнення у виконавчому провадженні штрафних санкцій, нарахованих під час процедури розпорядження майном на заборгованість, яка виникла до відкриття провадження у справі про банкрутство та включена до реєстру вимог кредиторів (конкурсна заборгованість).

24. За доводом скаржника апеляційним судом не досліджено саму природу заборгованості, на яку звернено стягнення у вказаному виконавчому провадженні та підстави його зупинення.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

25. 11.03.2024 до Верховного Суду від Черкаської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому наведено прохання задовольнити касаційну скаргу Фонду державного майна України, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Прокуратура вказує, що нарахування, здійснені на зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство № 925/1770/15 і виконання якого не забезпечено заставою майна боржника (конкурсні вимоги) не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

26. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

27. Предметом касаційного перегляду у цій справі постало питання щодо наявності/відсутності підстав для зупинення виконавчого провадження, у зв`язку зі здійсненням провадження у справі про банкрутство відносно боржника.

28. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що відносно ДП "Златодар" здійснюється провадження у справі про банкрутство, порушене ухвалою Господарського суду Черкаської області від 07.12.2015. На час розгляду судами попередніх інстанцій скарги на дії державного виконавця провадження у справі про банкрутство № 925/1770/15 перебуває на стадії розпорядження майном.

29. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.04.2023 у справі № 925/1770/15 (925/11/23) позов, який розглядався в межах справи про банкрутство ДП "Златодар", задоволено повністю. Стягнуто з ДП "Златодар" на користь Державного агентства з резерву України 125 696 848,21 грн - 100 % штрафу, 47 551 037,75 грн пені за невиконання умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 08.01.2009, 868 350 грн судового збору, а також зобов`язано ДП "Златодар" повернути до державного резерву матеріальні цінності, щодо яких встановлено незабезпечення збереження, а саме: 4602,173 тонн пшениці 2 класу, 10353,12 тонн пшениці 3 класу, 1,795 тонн пшениці 5 класу, 0,505 тонн пшениці 6 класу, 1,250 тонн ячменю 1 класу, 5,770 тонн ячменю 3 класу, 44 тонни вівса.

30. На примусове виконання зазначеного рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, судом було видано наказ від 22.05.2023.

31. Судами встановлено, що постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу від 22.05.2023, а 11.08.2023 зупинено вчинення виконавчих на підставі п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з тим, що відносно боржника відкрито провадження у справі про банкрутство, а вимоги до боржника виникли до порушення справи про банкрутство, отже на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.

32. Отже, проблемним питанням у цій справі є визначення вимог до боржника, що виникли на підставі рішення суду як конкурсних чи поточних, а відповідно, і поширення на них мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів та можливості здійснення виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення суду під час введеного мораторію.

33. Оцінивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

34. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

35. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

36. Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

37. Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

38. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

39. Колегія суддів також зазначає, що розглядаючи скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця щодо їх (рішень, дій, бездіяльності) правомірності/неправомірності, суд має надати оцінку законності дій останнього, тобто встановити, чи було ним дотримано приписи законодавства, які регламентують його діяльність у спірних правовідносинах, та саме в залежності від вказаних обставин, дійти висновку про задоволення або відмову у задоволенні скарги (постанова Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 904/1283/22, від 19.04.2022 у справі № 905/781/20).

40. Як вже зазначалося вище, відносно боржника - ДП "Златодар" 07.12.2015 порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

41. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" за загальним правилом виконавець зобов`язаний зупинити вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.

42. За змістом частин першої, другої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

43. Відповідно до частини третьої цієї статті протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.

44. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абзац перший частини п`ятої статті 41 КУзПБ).

45. Під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п`ятою цієї статті не поширюється дія мораторію (ч. 6 ст. 41 КУзПБ).

46. Колегія суддів також звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, згідно з якою мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

47. Відмовляючи в задоволенні скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги Державного агентства резерву України у справі №925/1770/15 (925/11/23) обґрунтовані незбереженням та неналежним збереженням переданого на відповідальне зберігання майна, вартість якого згідно з ухвалою суду від 06.06.2016 у справі №925/1770/15 є складовою вимог Державного агентства резерву України, як конкурсного кредитора ДП "Златодар", і на які розповсюджується дія мораторію. За висновком суду нарахування здійснені на зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство, отже не можуть бути визнані поточними.

48. Апеляційний господарський суд вказав, що при розгляді справи № 925/1770/15(925/11/23) та ухваленні рішення від 26.04.2023 зі спору про задоволення позовних вимог Господарський суд Черкаської області, який вирішував цей спір в межах справи про банкрутство, не встановив наявності обставин, які б свідчили про заявлення у позові вимог про стягнення з боржника штрафних санкцій, нарахованих на конкурсну заборгованість, звернення із позовом вже визнаного у справі про банкрутство конкурсного кредитора із тими ж вимогами тощо. В іншому випадку суд би залишив позов без розгляду або відмовив в позові в частині вимог про стягнення неустойки, яка нарахована на конкурсну заборгованість.

49. Верховний Суд погоджується із судом апеляційної інстанції про помилковість висновків суду першої інстанції та наявність підстав для часткового задоволення скарги позивача на дії державного виконавця, зважаючи на таке.

50. За змістом статті 1 КУзПБ конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

51. Отже, визначальним для кваліфікації вимог кредитора як конкурсних чи поточних є момент виникнення таких вимог.

52. У контексті наведеного, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про кваліфікацію спірних у цій справі вимог як поточних, виходячи саме із встановленого Кодексом України з процедур банкрутства порядку їх розгляду в позовному провадженні в межах справи про банкрутство.

53. Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, у зв`язку з нестачею матеріальних цінностей державного резерву, виявленою під час перевірки, що проведена протягом 20-23 квітня 2021 року, за результатами якої складено Акт від 23.04.2021, позивач нарахував та заявив до стягнення в судовому порядку штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності, а також пеню з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей, що встановлені п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", а також вимагав повернути матеріальні цінності згідно зі ст. 936 Цивільного кодексу України.

54. Суд також звертає увагу, що відповідно до п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

55. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про поточний характер заявлених позивачем вимог по своїй суті є вірним, оскільки із встановлених судом обставин вбачається, що такі вимоги виникли після проведеної Державним агентством резерву України перевірки 20-23 квітня 2021 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство ДП "Златодар".

56. Також, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції фактично здійснив переоцінку власного судового рішення, яке набрало законної сили.

57. Отже, враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції правову природу стягнутої з боржника на користь позивача рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.04.2023 у справі № 925/1770/15(925/11/23) заборгованості як поточної та непоширення мораторію на вказану вимогу, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про неправомірність прийняття державним виконавцем постанови про зупинення виконавчого провадження та часткове задоволення скарги Державного агентства резерву України.

58. Відносно доводів скаржника про неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 917/1400/16, Верховний Суд зазначає, що скаржник посилається на загальний висновок щодо здійснення виконавчого провадження з дотриманням засад законності, диспозитивності та співмірності заходів примусового виконання рішень, що, у даному випадку, не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

59. Посилання скаржника на висновок, викладений в постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 905/1923/15 про те, що такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство, Верховний Суд відхиляє оскільки предметом дослідження у справі № 905/1923/15 була правомірність дій державного виконавця в частині зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу щодо реалізації майнових активів боржника, які є предметом забезпечення, тобто обставини у цій справі та справі № 905/1923/15 є неподібними.

60. Відносно доводів касаційної скарги про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування ч.ч. 1, 2, 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" у випадку стягнення у виконавчому провадженні штрафних санкцій, нарахованих в процедурі розпорядження майном на конкурсну заборгованість, яка внесена до реєстру вимог кредиторів, колегія суддів зазначає наступне.

61. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

62. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

63. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

64. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

65. Однак, у цій справі не встановлено обставин щодо стягнення у виконавчому провадженні штрафних санкцій, нарахованих в процедурі розпорядження майном на конкурсну заборгованість, яка внесена до реєстру вимог кредиторів. Натомість предметом виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 26.04.2023 у справі № 925/1770/15(925/11/23) є стягнення з боржника поточної заборгованості, на яку не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

66. Таким чином, Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду у помилково стверджуваних скаржником правовідносинах, а доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ч.ч. 1, 2, 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" є помилковими.

67. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а Суд не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду апеляційної інстанції.

68. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

69. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що постанова суду апеляційної інстанції у справі прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга Фонду державного майна України підлягає залишенню без задоволення, а прийнята у справі постанова Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

71. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 у справі № 925/1770/15(925/11/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

В. Погребняк