Рішення

від 20.03.2024 по справі 278/6152/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 278/6152/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2024 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Євгена Татуйка, за участю секретаря Дарії Кравчук, розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Направленим позовом заявниця просить суд визнати недійсним договір дарування укладений відповідачем, як такий, який її на переконання, вчинений з метою уникнення виконання зобов`язання. У обґрунтування заявленого суду повідомила наступне. Між сторонами наявне невиконане зобов`язання за яким позивачка виступає як кредитор, а відповідач, як боржник. Відповідно, укладенням оскаржуваного правочину відповідач позбувся усього і останнього нерухомого майна, що позбавляє можливості наразі здійснити повне виконання рішення.

Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та у відсутність фіксації його перебігу. Підстав для зміни такого порядку сторонами не наведено і судом не встановлено. Посилання сторін на необхідність розгляду судового спору з викликом учасників, судом вважається голослівним, а заяви з даного приводу такими, які не можуть бути задоволені судом, оскільки не наведено доводів, які унеможливлюють, або ускладнюють розгляд даної справи у здійснюваному порядку. Лише бажання учасників виступити у судовому засіданні з метою оголошення змісту вже викладеного у заявах по суті справи не є раціональним використанням процесуального часу для вирішення даного спору. Більше того, наявний воєнний стан і чисельні зриви судових засідань у справах, які розглядаються з викликом учасників через повітряні тривоги, а також неможливість вирішення спору через зайнятість у інших, зокрема кримінальних справах, на переконання суду, суттєво затягне вирішення заявленого спору, що не відповідає, як завданням цивільного судочинства загалом так і меті спрощеного позовного провадження безпосередньо.

Відповідач заперечував задоволення позову. Власну позицію ґрунтував на тому, що укладенням оспорюваного позивачем договору не переслідував мету уникнення відповідальності по виконанню грошового зобов`язання.

Дослідив надані суду матеріали, судом установлено наступні фактичні обставини справи і відповідно ним правовідносини.

10 вересня 2010 року сторони у справі уклали шлюб, який розірвано 27 червня 2019 року.

22 березня 2019 року між сторонами укладено договір про поділ спільного майна подружжя, яким вирішено питання двох об`єктів нерухомості (житлового будинку і земельної ділянки), двох автомобілів й статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю. Позивачці відійшов один транспортний засіб, а відповідачу решту майна із сплатою ним 27 тисяч доларів США, як різниці вартості майна. 15 тисяч доларів обумовлено сплатити до 31 грудня 2019 року, а решту 12 тисяч доларів до 31 грудня 2020 року.

З 8 листопада 2019 року по 20 січня 2022 року позивачка отримала від відповідача грошові кошти у розмірі 11 тисяч доларів США.

5 червня 2020 року відповідач за договором дарування відчудив житловий будинок і земельну ділянка, що згадувані договором поділу спільного майна.

28 лютого 2022 року президент Торгово-Промислової палати України видав довідку про те, що збройна агресія рф є форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили для у тому числі фізичних осіб по договорам).

22 березня 2023 року рішенням суду з відповідача на користь позивачки стягнуто 16 000 доларів США та три відсотки річних у розмірі 23 127,83 гривень за договором про поділ спільного майна.

23 серпня 2023 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання згадуваного рішення суду.

З 11 вересня 2023 року по 3 січня 2024 року у рамках виконавчого провадження відповідачем сплачено грошових коштів у розмірі 71 058,35 гривень.

Правовідносини між сторонами врегульовані наступними положеннями законодавства України.

Загальними засадами цивільного законодавства є, серед інших, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ст. 13 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ст. 16 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ст. 386 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Проаналізувавши фактичні обставини справи, вимоги законодавства та усталену судову практику у даних правовідносинах, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Суд погоджується з доводами відповідача щодо того, що надані позивачкою матеріали не свідчать про вчинення відповідачем фраудаторного правочину, що наразі оскаржується заявленими вимогами. Додані відповідачем і не спростовувані позивачкою докази підтверджують такі висновки суду. Так, дійсно відповідач має перед позивачкою невиконане грошове зобов`язання. Наразі не виконано і половини його обсягу. Але постійне та періодичне виконання відповідачем у тому числі в рамках виконавчого провадження взятого на себе зобов`язання як до так і після укладення оскаржуваного правочину у сукупності з наявними та минулими загальновідомими проблемами у державі (короновірусні обмеження та складнощі у зв`язку із введення воєнного стану), на переконання суду не свідчать про вчинення дій, які вказують на зловживання правами і не добросовісними діями відчуджувача майна.

Рішення у даній справі не обмежує позивачку для повторного звернення до суду із позовом про стягнення трьох відсотків річних за інший період.

Результати вирішення спору не дають підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки понесених останньою та документально підтверджених судових витрат. Витрати відповідача перед судом не декларувались. Дані правовідносини врегульовані положеннями ст. 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлене 20 березня 2024 року.

Суддя Євген Татуйко