Постанова

від 19.03.2024 по справі 712/4170/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/398/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №712/4170/23 Категорія: 301030300 Стеценко О.С. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіГончар Н.І., Новіков О.М.секретарЛюбченко Т.М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обох відповідачів на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 06.12.2023 (повний текст складено 13.12.2023, суддя в суді першої інстанції Стеценко О.С.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОК «ЖБК «Сімейний люкс Плюс», про визнання недійсним договору про заміну сторони та поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в :

у травні2023року ОСОБА_1 звернувсядо судуз позовом,яким просив визнати недійсним договір про заміну сторони від 07.10.2022 до договору про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК» Сімейний люкс плюс» №62/4 від 07.08.2021; визнати за позивачем у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1 / 2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що у період шлюбу з ОСОБА_2 вони придбали вказану вище квартиру на підставі договору про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК «Сімейний люкс плюс». Пайові внески за договором були сплачені повністю у 2021 році двома платежами зі спільного сімейного бюджету подружжя.

04.10.2022 перед введенням будинку в експлуатацію без відома та згоди позивача ОСОБА_2 змінила сторону у первинному договорі про сплату пайових внесків шляхом укладання договору про заміну сторони до договору про сплату пайових внесків № 62/4 від 07.08.2021 на ОСОБА_3 , який після введення будинку в експлуатацію набув право власності на квартиру у грудні 2022 року.

Укладення договору про заміну сторони суперечить вимогам закону, оскільки не спрямоване на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Також має бути захищене право власності позивача на майно, набуте за час шлюбу, як спільна сумісна власність подружжя.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 06.12.2023 позовні вимоги задоволено з посиланням на те, що спірний договір укладено щодо спільного майна, право власності на яке має позивач, без його згоди, отже вказаний правочин має бути визнаний недійсним, а права позивача захищені у судовому порядку.

Непогоджуючись зтаким рішеннямсуду першоїінстанції,представник ОСОБА_2 адвокат ПотапенкоС.В. 11.01.2024 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та відхилити позовні вимоги у справі.

В обґрунтування вказано на те, що при укладенні спірного договору за приписами ч.3 ст.65 СК України ОСОБА_2 діяла зі згоди іншого з подружжя (позивача) з тим, щоб отримані від продажу майнових прав за договором кошти поділити в рівних долях з позивачем. На час отримання ОСОБА_2 коштів по спірному договору вони з позивачем продовжували проживати однією сім`єю та саме вказані кошти стали об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Такі кошти сторонами були витрачені на потреби сім`ї. Суд необґрунтовано послався на правовий висновок ВС від 16.06.2021 у справі №686/280/17 та від 08.04.2020 у справі №727/7573/17, які не стосуються обставин даної справи, адже там заявлялися позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на 1 / 2 частину паєнагромаджень за договорами пайової участі. За обставин даної справи позивач мав захищати свої права у спосіб стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості частини майна. Ні ОСОБА_2 ні позивач не набували права власності за час шлюбу на спірну квартиру, права щодо якої відчужено за оспорюваним договором. Суд, як і позивач, невірно вказали завищену суму судового збору, яка має компенсуватися відповідачами

Також на рішення суду першої інстанції в даній справі апеляційну скаргу подано представником іншого відповідача ОСОБА_3 адвокатом Радченко О.П., яка, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду у даній справі та новим рішенням відхилити позовні вимоги.

Вказала на те, що на час укладення спірного договору відступлення прав ОСОБА_2 на позивач продовжували проживати як подружжя та договір укладався зі згоди обох членів подружжя. Відтак, ОСОБА_3 набув права на спірну квартиру правомірно, норм законодавства та прав інших осіб ним порушено не було. Позивач обрав неефективний спосіб захисту його прав, який порушує права скаржника, який на даний час у спірній квартирі зробив ремонт. Суд, визнаючи договір недійсним, мав привести сторони у попередній стан, застосувавши реституцію, чого не зробив. Суд з відповідачів стягнув завищену суму судового збору.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 просив апеляційні с скарги обох відповідачів відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обгрунтованим.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до шлюбу) 14.09.2018 укладено шлюб, який на час подання позову розірвано не було.

Відповідно до договору № 62/4 від 07.08.2021 про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК «Сімейний Люкс плюс», укладеного ОК «ЖБК «Сімейний Люкс Плюс» (ЖБК) та ОСОБА_2 (учасник), ЖБК зобов`язується організувати будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , за рахунок внесків учасника, здати його в експлуатацію, передати учаснику приміщення в об`єкті будівництва, а учасник зобов`язується сплатити до ЖБК внески у розмірах та в порядку, встановлених цим договором та додатками до нього, та має право отримати об`єкт нерухомості лише за умови повної сплати внеску.

Згідно із п. 1.5 договору сторони домовились, що об`єкт нерухомості розташований за адресою: АДРЕСА_2 , передається з наступними характеристиками: квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 68,4 кв.м.

Відповідно до п. 3.1.4 договору учасники мають право до моменту введення в експлуатацію передати свої права та обов`язки по цьому договору третім особам за умови сплати повного пайового внеску, наявності письмової згоди ЖБК та сплати новим учасником 2% від розміру повного пайового внеску, встановленого додатком 1 до цього договору.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що оформлення права власності здійснюється після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію, виготовлення уповноваженою особою або організацією технічної документації на об`єкт будівництва та надання учасникам довідки про асоційоване членство у ЖБК, довідки про внесення пайового внеску у повному обсязі, акту прийому-передачі об`єкту нерухомості, що підтверджують право на отримання об`єкту нерухомості як цілісного майнового об`єкту та інші документи, необхідні для реєстрації права власності.

Пунктом 8.4 договору передбачено, що учасники не мають права передавати свої права за цим договором третім особам до моменту оформлення права власності без письмової згоди ЖБК.

Згідно додатку № 1 до цього договору внесок за договором № 62/4 від 07.08.2021 становить 1 046 520 грн.

Відповідно до оспорюваного у справі договору про заміну сторони від 04.10.2022 до договору про сплату пайових внесків № 62/4 від 07.08.2021, укладеного між ОК «ЖБК «Сімейний Люкс Плюс» (ЖБК), ОСОБА_3 (новий учасник), ОСОБА_2 (первісний учасник), первісний учасник уступає, а новий учасник набуває усіх прав та приймає на себе виконання всіх зобов`язань учасника за договором про сплату пайових внесків № 62/4 від 07.08.2021, укладеним між первісним учасником та ЖБК, з моменту набрання чинності цього договору.

За цим договором до нового учасника переходять всі права та обов`язки первісного учасника за пайовим договором в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п. 2).

Підписуючи даний договір, ЖБК надає свою згоду на заміну учасника в пайовому договорі, укладеному між первісним учасником та ЖБК.

Відповідно до розписки від 04.10.2022 ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1 046 520 грн. в якості компенсації сплачених нею пайових внесків у ОК «ЖБК «Сімейний Люкс Плюс».

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів право власності на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору про сплату пайових внесків № 62/4 від 07.08.2021, договору про заміну сторони до договору про сплату пайових внесків № 62/4 від 07.08.2021, додаткової угоди № 62/4 від 22.12.2022, акту прийому-передачі квартири від 22.12.2022.

Згідно із Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків доходи позивача за період з ІІІ кварталу 2018 року по ІІІ квартал 2021 року становили 549645.92 грн.

Згідно із Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків доходи 1-го відповідача за період з ІІІ кварталу 2018 року по ІІІ квартал 2021 року становили 740867.99 грн.

Позивач зазначає, що укладення оспорюваного договору про заміну сторони суперечить вимогам закону, оскільки не спрямоване на реальне настання обумовлених ним правових наслідків та порушує права позивача, як співвласника.

Правовідносини, які виникли між сторонами справи на підставі вищенаведених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.

Відповідно доч.ч.1, 3 ст.368 ЦК Україниспільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.2ст.372 ЦК Україниу разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Також ст.60 СК Українивстановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашньою господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуальною користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (презумпція спільності майна).

Відповідно до ч.1ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1статті 69 СК Українипередбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно з ч.1ст.70 СК Україниу разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджують одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

З актуального правового висновку ВП ВС від 21.11.2018 у справі №372/504/17 вбачається, що по замовчуванню діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.

Апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних правових норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Так майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої ст. 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Однак розпорядження об`єктом спільної власності має свої особливості.

Так за вимогами частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Так відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

Водночас, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Подібні правові висновки ВП ВС виклала у постанові від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, а також у постанові від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для позбавлення одного з подружжя майна, який в установленому законом порядку володіє ним на праві спільної сумісної власності, яке є предметом оспорюваного правочину.

У даній справі встановлено та сторонами не спростовується, що оспорюваний договір про заміну сторони від 07.10.2022 до договору про сплату пайових внесків, який стосується майнових прав сторін, які, як вказано вище, прирівнюються до прав на майно, укладено одним із співвласників без згоди іншого з подружжя на користь близької особи - співвідповідача ОСОБА_3 , який є рідним братом відповідача ОСОБА_2 та з яким вони проживають за однією адресою, в силу чого не міг не бути обізнаний про те, що його сестра перебуває в зареєстрованому шлюбі з позивачем, уклала спірний договір саме під час їх шлюбу, відповідно майнові права на квартиру виникли у обох членів подружжя останньої, а не лише у ОСОБА_2 , як одноосібного власника.

При цьому, свою обізнаність в укладені спірного договору між відповідачами та свою згоду на укладення дружиною від свого імені такого правочину позивач ОСОБА_1 категорично заперечує, що відповідачами належним чином не спростовано.

Відтак, укладаючи оспорюваний правочин, сторони діяли недобросовісно, адже згоди другого співвласника (позивача) щодо відчуження прав на майно у визначеному законодавством порядку надано не було, що і є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові ВС у справі №523/12959/18 від 07.12.2022.

Апеляційний суд констатує, що оспорюваний договір про заміну сторони від 07.10.2022 до договору про сплату пайових внесків не відноситься до дрібних побутових правочинів, не міг бути укладений без письмової згоди другого з подружжя (що передбачено ст. 65 СК України), а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про наявність підстав для визнання даного правочину недійсним.

Слід врахувати, що ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору відступлення прав.

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржників у справі на те, що при укладенні спірного договору ОСОБА_2 діяла зі згоди іншого з подружжя з тим, щоб отримані від продажу майнових прав за договором кошти поділити в рівних долях з позивачем та витратити в інтересах сім`ї, адже письмової згоди другого з подружжя на укладення такого договору, як вимагає імперативна вимога ч. 3 ст. 65 СК України, надано не було, отже досягнення стверджуваної відповідачами домовленості з позивачем не підтверджено.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Також слід оцінити критично посилання скаржників на те, що позивач мав захищати свої права у спосіб стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості частини майна, а не визнання права власності на 1 / 2 частину квартири, що є неефективним способом захисту порушених прав, з таких міркувань.

У постанові від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 ВП ВС, вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, вказала, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. Водночас підлягає встановленню добросовісність набувача за таким договором.

Отже за приписами частини четвертої статті 369ЦК України та частини другої статті 65 СК Українифакт ненадання згоди одним із співвласників на розпорядження спільним майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя бути правомірним та ефективним у разі пред`явлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, шляхом визнання за позивачем права власності на частку в спірному майні.

Апеляційний суд враховує, що у справах такої категорії діє спеціальне правило, передбачене у частині четвертій статті 369ЦК України та частині другій статті 65 СК України, яке надає право одному зі співвласників, зокрема, й одному із подружжя, оспорювати правочин, вчинений іншим співвласником за відсутності на те відповідних повноважень.

Доводи скаржників стосовно того, що ні ОСОБА_2 ні позивач не набували права власності за час шлюбу на спірну квартиру, у якій після прийняття багатоквартирного будинку до експлуатації відповідач ОСОБА_3 зробив ремонт, не свідчать про помилковість висновків суду у справі, адже майнові права пайовика прирівнюються до прав на майно, стосовно яких їх установлено положеннями договору (про що вказано вище по тексту цієї постанови апеляційного суду).

ОСОБА_3 , за наявності для того підстав, вправі звернутися до суду з вимогами про відшкодування стороною недійсного правочину завданих його укладенням збитків, зокрема, стосовно понесених на ремонт квартири витрат.

Інші доводи скаржників стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом першої інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд приймає до уваги, що в постанові ВС від 19.02.2020 у справі №615/1364/16-ц зазначено, що аналіз статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що при вирішенні спору про поділ майна,суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просила позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

У даній справі звернення з позовом до суду спрямоване на захист прав позивача на спільне сумісне майно, набуте сторонами за час шлюбу, у тому числі, у спосіб його поділу між співвласниками, адже позивач порушує питання про визнання за ним права власності на його частку в спільному майні.

Однак, у разі, якщо позовні вимоги про поділ спільного майна у справі буде вирішено у редакції, запропонованій позивачем, - визнання за ним права власності на 1 / 2 частину нерухомого майна, матиме місце правова невизначеність стосовно права власності на іншу частину спільного майна, адже права набувача за недійсним договором про відступлення прав припиняють існування, а питання про права іншого члена подружжя ОСОБА_2 на її частку в майні судом не вирішуватиметься.

Таким чином для ефективного захисту прав сторін у даній справі на спільне майно слід визнати право власності на 1 / 2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за позивачем, а також визнати право власності на іншу 1 / 2 частину цієї ж квартири за іншим співвласником ОСОБА_2 .

Надаючи оцінку посиланнями скаржників на невірне вирішення судом першої інстанції питання про суму судового збору, яка має стягуватися з відповідачів, апеляційний суд враховує таке.

Предметом позову у даній справі є немайнова вимога про визнання недійсним договору та майнова вимога про визнання права власності за співвласниками на квартиру, вартістю 1 046 520 грн., які до суду заявлено у 2023 році, отже за розгляд таких позовних вимог позивач мав сплатити (2684 * 0,4 + 1 046520 * 1%) = 11538,80 грн.

Отже на підставі приписів ст. 141 ЦПК України з кожного з відповідачів на користь позивача за розгляд справи судом першої інстанції мало бути стягнуто по 5769,40 грн. судового збору. Позивачу з державного бюджету у зв`язку з надлишковою сплатою за розгляд справи судом першої інстанції слід повернути 2954,80 грн. судового збору.

Відповідно дост.376 ЦПКУкраїни підставоюдля зміничи скасуваннярішення судупершої інстанціїє неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи;недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими;невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи;порушення нормпроцесуального праваабо неправильнезастосування нормматеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, у зв`язку з невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 06.12.2023 у даній справі слід змінити в частині вирішення питання про розподіл судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, а також в частині вирішення позовної вимоги про поділ спільного майна подружжя, яку задовольнити в такій редакції:

«визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1 / 2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1 / 2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ».

Згідно ст. 141 ЦПК України за апеляційний перегляд справи кожен зі скаржників мав сплатити 11538,80 грн. * 150% = 17308,20 грн., однак ОСОБА_2 сплатила 10870,20 грн., а ОСОБА_3 10871,00 грн., отже, у зв`язку з недоплатою судового збору за апеляційний перегляд справи з ОСОБА_2 до державного бюджету слід стягнути 6438,00 грн. судового збору, а з ОСОБА_3 до державного бюджету стягнути 6437,20 грн. судового збору.

Решта судового збору, сплаченого за апеляційний перегляд справи, має бути залишена за особами, що подали апеляційні скарги.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційні скарги задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 06.12.2023 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОК «ЖБК «Сімейний люкс Плюс», про визнання недійсним договору про заміну сторони та поділ спільного майна подружжя змінити в частині вирішення питання про розподіл судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та в частині вирішення позовної вимоги про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поділу спільного майна подружжя у даній справі задовольнити в такій редакції:

«Визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1 / 2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1 / 2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .»

З ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з кожного окремо на користь ОСОБА_1 за розгляд справи судом першої інстанції стягнути по 5769,40 грн. судового збору.

ОСОБА_1 з державного бюджету за розгляд справи судом першої інстанції повернути 2954,80 грн. судового збору.

У решті рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 06.12.2023 у даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 до державного бюджету 6438,00 грн. судового збору за апеляційний перегляд справи.

Стягнути з ОСОБА_3 до державного бюджету 6437,20 грн. судового збору за апеляційний перегляд справи.

Решту судового збору, сплаченого за апеляційний перегляд, залишити за особами, що подали апеляційні скарги.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 19.03. 2024.

Суддя-доповідач

Судді