Рішення

від 12.03.2024 по справі 554/9640/23

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 12.03.2024Справа № 554/9640/23 Провадження № 2/554/174/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2024 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді Савченко Л.І.

при секретарі Грай К.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради про стягнення вихідної допомоги та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_3 12.10.2023 звернувся до суду з позовом до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради про стягнення на його користь вихідної допомоги (ст.44 КЗпП України) у розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 55026 грн., середньої заробітної плати за час затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги з 12 вересня 2023 року по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, з розрахунку 833 грн. 74 коп. середньоденної заробітної плати, а також судових витрат, докази понесення яких будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, про що зробив повідомлення відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України.

В обґрунтування позову вказав, що 02 грудня 2021 року він подав до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради заяву про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із порушенням роботодавцем умов трудового законодавства. Листом від 02 грудня 2021 року відповідач повідомив його, що звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України здійснювати не буде. Проте 15 грудня 2021 року Наказом № 149-К звільняє його за ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Не погодившись із наказом про звільнення, він його оскаржив до суду. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 07 жовтня 2022 року у справі № 554/169/22 його позов задоволено, вирішено змінити формулювання причин звільнення у наказі КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради № 149-К від 15 грудня 2021 року про звільнення з роботи ОСОБА_3 , лікаря анестезіолога, з ч.1 ст. 38 КЗпП України на ч.3 ст. 38 КЗпП України. 11 вересня 2023 року Полтавським апеляційним судом рішення залишено без змін та набрало законної сили. Відтак, звільнення ОСОБА_3 здійснено за ч.3 ст. 38 КЗпП України саме на підставі судового рішення у справі № 554/169/22, яке набрало законної сили 11 вересня 2023 року. Відповідно до положень ст. 44 КЗпП України він має право на вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку. 11 та 12 вересня 2023 року він звернувся до відповідача із вимогою провести з ним розрахунок, проте 13 вересня 2023 року директором КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради йому було відмовлено у у здійсненні відповідних виплат. Вважає таку відмову протиправною, прохає стягнути з відповідача вихідну допомогу у сумі 55026 грн. 84 коп. (( 833 грн. 74 коп. (середньоденна заробітна плата) х22 дні) х 3 місяці), а також стягнути середній заробіток за час затримки належних працівнику сум, виходячи із з розрахунку 833 грн. 74 коп. середньоденної заробітної плати, з 12 вересня 2023 року по день проведення розрахунку, але не більше ніж шість місяців, на підставі ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2023 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 31 жовтня 2023 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача ОСОБА_1 17.01.2024 року подав додаткові пояснення, в яких прохав позов задовольнити та виклав обставини аналогічні тим, які викладені у відзиві.

Від представника відповідача адвоката Остапенко І.О. до суду надійшов відзив на позов, у якому вважає позовні вимоги необґрунтованими та прохала у задоволенні позову відмовити. Зазначила, що 02.12.2021 року позивач подав до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради заяву про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України. 02.12.2021 року позивача було поінформовано листом про неможливість звільнення з цих підстав. 06.12.2012 року позивач повторно подав заяву про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України. Наказом від 15.12.2021 року його було звільнено за ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Із позову слідує, що він підписаний 09.10.2023 року, предметом позову є виплата вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Звільнення позивача відбулося 15.12.2021 року за ч.1 ст. 38 КЗпП України. Позивач не був згоден із підставою звільнення, яка була змінена у судовому порядку. Таким чином, дата звільнення залишилася не змінною. Отже, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з позовом, передбачений абз. 2 ст. 233 КЗпП України, який на думку позивача починається із дати звільнення. Також зазначає, що у судовому рішенні № 554/169/22, на яке посилається як на підставу виплати вихідної допомоги позивач, не зауважено про сплату вихідної допомоги, тому відповідач не вбачає за можливе провести дану виплату, про що повідомив у листі № 767 від 13.09.2023. Звертає увагу, що ОСОБА_3 у заяві про звільнення від 02.12.2021 року, заяві про видачу трудової книжки від 02.12.2021 року, повторній заяві про звільнення від 06.12.2021 року прохав звільнити його саме з 02.12.2021 року та виплатити йому всі належні суми, зокрема, і вихідну допомогу. Повний розрахунок був проведений з позивачем у грудні 2021 року, зауважень до нього він не мав. Отже, строк звернення до суду з позовом сплив у березні 2022 року. Зауважує, що під час розгляду справи № 554/169/22 в Октябрському районному суді м.Полтави позивач взагалі не вказував, що розрахунок з ним було проведено неправомірно, вихідну допомогу не стягував. Також вказує, що позивач посилається як на підставу позову на рішення Октябрського районного суду м.Полтави у справі № 554/169/22, яким змінено формулювання причин звільнення, при цьому оскаржує його до Верховного Суду. Таким чином, ОСОБА_3 бажає стягнути кошти двічі, а саме вихідну допомогу та середній заробіток за час вимушеного прогулу, що є неприпустимим. Звертає увагу, що судом першої та апеляційної інстанції не було встановлено порушення роботодавцем законодавства про працю. Суди, змінюючи, підставу звільнення, аргументували практикою Верховного Суду, яка вказує, що позивач повинен бути звільнений за ч.3 ст. 38 КЗпП України, так як він так хотів, або взагалі не звільняти. Вважає, що позивач на момент звернення до суду з позовом у справі № 554/169/22 (30.12.2021 року) мав процесуальну можливість просити суд стягнути вихідну допомогу у зв`язку із зміною формулювання причини звільнення. Відповідь від 13.09.2023 року № 767 вважає обґрунтованою та належною, оскільки всі виплати проходять через казначейство, а із заяв від 11 та 12 вересня 2023 року не вбачається правових підстав для здійснення даної виплати. Вважає, що відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки у відповідача відсутня вина у невиплаті належних позивачу сум при звільненні та правові підстави. Посилалася на практику Верховного Суду, яка передбачає зменшення розміру відшкодувань, передбачених ст. 117 КЗпП України, за певних умов. Прохала відмовити у позові та судові витрати покласти на позивача.

Представник відповідача подала заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою суду від 12 березня 2024 року продовжено відповідачу КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради заяву строк для подачі відзиву на позов та доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, до 12 лютого 2024 року.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві. Зробила заяву про застосування строків позовної давності.

Суд, заслухавши учасників справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, дійшов до висновку про часткове задоволення позову, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 02 грудня 2021 року позивач ОСОБА_3 звернувся до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради із заявою про звільнення, на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із тим, що роботодавець не виконує законодавство про працю. Прохав звільнити в день подання заяви та виплатити всі належні йому до виплати грошові кошти: заробітну плату, відпускні, компенсацію та вихідну допомогу (а.с.9-10).

02 грудня 2021 року ОСОБА_3 надіслав заяву про видачу трудової книжки (а.с.11).

02 грудня 2021 року за вих. № 2154 КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради повідомила ОСОБА_3 , що звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України не буде здійснюватися, у зв`язку з тим, що підприємство виконує законодавство про працю (а.с.12-13).

15 грудня 2021 року Наказом № 149-К ОСОБА_3 , лікаря анестезіолога, звільнено з роботи згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 15.12.2021 року, виплачено грошову компенсацію за щорічну відпустку тривалістю 14 календарних днів, на підставі заяви ОСОБА_3 від 02.12.2021 (а.с.14).

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 07 жовтня 2022 року у справі № 554/169/22 позов ОСОБА_3 до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено, змінено формулювання причин звільнення у наказі КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради (код ЄДРПОУ01999336) № 149-К від 15 грудня 2021 року про звільнення з роботи ОСОБА_3 , лікаря анестезіолога, з ч.1ст.38 КЗпП України(за власним бажанням) на ч.3ст.38 КЗпП України(в зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства), стягнуто з КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на користь держави судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп. В іншій частині позовувідмовлено (а.с.15-16).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07 жовтня 2022 року у справі № 554/169/22 залишено без змін (а.с.22-23).

11 вересня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради із заявою про виплату вихідної допомоги, у зв`язку із набранням рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07 жовтня 2022 року у справі № 554/169/22 законної сили. В заяві вказав, що на підставі судового рішення його звільнення відбулося за ч.3 ст. 38 КЗпП України, а тому він має право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, на підставі ч.1 ст. 44 КЗпП України. Зазначив, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складає 833 грн. 74 коп. (а.с.24).

12 вересня 2023 року ОСОБА_3 звернувся із повторною заявою про виплату вихідної допомоги (а.с.27).

13 вересня 2023 року ОСОБА_4 повідомлено, що стосовно виплати грошової допомоги в рішенні суду не зазначено, а тому КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради не вбачає, що необхідно провести виплату (а.с.26).

Відповідно ч.1ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч.1ст.5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Згідност.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК Українипередбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються зокремаКодексом Законів про працю України.

Згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Відповідност.44 КЗпП Українипри припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті36 та пунктах 1,2 і 6 статті40,пункті 6 частини першої статті41цьогоКодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідност.47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідност.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Згідно з частиною першою ст.256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до частини першоїст.257ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1ст.258 ЦК Українидля окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідщно ч.ч.3,4ст.267ЦК Українипозовна давністьзастосовується судомлише зазаявою сторониу спорі,зробленою довинесення нимрішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно ч.ч.1,2ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньодо суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідност.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Враховуючи, що рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 07 жовтня 2022 року у справі № 554/169/22, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року, змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з ч.1 ст. 38 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України (в зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства), у ОСОБА_3 виникло право на отримання вихідної допомоги, передбаченої ч.1 ст. 44 КЗпП України, у розмірі тримісячного середнього заробітку та виплату середньої заробітної плати за час затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги.

Визначаючи розмір середнього заробітку для обчислення вихідної допомоги та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги, який підлягає стягненню з КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на користь ОСОБА_3 , суд виходить із розрахунків КНП «Котелевської ЛПЛ» від 07.07.2022 року за вих.. № 622, в яких середньодення заробітна плата ОСОБА_3 складає 833 грн. 74 коп. ( 9382 грн. 45 коп. за жовтень 2021 року ( 20 днів) та 25634 грн. 40 коп. за листопад 2021 року (22 дні), який обчислений відповідно до вимог Постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», а тому оцінюється судом як вірний (а.с.34). Також такий розмір заробітної плати за жовтень 2021 року та листопад 2021 року підтверджений Довідкою про заробітну плату від 07.07.2022 року (а.с.29).

Таким чином, стягненню підлягає вихідна допомога у розмірі 55026 грн. 84 коп. ( 833 грн. 74 коп. х 22 дні х 3 місяці).

Крім того, з 12 вересня 2023 року по день розгляду справи у суді 12 березня 2024 року, оскільки фактичний розрахунок раніше проведений не був та в межах шести місяців, середня заробітна плата за час затримки виплати вихідної допомоги становить 109225 грн. 18 коп. (вересень 2023 року 14 днів, жовтень 2023 року 22 дні, листопад 2023 року 22 дні, грудень 2023 року 21 день, січень 2024 року 23 дні, лютий 2023 року 21 день, березень 2023 року 8 днів) ( 131 день х 833, 74 грн.).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 року справа №761/9584/15-ц, відійшла від правового висновку Верховного Суду України висловлену у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, щодо чинників від яких залежить право суду зменшити розмір середнього заробітку.

Зокрема, застосовуючи право на зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, суду необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому право на зменшення у суду є незалежно від обсягу задоволених вимог працівника.

З матеріалів справи убачається, що причиною неповного розрахунку з позивачем при звільнені став, у тому числі, спір щодо звільнення, який був предметом розгляду у суді, а в подальшому відмова у виплаті у зв`язку із відсутністю про це вказівки у рішенні суду. Тому враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою виплати вихідної допомоги при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку, суд приходить до висновку про зменшення розміру середнього заробітку до суми 55026 грн. (спів мірно із стягнутою вихідною допомогою).

З огляду на викладене, позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню частково з вищезазначених підстав.

При цьому, суд зазначає, що право на вихідну допомогу у позивача виникло, коли настала підстава для виплати вихідної допомоги, тобто з дати набрання законної сили рішенням суду про зміну формулювання причин звільнення (за ч.3 ст. 38 КЗпП України), тобто з 11 вересня 2023 року.

Суд вважає, що позивача 15.12.2021 року звільнено за ч.1 ст. 38 КЗпП, а не ч.3 ст. 38 КЗпП, як він прохав, а тому підстави звертатися із вимогою про стягнення вихідної допомоги у справі № 554/169/22 бути відсутні, так як ОСОБА_3 просив скасувати наказ про звільнення та поновити його на роботі, а не змінити формулювання причини звільнення.

Доводи представника відповідача, що звільнення відбулося 15.12.2021 року, а тому позивач мав право стягувати невиплачену вихідну допомогу протягом трьох місяців з цієї дати, є хибними, так як 15.12.2021 року підстави для виплати вихідної допомоги не настали, оскільки ОСОБА_3 за ч.3 ст. 38 КЗпП України цього дня звільнений не був.

Суд також вважає неспроможними твердження представника відповідача щодо обґрунтованості листа № 767 від 13.09.2023 року щодо невиплати вихідної допомоги, оскільки виплата вихідної допомоги в разі звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України передбачена положеннями ч.1 ст. 44 КЗпП України, а обов`язковість зазначення про необхідність її виплати у рішенні суду чинним законодавством не передбачена.

Також суд зауважує, що написання ОСОБА_3 у грудні 2021 року заяви про виплату йому вихідної допомоги не свідчить про початок строку позовної давності саме з цього періоду, оскільки позивач дізнався про порушення свого права 11 вересня 2023 року, коли набрало законної сили рішення суду про зміну причини звільнення на ч.3 ст. 38 КЗпП України, а у грудні 2021 року, коли він подавав заяви на виплату вихідної допомоги, звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України не відбулося, тобто не виникло права на отримання вихідної допомоги.

У зв`язку з цим, звернувшись до суду з позовом 12.10.2023 року позивач не пропустив тримісячний строк на подачу позовної заяви, а тому підстави для застосування строків позовної давності та відмови у позові з цих підстав відсутні.

Питання про стягнення судових витрат у вигляді судового збору суд вирішує відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України та стягує з КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 536 грн. 80 коп. ( пропорційно задоволеній позовні вимозі про стягнення середнього заробітку) та 1073 грн. 60 коп. ( за задоволену позовну вимогу про стягнення вихідної допомоги).

Керуючись ст.ст.4,12,81, 141,258,259,263-265,268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 55026 грн.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги з 12 вересня 2023 року по день 12 березня 2024 року у сумі 55026 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 536 грн. 80 коп.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на користь держави судовий збір у сумі 1073 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358цього Кодексу.

Позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради, місцезнаходження: 38600 Полтавська обл.., смт Котельва, вул.Полтавський шлях, 283, код ЄДРПОУ 01999336.

Повне рішення складено 18 березня 2024 року.

Суддя Л.І.Савченко