Постанова

від 19.03.2024 по справі 195/1605/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3316/24 Справа № 195/1605/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді : Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Драгомерецької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25грудня 2023року у цивільнійсправі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа орган опіки та піклування виконкому Тернівської міської ради Дніпропетровської області, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, -

В С Т А Н О В И В:

27.12.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою. В обґрунтування посилалася на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у 1978 році ОСОБА_2 отримала тяжку черепно-мозкову травму, внаслідок чого була визнана інвалідом першої групи і потребує постійного стороннього догляду. У результаті отриманої черепно-мозкової травми її сестра страждає на тяжке хронічне психічне захворювання, стався психічний розлад здоров`я, вона неодноразово знаходилася на лікуванні у різних психіатричних закладах, однак стан психічного здоров`я з часом погіршувався. Внаслідок психічного розладу ОСОБА_2 лікарем-психіатром була направлена до Дніпропетровської обласної психічної лікарні та знаходилася на стаціонарному лікуванні у період з 28 вересня 2011 року до 01 листопада 2011 року в закритому відділенні № НОМЕР_1 (закрите суїцідальне відділення). У зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 їх матері, ОСОБА_3 , стан її сестри погіршився, після чого 02 лютого 2012 року вона була поміщена на стаціонарне лікування до психіатричного відділення Павлоградської міської лікарні № 1 і з цього часу вона єдина, хто виконувала обов`язки опікуна сестри. З 17 липня 2012 року ОСОБА_2 знаходилася в комунальному закладі «Володимирівський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради» та перебуває на повному державному забезпеченні. Внаслідок хронічного психічного розладу її сестра не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не може сама себе обслуговувати з усіх необхідних побутових потреб. Відповідно до епікризу від 07 травня 2012 року її сестра потребує постійного догляду та спостереження, у зв`язку з чим її було направлено до психоневрологічного інтернату, де вона майже п`ять років перебуває на повному державному утриманні, за нею здійснюють належний догляд та постійний супровід лікарів, вчасно отримує лікування та харчування.

Просила визнати ОСОБА_2 недієздатною та призначити її опікуном сестри.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25грудня 2023року в задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення заяви. Вважає, що судом першої інстанції не звернуто увагу на те, що ОСОБА_2 , вважаючи себе здоровою,нормальною людиною, зазначила, що може найняти людину, яка їй буде допомагати. Однак здоровій людині,яка сама себе обслуговує не потрібен соціальний працівник. Суд першої інстанції не встановив з якого приводу надавалася соціальна допомога ОСОБА_2 ..

Представник органу опіки та піклування надав заяву про те, що ОСОБА_2 виявляє себе як дієздатна особа, однак документ оформлений неналежним чином, носить особистий характер, ненадано жодних документів на підтвердження її висловлювань. Суд першої інстанції повинен був витребувати з органу опіки письмовий висновок щодо доцільності чи недоцільності призначення ОСОБА_1 опікуном.

При наявності декількох судово-психіатричних експертиз з однаковими висновками,суд першої інстанції повинен був призначити судову психіатричну експертизу. Суд не надав оцінки наявним висновкам експертиз, якими зазначено, що психічний розлад істотно впливає на здатність ОСОБА_2 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Вважає, що ухвалою суду від 19.12.2023 року суд першої інстанції незаконно відмовив в задоволенні клопотання заявника про призначення амбулаторної судово-психіатричної експертизи. Так як в даному випадку проведення експертизи обов`язкове.

Пояснення свідків є неналежним доказом та не можуть бути покладені в основу рішення,в них існують розбіжності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Органу опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради просив рішення судду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що ОСОБА_2 з 18 січня 2019 року по теперішній час знаходиться на обслуговуванні у комунальній установі «Територіальний центр соціального обслуговування м.Тернівка» у відділенні «догляд вдома» і виявляє скбе як самостійна особа,виконує не важку домашню роботу,за собою доглядає,не проявляє агресії та з усіма контактує. Находить спільну мову з соціальним працівником, самостійно відвідує сімейного лікаря, робить невеликі покупки,може чітко та розсудливо відповідачти на питання, тобто поводить себе як дієздатна особа.

ОСОБА_1 на даний час догляд за ОСОБА_2 не здійснює, ніякої допомоги не надає. ОСОБА_2 заперечує проти того, щоб ОСОБА_1 мала будь-яке відношення до неї. В судових засіданнях були випадки, коли ОСОБА_1 поводила себе некоректно по відношенню до ОСОБА_2 , було помітно, що відношення у них дуже натянуті.

Всудове засіданняз`явилися ОСОБА_1 та її представник адвокатКадникова Л.Г..Від представника ОСОБА_2 адвоката МерцаловаМ.Ю.надійшла заявапро слуханнясправи уйого відсутністьта відсутність ОСОБА_2 ..Такожнадійшла заявавід представникаОргану опікита піклуваннявиконавчого комітетуТернівської міськоїради прослухання справиу йоговідсутнітсь.Інші учасникисправи про часта місцеслухання справиповідомлені належнимчином,про щосвідчать рекомендовані повідомленняпро врученняповістки тадовідка продоставку електронноголиста.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціївідповідно довимог частини1статті 367ЦПК Україниза наявнимив нійдоказами вмежах доводівта вимог апеляційноїскарги,апеляційний судвважає,що апеляційнаскарга непідлягає задоволенню з такихпідстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що з висновківсудово-психіатричних експертиз від 05 грудня 2017 року та від 17 лютого 2020 рокута інших поданих заявником доказів слідує, щонаявний у ОСОБА_2 психічний розладістотно впливаєна її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто немаєабсолютної неспроможності, а відтак і підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна не має.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

У відповідності до статті 30 Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною першоюстатті 39 ЦК України визначено, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" від 28 березня 1972 року роз`яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров`я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних зі станом її психічного здоров`я (частина перша статті 7 Закону України "Про психіатричну допомогу").

Згідно з частиною третьоюстатті 297 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу /частина перша статті 298 ЦПК України/.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 636/398/19 зазначено, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною.

Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Стаття 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначає презумпцію психічного здоров`я.

Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом першої групи з дитинства та потребує догляду безстроково.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року у справі №429/1878/12 за заявою ОСОБА_1 визано ОСОБА_2 недієздатною, ОСОБА_1 призначено опікуном над ОСОБА_2 ..

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 31 липня 2019 року, апеляційну скаргу органу опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської радиДніпропетровської областізадоволено.Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від12 квітня 2012 року по справі №429/1878/12 скасовано. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною та призначення опікуном.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року,залишеним без змін постановоюДніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, заяву ОСОБА_1 задоволено; визнано недієздатною ОСОБА_2 та призначено опікуном її сестру ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 рокускасовано,справу переданона новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд у цій постанові зробив висновок, що суди встановивши, що з висновківсудово-психіатричних експертиз від 05 грудня 2017 року та від 17 лютого 2020 рокута інших поданих заявником доказів у ОСОБА_2 наявний психічний розлад, якийістотно впливаєна її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто немаєабсолютної неспроможності, дійшли помилкового висновку про визнання її недієздатною відповідно до частини першої статті 39 ЦК України.

Згідно висновкусудово-психіатричногоексперта№206від05грудня2017року,наданого Київським міськимцентромсудово-психіатричноїекспертизи, ОСОБА_2 виявляєознаки «Органічногоураженняголовного мозкутравматично-судинногогенезу,ізпсихоорганічним синдромом»(F07/9заМКХ-10). Наявний у ОСОБА_2 психічний розладістотно впливаєна її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У висновкусудово-психіатричного експертавід 17 лютого 2020 року № 104 комісія Київського міського центру судово-психіатричної експертизи зазначила, що ОСОБА_2 страждає на органічне ураження головного мозку травматично-судинного генезу із помірним вираженим психоорганічним синдромом, щоістотно впливаєна здатність нею усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Доводи про те, що суд першої інстанції повинен був призначити судову психіатричну експертизу не можуть бути прийнятими до уваги. За ухвалами суду по справі було проведено судово-психіатричніекспертизи 05грудня 2017року та 17 лютого 2020 року.

Згідно висновкусудово-психіатричногоексперта№206від05грудня2017року,наданого Київськимміськимцентром судово-психіатричноїекспертизи, ОСОБА_2 виявляє ознаки«Органічногоураженняголовного мозкутравматично-судинногогенезу,із психоорганічнимсиндромом» (F07/9заМКХ-10). Наявний у ОСОБА_2 психічний розладістотно впливаєна її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У висновкусудово-психіатричного експертавід 17 лютого 2020 року № 104 комісія Київського міського центру судово-психіатричної експертизи зазначила, що ОСОБА_2 страждає на органічне ураження головного мозку травматично-судинного генезу із помірним вираженим психоорганічним синдромом, щоістотно впливаєна здатність нею усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Таким чиномобидві експертизидійшли одногоі тогож висновкупро те,що наявнийу ОСОБА_2 психічний розладістотновпливаєна їїздатність усвідомлюватизначення своїхдій такерувати ними.Зазначені висновки експертів не викликають сумніву щодо їх правильності.

Між тим, ухвалою судувід 22серпня 2022року заклопотанням ОСОБА_1 було призначено амбулаторну судово - психіатричну експертизу, проведення експертизи доручено експертам ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків» МОЗ України. Оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1

27 грудня 2022 року матеріали цивільної справи повернуто до суду без виконання у зв`язку з несплатою за вказану експертизу.

Ухвалою судувід 23лютого 2023року заклопотанням представника ОСОБА_2 призначено амбулаторну судову психіатричну експертизу. Проведення експертизи доручено експертам ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків». Оплату за проведення експертизи за згодою покладено на ОСОБА_2

01 листопада 2023 року до суду повернута ухвала суду від 23 лютого 2023 року без виконання у зв`язку з несплатою за вказану експертизу.

Допитана в якості свідка лікар психіатр ОСОБА_4 , пояснила, що у неї на обліку перебувала тривалий час ОСОБА_2 .. З урахуванням запитань, які поставила останній, вважає, що ОСОБА_2 не потребує призначення судової психіатричної експертизи, оскільки усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для задоволення в третій раз клопотання ОСОБА_1 про призначення експертизи, оскільки справа розглядається тривалий час і призначення експертизи без її оплати призвело би до необгрунтованої тяганини по справі.

Згідно із статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні стосунки між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування (частина перша статі 60 ЦК України).

З аналізу положень частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України, можливо дійти висновку, що обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17.

У справі, що переглядається, встановлено, що орган опіки та піклування не звертався до суду із відповідним поданням. Представник органу опікита піклування виконкому Тернівськоїміської радиДніпропетровської області Яковлева Н.М. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення заяви, та пояснила, що ОСОБА_2 є особою з інвалідність 1 групи, з січня 2019 року знаходиться на обслуговуванні у комунальній установі, «Територіальний центр соціального обслуговування м.Тернівка» у відділенні «догляд вдома». Виявляє себе як самостійна особа, може виконувати не важку домашню роботу, слідкує за своїм зовнішнім видом, не агресивна, контактна. ОСОБА_2 категорично заперечує проти того, щоб ОСОБА_1 мала до неї будь яке відношення, не бажає навіть жити разом з нею.

Будучи допитаною в суді першої інстанції, сама ОСОБА_2 пояснила, що не може назвати ОСОБА_1 своєю сестрою, бо вона не відчуває любові до себе з її боку. Заявник ставиться до неї дуже погано. Себе вона відчуває нормальною здоровою людиною, може користуватися своєю пенсією самостійно, користується самостійно банкоматом, розраховується коштами, та може найняти людину, яка їй буде допомагати, сама купує собі продукти харчування. У разі необхідності їй допомогти за фізичним станом здоров`я, то до неї приходить

соціальний працівник. Вона самостійно в 2021 році їздила в м. Одесу на лікування по путівці від Центру соціального обслуговування. Просила відмовити в задоволенні заяви про визнання її недієздатною та встановлення опіки.

Стаття 63 ЦК України передбачає, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю.Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Отже, призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

Враховуючи якнайкращі інтереси ОСОБА_2 орган опіки та піклування не надав відповідне подання та заперечував проти визнання ОСОБА_2 недієздатною та призначення опікуном ОСОБА_1 .

Встановивши наявність неприязних відносин між претендентом на опіку та ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що призначення опікуном ОСОБА_1 у контексті цієї справи може призвести до загострення конфліктних ситуацій та, як наслідок, - погіршення самопочуття ОСОБА_2 .

Після визнання за рішенням суду, яке впослідуючому було скасовано, ОСОБА_2 недієздатною та призначення опікуном ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . ОСОБА_1 була поміщена до комунального закладу «Володимирівський психоневрологічний інтернат «ДОР», де перебувала з 17 липня 2012 року по 10 лютого 2017 року, тобто опікунські обов`язки були зведені лише до поміщення ОСОБА_2 до психоневрологічного інтернату. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року таке поміщення та утримання ОСОБА_2 було визнано неправомірним.(а.с.154 т.2).

Представник ОСОБА_1 та сама ОСОБА_1 в апеляційній інстанції пояснили, що ОСОБА_2 після смерті її батька отримує велику пенсію в розмірі 18000 грн. , є разом з ОСОБА_1 співласником будинку, який залишився після смерті матері. Визнання ОСОБА_2 недієздатною та призначення ОСОБА_1 опікуном дасть можливість останній помістити ОСОБА_2 до психоневрологічного інтернату, де вона буде на державному забезпеченні і за нею буде належний догляд з боку персоналу інтернату. Крім того, сама ОСОБА_2 не зможе розпоряджатися своїми правами щодо пенсії та належного їй майна.

За наведених обставин суд першої інстанції не формально підійшов до розгляду справи про визнання особи недієздатною, забезпечивши її розгляд з метою ефективного захисту прав та інтересів особи, стосовно якої розглядається питання про визнання недієздатним та призначення опікуна та дійшов обгрунтованого висновку про те, що відсутні у матеріалах справи докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а крім того врахував неприязні стосунки між заявником та ОСОБА_2 ..

Верховний Суд в постанові від 08.01.2024 року у справі № 753/1905/22 зазначив, що Європейський суд з прав людини наголошував, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, а й реальним.

Колегія суддів знову наголошує, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Держава несе обов`язок забезпечити захист та реалізацію прав недієздатних осіб, створити умови для задоволення їхніх потреб.

Тлумачення зазначених норм права дає підстави для висновку, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

У Рішенні від 24 квітня 2018 року № 3-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що право людини на повагу до її гідності, як і її право на життя, є невід`ємним, невідчужуваним, непорушним та підлягає безумовному захисту з боку держави; у статтях 27, 28 Конституції України інституціалізовано не лише негативний обов`язок держави утримуватися від діянь, які посягали б на права людини на життя та повагу до її гідності, а й позитивний обов`язок держави, який полягає, зокрема, в забезпеченні належної системи національного захисту конституційних прав людини шляхом розроблення відповідного нормативно-правового регулювання; впровадженні ефективної системи захисту життя, здоров`я та гідності людини; створенні умов для реалізації людиною її фундаментальних прав і свобод; гарантуванні порядку відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушень конституційних прав людини; забезпеченні невідворотності відповідальності за порушення конституційних прав людини. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28.02.2024 року у справі № 37472/34/21.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини першатретя статті 41 ЦК України).

Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх праві свобод.

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Згідно зі статтею 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування.З урахуванням стану здоров`я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її

недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людиниі основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У пункті 68 рішення Європейського суду з прав людини від 27 березня2008 року у справі «Штукатуров проти Росії» № 44009/05, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини виходив з того, що в справах осіб, які страждають на психічні розлади, національні суди користуються деякою свободою розсуду: наприклад, вони можуть вживати відповідні процесуальні підходи для забезпечення належного здійснення правосуддя, захисту здоров`я відповідної особи і подібне. Однак такі підходи не повинні зачіпати саму суть права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції. При оцінці того, чи був необхідним той чи інший процесуальний підхід, такий як слухання без участі особи, Європейський суд з прав людини бере до уваги всі відповідні чинники, такі, як сутність і складність питань, що розглядалися національним судом, їх значення для особи, реальність загроз для інших чи самої особи в разі слухання за її участі і т. п.

У пункті 71 цього рішення вказано, що особа з психічними розладами повинна мати можливість брати участь у слуханнях своєї справи безпосередньо або, за необхідності, в інший спосіб (через представника), адже вирішується питання обмеження прав особи практично в усіх сферах життя.

Європейський суд з прав людини звертав увагу, що незважаючи на розумові розлади, особа залишалася відносно самостійною. В таких умовах суд повинен був мати як мінімум короткий візуальний контакт із особою, а краще опитати її. Відтак, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив право особи на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 73 вказаного рішення).

Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошується у пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі № 49069/11 «Наталія Михайленко проти України».

Європейський суд з прав людини в рішенні від 27 березня 2008 року у справі "Штукатуров проти Росії" (заява № 44009/05) зазначив, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив її право на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу): системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (пункт 2.2 згаданого рішення). Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Конституційний Суд України

виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однієюз передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід`ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (пункт 2.3 згаданого рішення).

Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов`язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв`язку з цим їх прав.

Таким чином,особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз`яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених належними і допустимими доказами застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особиу розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт з такою особою, а краще опитати її (за необхідності дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи окремого провадження особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд. Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/4146/18.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборіі застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, така особа повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз`яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт із такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.

Судом першої інстанції була допитана ОСОБА_2 за участіїї представника,якузаявник просилавизнати недієздатноюособою,яка самостійнонадавала судувичерпні засвоїм змістомта зрозумілівідповіді напоставлені учасникамисправи тасудом запитання,зазначала,що вважаєсебе нормальноюлюдиною,не потребуєвстановлення наднею опікита непогоджується зподаною заявою, незгодна з призначенням ОСОБА_1 її опікуном.

Суд першої інстанції перевірив доводи заявника, з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог, надав належну правову оцінку доводам і доказам сторін, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що доводи заяви не знайшли свого підтвердження.

Представник органу опіки та піклування виконкому Тернівської міської ради Дніпропетровської області підтвердила, що подання про доцільність встановлення опіки над ОСОБА_2 та відповідність інтересам громадянки до суду надаватися не буде. ОСОБА_1 на даний час догляд за ОСОБА_2 не здійснює.

Допитані судом першої інстанції в якості свідків сімейний лікар ОСОБА_2 , соціальний працівник підтвердили, що в лікарню ОСОБА_2 приходить самостійно, спілкується з лікарем самостійно, виконує його вказівки щодо лікування, приймає призначені ліки також самостійно. Щодо її психічного здоров`я питань не має, вона відповідає чітко на питання, відповідає по суті питання.

Соціальний працівник зазначила, що ОСОБА_2 є адекватною людиною, дзвонить їй, заказує продукти харчування, зазначає перелік продуктів. Після покупки продуктів вона приносить ОСОБА_2 квитанцію, остання розраховується сама, самостійно рахує кошти, може себе обслуговувати.

Встановивши з висновківсудово-психіатричних експертиз від 05 грудня 2017 року та від 17 лютого 2020 рокута пояснень свідків та самої ОСОБА_2 , лікаря-психіатра , щонаявний у ОСОБА_2 психічний розладістотно впливаєна її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто немаєабсолютної неспроможності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання її недієздатною відповідно до частини першої статті 39 ЦК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо визнання особи недієздатною, суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи, що мають істотне значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у сукупності, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у визнанні ОСОБА_2 недієздатною особою, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Апеляційний суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно достатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 368, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25грудня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 березня 2024 року.

Судді: