Рішення

від 18.03.2024 по справі 638/13436/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/13436/23

Провадження № 2/638/1813/24

РІШЕННЯ

Іменем України

18 березня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Агапова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Гасан М.С.,

представника відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Шегинівська сільська рада Яворівського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Шегинівська сільська рада Яворівського району Львівської області, в якому просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 .

Позов обґрунтовано тим, що 24.03.2012 року між позивачем та відповідачкою - ОСОБА_3 укладено шлюб, під час якого, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_4 .

В середині лютого 2022 року позивач з дружиною та донькою поїхали на відпочинок в Карпати. Через повномасштабне вторгнення РФ в Україну та небезпеку повернення до Харкова, родина 25.02.2023 року прибула до села Шегині у Яворівському районі Львівської області з метою вивезти доньку за кордон.

В квітні в ОСОБА_5 приїхала теща і вони з відповідачкою вирішили поїхати за кордон спочатку вдвох, щоб все там влаштувати та підготувати до переїзду дитини.

26.04.2022 року ОСОБА_3 поїхала зі своєю матір`ю до Німеччини. За домовленістю вона мала повернутися за тиждень-півтора, щоб забрати з собою доньку, але цього не відбулося. В середині травня відповідачка сказала, що не планує найближчим часом повертатися за донькою і забирати її до себе в Німеччину. Потім вона стала все рідше виходити на зв`язок, посилаючись на зайнятість.

Відповідачка припинила участь в утриманні дитини, аргументуючи це тим, що позивач має самостійно вирішувати ці питання. Останнім її внеском в утримання дитини стала посилка для доньки, яку відповідачка надіслала в липні 2022 року до дня народження ОСОБА_6 .

Восени 2022 року відповідачка сказала, що повертатися в Україну не планує, що намагається влаштувати в Німеччині своє «нове» життя. Вона не тільки відмовилася забирати дитину із собою, а і фактично перестала спілкуватися із донькою. Я весь час наполягав на спілкуванні відповідачки з донькою, принаймні телефоном, тому що дитині потрібна була увага матері. Але такі розмови ставали все рідшими, а потім взагалі припинилися.

Останній рік відповідачка ОСОБА_3 ігнорує будь-які потреби доньки, не переймається її життям, не бере участі в її вихованні та утриманні. З 26.04.2022 року відповідачка не бачилася, а з осені 2022 року - не спілкувалася із донькою.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.10.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.11.2023 витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про перетинання державного кордону України ОСОБА_3

10.11.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила про визнання позову в повному обсязі.

30.11.2023 від третьої особи надійшов висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Шегінівської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 . Відповідно до вказаного висновку, питання щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 пропонувалось покласти на розсуд суду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.12.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.12.2023 вирішено повернутись до розгляду справи в підготовчому провадженні та витребувати від Шегинівської сільської рада Яворівського району Львівської області висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3

25.01.2024 від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшла інформація про перетинання державного кордону України ОСОБА_3 , відповідно до якої відповідач перетнула державний кордон 26.04.2022 в напрямку виїзду. Інших даних щодо перетину державного кордону відповідачем, відповідь не містить.

28.02.2024 від третьої особи надійшов висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Шегінівської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 . Відповідно до вказаного висновку, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_7 відносно малолітньої дочки - ОСОБА_4 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.03.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд.

У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився. Шегинівською сільською радою Яворівського району Львівської області надіслана заява про розгляд справи без участі їх представника.

Заслухавши пояснення представника позивача у відкритому судовому засіданні, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 24.03.2012, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 24.03.2012, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис №217.

Під час шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 08.08.2012.

У висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Шегинівської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 зазначено, що на виконання ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова щодо підготовки висновку органу опіки піклування виконавчого комітету Шегинівської сільської ради Львівської області було здійснено комісійний візит у сім`ю ОСОБА_2 за адресою його та дочки проживання, за результатами якого складено відповідний акт обстеження житлово- побутових умов. У ході розмови члени комісійного візиту з ОСОБА_2 з`ясували, що він разом з дружиною ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_8 в середині лютого 2022 року виїхали з м. Харкова у Карпати на відпочинок. Однак через два дні відбулось повномасштабне вторгнення РФ в Україну. Через небезпеку повернення до Харкова вирішили виїхати за кордон. Всі разом приїхали у с. Шегині Яворівського району Львівської області, де і залишились проживати. В квітні до дружини приїхала її мати. В подальшому ОСОБА_9 разом з мамою виїхали за кордон цього ж місяця. З цього моменту виїзду за кордон мати до дитини не повернулась, не цікавиться нею, не підгримує у жоден спосіб. У телефонному режимі повідомила, не планує повертатись. ОСОБА_2 наголосив, що з 28 квітня 2022 року мати ОСОБА_3 не бачить дочку, а з осені 2022 року не спілкується з Анною. ОСОБА_10 членам комісійного візиту наголосив, що мати свідомо самоусунулась від виконання батьківських обов`язків відносно дочки ОСОБА_6 . ОСОБА_2 розповів, шо для дочки створив належні умови для проживання, дитина забезпечена всім необхідним. ОСОБА_6 охоплена навчанням, здорова, повноцінно харчується. Додатково ОСОБА_6 у формі онлайн займається грою на флейті. У школі досягнула значних успіхів стала переможцем олімпіади з математики у школі та в подальшому була учасницю районної олімпіади. У розмові з ОСОБА_8 спало відомо, що мама до неї не телефонує, не цікавиться нею, не підгримує її. Повністю забезпечує дитину батько, у всьому підгримує. ОСОБА_6 наголосила, шо стосунки у неї з батьком доброзичливі

Згідно довідки, виданої Шегинівською ЗОШ І-ІІІ ступенів за місцем навчання дитини у 6 класі, мати зовсім не брала участі в освітньо - виховному процесі своєї дочки.

Згідно довідки директора КНП «Шегинівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шегинівської сільської ради зазначено, що дитина ОСОБА_4 за медичною допомогою звергалась завжди з батьком. Для укладення декларації з сімейним лікарем з дитиною звернувся батько.

Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_3 відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комі тету Шегинівської сільської ради 10.01.2024 року протокол № І. На засідання комісії ОСОБА_3 не з`явилася.

Розглянувши матеріали справи та пояснення ОСОБА_2 , враховуючи черговий комісійний візит у сім`ю, за результатами якого складено акт житлово-побутових умов проживання та те, що мати і надалі не контактує з дочкою, не підгримує її у жоден спосіб, розглянувши відзив на позовну заяву гр. ОСОБА_3 , в якому зазначено, що вона перебував за кордоном у Республіці Німеччина зі свого боку розуміє усі наслідки відносно позбавлення її батьківських прав щодо дочки ОСОБА_6 . Також визнає позовні вимоги ОСОБА_2 і зазначає щодо їх задоволення. Також результатом спілкуванні у телефонному режимі начальника відділу «Служба у справах дітей» виконавчого комітету Шегинівської сільської ради та гр. ОСОБА_3 встановлено, що остання проживає за кордоном, не підтримує дочку у жоден спосіб, не цікавиться нею, не має намір повертатись до сім`ї, розуміє усі факти щодо позбавлення її батьківських прав і не заперечує щодо самого позбавлення. Члени комісії рекомендували надані висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Шегинівської сільської ради, в якому зазначити доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_3 відносно малолітньої дочки ОСОБА_12 . Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Шегинівської сільської ради було рекомендовано відділу «Служба у справах дітей» виконавчого комітету Шегинівської сільської ради» підготувати подання па розгляд виконавчого комітету Шегинівської сільської ради про затвердження висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Шегинівської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_3 . відносно малолітньої дочки. ОСОБА_4 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування від 23.01.2024, оскільки він має рекомендаційний характер та такий висновок має бути оцінений у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

При цьому висновок органу опіки та піклування від 23.01.2024 складений без участі відповідача, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо. Та обставина, що відповідач виїхала за кордон та проживає окремо, не є безумовним свідченням небажання матері дітей приймати участь у їхньому утриманні і вихованні, тобто не є свідомим, умисним нехтуванням матір`ю своїми обов`язками.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Відповідно до ст.206 ЦПК України, визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для ухвалення рішення про задоволення позову. Суд ухвалює рішення про задоволення позову у разі визнання відповідачем позову, якщо для того наявні законні підстави, а також якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Хоча спір стосується обсягу прав та обов`язків відповідачки відносно її неповнолітньої дитини, все ж таки, під час його вирішення суд виходить не тільки з інтересів матері дитини, а з забезпечення найкращих інтересів дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

На підставі ст.141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в позові в повному обсязі судові витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 141, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст.141, 150, 164, СК України, суд:

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Шегинівська сільська рада Яворівського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити, попередивши ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 20.03.2024 року.

Суддя Р.О. Агапов