Постанова
від 22.02.2024 по справі 912/673/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2024 року м.Дніпро Справа № 912/673/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Верхогляд Т.А.

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.

розглянувши апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та Фізичної особи-підприємця Теплюка Андрія Олександровича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 (суддя Глушков М.С.)

у справі № 912/673/23

за позовом Керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах Міністерства освіти і науки України

до відповідачів:

-Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

-Фізична особа-підприємець Теплюк Андрій Олександрович

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка

про визнання договору недійсним, зобов`язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та Фізичної особи-підприємця Теплюка Андрія Олександровича про таке:

- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 15.12.2022 за № 58-34/22, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (код ЄДРПОУ: 42767945) та Фізичною особою-підприємцем Теплюком Андрієм Олександровичем (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 );

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Теплюка Андрія Олександровича (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) повернути майно - приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська область, державі в особі Міністерства освіти та науки України, та в оперативне управління балансоутримувача - Центральноукраїнському державному університету імені Володимира Винниченка (код ЄДРПОУ 2125415);

- стягнути з відповідачів на користь Кіровоградської обласної прокуратури 5 368 грн судового збору, сплаченого за пред`явлення позовної заяви до суду за наступними реквізитами: одержувач - Кіровоградська обласна прокуратура, ЄДРПОУ: 02910025, розрахунковий рахунок: UА848201720343100001000004600, Банк: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО: 820172, призначення платежу: повернення судового збору.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі №912/673/23 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 15.12.2022 за № 58-34/22, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (код ЄДРПОУ: 42767945) та Фізичною особою-підприємцем Теплюком Андрієм Олександровичем (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ).

Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Теплюка Андрія Олександровича (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) повернути майно - приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська область, державі в особі Міністерства освіти та науки України, та в оперативне управління балансоутримувача - Центральноукраїнському державному університету імені Володимира Винниченка (код ЄДРПОУ 02125415">02125415);

Стягнуто з Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на користь Кіровоградської обласної прокуратури 2684,00 грн судового збору, сплаченого за пред`явлення позовної заяви до суду за наступними реквізитами: одержувач - Кіровоградська обласна прокуратура, ЄДРПОУ: 02910025, розрахунковий рахунок: UА848201720343100001000004600, Банк: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО: 820172, призначення платежу: повернення судового збору.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Теплюка Андрія Олександровича на користь Кіровоградської обласної прокуратури 2 684,00 грн судового збору, сплаченого за пред`явлення позовної заяви до суду за наступними реквізитами: одержувач - Кіровоградська обласна прокуратура, ЄДРПОУ: 02910025, розрахунковий рахунок: UА848201720343100001000004600, Банк: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО: 820172, призначення платежу: повернення судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі № 912/673/23 та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Стверджує, що документи, надані Теплюком А.О. для участі в аукціоні, були перевірені на відповідність вимогам закону про оренду, підстави для незатвердження протоколу та неукладення договору оренди за результатами аукціону, передбачені чинним законодавством, в ситуації, що розглядається, відсутні.

Скаржник зазначає, що дії Регіонального відділення ФДМУ спрямовані на передачу об`єкта в оренду відповідають приписам чинного законодавства.

Наголошує, що зазначення цільового призначення «як приватна загальноосвітня школа» звужує зміст приписів п. 29 Порядку № 483, а тому не може бути використано.

Апелянт посилається на те, що оспорюваний Договір оренди не порушує інтересів держави.

За доводами скаржника, прокурор звернувся з позовною заявою в інтересах Міністерства освіти та науки України, яке не є стороною договору відповідно до вимог Господарського кодексу України та є неналежним позивачем у справі, оскільки не є суб`єктом владних повноважень, що контролює діяльність з укладення, розірвання та припинення договорів оренди державного майна.

Вважає, що оскаржуване рішення суперечить Закону про оренду, Порядку № 483, Постанові КМУ № 634.

Крім того, не погодившись з вказаним рішенням Фізичною особою-підприємцем Теплюком Андрієм Олександровичем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі № 912/673/23 та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована аналогічними доводами, що й скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, а також містить ідентичні вимоги по суті рішення.

Окрім того, скаржник зазначає, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) має право на здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (визначені види економічної діяльності за КВЕД: 85.10 дошкільна освіта; 85.20 початкова освіта; 85.31 загальна середня освіта; 85.51 освіта у сфері спорту та відпочинку; 85.59 інші види освіти та 85.60 допоміжна діяльність у сфері освіти), має відповідну ліцензію на здійснення освітньої діяльності у відповідності до п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», що підтверджується Розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 05.07.2023 № 746-р «Про видачу ліцензії на право провадження освітньої діяльності фізичній особі-підприємцю Теплюку Андрію Олександровичу», про що зроблено відповідний запис у ліцензійному реєстрі.

Також стверджує, що суд першої інстанції у порядку застосування наслідків недійсності договору зобов`язав відповідача-2, серед іншого, повернути в оперативне управління балансоутримувача приміщення, яке виступало об`єктом оренди за договором Центральноукраїнському державному університету імені Володимира Винниченка, який не є стороною у справі, а наділений лише процесуальним статусом третьої особи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2023 відкрито та об`єднано апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Теплюка Андрія Олександровича на рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 на рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі № 912/673/23 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі № 912/673/23.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

19.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від Міністерства освіти та науки України надійшов відзив на апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

27.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційні скарги відповідачів, в якому просить скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

20.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від Міністерства освіти та науки України надійшов відзив на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Теплюка Андрія Олександровича, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

13.12.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-2 (апелянта) надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він підтримав доводи своєї апеляційної скарги, наполягав на необхідності її задоволення.

17.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від - Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка надійшли пояснення у справі, в яких він заперечив проти задоволення апеляційних скарг, наголосив на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

В судове засідання 22.02.2024 з`явилися прокурор, представники відповідача-1 (апелянта) та третьої особи. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини відсутності суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється в тому числі й на підставі поданої відповідачем-2 апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що явка учасників справи обов`язковою не визнавалась, з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах (відзивах, поясненнях тощо), правом на що вони скористалися, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників позивача та відповідача-2 (апелянта).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації учасниками справи принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 22.02.2024 підтримав доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Також підтримав доводи апеляційної скарги відповідача-2, наполягав на необхідності її задоволення в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у ній.

Прокурор та представник третьої особи заперечили проти задоволення апеляційних скарг, в тому числі з підстав, викладених у відзивах та письмових поясненнях, наполягали на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши присутніх учасників справи (їх представників), дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, до Кіровоградської обласної прокуратури надійшов лист ректора Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка про вжиття заходів до повернення державного майна, а саме приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036, 4 кв. м, балансоутримувачем якого є вказаний навчальний заклад, за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська обл.

У ході розгляду листа встановлено, що майно державної форми власності, зокрема, приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036,4 кв. м, за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська обл., передано в оренду Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 58-34/22 від 15.12.2022 (далі - Договір) фізичній особі-підприємцю Теплюку Андрію Олександровичу (т. 1 а.с. 55-72).

Відповідно до п. 7.1.1 Договору передбачено, що майно може бути використане орендарем для розміщення відповідного закладу або для провадження діяльності зі збереженням відповідного профілю діяльності: закладів освіти, суб`єктів підприємницької діяльності, що надають освітні послуги.

Пунктом 12.1 Договору визначено, що цей Договір набирає чинності з 15.12.2022 та укладається на період дії правового режиму воєнного стану та 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану.

Договір підписаний сторонами.

Актом прийому передачі від 15.12.2022 спірне майно передане Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях фізичній особі-підприємцю Теплюку Андрію Олександровичу (т. 1 а.с. 72-73).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 323560718, власником комплексу будівель (об`єкту нежитлової нерухомості) по вул. Нейгауза, 14/44 м. Кропивницький, є Міністерство освіти і науки України, форма власності - державна, балансоутримувачем та особою на праві оперативного управління -Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка (раніше - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка) (т. 1 а.с. 25-28).

Прокурор зазначає, що вищевказаний Договір оренди укладено без дотримання цілей, узгоджених із органом управління державним майном - Міністерством освіти і науки України, а саме відповідно до листа Міністерства освіти і науки України від 04.02.2022 за № 1/1959-22, адресованого Центральноукраїнському державному педагогічному університету імені Володимира Винниченка, Міністерство дає дозвіл на укладення договору оренди зазначеного майна з метою використання для приватної загальноосвітньої школи (т. 1 а.с. 85).

За даними Департаменту освіти і науки Кіровоградської обласної військової адміністрації в Ліцензійному реєстрі юридичних осіб, які провадять освітню діяльність у сфері дошкільної та повної середньої загальної освіти Кіровоградської області, відсутні відомості про ФОП Теплюк А.О. щодо отримання ним ліцензій на право провадження освітньої діяльності у сферах дошкільної, повної загальної середньої та позашкільної освіти. У період з 01.01.2018 по 21.02.2023 документи, які стосуються отримання ліцензії на право провадження освітньої діяльності, від ФОП Теплюк А.О. до органу ліцензування не подавалися (т. 1 а.с. 90).

З наведено слідує, що при укладенні оспорюваного договору не дотримано вимог законодавства щодо належного освітньо-виховного процесу навчального закладу. Вказане є підставою для визнання його недійсним відповідно до положень ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та застосування наслідків недійсності правочину.

Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виснував, що спірне приміщення навчального закладу, яке може використовуватися виключно в освітній діяльності (п. 7.1. Договору), передано в оренду суб`єкту підприємницької діяльності, який на момент укладення Договору не мав права займатися освітньої діяльністю, використовується не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, що беззаперечно свідчить про його недійсність.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Теплюка Андрія Олександровича (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) повернути майно - приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036,4 кв.м, розташоване за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська область, державі в особі Міністерства освіти та науки України, та в оперативне управління балансоутримувача - Центральноукраїнському державному університету імені Володимира Винниченка (код ЄДРПОУ 2125415).

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Фізична особа-підприємець Теплюк Андрій Олександрович не має ліцензії на здійснення освітньої діяльності. Враховуючи, що спірне приміщення може використовуватися виключно з метою здійснення освітньої діяльності, яку Фізична особа-підприємець Теплюк Андрій Олександрович не має права здійснювати, спірний договір оренди підлягає визнання недійсним, а орендоване майно підлягає поверненню.

Прокурор наголошував на тому, що недотримання визначеного законом порядку надання в оренду об`єктів державного майна та їх неефективне використання, не за цільовим призначенням, становить суспільний інтерес, який переважає приватний інтерес у використанні таких об`єктів окремими суб`єктами господарювання та потребує задоволення суспільних потреб у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державного майна.

Так, відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Нездійснення захисту має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідний компетентний орган, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Належним суб`єктом, який не здійснює захист інтересів держави щодо управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, є Міністерство освіти і науки України, з огляду на таке.

За ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 ст. 4 вказаного вище Закону визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, поміж інших, є міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління), Фонд державного майна України тощо.

Пунктами 30, 32 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі та організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014, останнє є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Основними завданнями Міністерства є забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності та інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій; забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності (п. 3 Положення).

Міністерство освіти і науки України здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (п. 89 Положення).

Невжиття Міністерством заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави, кваліфікується як бездіяльність.

Міністерство володіло ситуацією щодо укладання вказаного договору оренди майна, що належить до державної власності № 58-34/22 від 15.12.2022.

Також Кіровоградською обласною прокуратурою листом № 24-59вих-23 від 22.02.2022 повідомлено Міністерство освіти і науки України про виявленні порушення при укладенні договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 58-34/22 від 15.12.2022. У листі прокурор просив проінформувати про вжиті Міністерством заходи для усунення порушень.

У листі від 06.03.2023 за № 1/3212-23 Міністерство освіти і науки України повідомило обласну прокуратуру про те, що Міністерство виступає уповноваженим органом, який приймає рішення щодо розпорядження державним майном балансоутримувача, а також ним надано дозвіл на укладення договору оренди з метою використання для приватної загальноосвітньої школи та просить вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

Отже, у Міністерства, як компетентного органу на управління державним майном, була можливість у розумні строки відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову до суду про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, проте останнім не здійснено заходів до захисту інтересів держави.

Крім того, спірне майно закріплене за Центральноукраїнським державним університетом імені Володимира Винниченка на праві оперативного управління.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України) держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Право господарського відання та право оперативного управління - це речові права осіб, які не є власниками, що захищаються відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

За змістом ст. 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Як зазначалось раніше, спірне майно, за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська область, є державною власністю, знаходиться в управлінні Міністерства освіти і науки України, закріплена за Центральноукраїнським державним університетом імені Володимира Винниченка на праві оперативного управління та перебуває на його балансі.

Отже, у прокурора наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді і таке його звернення спрямоване на забезпечення дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державного майна.

До Кіровоградської обласної прокуратури надійшов лист ректора Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка про вжиття заходів до повернення державного майна, а саме приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036, 4 кв. м, балансоутримувачем якого є вказаний навчальний заклад, за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська обл.

Щодо цього слід зазначити, що відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 768 від 27.06.2014 "Щодо закріплення державного майна за Кіровоградським державним педагогічним університетом імені Володимира Винниченка" за навчальним закладом закріплено на праві оперативного управління комплекс будівель (об`єкту нежитлової нерухомості) по вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська обл. За положеннями Статуту Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка майно закріплюється за навчальним закладом на праві оперативного управління та відповідно перебуває на балансі Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка (т. 1 а.с 40).

Пунктом 13.2 Статуту передбачено, що майно закріплюється за Університетом і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації або використанню не за призначенням, передачі у власність юридичним, фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України та Конференції трудового колективу Університету, крім випадків, передбачених законодавством.

Частиною 4 ст. 80 зазначеного Закону передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства. Усі кошти, отримані від оренди нерухомого майна державного чи комунального закладу освіти, використовуються виключно на потреби цього закладу освіти.

Відповідно до п. 29 Порядку оренди державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оренди державного та комунального майна" від 03.06.2020 № 483 не можуть бути використанні за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди, як майно закладів освіти.

Уповноважені органи управління, відповідно до покладених на них завдань, надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі та організовують контроль за використанням орендованого державного майна (п. 30, 32 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності").

Уповноваженим органом щодо вказаного нерухомого майна, яке належить до державної власності, є Міністерство освіти і науки України.

Положеннями ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" регламентовано порядок прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду.

Так, ініціаторами оренди майна можуть бути потенційний орендар, балансоутримувач, уповноважений орган управління та / або орендодавець. Потенційний орендар, зацікавлений в одержанні в оренду нерухомого або індивідуально визначеного майна, звертається до орендодавця із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу, згідно з Порядком передачі майна в оренду. Орендодавець протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідної заяви передає її балансоутримувачу такого майна. За результатами розгляду заяви балансоутримувач протягом 10 робочих днів з дати отримання такої заяви приймає одне з таких рішень: рішення про намір передачі майна в оренду; рішення про відмову у включенні об`єкта до відповідного Переліку, в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону. У разі, якщо відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, має надавати згоду на розпорядження майном балансоутримувача, балансоутримувач протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви потенційного орендаря приймає одне з таких рішень: рішення про намір передачі майна в оренду, погоджене уповноваженим органом управління; рішення про відмову у включенні об`єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.

Відсутність погодження або відмови у погодженні уповноваженого органу управління протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви потенційного орендаря вважається погодженням уповноваженого органу управління рішення балансоутримувача про намір передачі майна в оренду.

Про прийняте рішення балансоутримувач повідомляє заявника та орендодавця протягом трьох робочих днів з дати його прийняття.

Балансоутримувач може прийняти рішення про намір передачі майна в оренду за власною ініціативою, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач.

Відсутність погодження або відмови у погодженні уповноваженого органу управління протягом 40 робочих днів з дати направлення звернення балансоутримувача про таке погодження вважається погодженням уповноваженого органу управління рішення балансоутримувача про намір передачі майна в оренду.

У разі, якщо ініціатором оренди майна є орендодавець, такий орендодавець звертається до балансоутримувача майна із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу відповідно до Порядку передачі майна в оренду.

Встановлена нормою ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" процедура прийняття рішення про оренду державного майна корелюється з вимогами п. 30, 32 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та п. п. 14-26 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оренди державного та комунального майна" від 03.06.2020 № 483 щодо надання Уповноваженим органом управління орендодавцю об`єктів державної власності згоди на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі та організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Міністерством освіти і науки України листом № 1/1959-22 від 04.02.2022, адресованим Центральноукраїнському державному педагогічному університету імені Володимира Винниченка, надано дозвіл на укладення договору оренди зазначеного майна з конкретною та єдиною метою - використання для приватної загальноосвітньої школи (т. 1 а.с. 85 ).

Однак, спірне майно державної форми власності, передано в оренду Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 15.12.2022 № 58-34/22 ФОП Теплюк А.О. "з метою використання орендарем для розміщення відповідного закладу або для провадження діяльності із збереженням відповідного профілю діяльності: закладів освіти, суб`єктів підприємницької діяльності, що надають освітні послуги" (п. 7.1.1 Договору).

Тобто, під час укладення договору Фондом не дотримано умови надання в оренду нерухомого майна, оскільки цільове призначення, вказане уповноваженим органом в особі Міністерства освіти і науки України у дозволі на умови використання приміщення з "приватної загальноосвітньої школи" самочинно змінено на "заклади освіти, суб`єкти підприємницької діяльності, що провадять освітню діяльність".

Пунктом 54 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оренди державного та комунального майна" від 03.06.2020 № 483 передбачено додаткові умови оренди майна:

вимоги щодо наявності досвіду роботи особи у відповідній сфері, якщо об`єктом оренди є майно закладів освіти, охорони здоров`я, соціально-культурного призначення (закладів культури, фізичної культури і спорту) та додаткові документи, які повинен подати потенційний орендар на підтвердження наявності такого досвіду, передбачені цим пунктом Порядку;

вимоги щодо особливостей використання об`єкта оренди, що є майном закладів освіти, охорони здоров`я, соціально-культурного призначення (закладів культури, фізичної культури і спорту).

Додатковими документами, які подаються потенційним орендарем на підтвердження наявності досвіду роботи потенційного орендаря у відповідній сфері для оренди майна закладів освіти, охорони здоров`я, соціально-культурного призначення (закладів культури, фізичної культури і спорту), є документ, який засвідчує досвід роботи особи у відповідній сфері, зокрема щодо:

ліцензованих видів діяльності - документ, що підтверджує наявність ліцензії на право провадження відповідного виду діяльності (копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Додатково може бути встановлена вимога про мінімальний строк з дати видачі ліцензії, що повинен становити не більше ніж три роки;

видів діяльності, які не підлягають ліцензуванню (копії договорів, які свідчать про надання потенційним орендарем відповідних послуг протягом певного строку, але не більше ніж протягом останніх трьох років).

В той же час, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували що Фізична особа-підприємець Теплюк Андрій Олександрович є закладом освіти або суб`єктом підприємницької діяльності, що надає освітні послуги.

Судом критично оцінено твердження відповідачів про наявність у Фізичної особи-підприємця Теплюка Андрія Олександровича права на здійснення освітньої діяльності, оскільки заява про державну реєстрацію змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, на підставі якої внесенні види економічної діяльності Фізично особи-підприємці Теплюка Андрія Олександровича в сфері освітніх послуг подана 26.12.2022, тобто після оголошення, проведення аукціону та укладення спірного Договору (15.12.2022).

Також, пунктом 82 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оренди державного та комунального майна" від 03.06.2020 № 483 передбачено, що орендодавець має перевіряти оригінали доданих документів переможця електронного аукціону щодо відповідності вимогам Закону.

У сфері ліцензування видів господарської діяльності визначено виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлено уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності, що регулюється Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" до переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, відноситься освітня діяльність, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених спеціальними законами у сфері освіти.

Як зазначалося раніше, за даними Департаменту освіти і науки Кіровоградської обласної військової адміністрації в Ліцензійному реєстрі юридичних осіб, які провадять освітню діяльність у сфері дошкільної та повної середньої загальної освіти Кіровоградської області, відсутні відомості про отримання ФОП Теплюк А.О. ліцензій на право провадження освітньої діяльності у сферах дошкільної, повної загальної середньої та позашкільної освіти. Також, у період з 01.01.2018 по 21.02.2023 документи, які стосуються отримання ліцензії на право провадження освітньої діяльності ФОП Теплюк А.О. до органу ліцензування не подавалися.

Згідно з офіційними даними, розміщеними на сайті Міністерства освіти і науки України, в реєстрі суб`єктів освітньої діяльності, не міститься будь-яких відомостей про здійснення освітньої діяльності ФОП Теплюк А.О.

Вказане свідчить про те, що Фізична особа-підприємець Теплюк Андрій Олександрович, у розумінні вимог Закону України "Про освіту", не є суб`єктом освітнього процесу, не надає освітні послуги, не є учасником освітнього процесу у закладах освіти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про освіту" система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб`єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.

Частиною 3 ст. 22 Закону України "Про освіту" передбачено, що заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.

До майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та / або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону (ст. 80 Закону України "Про освіту").

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 79 Закону України "Про освіту" майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

За приписами ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства, тобто встановлено законодавчу заборону використання його з іншою метою.

У пп. 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Між тим, надаючи комплексний висновок щодо правильного застосовування наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду у від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 вказала, що як додаткові джерела фінансування навчальних закладів законом дійсно передбачається можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 05.08.2020 у справі №913/152/18, від 13.10.2021 у справі № 923/1169/20, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 07.06.2022 у справі № 911/1645/21, від 12.07.2022 у справі № 909/597/21, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 06.06.2023 у справі № 923/1138/21, від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.

Освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей (п. 16 ст. 1 Закону України "Про освіту").

При цьому слід зауважити, що приписи Закону про освіту (у всіх його редакціях) безумовно вимагають дотримання критерію пов`язаності таких послуг з освітнім процесом.

З огляду на викладене, спірне приміщення навчального закладу було передане в оренду суб`єкту господарювання, господарська діяльність якого (на момент укладення оспорюваного договору) не була пов`язана з наданням послуг, які не можуть бути забезпеченні безпосередньо закладами освіти, а за відсутності у орендаря визначених видів економічної діяльності (КВЕД) та дозвільної документації (ліцензії) не могла використовуватися за освітнім призначенням та в цілях, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Також, оспорюваний договір не містить положень щодо форми використання спірного приміщення одночасно в навчальних цілях, доступу викладачів чи студентів Університету до орендованого майна в процесі освітньої діяльності, а матеріали справи не містять та відповідачами не надано жодних доказів на підтвердження того, що передача об`єкта нерухомого майна в оренду не погіршила соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі.

Крім того, Договір оренди № 58-34/22 від 15.12.2022 укладено без участі Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка, через відмову останнього від підписання договору, з огляду на вищевказані порушення. При цьому умови, які стосувалися прав та обов`язків балансоутримувача, сторонами були виключені з оспорюваного договору. Тобто фактично зміст укладеного Договору не відповідає змісту проекту Договору, що був розміщений на веб-сайті електронної системи торгів ProZorro, зокрема, в частині умов по пунктам 3.4, 3.8, абз. 1, 3 п. 12.8, п. 16.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пленум Вищого господарського суду в п. 2.9 Постанови "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 зазначив, що на підставі ст. 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

У п. 2.5.1 вказаного Пленуму наголошує на тому, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту норм ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" та Закону України "Про оренду державного та комунального майна", приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036,4 кв. м, за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кропивницький район, Кіровоградська область, що знаходиться на балансі Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка та закріплено за ним на праві оперативного управління, становить матеріально-технічну базу об`єктів освіти та не може використовуватися не за освітнім призначенням.

Натомість може бути переданим в оренду виключно для діяльності, пов`язаної із навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом у формі приватної загальноосвітньої школи, за погодженням із органом управління - Міністерством освіти і науки України, суб`єкту, який може провадити відповідні види діяльності.

Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 58-34/22 від 15.12.2022, укладений з порушенням вимог ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 30 ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", не відповідає положенням ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", пп. 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", пп. 29 та 54 Порядку передачу в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оренди державного та комунального майна" від 03.06.2020 року № 483, що в силу приписів ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання його недійсним.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Положеннями ст. 208 ГК України встановлено, якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Визнання недійсним оспорюваного договору зумовлює зобов`язання орендаря повернути власнику спірні приміщення, яким відповідач-2 користується без достатніх правових підстав.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржників на те, що документи, надані ОСОБА_1 для участі в аукціоні, були перевірені на відповідність вимогам закону про оренду, підстави для незатвердження протоколу та неукладення договору оренди за результатами аукціону, передбачені чинним законодавством, в ситуації, що розглядається, відсутні, з огляду на те, шо статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" чітко передбачено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам загальної середньої освіти, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про освіту" та Законом України "Про повну загальну середню освіту", а тому у спірних правовідносинах імперативна норма ч. 4 ст. 80 спеціального Закону України "Про освіту" підлягала пріоритетному застосуванню.

Більше того, у цій же статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" однозначно передбачено, що галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами.

В свою чергу, як вже було зазначено, пунктом 54 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оренди державного та комунального майна" від 03.06.2020 № 483 передбачено додаткові умови оренди майна:

Всупереч вказаним нормам законодавства, ФОП Теплюк А.О. в період процедури аукціону не надано документів, які б підтверджували, що орендар є закладом освіти або суб`єктом підприємницької діяльності, що надає освітні послуги.

Пунктом 82 Порядку № 483 визначено, що орендодавець має перевіряти оригінали доданих документів переможця електронного аукціону щодо відповідності вимогам Закону.

В матеріалах справи відсутні докази здійснення такої перевірки.

Разом з тим, за даними Департаменту освіти і науки Кіровоградської обласної військової адміністрації в Ліцензійному реєстрі юридичних осіб, які провадять освітню діяльність у сфері дошкільної та повної середньої загальної освіти Кіровоградської області, відсутні відомості про отримання ФОП Теплюк А.О. ліцензій на право провадження освітньої діяльності у сферах дошкільної, повної загальної середньої та позашкільної освіти.

Також, у період з 01.01.2018 по 21.02.2023 документи, які стосуються отримання ліцензії на право провадження освітньої діяльності ФОП Теплюк А.О. до органу ліцензування не подавалися.

Відподач-2 вказує, що має право на здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (визначені види економічної діяльності за КВЕД: 85.10 дошкільна освіта; 85.20 початкова освіта; 85.31 загальна середня освіта; 85.51 освіта у сфері спорту та відпочинку; 85.59 інші види освіти та 85.60 допоміжна діяльність у сфері освіти), однак судом встановлено, що дані види діяльності були відсутні у відомостях, що містяться в ЄДР щодо ФОП Теплюк А.О. на момент участі в торгах та укладення договору від 15.12.2022, а відповідні зміни про їх включення були внесені лише 26.12.2022.

Аргументи відповідача-2 про те, що з метою отримання в оренду приміщення є набуття права на звернення до Департаменту освіти і науки Кіровоградської військової адміністрації щодо отримання ліцензії на освітню діяльність є безпідставними, позаяк таке звернення було подане не до укладення оспорюваного Договору, а лише після надсилання запитів Кіровоградською обласною прокуратурою

При цьому слід зазначити, що отримання відповідної ліцензії не пов`язується з наявністю укладеного договору оренди майна, що буде використовуватись в освітніх цілях.

Більше того, в Розпорядженні голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 05.07.2023 № 746-р «Про видачу ліцензії на право провадження освітньої діяльності фізичній особі-підприємцю Теплюку Андрію Олександровичу», на яке посилається апелянт, вказується про отримання ліцензії на провадження дошкільної освіти, а не загальноосвітньої освіти, як це визначено у дозволі на використання відповідного приміщення Міністерством освіти і науки України.

Отже, ФОП Теплюк А.О. лише через 8 місяців після укладення оспорюваного Договору оренди отримано ліцензію й то лише для провадження дошкільної освіти, що не відповідає рівню освіти, вказаному МОН України як умову, при дотриманні якої можливе використання спірного приміщення для загальноосвітнього навчального закладу.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (подібний за змістом правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі № 905/1227/17, у постановах Верховного суду від 13.10.2021 у справі № 923/1169/20, від 08.11.2022 у справі №917/1090/21, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 06.06.2023 у справі № 923/1138/21, від 10.01.2024 у справі № 924/391/23).

Відтак, при вирішенні питання щодо визнання договору оренди недійсним, суду належить з`ясувати наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення), а не на момент внесення до них змін чи зміни умов та обставин щодо приведення у відповідність до приписів законодавства оспорюваного договору тощо.

Наведеним спростовуються аргументи у відповідній частині апеляційної скарги.

Зауваження апелянтів про те, що зазначення цільового призначення «як приватна загальноосвітня школа» звужує зміст приписів п. 29 Порядку № 483, а тому не може бути використано, є неприйнятними, адже Міністерство освіти та науки України, реалізуючи від імені держави повноваження власника щодо спірного приміщення має право розраховувати на відповідне його використання на умовах, визначених у відповідному дозволі, що не враховано відповідачем-1.

Фонд державного майна України, його регіональне відділення у спірних правовідносинах є Орендодавцем, а не уповноваженим органом управління майном. Саме уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, має надавати згоду на розпорядження майном, а Орендодавець має приймати умови, визначені уповноваженим органом управління при проведенні аукціону та передачі майна.

Твердження заявників апеляційних скарги про те, що дії Регіонального відділення ФДМУ спрямовані на передачу об`єкта в оренду відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються встановленими обставинами справи, на підставі наявних в матеріалах доказів, з яких слідує, що Фондом не дотримано умов надання в оренду нерухомого майна, зокрема, самовільно змінено цільове призначення, вказане уповноваженим органом в особі Міністерства освіти і науки України у дозволі на умови використання приміщення з "приватної загальноосвітньої школи" на "заклади освіти, суб`єкти підприємницької діяльності, що провадять освітню діяльність".

Щодо доводів скаржників про те, що оспорюваний Договір оренди не порушує інтересів держави, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, оскільки системний аналіз положень Конституції України (зокрема, статей 53, 92) та Закону України "Про освіту" дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов`язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів в тому числі на основі державної та комунальної власності, а державне чи комунальне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.

При цьому дії або бездіяльність навчального закладу чи іншого уповноваженого органу щодо використання такого майна прямо кореспондує з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов`язком щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку.

Отже, неналежне використання майна закладів освіти прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем.

Посилання апелянтів на те, що прокурор звернувся з позовною заявою в інтересах Міністерства освіти та науки України, яке не є стороною договору відповідно до вимог Господарського кодексу України та є неналежним позивачем у справі, оскільки не є суб`єктом владних повноважень, що контролює діяльність з укладення, розірвання та припинення договорів оренди державного майна, відхиляються судом як необґрунтовані, адже спірне майно, за адресою: вул. Нейгауза, 14/44, м. Кропивницький, Кіровоградська область, є державною власністю, знаходиться в управлінні Міністерства освіти і науки України, а прокурором забезпечується дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державного майна.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 27.07.2021 у справі № 910/9177/20, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20 (910/14219/20).

Колегія суддів також зауважує, що правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є його сторонами, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням оспорюваного правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

За висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

У даній справі позивачем доведено порушення прав та інтересів держави та необхідність їх захисту прокурором (наявність підстав для представництва), правильно визначено уповноважений орган, який допустив бездіяльність та не вжив самостійно заходів до їх відновлення.

Не знайшли свого підтвердження й зазначення заявниками скарг про невідповідність оскаржуваного рішення Закону про оренду, Порядку № 483, Постанові КМУ № 634.

Водночас, щодо аргументів ФОП Теплюк А.О. про те, що суд першої інстанції у порядку застосування наслідків недійсності договору зобов`язав відповідача-2, серед іншого, повернути в оперативне управління балансоутримувача приміщення, яке виступало об`єктом оренди за договором Центральноукраїнському державному університету імені Володимира Винниченка, який не є стороною у справі, а наділений лише процесуальним статусом третьої особи, апеляційний суд зауважує, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 58-34/22 від 15.12.2022, укладено лише між укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та Фізичною особою-підприємцем Теплюком Андрієм Олександровичем, тобто є двостороннім правочином.

Акт приймання-передачі майна також укладено між цими ж сторонами, без участі Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка, який має процесуальний статус у справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Отже, Університет, в розумінні положень ст.ст 626, 638, 639 ЦК України та ст. 180 ГК України не є стороною оспорюваного договору.

Так, у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22, на яку посилається відповідач-2 у своїх додаткових поясненнях, зазначено, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України) та застосування реституції спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований інший ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

Згідно зі ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Отже, позивачем у господарській справі є особа, яка вважає, що у спірних правовідносинах її право або охоронюваний законом інтерес порушується, оспорюється чи не визнається.

Відповідачем є особа, яку позивач вважає такою що порушила, оспорює чи не визнає право або охоронюваний законом інтерес позивача.

Визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

На позивача покладено обов`язок визначити відповідача / відповідачів у справі. Залучення відповідача / співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача / співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача / співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 925/440/18).

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору.

Якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

Водночас, у справі № 912/673/23 яка розглядається, суд встановив, що прокурором заявлено вимоги визнання недійсним оспорюваного договору, який укладений між відповідачами-1,2, водночас вимоги про здійснення реституції за участі двох учасників стосуються також й Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка, який у справі має процесуальний статус третьої особи.

Господарський суд задовольнив позов та, серед іншого, зобов`язав ФОП Теплюк А.О. повернути майно (спірне приміщення) державі в особі Міністерства освіти та науки України, та в оперативне управління балансоутримувача - Центральноукраїнському державному університету імені Володимира Винниченка.

Проте, судом не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 про те, що не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

У зв`язку з викладеним, апеляційний суд вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню, однак неправильно виклав резолютивну частину рішення. Позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача-2 повернути спірне майно державі в особі Міністерства освіти та науки України. Зобов`язання повернути орендоване приміщення в оперативне управління балансоутримувачу, за умов, що така передача в оперативне управління має здійснювати компетентним органом, яким ФОП Теплюк А.О. не є, а також з урахуванням того, що Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка не є стороною договору, не підписував акт приймання-передача майна та визначений прокурором у справі як третя особа, виключає можливість задоволення таких вимог. У зв`язку з викладеним судове рішення належить змінити.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача-2 частково знайшли своє підтвердження, а тому її слід задовольнити частково: рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі №912/673/23 належить змінити як таке, що прийнято з порушенням норм процесуального права, а саме: виклавши абзаци 1, 3 резолютивної частини в такій редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Теплюка Андрія Олександровича (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) повернути майно - приміщення навчального корпусу № 6 загальною площею 1036,4 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , державі в особі Міністерства освіти та науки України.

В частині вимог про зобов`язання повернути майно в оперативне управління балансоутримувача - Центральноукраїнському державному університету імені Володимира Винниченка (код ЄДРПОУ 02125415">02125415) відмовити».

Апеляційну скаргу відповідача-1 належить залишити без задоволення, оскільки її доводи не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Як визначено ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду оскаржуваного рішення та фактичного вирішення справи на користь позивача, а також враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, на підставі приписів ст. 129 ГПК України, суд вважає за можливе покласти судові витрати в суді апеляційної інстанції на скаржників.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі № 912/673/23 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Теплюка Андрія Олександровича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі № 912/673/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі №912/673/23 змінити, виклавши абзаци 1, 3 резолютивної частини в такій редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

В решті рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі №912/673/23 залишити без змін.

Судові витрати покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 21.03.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя Т.А. Верхогляд


Дата ухвалення рішення	22.02.2024
Оприлюднено	25.03.2024
Номер документу	117817567
Судочинство	Господарське

Мороз Валентин Федорович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 22.02.2024 по справі 912/673/23ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —912/673/23

Постанова від 22.02.2024

Постанова
від 22.02.2024 по справі 912/673/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД