Ухвала

від 18.03.2024 по справі 914/2350/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2024 Справа№ 914/2350/18 (914/3089/20)

Господарський суд Львівської області, розглянувши матеріали заяви Приватного акціонерного товариства Львівський електроламповий завод Іскра, м. Львів

про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021

у справі за позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Львівський електроламповий завод Іскра, м. Львів

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , м. Львів,

ОСОБА_2 , м. Львів,

ОСОБА_3 , м. Львів,

ОСОБА_4 , м. Львів,

ОСОБА_5 , м. Львів,

ОСОБА_6 м. Львів,

ОСОБА_7 , м. Львів,

ОСОБА_8 , м. Львів,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Первинна профспілкова організація ПрАТ Львівський електроламповий завод Іскра Профспілки електротехнічної промисловості України, м.Львів;

ОСОБА_9 , м. Львів

про зобов`язання передати будівлю гуртожитку по вул. Білоцерківській, буд. 10 у м. Львові у комунальну власність територіальної громади м. Львова, скасування державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, реєстраційний номер 26685035, реєстраційний номер 26685203

у межах справи № 914/2350/18

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський завод РЕМА, м.Львів

про банкрутство Приватного акціонерного товариства Львівський електроламповий завод Іскра (79066, м. Львів, вул. Вулецька, буд. 14, ідентифікаційний код 00214244)

Головуючий суддя: Артимович В.М.

Суддя: Коссак С.М.

Суддя: Петрашко М.М.

Секретар судового засідання: Лабай Х.А.

За участю представників:

від позивача: Тимощук О.А.;

від відповідача: Камінська С.М.;

від третіх осіб на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , представник ОСОБА_8 Мукан Б.С., ОСОБА_1 , представник ОСОБА_1 адвокат Кравчук П.І.;

від третіх осіб на стороні відповідача: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває на новому розгляді заява Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 позов задоволено частково; зобов`язано ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова будівлю під літ. "А-9" (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Білоцерківська, 10. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 у задоволенні заяви ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.11.2023 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» задоволено частково; постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) скасовано; справу № 914/2350/18(914/3089/20) в частині розгляду заяви Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2023 для розгляду цієї справи № 914/2350/18(914/3089/20) визначено суддю Артимовича В.М.

Ухвалою суду від 22.12.2023 справу № 914/2350/18(914/3089/20) в частині розгляду заяви Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) прийнято до розгляду; призначено судове засідання на 15.01.2024.

12.01.2024 від ОСОБА_8 надійшла заява з поясненнями, до якої долучено ряд документів.

15.01.2024 від представника ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» надійшли додаткові пояснення у справі із врахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 914/2350/18(914/3089/20).

15.01.2024 від Львівської міської ради на розгляд суду надійшло клопотання про призначення експертизи.

У судовому засіданні 15.01.2024 ОСОБА_8 також подано на розгляд суду заяву про витребування доказів.

24.01.2024 від представника ОСОБА_8 надійшли пояснення третьої особи щодо заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.

24.01.2024 представник третьої особи ОСОБА_1 просив долучити до матеріалів справи письмові пояснення по суті спору.

24.01.2024 від Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи.

Ухвалою суду від 05.02.2024 витребувано у Сихівського відділу виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (79066, м. Львів, вул. Зубрівська, 9; ідентифікаційний код 35009295) матеріали виконавчого провадження № 67321331, розгляд справи відкладено на 21.02.2024.

21.02.2024 від Сихівського відділу ДВС надійшли копії матеріалів виконавчого провадження № 67321331 на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою суду від 28.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Львівської міської ради від 15.01.2024 про призначення експертизи.

Ухвалою суду від 28.02.2024 розгляд заяви про перегляд рішення за виключними обставинами відкладено на 18.03.2024.

14.03.2024 ОСОБА_8 подано письмові пояснення/міркування щодо суті спору, у яких також просить долучити до матеріалів справи ряд документів.

18.03.2024 ОСОБА_8 подано клопотання, у якому просить долучити до матеріалів справи ухвалу Львівської міської ради від 31.03.2011 «Про надання згоди на передачу відомчого гуртожитку на вул. Білоцерківській, 10 у власність територіальної громади м. Львова від ВАТ «Іскра». У клопотанні також просить витребувати у Сихівської райдержадміністрації Львівської міської ради фотографії безладу у будинку спірного гуртожитку, а саме: факт від`єднання чавунних батарей у спірній будівлі. Крім того, просить надати їй слово для надання пояснень у судовому засіданні.

У судове засідання 18.03.2024 з`явилися представники сторін та ряд третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. Представник ПрАТ «Іскра» надала пояснення по суті заяви про перегляд рішення суду за виключними обставинами, просила задоволити таку заяву у повному обсязі. Представник Львівської міської ради щодо задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами заперечила. Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спор, на стороні позивача, які були присутні у судовому засіданні, надали пояснення в обґрунтування своєї позиції. Зокрема, ОСОБА_8 у судовому засіданні також надала пояснення щодо поданого нею клопотання та підтримала таке клопотання. Представник Львівської міської ради у судовому засіданні не заперечила щодо долучення до матеріалів справи, поданих ОСОБА_8 , документів, щодо решти клопотання ОСОБА_8 залишила його вирішення на розсуд суду. Представник ПрАТ «Іскра» у судовому засіданні заперечила щодо задоволення клопотання ОСОБА_8 , зокрема, у частині витребування доказів.

Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно із пунктами 1, 2 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників справи. У частині 2 вказаної статті визначено, що учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд. Так, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України"). Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

З огляду на викладене, слід звернути увагу на те, що, розуміючи важливість дотримання принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, судом було надано достатньо часу та створено всі умови для реалізації учасниками справ процесуальних прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, права, передбаченого ч. 1 ст. 74 ГПК України, на доведення тих обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

За загальним правилом ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

У ч. 5 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України визначено, що ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.

Заслухавши представників учасників справи щодо клопотання ОСОБА_8 про витребування доказів, суд, порадившись на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив відмовити у задоволенні такого клопотання, що було занесено до протоколу судового засідання від 18.03.2024 у справі № 914/2350/18(914/3089/20). Зокрема, суд вважає за необхідне зазначити, що таке клопотання не відповідає вимогам ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши заяву ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20), проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.

Заявник звернувся із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в обґрунтування якої зазначає, що задовольняючи позов Львівської міської ради про безоплатну передачу відповідачем гуртожитку в комунальну власність Господарський суд Львівської області керувався підпунктом «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». А 20.10.2021 Конституційний Суд України, Другий Сенат, у справі № 3-181/2020(440/20) ухвалив рішення, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) підпункт «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 вказаного закону про безоплатну передачу гуртожитку без згоди власника.

Як зазначено в заяві, датою відкриття відповідачем виключних обставин є 21.10.2021, тобто момент опублікування рішення Конституційного суду на офіційному сайті Конституційного суду України.

Заявник вказує, що у своєму рішенні Конституційний Суд України врахував юридичні позиції, що є значущими для цієї справи, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою в разі невиправданого втручання держави в право особи мирно володіти своїм майном у держави виникає зобов`язання відшкодувати такій особі завдану їй шкоду. Суд взяв до уваги, зокрема, рішення ЄСПЛ у справах: «Максименко та Герасименко» проти України», «Фонд «Батьківська турбота» проти України», «Кривенький проти України», «Україна-Тюмень» проти України», «James and Others v. the United Kingdom». Конституційний Суд України констатував, що встановлений Верховною Радою України спосіб реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків та намагання держави мінімізувати на рівні національного законодавства певні фінансові витрати на компенсації власникам гуртожитків призвели до диспропорції між суспільно значущою метою (забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків) та юридичними механізмами, які було використано задля її досягнення.

Заявник посилається на те, що правова природа перегляду рішень за виключними обставинами полягає саме в тому, що вони переглядаються з підстав визнання неконституційними правових актів, які були чинними на день винесення рішення, але в подальшому були визнані неконституційними. Разом з цим, відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний суд України» Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. А, отже, закон не передбачає можливості Конституційного суду України встановити ретроспективну дію свого рішення щодо визнання правового акту неконституційним.

Заявник вказує, що з наведеного можна зробити висновок про те, що положення ч. 3 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість перегляду рішення суду за виключним обставинами в зв`язку із визнанням неконституційними положення Закону, який на час постановлення рішення був чинним. Також заявник зазначає, що визнання правового акту неконституційним означає те, що такий закон не відповідає Конституції.

Заявник вважає, що підпункт «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не відповідав Конституції України з моменту його прийняття, а не лише після того, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021.

У відзиві на заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами Львівська міська рада посилається на те, що гуртожиток по вул. Білоцерківській, 10 у м. Львові збудований Державним підприємством «Львівський електроламповий завод ВО «Іскра» (рік забудови 1968) та призначений для проживання одиноких громадян на період їх роботи на підприємстві.

Львівська міська рада зазначає, що під час приватизації Державного підприємства «Львівський електроламповий завод ВО «Іскра» будівлю гуртожитку по вул. Білоцерківська, 10 в м. Львові було приватизовано в складі цілісного майнового комплексу згаданого державного підприємства та включено до статутного фонду новоствореного Відкритого акціонерного товариства «Іскра». На виконання Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» Львівська міська рада прийняла ухвалу від 07 лютого 2013 року № 2082 «Про затвердження Програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Львова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2012-2015 роки, зі зміною передачі гуртожитків з 2012-2015 років на 2013 рік».

На думку Львівської міської ради, примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій права на житло соціально незахищеним громадянам України, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури, не може визнаватися порушенням конституційних прав, оскільки така можливість позбавлення власника майна для забезпечення суспільних потреб гарантується ст. 41, 47 Конституції України (відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 29.07.2019 у справі № 927/224/18, від 07.07.2020 у справі № 927/513/19).

Львівська міська рада зазначає у відзиві, що підпункт «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не є самостійною підставою припинення права власності на гуртожитки, а є лише частиною юридичного механізму - одного із способів (на безкомпенсаційній основі), який може бути застосований при передачі гуртожитків у власність територіальної громади як підстави припинення права власності на гуртожиток у його власника у зв`язку з недосягненням згоди щодо передачі гуртожитку в інший спосіб. Таким чином, з аналізу положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» можна зробити висновок, що підпункт «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» є винятковим способом і може бути застосований лише за рішенням суду у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктами 2, 3 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (на частково-компенсаційній основі та на компенсаційній основі). Крім того, відповідно до п. б ч. 2 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради.

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20), яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022, позов задоволено частково; зобов`язано ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова будівлю під літ. «А-9» (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Білоцерківська, 10. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Заявник звернувся із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, у якій просить скасувати вказане рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) в частині, в якій зобов`язано ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова будівлю під літ. «А-9» (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Білоцерківська, 10.

У ч. 3 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

Слід зазначити, що зі змісту положень п. 1 ч. 3 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що якщо після прийняття судового рішення, яке набрало законної сили, та щодо якого подано заяву (заяви) про його перегляд за виключними обставинами, Конституційним Судом України було постановлено відповідне рішення про неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає перегляду у зв`язку з виключними обставинами.

Отже, наявність рішення Конституційного Суду України про неконституційність окремого положення закону є підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, якщо рішення суду ще не виконане. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не містить обмежень щодо можливості такого перегляду при наявності зазначених обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Суд зазначає, що скасовуючи постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 у справі № 914/2350/18(914/3089/20), Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) вказав, що на порушення вимог ст. ст. 86, 320 Господарського процесуального кодексу України господарські суди помилково обмежились посиланням на неможливість впливу рішення Конституційного Суду України від 20.10.2021 № 7-р(ІІ)/2021 у справі № 3-181/2020(440/20) на спірні правовідносини як такі, що виникли до прийняття цим судом такого рішення, а також не з`ясували, на якій підставі було передано будівлю Гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Львова (безкомпенсаційна, частково-компенсаційна, компенсаційна) і якщо на безкомпенсаційній чи була на це згода власника (п. 73 постанови).

Також суд бере до уваги п. 65 постанови Верховного Суду від 23.11.2023 у цій справі № 914/2350/18(914/3089/20), де зазначено: «Однак, господарські суди не з`ясували та не зазначили в судових рішеннях, на якій стадії знаходиться виконання рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021, яке заявник просить переглянути за виключними обставинами, тобто, не встановили, чи тривають правовідносини між сторонами на час подання заяви».

Судом встановлено, що, зважаючи на норми ч. 4 ст. 1, п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків», дія цього закону поширюється і на гуртожиток по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові, що був включений до статутного капіталу ВАТ «Іскра» у процесі приватизації об`єктів нерухомості цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Львівський електроламповий завод ВО «Іскра».

З огляду на матеріали справи, Виконавчий комітет Львівської міської ради листом від 12.01.2018 № 34-вих-378 та Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради листом від 19.11.2019 № 34-вих-8247 звертались до ПАТ «Іскра» щодо можливості передачі гуртожитку на вул. Білоцерківській, 10 у м. Львові у власність територіальної громади м. Львова на безкомпенсаційній основі.

Однак, як стверджують сторони та вбачається з матеріалів справи, між ПрАТ «Іскра» та Львівською міською радою не досягнуто згоди щодо вирішення питання передачі спірного гуртожитку до комунальної власності на безкомпенсаційній основі.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в позовній заяві будь-яким чином (прямо чи опосередковано) не вказано про компенсацію чи часткову компенсацію вартості гуртожитку, про спір між сторонами саме з такого приводу не заявлено на вирішення суду, не свідчать про таке і долучені до матеріалів справи документи та матеріали. Як вбачається з тексту позовної заяви та рішення суду, позивач посилався на законодавчі норми Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» щодо безоплатної передачі гуртожитків до комунальної власності.

Отже, з огляду на викладене, враховуючи те, що Львівська міська рада ні в позовній заяві, ні в подальшому (до прийняття судом рішення по суті спору) не зазначала та не просила передати спірний гуртожиток за певну компенсацію, позовна вимога, яка і була задоволена рішенням Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у цій справі, про зобов`язання відповідача передати у комунальну власність спірний гуртожиток стосувалася саме способу передачі на безкомпенсаційній основі.

У п. 1 ч. 3 ст. 320 Господарського суду Львівської області визначено, що перегляд судового рішення за виключними обставинами можливий якщо рішення суду ще не виконане.

З огляду на матеріали справи, 21.02.2024 від Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на виконання вимог ухвали суду у цій справі надійшли копії матеріалів виконавчого провадження № 67321331 з примусового виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/2350/18(914/3089/20) про зобов`язання ПАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова будівлю під літ. «А-9» (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Білоцерківська, 10.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вказаних матеріалів виконавчого провадження рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) ще не виконано (у матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів протилежного).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) у рішенні Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у цій справі № 914/2350/18(914/3089/20) міститься посилання на ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» з усіма трьома підпунктами та на підставі п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Так, відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (у редакції, чинній станом на момент прийняття рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у цій справі № 914/2350/18(914/3089/20)) гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку за його рішенням; 2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради; 3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

У рішенні від 20.10.2021 № 7-р(ІІ)/2021 у справі № 3-181/2020(440/20) Конституційний Суд України дійшов висновку, що підпункт «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», яким передбачено примусове передання на безкомпенсаційній основі в комунальну власність гуртожитку, що його включено до статутного капіталу товариства, яке є власником такого гуртожитку, суперечить приписам частин першої, другої статті 8, частини третьої статті 22, частин першої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України, отже, є таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини виплата компенсації за майно є суттєвим фактором при оцінці наявності справедливої рівноваги між інтересами суспільства та приватних осіб; така компенсація має бути обґрунтовано пов`язаною з вартістю майна на час його відчуження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 сформульовано правовий висновок, суть якого полягає в тому, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Дія рішення Конституційного Суду України не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися (припинилися) до його ухвалення.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що, звертаючись із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» обґрунтовано зазначило, що в цьому випадку виключною обставиною є встановлена рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 № 7-р(ІІ)/2021 у справі № 3-181/2020(440/20) неконституційність саме того положення закону (підпункту «б» п. 1 ч. ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), який було застосовано Господарським судом Львівської області при вирішенні спору по суті у даній справі № 914/2350/18(914/3089/20).

Відповідно до частин 3, 4 ст. 325 Господарського процесуального кодексу України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 320 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) приймає постанову - якщо переглядалася постанова суду; 3) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала суду.

У частинах 5-7 ст. 325 Господарського процесуального кодексу України визначено, що рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, видаються або надсилаються учасникам справи у порядку, передбаченому статтею 242 цього Кодексу. З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі. Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) в частині, в якій зобов`язано ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова будівлю під літ. «А-9» (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Білоцерківська, 10, підлягає скасуванню, та слід прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 12, 20, 73,74, 76-79, 86, 99, 236, 320-325 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Заяву Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) задовольнити.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) скасувати та ухвалити нове рішення:

2.1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2.2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://lv.arbitr.gov.ua /sud5015/.

Повний текст рішення складено та підписано 21.03.2024.

Головуючий суддя Артимович В.М.

Суддя Коссак С.М.

Суддя Петрашко М.М.