Постанова

від 21.03.2024 по справі 127/20895/15-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/20895/15-ц

Провадження № 22-ц/801/665/2024

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 рокуСправа № 127/20895/15-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дудіна Л. В. на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Вохмінової О. С. від 06 лютого 2024 року про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії начальника Тростянецького відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Джоган Л. В. у виконавчому провадженні № 51911667,

встановив:

У січні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Дудіна Л. В. звернувся до суду зі скаргою, за якою просив:

- визнати неправомірною бездіяльність начальника Тростянецького відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Тростянецький ВДВС у Гайсинському районі Вінницької області ЦМУМЮ) ОСОБА_2 щодо не зняття арешту з належного йому нерухомого майна та заборони його відчуження;

- зобов`язати начальника Тростянецького ВДВС у Гайсинському районі Вінницької області ЦМУМЮ скасувати арешт з усього належного йому нерухомого майна та заборону на його відчуження, що були вжиті в межах виконавчого провадження № 51911667.

На обґрунтування вимог адвокат Дудін Л. В. посилався на те, що на виконані у Тростянецькому ВДВС у Гайсинському районі Вінницької області ЦМУМЮ знаходилось виконавче провадження № 51911667 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 18 липня 2016 року Вінницьким міським судом Вінницької області у справі № 127/20895/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором № 02/09/2008/840-К/130/19 від 02 вересня 2008 року в розмірі 1186334 грн 94 к.

12 серпня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

14 березня 2017 року державний виконавець прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон 1404-VIII) у зв`язку з відсутністю у боржника майна та доходів, на які можливо звернути стягнення.

18 лютого 2019 року право вимоги за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», перейшло до Товариства зобмеженою відповідальністю «Адвокаре» (далі ТОВ «Адвокаре») і ОСОБА_1 добровільно погасив заборгованість.

З 14 березня 2017 року ні ПАТ КБ «Надра», ні новий кредитор ТОВ «Адвокаре» до органів державної виконавчої служби щодо примусового стягнення боргу за кредитним договором не звертались, разом з тим, арешт, що був накладений державним виконавцем 12 серпня 2016 року, не скасований.

Зазначав, що ТОВ «Адвокаре» не має фінансових претензій до ОСОБА_1 і не заперечує, щоб з усього його майна був знятий арешт.

Звернувшись до Тростянецького ВДВС у Гайсинському районі Вінницької області ЦМУМЮ із клопотанням про зняття арешту з майна та заборони на його відчуження, листом від 18 січня 2024 року ОСОБА_1 отримав відмову, тому що підстав для зняття арешту, визначених статтею 40 Закону 1404-VIII немає.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2024 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виконавче провадження № 51911667 завершене 14 березня 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону 1404-VIII у зв`язку із поверненням виконавчого документу стягувачу, що не є підставою для зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 . Виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій боржником не сплачені. А тому дії начальника Тростянецького ВДВС у Гайсинському районі Вінницької області ЦМУМЮ вчинені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та в межах його повноважень.

Крім того відмовляючи у задоволенні скарги суд першої інстанції вказав, що відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) з відповідною скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця можуть звернутись сторони в порядку судового контролю і під час примусового виконання рішення суду, проте станом на день розгляду скарги виконавче провадження є завершеним і на виконанні не перебуває, а підстав для вчинення державним виконавцем дій поза межами виконавчого провадження також немає.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Дудін Л. В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, просив ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що арешт на майно боржника ОСОБА_1 накладений ще 12 серпня 2016 року, а з 14 березня 2017 року по цей час на примусовому виконанні у виконавчій службі виконавчий лист не перебуває, майнових вимог з боку стягувача ТОВ «АДВОКАРЕ» до ОСОБА_1 не має. Вказував, що начальник Тростянецького ВДВС у Гайсинському районі Вінницької області ЦМУМЮ безпідставно відмовила у знятті арешту з усього майна ОСОБА_1 з огляду на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15, в яких зазначено, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням право особи на мирне володіння своїм майном.

Тростянецький ВДВС у Гайсинському районі Вінницької області ЦМУМЮ подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою третьою статті 367 ЦПК України установлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Тростянецького ВДВС у Гайсинському районі Вінницької області ЦМУМЮ 12 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51911667 на підставі виконавчого листа, виданого 18 липня 2016 року Вінницьким міським судом Вінницької області у справі № 127/20895/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором № 02/09/2008/840-К/130/19 від 02 вересня 2008 року в розмірі 1186334 грн 94 к.

12 серпня 2016 року державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми боргу.

Постановами державного виконавця від 25 серпня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 118633 грн 49 к. та витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 49 грн 72 к.

Постановою державного виконавця від 14 березня 2017 року виконавчий лист № 127/20895/15-ц повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону 1404-VIII у зв`язку з відсутністю у боржника майна та доходів, на які можливо звернути стягнення.

Повторно виконавчий лист на виконання не пред`являвся.

18 лютого 2019 року право вимоги за кредитним договором № 02/09/2008/840-К/130/19 від 02 вересня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», перейшло до ТОВ «Адвокаре».

ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 , на яку накладено арешт та заборону на відчуження.

Відповідно до повідомлення ТОВ «Адвокаре» від 27 грудня 2023 року жодних майнових претензій до ОСОБА_1 за кредитним договором товариство не пред`являє; ОСОБА_1 не погасив борг за кредитним договором в добровільному порядку перед ТОВ «Адвокаре», тому що таких вимог ТОВ не ставило, борги не стягувались; ТОВ «Адвокаре» не заперечує, щоб з усього майна ОСОБА_1 був знятий арешт та заборона на його відчуження.

Листом від 18 січня 2024 року начальник Тростянецького ВДВС у Гайсинському районі Вінницької області ЦМУМЮ ОСОБА_2 відмовила у знятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 51911667, тому що підстав для зняття арешту, визначених статтею 40 Закону 1404-VIII немає.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження № 51911667 відкрите державним виконавцем 12 серпня 2016 року під час дії Закону № 606-XIV.

Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Як видно з матеріалів справи 14 березня 2017 року державний виконавець повернув виконавчий документ відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII у зв`язку з відсутністю у боржника майна та доходів, на які можливо звернути стягнення.

Апеляційний суд зазначає, що державний виконавець, повернувши виконавчий документ, керувався нормами Закону № 1404-VIII, проте відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII мав керуватися Законом № 606-XIV, тобто пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV. Проте вказане не впливає на підставу повернення виконавчого документа, тому що норма в Законі № 1404-VIII є ідентичною нормі, якою керувався державний виконавець.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону N 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 606-XIV, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналогічні приписи містяться у статті 40 Закону №1404-VIII, відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 1404-VIII у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягає примусовому виконанню.

Водночас у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновкивикладені упостановах ВерховногоСуду від07липня 2021року усправі №2-356/12(провадження№ 61-5972св19),від 03листопада 2021року усправі №161/14034/20(провадження№ 61-1980св21),від 22грудня 2021року усправі №645/6694/15(провадження№ 61-18160св19).

Згідно з частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність виконавчої служби саме за наслідками відмови у задоволенні його заяви про зняття арешту, а не під час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві у 2017 році.

Застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону № 1404-VIII, щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Крім того застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Згідно з статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У цій правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 унеможливлює здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна.

Отже, враховуючи відсутність на виконанні у виконавчій службі виконавчого листа № 127/20895/15-ц та майнових претензій з боку стягувача ТОВ «Адвокаре», наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном.

Таким чином апеляційний суд прийшов до висновку, що незняття державною виконавчою службою арешту з майна боржника у виконавчому провадженні є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання зняти арешт з майна боржника.

За наведених обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення скарги.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 383 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дудіна Л. В. задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2024 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Дудіним Л. В., задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність начальника Тростянецького відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Джоган Л. В. щодо не зняття арешту з належного ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) нерухомого майна та заборони його відчуження.

Зобов`язати начальника Тростянецького відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Джоган Л. В. скасувати арешт з усього належного ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) нерухомого майна та заборону на його відчуження, вжитих у межах виконавчого провадження № 51911667.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 21 березня 2024 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

Т. М. Шемета