Постанова

від 19.03.2024 по справі 2-2116/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-2116/11 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/811/3216/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю представника приватного виконавця Кусий А.В., представника заінтересованої особи ТОВ «Галицька Фінансова Компанія» Дяківа В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Качмар Івана Остаповича на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року в складі судді Волоско І.Р. в справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно право користування яким мають неповнолітні діти,-

встановив:

У серпні 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І.М. звернувся до суду з поданням про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно право користування яким мають неповнолітні діти, просив суд вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстровані діти а саме: квартиру, реєстраційний номер 2072823, місце знаходження: АДРЕСА_1 загальною площею 65,2 кв. м., житлова площа 32,6 кв.м.

Подання обгрунтвоане тим, що на виконанні в приватного виконавця Білецького І.М. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-2116/11 від 24.12.2014, що видав Галицький районний суд м. Львова, про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТзОВ "Тиверія" солідарно на користь ПАТ «СЕБ Банк» 8654574 гривень 19 копійок заборгованості, 1700 гривень судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. 09.05.2023 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

У ході проведення виконавчих дій встановлено, що в боржника ОСОБА_2 відсутні кошти для повернення коштів стягувачу, при цьому, за боржником обліковується нерухоме майно, а саме: квартира, реєстраційний номер 2072823, місце знаходження: АДРЕСА_1 загальною площею 65,2 кв. м., житлова площа 32,6 кв.м.

07 липня 2023 року приватний виконавець звернувся до Центру надання адміністративних послуг з вимогою надати інформацію про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 .

З відповіді Галицької районної адміністрації №31-вих-84521 від 11.07.2023 встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані неповнолітні особи.

21 липня 2023 року приватний виконавець звернувся до органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації з проханням розглянути питання про примусову реалізацію житла, право користування яким мають малолітні діти, прийняти відповідне рішення про надання дозволу на примусову реалізацію квартири, реєстраційний номер 2072823.

Листом від 31 липня 2023 року № 260001-вих-94179 приватному виконавцю відмовлено у наданні такого дозволу.

В свою чергу, при виході за адресою, вказаною у виконавчому документі, встановлено, що квартира є переобладнана та використовується як кафе під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », про що складено відповідний акт. При цьому, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

З огляду на те, що добровільно боржник заборгованість не сплачує, іншого майна, на яке можна звернути стягнення у боржника не виявлено, просить суд задовольнити подання про звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстровані діти.

Оскаржуваною ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року подання задоволено.

Звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру, реєстраційний номер АДРЕСА_2 , загальною площею 65,2 кв.м, житлова площа 32,6 кв. м, з метою виконання виконавчого листа № 2-2116/11 від 24.12.2014 в межах ВП № НОМЕР_1.

Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Качмар І.О., з такою не погоджується, вважає незаконною, необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню.

Покликаючись на норми ЗУ «Про виконавче провадження» зазначає, що в останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

При цьому, для вчинення будь яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Аналогічно дане питання врегульовано Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 червня 2016 року № 2831/5 та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року.

Таким чином, враховуючи вимоги ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення зазначених підзаконних нормативно-правових актів, державний чи приватний виконавці зобов`язані у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.

Покликаючись на судову практику зазначає, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду із заявою (поданям) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти.

У квартирі, надати дозвіл на звернення стягнення на яку просить приватний виконавець, зареєстровано двоє малолітніх дітей, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що права малолітніх дітей не будуть порушені в разі звернення стягнення на житло, в якому зареєстровані діти, при цьому листом органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації від 31.07.2023 № 260001-вих-94179, приватному виконавцю відмовлено у примусовій реалізації житла, право користування яким мають неповнолітні діти.

Стверджує, що ОСОБА_1 не отримував судових викликів у засідання, призначені на 12.10.2023 та 31.10.2023, що свідчить про порушення норм процесуального права судом першої інстанції.

Крім цього, звертає увагу на те, що у справі № 461/2493/15 ухвалено остаточне рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 про виселення - відмовлено.

Просить скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні подання приватного виконавця.

15.03.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_8 на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Качмара Івана Остаповича на ухвалу Галицького районного суду м. львова від 31 жовтня 2023 року закрити.

В судовому засіданні представник приватного виконавця Кусий А.В. та представник заінтересованої особи ТОВ «Галицька Фінансова Компанія» Дяків В.Б. апеляційну скаргу заперечили, на обґрунтування надали відповідні пояснення.

Інші учасники справи в судове засідання не прибули, представник апелянта ОСОБА_9 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншій справі, решта не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника приватного виконавця Кусий А.В., представника заінтересованої особи ТОВ «Галицька Фінансова Компанія» Дяківа В.Б. на заперечення доводів скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Таким чином, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19) від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).

Чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати дозвіл на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти у примусовому порядку.

Разом із тим, виконавець, в силу вимог Закону України «Про виконавче провадження», зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

Так, у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19 (провадження № 14- 113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Таким чином, державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти, у випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.

Врахувавши, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, при цьому, боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, суд прийшов висновку про наявність підстав для задоволення подання, звернувши увагу на те, що добровільно боржник заборгованість не сплачує, іншого майна, на яке можна звернути стягнення у боржника не виявлено, а діти не проживають за відповідною адресою, оскільки квартира є переобладнана та використовується як кафе.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів виходить з такого.

Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню

Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 02.06.2016 № 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Згідно із ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Судом встановлено, що на виконанні в приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2116/11 від 24.12.2014, що видав Галицький районний суд м. Львова, про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТзОВ "Тиверія" солідарно на користь Публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк" 8654574 гривень 19 копійок заборгованості, 1700 гривень судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи.

09.05.2023 приватний виконавець Білецький І.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 12.07.2023 у справі №461/4355/23 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_2 на постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій остання просила визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Білецького І.М. про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 09.05.2023 (а.с. 43-49).

Таким чином, беззаперечним є те, що ОСОБА_2 відомо про виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2011 року у цивільній справі № 2-2116/11.

У ході проведення виконавчих дій приватним виконавцем встановлено, що на наявних рахунках боржника ОСОБА_2 відсутні кошти для повернення коштів стягувачу, відсутні зареєстровані транспортні засоби (а.с. 6-8).

При цьому, приватним виконавцем встановлено, що боржник є власником нерухомого майна, а саме: квартири, реєстраційний номер майна 2072823, місце знаходження: АДРЕСА_1 загальною площею 65,2 кв. м., житлова площа 32,6 кв. м. (а.с. 13-15).

07 липня 2023 року приватний виконавець звернувся до Центру надання адміністративних послуг з вимогою надати інформацію про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 .

З відповіді Галицької районної адміністрації №31-вих-84521 від 11.07.2023 встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровано п`ять осіб, серед яких апелянт ОСОБА_1 та двоє його малолітніх дітей ОСОБА_5 2015 р.н. та ОСОБА_6 2019 р.н. (а.с. 9), що спростовує доводи представника ОСОБА_8 про відсутність порушених прав ОСОБА_1 внаслідок прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали.

21 липня 2023 року приватний виконавець звернувся до органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації з вимогою надати дозвіл на примусову реалізацію квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровані малолітні діти ОСОБА_5 2015 р.н. та ОСОБА_6 2019 р.н. (а.с. 10).

Листом Галицької районної адміністрації від 31 липня 2023 року № 260001-вих-94179, приватному виконавцю було відмовлено у наданні такого дозволу.

Також з матеріалів справи встановлено, що з 2008 року квартира АДРЕСА_3 перебуває в іпотеці ТзОВ «Галицька фінансова компанія».

Разом з цим, з Акту приватного виконавця від 15.08.2023 вбачається, що при виході за адресою, вказаною у виконавчому документі, встановлено, що відповідна квартира є переобладнана та використовується як кафе під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 12).

При цьому, ні первісний, ні чинний кредитор не надавали дозволу на реєстрацію неповнолітніх дітей, які там не проживають і ніколи не проживали, оскільки дана квартира використовується як нежитлове приміщення (кафе-бар) ще з 2008 року.

Пунктом 6 частини 3 статті 18 вказаного вище Закону передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 48 вказаного вище Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Згідно із частиною п`ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

За частиною 6 статті 48 вказаного вище Закону, стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до пункту 28 розділу УШ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Пунктом 4 абзацу 3 пункту 3 розділу П Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року №2831/5 передбачено, що заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовій формі): у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.

Отже, в порядку виконання законодавства, що регулює примусове виконання рішень, для реалізації арештованого майна, право користування яким мають діти, дозвіл органу опіки та піклування на таку реалізацію є необхідним.

Частиною 2 ст. 6 СК України передбачено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років

Як було зазначено вище у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 , зареєстровані малолітні діти ОСОБА_5 2015 р.н. та ОСОБА_6 2019 р.н. (а.с. 10).

Відповідно до ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Разом з цим, саме ці положення ЦПК України були застосовані судом першої інстанції при розгляді подання приватного виконавця, тому протилежні доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Таким чином, беззаперечним є те, що враховуючи вимоги ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна (схожий висновок викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 751/15667/15-ц, від 25.11.2019 у справі № 718/482/15-ц, від 15.02.2023 у справі № 2-537/11).

Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених ст. ст. 17, 18 ЗУ «Про охорону дитинства», ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.

Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду, є неможливою.

Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду в п. 70 постанови від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 сформулювала висновки про те, що, на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним або приватним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному або приватному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного або приватного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Таким чином, державний чи приватний виконавець спочатку повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду, що було враховано судом першої інстанції.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 2-537/11, у постанові Верховного Суду від 04.10.2023, у справі № 925/362/20, зі спору, що виник з подібних правовідносин.

Так, з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку ст. 435 ЦПК України, висновок про що викладно в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 2-537/11.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно зі ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до ч. 1, ч. 4, ч. 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Згідно з абз. 5 ст. 3 та ч. 1, ч. 10 ст. 6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

В свою чергу, як зазначалося вище, квартира АДРЕСА_3 з 2008 року перебуває в іпотеці, при цьому, іпотекодержатель не надавав дозволу на реєстрацію у такій неповнолітніх дітей.

Більше того, при виході за вказаною адресою встановлено, що квартира є переобладнана та використовується як кафе під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », про що складено відповідний акт приватного виконавця від 15.08.2023, що жодним чином не спростовано в апеляційній скарзі, доводи у якій у більшій своїй мірі стосується порушень норм процесуального права, які на думку апелянта, допущені судом.

Враховуючи наявні матеріали справи, у колегії суддів наявні достатні підстави вважати, що реєстрація малолітніх осіб за відповідною адресою, є навмисними діями боржника з невиконання своїх зобов`язань перед кредитором.

Колегія суддів враховує ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, згідно якої, найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів відносно дітей (постанова Європейського Суду з прав людини «Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), скарга №41615/07, §135, ECHR2010).

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено також у п. 8 ст. 7 СК України та у ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

З аналізу зазначених норм та з урахування практики Європейського суду з прав людини, слід дійти висновку, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Крім цього, найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати приватні інтереси.

Поряд з цим, враховуючи наведене та те, що надання згоди приватному виконавцю на звернення стягнення на нерухоме майно не може призвести до фактичного виселення із житла малолітніх дітей, чи порушення їх права користування таким, яке офіційно зареєстровано за останніми, оскільки наявні у справі докази свідчать про те, що відповідна квартира у продовж тривалого часу використовується з іншою метою, апеляційний суд не вбачає підстав для відмови у задоволенні подання приватного виконавця.

При цьому, боржник ОСОБА_2 не позбавлена права в добровільному порядку виконати рішення суду, яке набрало законної сили та надати приватному виконавцю докази такого виконання.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, спростовуються наявними у справі доказами.

У той же час положення ст. 440 ЦПК України, на яку покликається приватний виконавець, не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки вказаною нормою передбачено порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, в той час як вищезгадане нерухоме майно належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_2 .

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення відповідно до частини 3 статті 376 ЦПК України апеляційним судом не встановлено.

Згідно із ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

У задоволенні клопотання представника заінтересованої особи ОСОБА_8 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Качмара Івана Остаповича на ухвалу Галицького районного суду м. львова від 31 жовтня 2023 року - відмовити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Качмар Івана Остаповича - залишити без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 20 березня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк