Рішення

від 12.03.2024 по справі 922/4917/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2024м. ХарківСправа № 922/4917/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ", Харківська область, Харківський район, село Веселе 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , Харківська обл, Дергачівський р-н, смт. Солоницівка про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння за участю представників:

позивача - Антон ЧЕРНЯВСЬКИЙ (самопредставництво)

відповідача - Сергій ЧУБ (адвокат)

3-ї особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." (код ЄДРПОУ 34630924) земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою від 27.11.2023 позовну заяву Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишено без руху.

30.11.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 04.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4917/23 за правилами загального позовного провадження.

27.12.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи.

Ухвалою від 28.12.2023 залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Підготовче засідання у справі №922/4917/23 було закрито протокольною ухвалою, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 01.02.2024 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

07.03.2024 від позивача надійшли письмові пояснення по справі, які долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 12.03.2024 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.03.2024 проти позову заперечував.

Представник 3-ї особи в судове засідання 12.03.2024 не з`явився.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши докази вимог та заперечень на їх підтвердження, судом встановлено таке.

Як вказує позивач, на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2021 року у справі № 757/1543 8/21-к Головному управлінню стало відомо про наявність порушеного права держави у зв`язку з подвійною приватизацією громадянами земельних ділянок та порушення норм статей 116, 121 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ).

Так, 12.06.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області отримано заяву ОСОБА_1 від 12.06.2017 року, відповідно до якої останній просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 (два) га із земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку.

У заяві ОСОБА_1 від 12.06.2017 року вказано, що правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України він не скористався.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 12.06.2017 року Головним управлінням прийнято наказ від 16.06.2017 року № 11178-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" у відповідності до якого, надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення розташованої за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області.

У подальшому, 05.02.2018 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява ОСОБА_1 від 26.01.2018, у якій викладено прохання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку у власність.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, доданого до заяви від 26.01.2018 року ОСОБА_1 земельна ділянка щодо якої викладено прохання затвердити проект землеустрою та яку заявник просив передати йому у власність мала кадастровий номер 6325184500:02:001:0283.

При цьому, заявником вказано, що правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України він не скористався.

Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області після розгляду заяви від 26.01.2018 року прийнято наказ від 16.02.2018 № 674-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 площею 2,0000 га, яка розташована на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Право власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 16.02.2018 № 674-СГ на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстровано 28.05.2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Гончаренко Оленою Анатоліївною, номер відомостей про речове право: 31832380, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1843727363251.

У подальшому, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 ОСОБА_1 була передана за актом приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 5735, 5736, виданого 27.11.2019, Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." (код ЄДРПОУ 34630924), на підставі чого 24.01.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер відомостей про речове право: 35270894.

Отже, з 24.01.2020 власником та фактичним користувачем спірної земельної ділянки є відповідач у справі.

За твердженням позивача, внаслідок протиправних дій, ОСОБА_1 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення статей 116 та 121 Земельного кодексу України та як наслідок, відбулось порушення інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян.

На підставі викладеного, з метою відновлення порушеного права держави на земельну ділянку та з урахуванням незаконності її вибуття, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 має бути повернута із незаконного чужого володіння у власність держави, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що на час набуття права власності діяв Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Право власності ОСОБА_1 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 травня 2019 року, про що заявлено і позивачем.

За твердженнями відповідача, ТОВ "АГРОФІРМА "Т.З.К." правомірно покладалося на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, пересвідчилося у праві власності на відчужувану земельну ділянку, і є добросовісним набувачем.

Відповідач вказує, що спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_1 . ТОВ "АГРОФІРМА "Т.З.К." як внесок до статутного капіталу.

Так, відповідач стверджує, що ТОВ "АГРОФІРМА "Т. З. К." отримало право власності на спірну земельну ділянку правомірно на підставі відплатного правочину, отже є добросовісним набувачем, тому підстави для витребування майна відсутні.

В своїх поясненнях позивач підтримав позицію щодо позовних вимог та просив суд позов задовольнити, посилаючись, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 №925/1351/19, від 17.10.2018 №362/44/17, від 14.11.2018 №183/1617/16 від 21.08.2019 №911/3681/17 від 01 та 15.10.2019 у справах №911/2034/16 та №911/3749/17.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

У той же час, частина 2 статті 4 ГПК України встановлює, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 13 Конституції України встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 року № 308 (чинного та в редакції, що діяла на момент повторного отримання громадянином земельної ділянки у власність), Управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області.

Відповідно до положень статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент повторного отримання громадянином земельної ділянки у власність) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Нормами статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Статтею 121 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент повторного отримання громадянином земельної ділянки у власність) визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент повторного отримання громадянином земельної ділянки у власність) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведений особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної-ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Результат аналізу наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень.

В той же час, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 19 Конституції України).

Отже, органи, які відповідно до повноважень, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, здійснюють розпорядження земельними ділянками державної або комунальної власності, не наділені повноваженнями здійснювати перевірку достовірності поданої заявником інформації та документів, та мають здійснювати розгляд клопотань щодо виділення земельних ділянок у власність виключно в межах та у відповідності до вимог, визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочннів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Поряд з цим, право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння унормовано статтею 387 ЦК України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до системного тлумачення приписів статті 387 Цивільного кодексу України у поєднанні з комплексом норм, що регулюють набуття і реалізацію права власності, передбачений цією нормою спосіб захисту права власності є матеріально-правовою вимогою власника, що на момент подання позову фактично не володіє своїм індивідуально визначеним майном, до невласника, що на момент подання позову незаконно фактично володіє цим майном, про вилучення цього майна в натурі.

Тобто, позивачем за віндиканійним позовом є неволодіючий власник індивідуально визначеного майна.

Відповідно до частини 1 статті 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Тобто відповідачем за віндиканійним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про незаконність свого володіння майном (добросовісний набувач).

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої. Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

За змістом частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатим договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 183/1617/16-ц у постанові від 14.11.2018 зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Так, предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з незаконного володіння.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 01.10.2019 р. у справі № 911/2034/16 викладено правовий висновок відповідно до якого: "власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38)".

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 р. у справі № 911/1050/19 (п. 23).

При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки такий наказ за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на який він спрямований. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 попередньо вже було реалізовано своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.02.2016 № 1231-СГ, яким було надано йому у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6325184000:02:001:0070 площею 2,0000 га. яка розташована за межами населених пунктів на території Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184000:02:001:0070 було зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Юдіною Оленою Миколаївною 10.03.2016 року, номер відомостей про речове право: 13616617, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 831122963251.

У подальшому, земельна ділянка з кадастровим номером 6325184000:02:001:0070 була відчужена ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2016 (серія та номер: 1268), виданого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець Оленою Миколаївною, у власність ОСОБА_2 номер відомостей про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 14655266.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відтак, внаслідок протиправних дій, ОСОБА_1 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення статей 116 та 121 Земельного кодексу України та як наслідок, відбулось порушення інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян.

З урахуванням викладеного, у даному випадку витребування спірної земельної ділянок із володіння відповідача на підставі приписів статті 388 ПК України здійснюється у зв`язку з порушенням вимог частини четвертої статті 116 ЗК України при безоплатній передачі спірних земельних ділянок у власність фізичних осіб та. відповідно, у зв`язку з вибуттям спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 з володіння держави у зв`язку з протиправними діями громадянина, який повторно звернувся до Головного управління з метою отримання безоплатно у власність земельної ділянки за одним видом цільового призначення.

У постанові ВП ВС від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 Велика Палата вказала, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому, закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Аналізуючи положення статті 387 ЦК України слід дійти до висновку, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти (право власності) й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

При цьому у правовій конструкції витребування майна шляхом віндикації позивач повинен довести наявність таких обов`язкових елементів даного способу захисту права власності:

- позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується;

- майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею;

- відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача.

Обов`язок доводити наявність усіх елементів такої правової конструкції покладається саме на позивача.

Отже, звертаючись з віндикаційним позовом до суду, позивач насамперед має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідощво про право на спадщину, технічний паспорт, довіреність на розпорядження майном, договір тощо).

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у своїй постанові від 05.12.2018 року (справа № 522/2202/15-ц).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка вибула з власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц.

Так, суд приймає посилання позивача на висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, на які позивач посилається у позовній заяві та письмових поясненнях, та розглядає дану справу з їх урахуванням.

Відтак, оскільки спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_1 внаслідок того, що ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розроблення та затвердження проекту землеустрою, не повідомив, що правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства вже скористався, а навпаки зазначив недостовірну інформацію щодо невикористання ним права на безоплатну приватизацію земельних ділянок такого цільового призначення та відчужив у подальшому цю земельну ділянку, суд доходить висновку про те, що вимога про витребування земельної ділянки у власність держави від відповідача є обґрунтованою та є ефективним та належним способом захисту порушеного права держави.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." (62420, Харківська область, Харківський район, село Веселе, вулиця Сонячна, будинок 4, Код ЄДРПОУ: 34630924) земельну ділянку з кадастровим номером 632584500:02:001:0283 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, будинок 21, поверх 8-9, м. Харків, 61165, Код ЄДРПОУ: 39792822) - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." (62420, Харківська область, Харківський район, село Веселе, вулиця Сонячна, будинок 4, Код ЄДРПОУ: 34630924) на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, будинок 21, поверх 8-9, м. Харків, 61165, Код ЄДРПОУ: 39792822) витрати по сплаті судового збору 2684,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "21" березня 2024 р.

СуддяЛ.В. Шарко