Постанова

від 12.09.2024 по справі 922/4917/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року м. Харків Справа №922/4917/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників:

від позивача Горбунова Ю.О.,

від відповідача не з`явився,

від третіх осіб не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.» (вх.№864Х від 01.04.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2024 у справі №922/4917/23 (м.Харків, суддя Шарко Л.В, повний текст рішення складено 21.03.2024)

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.», с.Веселе Харківського району Харківської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Тернівська сільська рада, с. Тернова, Харківського району Харківської області,

2. Липецька сільська військова адміністрація Харківського району Харківської області, с. Липці, Харківського району Харківської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області,

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.» (код ЄДРПОУ 34630924) земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.03.2024 у справі №922/4917/23 позов задоволено повністю. Витребувано у ТОВ «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.» земельну ділянку з кадастровим номером 632584500:02:001:0283 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору 2684,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2024 у справі №922/4917/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.» зазначає наступне:

- судом вірно досліджено і встановлено відплатність набуття права власності відповідачем, натомість не вірно досліджено інші підстави, а саме законність вибуття майна з володіння позивача та добросовісність набуття права власності відповідачем, внаслідок чого ухвалено незаконне та необґрунтоване рішення;

- позивач за власною волею передав вказану земельну ділянку третій особі, ухваливши відповідне рішення. Неналежне виконання обов`язків позивачем не є дефектом волі, та не має нести негативних наслідків для добросовісного набувача;

- ТОВ «АГРОФІРМА «Т.З.К.» правомірно покладалося на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, пересвідчилося у праві власності на відчужувану земельну ділянку, і є добросовісним набувачем;

- добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024 для розгляду справи №922/4917/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Шевель О.В., суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2024 у справі №922/4917/23 залишено без руху з підстав несплати судового збору.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4917/23.

10.04.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/4917/23.

В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№5455 від 17.04.2024) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 08.04.2024. Зокрема, апелянтом надано докази сплати судового збору у розмірі 3220,00 грн.

Також від скаржника надійшла заява (вх.№5649 від 22.04.2024), в якій останній зазначає про недоплату 0,80 грн судового збору при поданні заяви про усунення недоліків (вх.№5455 від 17.04.2024) у зв`язку з технічними причинами та надає докази такої доплати.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2024 у зв`язку із звільненням у відставку головуючого судді Шевель О.В. для розгляду справи №922/4917/23 визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя-доповідач Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 прийнято справу №922/4917/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» (вх.№864Х від 01.04.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2024 у справі №922/4917/23 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя-доповідач Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Россолов В.В. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» (вх.№864Х/2 від 01.04.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2024 у справі №922/4917/23.

Від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6167 від 01.05.2024), в якому позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» у повному обсязі, а рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2024 у справі №922/4917/23 залишити без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Харківській області зазначає наступне:

- при винесенні рішення суд першої інстанції встановив протиправність вибуття земельної ділянки із власності держави та врахував положення ч.1 ст.388 ЦК України щодо витребування майна від добросовісного набувача;

- волевиявлення позивача було спрямовано на реалізацію повноважень щодо розпорядження земельними ділянками с/г призначення та передачу у межах повноважень земельної ділянки громадянину який не використовував права на отримання земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації. Уданому випадку наявний дефект волі, адже вибуття майна із власності держави відбулось під впливом обману через зазначення заявником недостовірних відомостей у заяві;

- витребування майна з володіння відповідача здійснюється з урахуванням відсутності волевиявлення власника оспорюваного майна (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) щодо вибуття земельної ділянки, що відбулось із порушенням норм чинного (на момент повторного отримання громадянином земельної ділянки) законодавства.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2024 призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» (вх.№864Х від 01.04.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2024 у справі №922/4917/23 до розгляду на « 19» червня 2024 р. о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 датою наступного судового засідання у справі №922/4917/23 визначено « 25» липня 2024 р. об 11:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 залучено Тернівську сільську раду (62421, Харківська обл., Харківський р-н, село Тернова, вулиця Світла, будинок 347; код ЄДРПОУ 04396673) та Липецьку сільську військову адміністрацію Харківського району Харківської області (62414, Харківська обл., Харківський р-н, село Липці, вулиця Покровська, будинок 5; код ЄДРПОУ 44707228) до участі у справі №922/4917/23 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Зобов`язано позивача надіслати Тернівській сільській раді та Липецькій сільській військовій адміністрації Харківського району Харківської області копію позовної заяви з додатками та копію відзиву на апеляційну скаргу з додатками з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України. Докази надсилання надати Східному апеляційному господарському суду. Зобов`язано відповідача надіслати Тернівській сільській раді та Липецькій сільській військовій адміністрації Харківського району Харківської області копію відзиву на позовну заяву з додатками та копію апеляційної скарги з додатками з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України. Докази надсилання надати Східному апеляційному господарському суду.

Від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на виконання вимог ухвали суду від 25.07.2024 надійшли докази надсилання процесуальних документів у справі третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (вх.№9963 від 29.07.2024).

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.» на виконання вимог ухвали суду від 25.07.2024 надійшли докази надсилання процесуальних документів у справі третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (вх.№10012 від 30.07.2024).

До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 12.09.2024 представники відповідача та третіх осіб не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, зокрема, шляхом доставки ухвали від 25.07.2024 до електронного кабінету учасників справи в системі «Електронний Суд» та шляхом направлення копії вказаної ухвали рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суд враховує, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Ураховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у даному судовому засіданні.

Присутній представник позивача підтримав раніше надані пояснення, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.06.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області отримано заяву ОСОБА_1 , відповідно до якої останній просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 (два) га із земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку.

У заяві ОСОБА_1 від 12.06.2017 вказано, що правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України він не скористався.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 12.06.2017 Головним управлінням прийнято наказ від 16.06.2017 №11178-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» у відповідності до якого, надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення розташованої за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.02.2016 №1231-СГ надано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6325184000:02:001:0070 площею 2,0000 га. яка розташована за межами населених пунктів на території Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184000:02:001:0070 зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Юдіною О.М. 10.03.2016, номер відомостей про речове право: 13616617, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 831122963251.

У подальшому, 05.02.2018 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява ОСОБА_1 від 26.01.2018, у якій викладено прохання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку у власність.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, доданого до заяви від 26.01.2018 ОСОБА_1 земельна ділянка щодо якої викладено прохання затвердити проект землеустрою та яку заявник просив передати йому у власність мала кадастровий номер 6325184500:02:001:0283.

При цьому, заявником вказано, що правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України він не скористався.

Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області після розгляду заяви від 26.01.2018 прийнято наказ від 16.02.2018 №674-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 площею 2,0000 га, яка розташована на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Право власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 16.02.2018 №674-СГ на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстровано 28.05.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Гончаренко Оленою Анатоліївною, номер відомостей про речове право: 31832380, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1843727363251.

У подальшому, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 ОСОБА_1 передана за актом приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 5735, 5736, виданого 27.11.2019, Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.» (код ЄДРПОУ 34630924), на підставі чого 24.01.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер відомостей про речове право: 35270894.

Отже, з 24.01.2020 власником та фактичним користувачем спірної земельної ділянки є відповідач у справі.

За твердженням позивача, внаслідок протиправних дій, ОСОБА_1 двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення статей 116 та 121 Земельного кодексу України та як наслідок, відбулось порушення інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян.

На підставі викладеного, з метою відновлення порушеного права держави на земельну ділянку та з урахуванням незаконності її вибуття, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 має бути повернута із незаконного чужого володіння у власність держави, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що внаслідок протиправних дій, ОСОБА_1 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення статей 116 та 121 Земельного кодексу України та як наслідок, відбулось порушення інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян. Суд вказав, що у даному випадку витребування спірної земельної ділянок із володіння відповідача на підставі приписів статті 388 ПК України здійснюється у зв`язку з порушенням вимог частини четвертої статті 116 ЗК України при безоплатній передачі спірних земельних ділянок у власність фізичних осіб та, відповідно, у зв`язку з вибуттям спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 з володіння держави у зв`язку з протиправними діями громадянина, який повторно звернувся до Головного управління з метою отримання безоплатно у власність земельної ділянки за одним видом цільового призначення. Оскільки спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_1 внаслідок того, що останній при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розроблення та затвердження проекту землеустрою, не повідомив, що правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства вже скористався, а навпаки зазначив недостовірну інформацію щодо невикористання ним права на безоплатну приватизацію земельних ділянок такого цільового призначення та відчужив у подальшому цю земельну ділянку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога про витребування земельної ділянки у власність держави від відповідача є обґрунтованою та є ефективним та належним способом захисту порушеного права держави.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статей 81, 116 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Для ведення особистого селянського господарства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі - не більше 2 гектара (п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті передає у власність або у користування для всіх потреб центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333, таким відповідним центральним органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та територіальні органи Держгеокадастру.

За змістом ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц наведено правову позицію відповідно до якої право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.02.2016 №1231-СГ надано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6325184000:02:001:0070 площею 2,0000 га. яка розташована за межами населених пунктів на території Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184000:02:001:0070 зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Юдіною О.М. 10.03.2016, номер відомостей про речове право: 13616617, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 831122963251.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 на час отримання у власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 (на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 16.02.2018 №674-СГ) скористався своїм правом, передбаченим ст. 116 Земельного кодексу України, повторно, тобто з порушенням визначеного земельним законодавством порядку.

Згідно з положеннями статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 334 Цивільного кодексу України, а також положень статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, у тому числі надану у власність в порядку безоплатної приватизації, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно, проте не є підставою виникнення цивільних прав, зокрема набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно. Сама по собі державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №911/3594/17.

Відповідно до статей 11, 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають на підставі юридичних фактів та здійснюються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 9 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За системним зв`язком та змістом положень ч. 1, п. «в», ч.ч. 3, 4 ст. 116, ч.ч. 1, 7, 9 ст. 118, ч. 1 ст. 121, ст. 122 Земельного кодексу України, які визначають право громадян на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності шляхом приватизації та порядок його реалізації, закон визначає, що така передача здійснюється шляхом прийняття відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах повноважень відповідного рішення і не допускає безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок певного виду використання більш як один раз.

Відповідно прийняття органами виконавчої влади або місцевого самоврядування рішень про таку передачу без додержання вказаних вимог також є недопустимим.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 року у справі №1840/3664/18).

Закон пов`язує наявність права на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності саме з фактом прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, а не з державною реєстрацією речових прав на відповідне майно.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що повторне набуття ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 у власність у межах норм безоплатної приватизації на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 16.02.2018 №674-СГ є протиправним.

Отже, вибуття спірної земельної ділянки відбулось поза волею держави, як її власника.

Таким чином, інтереси держави є порушеними і підлягають судовому захисту.

У відповідності до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, положення яких кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 2 ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Нормами цивільного законодавства передбачені способи захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України).

Згідно правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/3496/17, віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Такий правовий висновок Великою Палатою Верховного Суду, з посиланням на висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15 п. 58 постанови від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18).

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи.

Тобто, якщо є підстави, передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Отже, враховуючи відчуження права власності на земельну ділянку після протиправної повторної приватизації, належним способом захисту прав та інтересів держави є витребування земельної ділянки у кінцевого набувача (у даному випадку добросовісного).

Можливість власника реалізувати своє право витребувати майно від добросовісного набувача згідно ст. 388 Цивільного кодексу України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч.ч. 1-3 ст. 388 ЦК України).

Так, за положеннями ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1);

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина 2).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3).

З огляду на наведене, судова колегія враховує те, що ст. 388 Цивільного кодексу України встановлює обмеження для витребування майна у добросовісного набувача, тому вирішуючи питання про наявність підстав для витребування майна у такої особи необхідним є послідовність встановлення:

- чи знав набувач та чи повинен був знати, що отримує майно без достатніх правових підстав;

- як набувач отримав майно: платно чи безплатно;

- як майно вибуло з володіння власника: за його волею, чи поза його волею.

Лише у тому випадку, якщо майно вибуло із володіння власника поза його волею, а набувач отримав його платно, не у порядку, встановленому для виконання судових рішень, та не знав і не повинен був знати, що отримує таке майно без достатніх правових підстав, існуватимуть підстави для витребування майна від набувача.

Таке витребування ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника.

Саме тому для вирішення наявного між сторонами спору у контексті спірних правовідносин основним є аналіз відсутності волі у первісного власника земельної ділянки - держави на передачу спірної земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , що встановлено вище у даній постанові та підтверджується матеріалами справи.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

У статті 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У відовідності до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, усіх договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відтак, позивачем правомірно заявлено вимогу про витребування спірної земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 6325184500:02:001:0283 від її нинішнього власника ТОВ «Агрофірма «Труд. Земля. Капітал» і така вимога є належним та ефективним способом захисту порушеного інтересу держави.

Стосовно доводів апелянта про неможливість витребування майна із володіння добросовісного набувача, оскільки позбавлення останнього права власності на спірну земельну ділянку є незаконним втручанням у мирне володіння майном та порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18) зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Колегія суддів зазначає, що право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності ТОВ «Агрофірма «Труд.Земля.Капітал.» з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Крім того, суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі №360/1998/18 від 31.03.2021, де зазначено, що добросовісний набувач внаслідок вилучення земельної ділянки з його незаконного володіння не понесе надмірний тягар, оскільки він не позбавлений права отримати кошти, сплачені ним за цю земельну ділянку від продавця у порядку двосторонньої реституції.

Також, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити свої права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких придбано земельну ділянку про відшкодування збитків.

При цьому, як встановлено судом та не заперечується сторонами, ТОВ «Агрофірма «Труд.Земля.Капітал.» набуло від гр. ОСОБА_1 спірну земельну ділянку на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 27.11.2019, серія та номер: 5735,5736. Водночас, у справі відсутні будь-які належні та допустимі у розумінні ст.ст. 76 77 ГПК України докази на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів за вказану земельну ділянку.

Тобто, у справі відсутнє документальне підтвердження того, що відчуження земельної ділянки відбулось за відплатним правочином, а тому у суду відсутні підстави вважати, що повернення спірної земельної ділянки у власність держави спричинить понесення відповідачем значних збитків, та, у зв`язку з цим, ТОВ «Агрофірма «Труд.Земля.Капітал.» понесе індивідуальний і надмірний тягар.

Відтак, втручання у право ТОВ «Агрофірма «Труд.Земля.Капітал.» на володіння земельною ділянкою в цьому випадку переслідує легітимну мету, цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення відповідачем індивідуального і надмірного тягаря.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею (встановленому порядку) власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність ТОВ «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.» відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 ЦК України, у зв`язку з цим земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь держави в особі позивача.

Досліджуючи питання щодо наявності у ГУ Держгеокадастру у Харківській області права на звернення з цим позовом до господарського суду та правомірності витребування спірної земельної ділянки у ТОВ «Агрофірма «Труд.Земля.Капітал.» на користь держави, колегія суддів зазначає про наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423-IX внесено зміни до положень Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками.

Відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-IX, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім визначених у цьому пункті земель.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Як встановлено судом, спірну земельну ділянку надано ОСОБА_1 позивачем, а саме Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, тобто ОСОБА_1 надав недостовірну інформацію і повторно отримав земельну ділянку для безоплатної приватизації, а потім відчужив її ТОВ «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.».

Суд звертає увагу, що порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина друга статті 188 Земельного кодексу України).

Згідно з підпунктами «е», «є», «є-1» частини першої статті 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відноситься: організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у порядку, встановленому законом; здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі; розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (тут і далі у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України (стаття 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) - це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

У підпункті 33 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру зазначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

У пункті 1, 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23 грудня 2021 року №603 у редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 №85 (чинного на момент звернення із відповідний позовом) зазначено, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Відповідно до підпункту 16 пункту 4 вказаного Положення Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним Кодексом України, на території області.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

У даній справі, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка вибула з власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Судом враховується, що спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_1 внаслідок того, що останній при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та його затвердження, не повідомив, що правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства він вже скористався, а навпаки зазначив недостовірну інформацію щодо невикористання ними права на безоплатну приватизацію земельних ділянок такого цільового призначення.

Отже, якщо спірними земельними ділянками неправомірно заволоділи інші, ніж їхній власник, особи, то вимога про витребування цих ділянок відповідає належному способу захисту права власника. Належними відповідачами за таким позовом є особи, за якими зареєстроване право власності на відповідні ділянки, тобто кінцевий набувач, який може бути позбавлені володіння внаслідок задоволення зазначеної вимоги.

Подібний правовий висновок викладено у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №373/626/17 (провадження №14-201цс21), в якій йдеться про право Головного управління Держгеокадастру на пред`явлення відповідного позову.

Законодавець передбачив можливість розпорядження земельними ділянками державної форми власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у виключних випадках, зокрема, у разі визнання за державою в особі відповідного органу виконавчої влади права власності на земельну ділянку за рішенням суду. Земельна ділянка, яка вибула з власності держави поза встановленою законодавством процедурою та є предметом розгляду у цій справі підлягає поверненню у власність держави для відновлення порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №948/73/23.

Таким чином, позовні вимоги про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.» земельної ділянки з кадастровим номером 32584500:02:001:0283 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 32584500:02:001:0283, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що під час апеляційного перегляду судового рішення судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи, наведені апелянтом не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та не свідчать про допущення будь-яких порушень при прийнятті оскаржуваного рішення. Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване судове рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 09.11.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 №3891-IX).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2024 у справі №922/4917/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.09.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук