Постанова

від 19.03.2024 по справі 911/3020/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/3020/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - не з`явився,

третьої особи - Чернюк О. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Київської області

у складі судді Чонгової С. І.

від 11.09.2020 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Андрієнко В. В., Буравльов С. І., Шапран В. В.

від 14.11.2023

за позовом ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД", Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІББ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1

про визнання недійсною додаткової угоди до договору суборенди земельної ділянки,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІББ" про визнання недійсною додаткової угоди до договору суборенди земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що: Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" не уповноважувало ОСОБА_1 на представництво своїх інтересів шляхом видачі довіреності; ОСОБА_1 не є та не була виконавчим органом Товариства, його посадовою особою або хоча б працівником; уповноважені особи Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" не підписували додаткових угод про розірвання договору; розірвавши договір суборенди земельної ділянки від 31.07.2018, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" порушило права та законні інтереси позивача, позбавивши його інвестиційного активу шляхом його повного знецінення, так як вартість цього активу (Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД") базувалося виключно на праві користування земельною ділянкою.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" є юридичною особою, учасниками якої є ОСОБА_2 з часткою у статутному капіталі - 34%, ОСОБА_3 з часткою у статутному капіталі - 16% та ОСОБА_4 з часткою у статутному капіталі 50%, що підтверджується статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" затвердженого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" №18-06/2019 від 18.06.2019.

31.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІББ" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки.

Згідно із пунктом 1.1 договору суборенди земельної ділянки, на умовах цього договору, орендар передає суборендарю в тимчасове платне користування (суборенду) земельну ділянку площею 4,5206 га, для розміщення багатоквартирної житлової забудови - землі житлової забудови за адресою: Київська область, м. Бровари, по вул. Київській на території 3 мікрорайону IV житлового району, надалі - земельна ділянки.

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки б/н від 01.08.2018 до договору суборенди земельної ділянки від 31.07.2018 орендар передав, а суборендар прийняв земельну ділянку в наступне користування (суборенду): кадастровий номер земельної ділянки: 3210600000:01:063:0439 загальною площею 4,5206 га за адресою: АДРЕСА_1 на території 3 мікрорайону IV житлового району.

Сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 01.08.2018 та додаткову угоду № 2 від 02.01.2019 до договору суборенди земельної ділянки від 31.07.2018.

08.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІББ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД", в особі ОСОБА_1 , яка діяла на підставі довіреності від 29.01.2018, було укладено спірну додаткову угоду №3 до договору. Відповідно до пункту 1 цієї додаткової угоди сторони за взаємною згодою, домовились розірвати договір суборенди земельної ділянки від 31.07.2018 та вважати правовідносини припиненими, а договір розірваним з 08.11.2019.

Наказом №1-2018/ДОВ від 11.11.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" відкликало всі довіреності, видані Товариством з 25.01.2018 (дата державної реєстрації створення) і до дати прийняття даного наказу включно.

В газеті «Урядовий кур`єр» за 14.11.2019 було розміщено повідомлення, що відповідно до наказу №1-2018/ДОВ від 11.11.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" відкликало всі довіреності, видані Товариством з 25.01.2018 (дата державної реєстрації створення) і до дати прийняття даного наказу включно.

Рішенням Броварської міської ради від 28.11.2019 №1667-65-07 «Про припинення права користування земельними ділянками, затвердження документації із землеустрою, надання земельних ділянок у користування, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, припинення дії договорів оренди земельних ділянок, внесення змін до рішення Броварської міської ради Київської області» надано згоду Товариству з обмеженою відповідальністю "ДІББ" на передачу в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" земельної ділянки площею 4,5206 га для іншої житлової забудови - землі житлової та громадської забудови, по вул. Київській на території 3 мікрорайону IV житлового району, без зміни її цільового призначення. Кадастровий номер земельної ділянки 3210600000:01:063:0439. Попереджено Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІББ" про необхідність встановлення плати за земельну ділянку, що передається в суборенду, не вище від орендної плати, що передбачена договором оренди земельної ділянки, зареєстрованими у Київській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» від 06.04.2007 №040733800039. Строк суборенди не може перевищувати строк, визначений договором оренди земельної ділянки.

29.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІББ" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки. Згідно із пунктом 1.1 вказаного договору, на умовах цього договору, орендар передає суборендарю в тимчасове платне користування (суборенду) земельну ділянку площею 4,5206 га, для іншої житлової забудови за адресою: Київська область, м. Бровари, по вул. Київській на території 3 мікрорайону IV житлового району, надалі - земельна ділянка.

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки б/н від 29.11.2019 до договору суборенди земельної ділянки від 29.11.2019 орендар передав, а суборендар прийняв земельну ділянку в наступне користування (суборенду): кадастровий номер земельної ділянки: 3210600000:01:063:0439 загальною площею 4,5206 га за адресою: Київська область, м. Бровари, по вул. Київській на території 3 мікрорайону IV житлового району.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.09.2020 у справі № 911/3020/19 позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду № 3 до договору суборенди земельної ділянки від 31.07.2018, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІББ".

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- суд ставить під сумнів факт видачі довіреності від 29.01.2018 на ім`я ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД", оскільки така довіреність не має реєстраційного номеру, тобто її видача не була зареєстрована на підприємстві відповідно до порядку обліку та реєстрації довіреностей, та саме товариство заперечує щодо видачі довіреності;

- відповідачами та/або третьою особою у матеріали даної справи така довіреність не надана, а отже, суд позбавлений можливості дати оцінку такому документу або призначити експертизу щодо вказаної довіреності;

- земельна ділянка, щодо якої була укладена та підписана ОСОБА_1 спірна додаткова угода про розірвання суборенди, у подальшому передана у суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" (договір суборенди від 29.11.2019), учасником якого є ОСОБА_1 (власник істотної участі, кінцевий бенефіціарний власник). Таким чином, ОСОБА_1 при розірванні спірної угоди діяла у власних інтересах.

Постановою Північний апеляційний господарський суд від 14.11.2023 залишив без змін рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 у справі № 911/3020/19.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- під час розгляду справи № 911/3020/19 було надано оригінал довіреності від 29.01.2018 на ім`я ОСОБА_1 , однак дана довіреність була заламінована, при цьому у судовому засіданні, яке відбулося 24.03.2021 та 01.04.2021 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" у котре зазначав, що дана довіреність Товариством не видавалась. Також представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" зазначав, що ОСОБА_5 , який підписував дану довіреність наразі не працює на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД". Крім того 01.04.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про призначення комплексної почеркознавчої та технічної судової експертизи. В указаному клопотанні позивач зазначав, поставити на вирішення експертів, зокрема, дійсності підпису директора ОСОБА_5 та чи нанесений на спірній довіреності відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД";

- суд ставить під сумнів факт видачі довіреності від 29.01.2018 на ім`я ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД", оскільки така довіреність не має реєстраційного номеру, тобто її видача не була зареєстрована на підприємстві відповідно до порядку обліку та реєстрації довіреностей та саме товариство заперечує щодо видачі довіреності;

- хоч і в суді апеляційної інстанції було надано суду оригінал довіреності від 29.01.2018 на ім`я ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД", з урахуванням заперечень позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД", під час проведення експертизи у даній справі було зазначено, що підпис директора ОСОБА_5 був виконаний самим директором, однак установити період часу виконання підпису Хисного не вдалось можливим, оскільки як зазначив експерт, вказаний документ пройшов процес нанесення прозорої плівки (ламінування);

- наявний у матеріалах справи оригінал довіреності на ім`я ОСОБА_1., виданої директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД", суд не приймає як належний доказ, оскільки позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" вказували, що не видавали дану довіреність, а на підставі наданої суду представником апелянта заламінованого оригінала довіреності, не можливо встановити ні суду, ні експертній установі відповідність даного документу. Оскільки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд апеляційної дійшов висновку, що ОСОБА_1 не було доведено належність та «оригінальність» довіреності від 29.01.2018, так як коли документ заламінований, неможливо установити його справжність;

- земельна ділянка, щодо якої була укладена та підписана ОСОБА_1 спірна додаткова угода про розірвання суборенди, у подальшому передана у суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" (договір суборенди від 29.11.2019), учасником якого є ОСОБА_1 (власник істотної участі, кінцевий бенефіціарний власник);

- оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" не наділяло ОСОБА_1 повноваженнями на укладання додаткової угоди №3 від 08.11.2019 до договору суборенди земельної ділянки від 31.07.2018, то з урахуванням вимог статті 203 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що дана додаткова угода підлягає визнанню недійсною.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 у справі № 911/3020/19, та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 1 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не врахували правову позицію щодо застосування частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 щодо права на оспорення правочину учасником товариства незалежно від розміру частки в такому товаристві. Крім того, судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, про те, що позивач, як учасник товариства, не є стороною спірного договору, тому відсутні порушені права та інтереси позивача;

- судами не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи, та не зазначено причини відхилення доказів.

ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Крім того, ОСОБА_2 подано заяву про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

5. Розгляд клопотань

19.03.2024 через канцелярію Суду від представника позивача - адвоката Кар`ян Катерини Ігорівни надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що вона не може бути присутньою у судовому засіданні, оскільки її терміново задіяли у проведенні слідчих дій в кримінальному провадженні в інтересах клієнта ОСОБА_6 .

19.03.2024 через канцелярію Суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" - адвоката Сахневич Наталії Ігорівни надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що у неї 12.03.2024 виявлено коронавірус COVID - 19 і станом на сьогоднішній день тест так і показує позитивний результат.

Розглянувши зазначені клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Про наявність у представників ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути касаційну скаргу по суті, Суду не повідомлялося.

Разом з тим, процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Верховного Суду від 22.01.2024 про відкриття касаційного провадження.

Водночас, Верховний Суд двічі, ухвалами від 20.02.2024 та від 12.03.2024, оголошував перерву в судовому засіданні у справі № 911/3020/19 з розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023.

В свою чергу, пунктом 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи наведене та оскільки ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД", явка яких у судове засідання не визнавалась обов`язковою, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання 19.03.2024 в Касаційному господарському суді, повторно не забезпечили явки своїх представників у це судове засідання, Верховний Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи згідно із пунктом 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.

6. Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

У підпунктах 11.82 - 11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Предметом даного позову є вимога позивача про визнання недійсною додаткової угоди до договору суборенди земельної ділянки, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД", учасником якого є позивач, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІББ".

Судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнано недійсною додаткову угоду до договору суборенди земельної ділянки.

При цьому, в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено, яким чином оспорювана додаткова угода, стороною якої позивач не є, порушує (зачіпає) його права та законні інтереси.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду, в постановах від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі 904/10956/16 (на неврахування висновків викладених в яких посилається скаржник у касаційній скарзі) зазначала, що за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права. Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду має загальний характер та не залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі товариства, отримання ним прибутку від діяльності товариства або реалізації корпоративного права на управління діяльністю товариства.

Такі висновки відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20.05.1998 у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки", заява № 29010/95, пункти 46-52; рішення від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21.12.2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини).

Разом з тим, сучасний підхід до використання теорії «проникнення за корпоративну завісу» сформувався в ЄСПЛ починаючи з рішення 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece.

Застосовуючи зазначений підхід, ЄСПЛ відтворив правову позицію Міжнародного суду ООН, що була висловлена ним у рішенні у справі Barcelona Traction, Light and Power Company Limited від 05.02.1970.

У пункті 56 вказаного вище рішення відзначено, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті «проникнення за корпоративну завісу» або «ігнорування статусу юридичної особи» визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.

Ця теза була відображена, розвинена та конкретизована на рівні практики ЄСПЛ.

ЄСПЛ проводить різницю між скаргами, поданими акціонерами про заходи, що зачіпають їх права як акціонерів, та про дії, що зачіпають права компанії, у яких вони володіють акціями (Agrotexim and Others v. Greece, пункти 65-66; Albert and Others v. Hungary [GC], пункт 122).

В одній групі справ самі акціонери можуть вважатися потерпілими в розумінні статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (Olczak v. Poland, пункти 57-62; Albert and Others v. Hungary [GC], пункти 126-134, та цитовані в них посилання; Project-Trade d.o.o. v. Croatia?, пункти 44-47).

В іншій групі справ загальний принцип такий, що акціонери компаній не можуть розглядатися як потерпілі у розумінні Конвенції, щодо дій та заходів, що стосуються їхньої компанії. Однак при цьому ЄСПЛ у низці справ передбачає можливість для відступу від указаного в цьому пункті загального принципу.

Так, у пункті 66 рішення від 24 жовтня 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece, № 14807/89) ЄСПЛ зазначив, що підходи «проникнення за корпоративну завісу» або «ігнорування статусу юридичної особи» можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.

У рішенні від 26 жовтня 2000 року у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93) суд встановив, що підприємство було ліквідовано, а подана до суду скарга стосувалася діяльності ліквідаторів. За цих обставин ЄСПЛ вважав, що компанія як юридична особа на той час не могла подати скаргу до Комісії.

У справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic) (№ 29010/95, рішення від 21 жовтня 2003 року) заявником був банк (через свого колишнього голову-акціонера, який володів контрольним пакетом акцій), у якому Чеським Національним Банком було запроваджено тимчасову (примусову) адміністрацію через незадовільний фінансовий стан банку та його ліквідацію. Суть скарги заявника до ЄСПЛ полягала в тому, що банк був позбавлений доступу до суду, де банк хотів виступити з протестом проти запровадження тимчасової адміністрації.

У рішенні від 07 липня 2020 року у справі Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99) ЄСПЛ вважав, що через конфлікт інтересів між компанією (банком) та її спеціальною адміністрацією і довіреними особами сам банк не міг подати справу до ЄСПЛ.

У пункті 26 рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України» ЄСПЛ зазначив, що проникнення за «корпоративну завісу» або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.

У рішенні від 07 липня 2020 року Alberts and Others v. Hungary (пункти 133 та 134) ЄСПЛ зазначив, що у справах Agrotexim and Others v. Greece та Olczak v. Poland встановлені загальні принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів, відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління компанії.

ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що, для того аби акціонери компанії могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.

За змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary, такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

Таким чином, допускається проникнення за «корпоративну завісу» та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.

Такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не встановили, що відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАССФІЛД" була відкрита ліквідаційна процедура та його було визнано банкрутом, а ліквідатор неналежним чином вчиняє дії на захист прав банкрута.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 у подібних правовідносинах.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Наведене спростовує доводи позивача викладені у відзиві на касаційну скаргу та у заяві про закриття касаційного провадження.

Враховуючи відсутність порушення спірною додатковою угодою прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Верховний Суд не надає оцінки законності спірної додаткової угоди, оскільки вона може надаватися в іншій справі за позовом належного позивача за застосуванням належного способу захисту.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами 1 - 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 у справі № 911/3020/19 скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

8. Судові витрати

У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, та прийняттям нового рішення відповідно до приписів статей 129, 315 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд здійснює розподіл судових витрат.

За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

З огляду на висновок Верховного Суду про скасування судових рішень у справі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року встановлений у розмірі 1 921,00 грн.

Оскільки у даній справі позов поданий у 2019 році, для вирахування розміру сплати судового збору застосовується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 1 921,00 грн.

З огляду на зазначене, за подання позовної заяви до Господарського суду Київської області у даному випадку судовий збір підлягав оплаті у сумі 1 921,00 грн.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у контексті визначення розміру судового збору за подання касаційної скарги "ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви", має визначатися за розміром ставок, встановлених статтею 4 Закону України "Про судовий збір" на момент пред`явлення відповідного позову. Об`єктом, з якого розраховується розмір ставки судового збору за подання касаційної скарги, є саме позовна заява (зустрічна позовна заява), а базою для такого розрахунку - ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні відповідної позовної заяви (у разі об`єднання в одній заяві вимог майнового та/або немайнового характеру, декількох вимог немайнового характеру - загальна сума усіх вимог у відсотковому співвідношенні до ціни позову та/або у фіксованому розмірі).

Враховуючи наведене, при зверненні з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції судовий збір підлягав оплаті у сумі 2 881,50 грн, а саме 1 921,00 грн * 150%, де 1 921,00 грн - розмір судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, 150% - ставка судового збору за подання апеляційної скарги; при зверненні з касаційною скаргою до Верховного Суду судовий збір підлягав оплаті у сумі 3 842,00 грн, а саме 1 921,00 грн * 200%, де 1 921,00 грн - розмір судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, 200% - ставка судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 у справі № 911/3020/19 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

4. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 6 723,50 (шість тисяч сімсот двадцять три) гривні 50 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

5. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді С. В. Бакуліна

І. Д. Кондратова