Постанова
Іменем України
06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 372/4451/19
провадження № 61-15876св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард»,
відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васько Альбіна Василівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович, приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Базир Наталія Михайлівна, державний реєстратор Барської районної державної адміністрація Вінницької області Присяжний Максим Миколайович, державний реєстратор комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» Коровайко Оксана Сергіївна , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Обухівського міського нотаріального округу Гринько Ангеліна Павлівна, приватний виконавець Трофименко Михайло Михайлович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард», яка підписана представником Дурдою Юліаном Васильовичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2022 року в складі судді: Дубас Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в складі колегії суддів:Немировської О. В., Желепи О. В., Ящук Т. І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
12 грудня 2019 року ТОВ «ФК «Рікард» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Перспектива регіону», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васько А. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В., приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Базир Наталія Михайлівна, державний реєстратор Присяжний М. М., Барська районна державна адміністрація Вінницької області, державний реєстратор Коровайко О. С., комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», ОСОБА_7 , приватний нотаріус Обухівського міського нотаріального округу Гринько А. П., приватний виконавець Трофименко М. М., про визнання договорів недійсними та скасування рішень.
Позов мотивований тим, що 26 вересня 2012 року між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 879/980-ФО. Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору, ліміт кредитної лінії - 245000. Дата повернення кредиту - 25 вересня 2013 року.
26 вересня 2012 року між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 879/980-ФО/І. ОСОБА_1 виступив майновим поручителем по зобов`язанням ОСОБА_7 . Відповідно до пункту 1.1., цим договором забезпечується належне виконання позичальником вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору № 879/980-ФО від 26 вересня 2012 року, укладеного між позичальником і іпотекодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладенні до нього, в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших умов, у тому числі щодо: повернення позичальником іпотекодержателю коштів у розмірі 245 000 грн до 25 вересня 2015 року включно; сплати позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 29 % річних та комісій у розмірі, в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання позичальником інших зобов`язань, передбачених кредитним договором, в повному обсязі на умовах, і в строки, визначенні в кредитному договорі, в тому числі зобов`язань щодо спати неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків.
Відповідно до умов договору іпотеки, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності наступне майно:
земельна ділянка площею 0,1791 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036;
земельна ділянка площею 0,1292 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037;
земельна ділянка площею 0,1822 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040.
30 вересня 2019 року між ПАТ «Міський Комерційний Банк», від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, та ТОВ «ФК «Рікард» був укладений договір відступлення права вимоги та майнових прав, відтак ТОВ «ФК «Рікард» є кредитором за кредитним договором № 879/980 від 26 вересня 2012 року, укладеного між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_7 , та іпотекодержателем за договором іпотеки № 879/980-ФО/І від 26 вересня 2012 року укладений між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_1 .
Позивачу стало відомо, що на підставі довідки від 30 вересня 2016 року № 13874-Ф/1, ніби-то підписаної керівником уповноваженої особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» Оберемко Р. А., була припинена іпотека за договором іпотеки № 879/980-ФО/І від 26 вересня 2012 року та припинені іпотечні обтяження на земельні ділянки.
Позивач стверджував, що довідка від 30 вересня 2016 року № 13874-Ф/1 уповноваженою особою ФГВФО не видавалась, оскільки заборгованість за кредитним договором № 879/980-ФО від 26 вересня 2012 року не була погашена. Станом на 30 вересня 2019 року, згідно з пунктом 5 Додатку № 7 до договору відступлення права вимоги та майнових прав від 30 вересня 2019 року загальна заборгованість ОСОБА_7 за кредитним договором № 879/980-ФО від 26 вересня 2012 року складає 7 259 108,59 грн.
Так державний реєстратор Присяжний М. М., Барська районна державна адміністрація Вінницької області, 30 листопада 2016 року провів державну реєстрацію припинення іпотечного обтяження на земельну ділянку площею 0,1791 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, рішення № 32634030.
Державний реєстратор Коровайко О. С., КП «Спецжитлофонд» м. Київ, 02 грудня 2016 року припинила іпотеку, рішення № 32700658; та провів державну реєстрацію припинення іпотечного обтяження на земельну ділянку площею 0,1292 га, кадастровий номер 3223155400 03:025:0037, рішення № 32634753 і земельну ділянку площею 0,1822 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, рішення № 32636113. Отже, припинення іпотеки і обтяження іпотекою відбулося з порушенням вимог статті 17 Закону України «Про іпотеку», оскільки основне зобов`язання не було припинене, строк дії іпотечного договору не закінчився.
18 січня 2017 року ОСОБА_1 вніс земельні ділянки до статутного капіталу ТОВ «Перспектива регіону», засновником якого він і є. Право власності було зареєстроване 18 січня 2017 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Базир Н. М.:
земельна ділянка площею 0,1822 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040 га, індексний номер рішення: 18613473 від 18 січня 2017 року;
земельна ділянку площею 0,1292 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037 індексний номер рішення: 33472303 від 18 січня 2017 року;
земельна ділянка площею 0,1791 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036 індексний номер рішення: 33470774 від 18 січня 2017 року.
В свою чергу 25 січня 2017 року ТОВ «Перспектива регіону» продало земельну ділянку площею 0,1822 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, земельну ділянку площею 0,1292 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037 та земельну ділянку площею 0,1791 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036 ОСОБА_2 .
В подальшому після звернення позивача до суду право власності на земельні ділянки було перереєстровано за ОСОБА_3 , яка продала спірні земельні ділянки.
Таким чином позивач вважав, що припинення іпотеки та іпотечного обтяження, внесення предмету іпотеки до статутного капіталу та подальший продаж з реалізації предмету іпотеки є незаконним і таким, що порушує права кредитора та іпотекодержателя, оскільки унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки.
ТОВ «ФК «Рікард», з урахуванням зміни предмета позову, просило:
визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Присяжного М. М. від 30 листопада 2016 року про припинення обтяження іпотекою земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:025:0036, площею 0,1791 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства;
визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Коровайко О. С. № 32700658 від 02 грудня 2016 року про припинення іпотеки за договором іпотеки № 879/980-ФО/1 від 26 вересня 2012 року;
визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Коровайко О. С. № 32634753 від 02 грудня 2016 року про припинення обтяження іпотекою земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, площею 0,1292 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Коровайко О. С. № 32636113 від 02 грудня 2016 року про припинення обтяження іпотекою земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, площею 0,1822 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати запис державного реєстратора - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Бариз Н. М. від 08 січня 2017 року про державну реєстрацію за ТОВ «Перспектива регіону» права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, площею 0,1822 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати запис державного реєстратора - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Бариз Н. М. від 08 січня 2017 року про державну реєстрацію за ТОВ «Перспектива регіону» права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, площею 0,1791 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати запис державного реєстратора - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Бариз Н. М. від 08 січня 2017 року про державну реєстрацію за ТОВ «Перспектива регіону» права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, площею 0,1292 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, площею 0,1822 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25 січня 2017 року між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Незнайком Є. В.;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, площею 0,1292 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25 січня 2017 року між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Незнайком Є. В.;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, площею 0,1791 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25 січня 2017 року між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Незнайком Є. В.;
скасувати рішення приватного нотаріуса КМНО Незнайка Є. В. про державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки за ОСОБА_9 ;
визнати недійсними акти приватного виконавця Трофименка М. М. від 17 грудня 2019 року про передачу земельних ділянок: кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, площею 0,1822 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , стягувачу ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 ; кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, площею 0,1292 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , стягувачу ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 ; кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, площею 0,1791 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , стягувачу ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 ;
визнати недійсним свідоцтва приватного нотаріуса Обухівського міського нотаріального округу Гринько А.П. від 28 січня 2019 року № 1379, 1381, 1384 та скасувати записи про проведену державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за ОСОБА_3 ;
визнати недійсними: договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1822 га за адресою: Київська область, Обухівський район, вул. Старокиївська, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, укладений 16 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Васько А. В., зареєстрований в реєстрі за № 151; договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1292 га за адресою: Київська область, Обухівський район, вул. Старокиївська, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, укладений 16 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Васько А. В., зареєстрований в реєстрі за № 149; договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1791 га за адресою: Київська область, Обухівський район, вул. Старокиївська, цільове призначення земельної ділянки: цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, укладений 16 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Васько А. В., зареєстрований в реєстрі за № 150.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 вересня 2022 року в задоволенні позову ТОВ «ФК «Рікард» відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
позивач звернувся до суду за захистом свого права з вимогою застосувати наслідки недійсності правочину та відновлення становища, яке існувало до порушення. Однак позов не містить правових обґрунтувань порушення прав ПАТ «Міський комерційний банк» відповідачем ОСОБА_1 . Останній є стороною договору іпотеки, однак не є стороною договору за кредитним договором. При заявлених ТОВ «ФК «Рікард» позовних вимогах у викладеній позивачем їх редакції та обґрунтуванні, не встановлено і позивачем не доведено порушення, невизнання чи оспоронення його прав як іпотекодержателя, на захист яких він звернувся до суду із такими позовними вимогами до іпотекодавця ОСОБА_1 . Представник позивача вказав, що на підставі довідки від 30 вересня 2016 року № 13874-Ф/1, ніби-то підписаної керівником уповноваженої особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» Оберемко Р. А., була припинена іпотека за договором іпотеки № 879/980-ФО/І від 26 вересня 2012 року та припиненні іпотечні обтяження на земельні ділянки. Позивач стверджує, що довідка від 30 вересня 2016 року № 13874-Ф/1 уповноваженою особою ФГВФО не видавалась, оскільки заборгованість за кредитним договором № 879/980-ФО від 26 вересня 2012 року не була погашена. Належними доказами щодо сплати боргових зобов`язань можуть бути лише первинні документи, якими підтверджуються факти внесення коштів готівкою в касу банку чи самостійного перерахування коштів на поточний рахунок, що був відкритий у банку. Первинні документи, які б підтверджували оплату заборгованості за кредитним договором № 879/980-ФО від 26 вересня 2012 відсутні. Однак в спростування вказаних обставин представником позивача надані належні та допустимі докази суду надані не були;
представником позивача не надано суду докази про те, що на момент укладання Договору відступлення права вимоги існували зобов`язання перед позивачем. Представником позивача в обґрунтування заявлених вимог зазначено, лише про договір відступлення права вимоги та договір майнових прав укладений між ПАТ «Міський Комерційний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ТОВ «Фінансова компанія «Рікард» від 30 вересня 2019 року. Так представником позивача існують лише посилання зобов`язання відповідача виключно на Додаток 7 за кредитним договором 879/980-ФО. Представником позивача не надано до суду ні інформацію про рух коштів на рахунки первісного кредитора, ні документів на підставі яких такі операції обліковувались;
18 січня 2017 року ОСОБА_1 вніс земельні ділянки до статутного капіталу ТОВ «Перспектива регіону». Право власності було зареєстроване 18 січня 2017 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Базир Н. М.: земельна ділянка площею 0.1822 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040 га, індексний номер рішення: 18613473; - земельна ділянку площею 0.1292 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037 індексний номер рішення: 33472303; земельна ділянка площею 0.1791 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036 індексний номер рішення: 33470774. Враховуючи відсутність заборгованості перед первісним кредитором, представник позивача не надав до суду доказів в спростування вказаних обставин, вказаний правочин суд вважає таким, що не підлягає скасуванню;
судом встановлено, та не спростовано представником позивача, що спірні земельні ділянки, які належать ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набуті ними у власність на підставі договору купівлі продажу. Право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у встановленому законом порядку. Згідно статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
відповідачі, власники земельних ділянок набули право власності на спірні земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод, які не суперечать вимогам статей 82,132 ЗК України та статті 203 ЦК України, тобто із передбачених законом підстав;
позивач обґрунтовує позов неправомірністю вибуття спірних земельних ділянок із власності відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ;
відповідач ОСОБА_3 була учасником правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із власності ОСОБА_2 , в рахунок правочину, який не підлягає скасуванню на підставі зібраних по справі доказів, яка в свою чергу продала земельні ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тому не повинна нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених позивачем в якості обґрунтування позову, підстави для позбавлення їх об`єктів права власності на нерухоме майно не підпадають під дію статей 387, 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки;
як вбачається із обставин справи, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, оскільки отримали їх у третьої особи, на підставі чинного правочину у передбачений законом спосіб, при цьому не допускали будь-якої неправомірної поведінки;
норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. За таких обставин, позовні вимоги суд вважає необґрунтованими і такими, що не узгоджуються із чинним законодавством і суперечать дійсним обставинам справи;
при вирішенні питання про застосування наслідків спливу позову давності суд в наданій частині не надає правової оцінки оскільки суд, застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідача у спорі. Однак, позовні вимоги по суті залишились недоведеними, тому це є достатньою підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог про визнання договору недійсним та скасування рішення;
з урахуванням тривалого часу розгляду справи суд вважав можливим вирішити спір на підставі наявних у справі доказів відповідно до принципів диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ТОВ «ФК «Рікард» - Нікіташа С. П. задоволено частково, рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 вересня 2022 року змінено, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
при відмові в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на спростування довідки, виданої 30 вересня 2016 року Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» Оберемком Р. А., та того, що за договором відступлення права вимоги до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором. Одночасно суд першої інстанції зробив висновок, що відсутня заборгованість перед первісним кредитором, а тому передача ОСОБА_1 земельних ділянок в статутний капітал ТОВ «Перспектива регіону» не підлягає скасуванню, ОСОБА_3 не повинна нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених позивачем як обґрунтування позову, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, оскільки набули їх у власність на підставі правочину, підстави для позбавлення їх права на нерухоме майно не підпадають під дію статей 387 та 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які є підставою для витребування майна від добросовісного набувача. Однак такий висновок суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим з наступних підстав;
рішенням апеляційного суду Київської області від 24 червня 2014 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Міський комерційний банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено - звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 26 вересня 2012 року № 879/980-ФО/І, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: земельну ділянку площею 0,1791 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0036, земельну ділянку площею 0,1292 га за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0037 і земельну ділянку площею 0,1822 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0040. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки для його подальшої реалізації шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
відповідно до листа керівника, уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» Оберемка Р. А. від 30 вересня 2016 року № 13874-Ф/І у зв`язку з виконанням зобов`язань за договором іпотеки № 879/980-ФО/І, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Морозовою С. В. 26 вересня 2012 року за реєстровим № 13321, ПАТ «Міський комерційний банк» просить вилучити записи з Державного реєстру іпотек та зняти заборони на відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку ПАТ «Міський комерційний банк» на підставі вищевказаного договору іпотеки та належить ОСОБА_1 , а саме: земельну ділянку площею 0,1791 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223155400:03:025:0036, земельну ділянку площею 0,1292 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223155400:03:025:0037 і земельну ділянку площею 0,1822 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223155400:03:025:0040. На підставі вказаної довідки 30 листопада 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Барської районної державної адміністрації Вінницької області Присяжним М. М. було внесено запис про припинення обтяження за іпотечним договором від 26 вересня 2012 року на земельну ділянку площею 0.1791 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, рішення № 32634030. 02 грудня 2016 року державним реєстратором КП «Спецжитлофонд» м. Києва Коровайко О. С. було внесено записи про припинення іпотечного обтяження на земельну ділянку площею 0.1292 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, рішення № 32700658 та на земельну ділянку площею 0.1822 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, рішення № 32636113;
суд першої інстанції безпідставно посилався в рішенні на положення ст. 387 та 388 ЦК України, оскільки позивач не є власником майна, та не заявляв вимог про витребування майна на свою користь. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту;
відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;
заявляючи вимогу про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, позивач посилається на положення частини третьої статті 215 ЦК України, та вказує, що припинення іпотеки та іпотечного обтяження, внесення предмету іпотеки до статутного капіталу та подальший продаж з реалізацією предмету іпотеки порушує його права як кредитора та іпотекодержателя, оскільки унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки. Таке обґрунтування вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу призводить до висновку, що позивач просить визнати оспорювані ним правочини фраудаторними, тоді як спірні правовідносини виникли внаслідок припинення іпотеки;
цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд зробив висновок, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року (справа №922/2416/17) зроблено наступний правовий висновок. Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі; запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя; за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя;
у справі з належною вимогою (зокрема, про визнання прав іпотекодержателя) суд має враховувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності у Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно. У справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки;
враховуючи обставини справи, яка переглядається, колегія суддів зробила висновок, що якщо позивач вважає себе іпотекодержателем за договором про відступлення права вимоги, і тому його права як іпотекодержателя порушені, належним способом захисту є звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя, а не оспорення підстав набуття іншими юридичними та фізичними особами прав на предмет іпотеки. Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині.
Аргументи учасників справи
06 листопада 2023 року ТОВ «ФК «Рікард» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Дурдою Ю. В. , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року (повне судове рішення складено 02 жовтня 2023 року), в якій просило:
оскаржені судові рішення скасувати;
ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах;
суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права;
припинення іпотеки і обтяження іпотекою відбулося з порушенням вимог статті 17 Закону України «Про іпотеку», оскільки основне зобов`язання не було припинене, строк дії іпотечного договору не закінчився;
оскільки ПАТ «Міський комерційний банк» не надавав згоди на відчуження предмету іпотеки, то іпотекодавець відповідно до статті 9 Закону України «Про іпотеку» не мав права на відчуження земельних ділянок (внесення їх до статутного капіталу ТОВ «Перспектива Регіону»);
відчуження майна після набрання чинності судовим рішенням про стягнення заборгованості є протиправним, оскільки направлене на усунення негативних наслідків у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це майно;
рішенням апеляційного суду Київської області від 24.06.2014 року у справі № 372/1610/13-ц задоволено позов ПАТ «Міський комерційний банк» про звернення стягнення на спірні земельні ділянки;
оспорюючи законність дій відповідачів, позивач просив серед іншого визнати недійсним договори про відчуження іпотечного майна. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, пославшись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 вважав, що заявлений банком спосіб захисту майнових прав іпотекодержателя є неефективним, оскільки лише заявлення вимоги про визнання права іпотекодержателя призведе до відновлення порушених прав позивача, як іпотекодержателя спірного майна. Вказані висновки є хибними з огляду на наступне.
Застосовуючи до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, (провадження № 12-44гс20), суд апеляційної інстанції не урахував відмінність фактичних обставин справи № 922/2416/17 та справи, що переглядається. Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) щодо способу звернення до суду (ефективного способу захисту порушених прав іпотекодержателя) стосуються конкретних обставин, встановлених у вказаній справі, зокрема припинення іпотеки на підставі частини першої статті 593 ЦК України;
апеляційна інстанція під час розгляду цієї справи, серед іншого, не врахувала правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (продавець), який відчужує майно на підставі договору купівлі-продажу після пред`явлення до нього вимог щодо звернення стягнення на предмети іпотеки, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (частина шоста статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
19 січня 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» засобами поштового зв`язку через адвоката Шульгу А. В. подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, іпотечні зобов`язання ОСОБА_1 за договором іпотеки № 879/980-ФО/І від 26 вересня 2012 року були припинені, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна Довідка № 13874-Ф/1 від 30 вересня 2016 року, видана Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський Комерційний Банк» Оберемко Р. А. Довідка є дійсною і підтверджує припинення зобов`язань за договором іпотеки, а також на підставі такої довідки 30 листопада 2016 року та 02 грудня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було внесено записи про припинення іпотечних обтяжень земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:025:0036, 3223155400:03:025:0037 та 3223155400:03:025:0040. Тобто в кінці 2016 року іпотека спірних земельних ділянок була повністю припинена;
банк не мав права самостійно без відповідного звернення до суду поновлювати права вимоги за іпотечним договором на своєму балансі та продавати на аукціоні;
оскільки у ПАТ «Міжнародний Комерційний Банк» на час укладення Договору відступлення не було прав вимоги за Договором іпотеки (що підтверджується як виданою ним довідкою, так і даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), такі права відповідно й не могли перейти до ТОВ «ФК «Рікард». Тобто заміни сторони іпотекодержателя у Договорі іпотеки № 879/980-ФО/І від 26 вересня 2012 року не відбулося. Це підтверджує безпідставність заявлених позовних вимог ТОВ «ФК «Рікард», адже він не є іпотекодержателем спірних земельних ділянок і не може ним бути, оскільки іпотека була припинена ще у 2016 році;
якщо ПАТ «Міський Комерційний Банк» після видачі довідки про припинення іпотеки і скасування відповідних обтяжень в реєстрі вирішив в односторонньому порядку, що Договір іпотеки все ж не припинений і вважав, що припинення іпотеки є нікчемним, він мав би звернутися до суду із відповідним позовом, однак не мав права самостійно поновлювати іпотечні зобов`язання на своєму балансі та включати їх до пулу на аукціон;
ТОВ «ФК «Рікард» не може бути іпотекодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення. В межах даної справи позивач наголошує, що нібито він має права іпотекодержателя спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:025:0036, 3223155400:03:025:0037 та 3223155400:03:025:0040 і саме це він вважає підставою того, що він має право подавати позов. Однак такі твердження позивача прямо суперечать положенням законодавства, адже іпотекодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути виключно банки;
суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що якщо позивач вважає себе іпотекодержателем і хоче захистити свої права, належним способом захисту є звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в справі.
30 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 січня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц; від 15 квітня 2020 року у справі № 638/6137/17; від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16; від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20; від 29 травня 2019 року у справі № 501/1703/16; від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16; від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц; від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц; від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 та постановах Верховного Суду України: від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц; від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16; від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 26 вересня 2012 року між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_7 укладений кредитний договір № 879/980-ФО: ліміт кредитної лінії - 2 450 000 грн; дата повернення кредиту - 25 вересня 2013 року.
26 вересня 2012 року між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 879/980-ФО/І.
У договорі іпотеки № 879/980-ФО/І, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Морозовою С. В. 26 вересня 2012 року за реєстровим № 13321, передбачено, зокрема, що:
цим договором забезпечується належне виконання позичальником вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору № 879/980-ФО від 26 вересня 2012 року, укладеного між позичальником і іпотекодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладенні до нього, в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших умов, у тому числі щодо: повернення позичальником іпотекодержателю коштів у розмірі 2 450 00 грн до 25 вересня 2013 року включно; сплати позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 29 % річних та комісій у розмірі, в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання позичальником інших зобов`язань, передбачених кредитним договором, в повному обсязі на умовах, і в строки, визначенні в кредитному договору, в тому числі зобов`язань щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків (пункт 1.1.);
іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності наступне майно: земельну ділянку площею 0,1791 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036. Вказана земельна ділянка належить іпотекодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 968156, виданого Управлінням земельних ресурсів у Обухівському районні 07 серпня 2009 року на підставі рішення Козинської селищної ради від 27 серпня 2008 року № 20/1, 19 сесія 5 скликання, на якому 01 вересня 2010 року приватним нотаріусом Тверською І. В. зроблено відмітку про перехід права власності на ім`я ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі продажу від 01 вересня 2010 року посвідченого приватним нотаріусом Тверською І. В., за реєстровим № 1747. Земельну ділянку площею 0,1292 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037. Вказана земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підстав Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 968157, виданого Управлінням земельних ресурсів у Обухівському районні 07 серпня 2009 року на підставі рішення Козинської селищної ради від 27 серпня 2008 року № 20/1, 19 сесія 5 скликання, на якому 01 вересня 2010 року приватним нотаріусом Тверською І. В. зроблене відмітку про перехід права власності на ім`я ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі продажу від 01 вересня 2010 року посвідченого приватним нотаріусом Тверською І. В., за реєстровим № 1732. Земельну ділянку площею 0.1822 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040. Вказана земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 968160, виданого Управлінням земельних ресурсів у Обухівському районні 06 серпня 2009 року на підставі рішення Козинської селищної ради від 27 серпня 2008 року № 20/1, 19 сесія 5 скликання, на якому 01 вересня 2010 року приватним нотаріусом Тверською І. В. зроблено відмітку про перехід права власності на ім`я ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2010 року посвідченого приватним нотаріусом Тверською І. В., за реєстровим № 1750 (пункт 1.2.);
правочини щодо відчуження або обмеження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (пункт 1.4.7.);
іпотекодавець не має права без згоди іпотекодержателя переданого предмет іпотеки у наступну іпотеку (заставу) іншим особам, обмінювати предмет іпотеки, передавати в спільну діяльність, оренду і найм), лізинг, управління, користування та будь-яким іншим способом обтяжувати предмет іпотеки (пункту 1.6.).
Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 червня 2014 року в справі № 372/1610/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/39453982) рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Міський комерційний банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено - звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 26 вересня 2012 року № 879/980-ФО/І, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: земельну ділянку площею 0,1791 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0036, земельну ділянку площею 0,1292 га за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0037 і земельну ділянку площею 0,1822 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0040. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки для його подальшої реалізації шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Відповідно до листа керівника, уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» Оберемка Р. А. від 30 вересня 2016 року № 13874-Ф/І у зв`язку з виконанням зобов`язань за договором іпотеки № 879/980-ФО/І, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Морозовою С. В. 26 вересня 2012 року за реєстровим № 13321, ПАТ «Міський комерційний банк» просить вилучити записи з Державного реєстру іпотек та зняти заборони на відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку ПАТ «Міський комерційний банк» на підставі вищевказаного договору іпотеки та належить ОСОБА_1 , а саме: земельну ділянку площею 0,1791 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223155400:03:025:0036, земельну ділянку площею 0,1292 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223155400:03:025:0037 і земельну ділянку площею 0,1822 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223155400:03:025:0040.
На підставі вказаної довідки 30 листопада 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Барської районної державної адміністрації Вінницької області Присяжним М. М. було внесено запис про припинення обтяження за іпотечним договором від 26 вересня 2012 року на земельну ділянку площею 0.1791 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, рішення № 32634030.
02 грудня 2016 року державним реєстратором КП «Спецжитлофонд» м. Києва Коровайко О. С. було внесено записи про припинення іпотечного обтяження на земельну ділянку площею 0.1292 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, рішення № 32700658 та на земельну ділянку площею 0.1822 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, рішення № 32636113.
18 січня 2017 року за актом приймання-передачі, посвідченим приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Базир Н. М., ОСОБА_1 передав, а ТОВ «Перспектива регіону» прийняло як внесок до статутного капіталу земельну ділянку площею 0,1791 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0036, земельну ділянку площею 0,1292 га за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0037 і земельну ділянку площею 0,1822 га адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0040.
18 січня 2017 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Базир Н. М. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ Перспектива регіону» на вказані земельні ділянки - кадастровий номер: 3223155400:03:025:0036, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0037, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0040.
25 січня 2017 року ТОВ «Перспектива регіону» за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом КМНО Незнайком Є. В., продало земельну ділянку площею 0,1822 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, земельну ділянку площею 0,1292 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037 та земельну ділянку площею 0.1791 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036 ОСОБА_2
30 вересня 2019 року між ПАТ «Міський Комерційний Банк», від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, та ТОВ «Фінансова компанія «Рікард» був укладений договір відступлення права вимоги та майнових прав. В пункті 5 Додатку № 7 до договору відступлення права вимоги та майнових прав від 30 вересня 2019 року зазначено заборгованість ОСОБА_7 за кредитним договором № 879/980-ФО від 26 вересня 2012 в сумі 7 259 108.59 грн. Відповідно до частини 1 пункту 1 вказаного договору, предметом купівлі-продажу є права вимоги за кредитними договорами фізичних осіб, у кількості 7 договорів, перелік яких наведений в Додатку №1 до цього Договору, який є невід`ємним додатком до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки за кредитними договорами, договорами іпотеки, поруки, застави, та іншими договорами, що були укладені в забезпечення виконання кредитних договорів, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.
17 грудня 2019 року в межах виконавчого провадження № 59134026 приватним виконавцем Трофименком М. М. прийнято три постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та складено акти про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, за якими в рахунок погашення заборгованості боржника ОСОБА_2 стягувачу ОСОБА_3 було передано земельну ділянку площею 0.1822 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, земельну ділянку площею 0.1292 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037 та земельну ділянку площею 0.1791 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036.
28 грудня 2019 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько А. П. на підставі зазначених актів про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу видано три свідоцтва та за ОСОБА_3 зареєстровано в реєстрі право власності на ці земельні ділянки за № 1381, № 1384, № 1379.
16 березня 2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Васько А. В., зареєстрований в реєстрі за № 149, згідно з яким ОСОБА_3 передала у власність, а ОСОБА_5 прийняв у власність земельну ділянку, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0037, зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_5 та внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 35959426.
16 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Васько А. В., зареєстрований в реєстрі за № 150, згідно з яким ОСОБА_3 передала у власність, а ОСОБА_4 прийняв у власність земельну ділянку, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0036, зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_4 та внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 35959747.
16 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Васько А. В., зареєстрований в реєстрі за № 151, згідно з яким ОСОБА_3 передала у власність, а ОСОБА_4 прийняв у власність земельну ділянку, кадастровий номер: 3223155400:03:025:0040, зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_4 та внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 35960001.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
У серпні 2016 року ПАТ «Міський комерційний банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_7 , в якому просило суд у рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 864 843,01 грн за кредитним договором від 26 вересня 2012 року, який укладений між банком та ОСОБА_7 , звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме належні на праві власності ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,1791 га, 0,1292 га та 0,1822 га відповідно, що розташовані по АДРЕСА_1 , шляхом визнання за банком права власності на майно.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року в справі № 372/2100/16-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/64683867), яке залишене без змін постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2018 року в справі № 372/2100/16-ц (провадження № 61-23955св18) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/74630047), рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Міський комерційний банк» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_7 , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на майно.
У справі № 372/2100/16-ц встановлено, що:
позичальниця ОСОБА_7 не виконувала обов`язків по щомісячному поверненню процентів за користування кредитом, покладених на неї умовами кредитного договору, мала прострочену заборгованість, у зв`язку з чим для захисту своїх прав банк звернувся до суду з позовом про дострокове повернення кредитних коштів. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року із позичальниці ОСОБА_7 та поручителя ОСОБА_12 солідарно стягнуто на користь банку борг за кредитом станом на 27 травня 2013 року в розмірі 2 864 843,01 грн, з яких тіло кредиту - 2 450 000 грн, проценти - 402 616,67 грн та пеня - 12 226,34 грн. Вказане рішення набрало законної сили 31 грудня 2013 року, проте борг за кредитом не повернутий;
рішенням апеляційного суду Київської області від 24 червня 2014 року скасоване рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 жовтня 2013 року і ухвалене нове, яким позов ПАТ «Міський комерційний банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді належних ОСОБА_1 трьох земельних ділянок: площею 0,1791 га кадастровий номер 3223155400:03:025:0036; площею 0,1292 га кадастровий номер 3223155400:03:025:0037; площею 0,1822 га кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, розташованих по АДРЕСА_1 . Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вказане рішення перебуває на примусовому виконанні в Обухівському ВДВС і на даний час не виконане, спірні земельні ділянки арештовані державним виконавцем;
позивач ПАТ «Міський комерційний банк» уже звернувся до суду з позовними вимогами, який захистив його права кредитора, звернувши стягнення на предмет іпотеки, у визначений банком спосіб. Вказане судове рішення перебуває на примусовому виконанні в Обухівському ВДВС. Зокрема постановою головного державного виконавця Обухівського ВДВС від 12 лютого 2016 року відкрите виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 65), а постановою від 10 серпня 2016 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 накладено арешт на три земельні ділянки площею 0,1791 га, 0,1292 га і 0,1822 га, розташовані по АДРЕСА_1 (а. с. 38).
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року в справі № 372/1610/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86746345), яку залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88061526), замінено сторону виконавчого провадження стягувача з ПАТ «Міський Комерційний Банк» його правонаступником ТОВ «ФК «РІКАРД», як стягувача з виконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 червня 2013 року у справі №372/1610/13-ц.
Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 372/1610/13-ц (провадження № 61-11526св20) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103371823) закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_13 на рішення апеляційного суду Київської області від 24 червня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Міський комерційний банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «РІКАРД», до ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог ТОВ «ФК «Рікард» до ТОВ «Перспектива регіону»
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б(провадження № 12-143гс19)».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року по справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) зазначено, що:
«тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що: суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги. При цьому розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства по суті є неможливим. Об`єднана палата відступає від висновку щодо застосування частин першої та другої статті 414 ЦПК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20 (провадження № 61-18836св21)».
У справі, що переглядається, позовні вимоги ТОВ «ФК «Рікард» до ТОВ «Перспектива регіону» про скасування записів за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, що виключає розгляд справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
Тому судам слід було закрити провадження у справі у вказаній частині, оскільки спір в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.
У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду (частина четверта статті 414 ЦПК України).
Щодо позовних вимог ТОВ «ФК «Рікард» про оспорення актів приватного виконавця
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).
У справі за позовом про визнання недійсним акта приватного виконавця про передачу майна стягувачу належними відповідачами є стягувач та приватний виконавець.
У справі, що переглядається: позивач пред`явив позовні вимоги про визнання недійсними актів приватного виконавця про передачу земельних ділянок стягувачу лише до ОСОБА_3 , а приватний виконавець залучений третьою особою; клопотань про залучення до участі у справі приватного виконавця як співвідповідача позивач не заявляв; суди відмовили в їх задоволенні внаслідок необґрунтованості та неналежного способу захисту; в задоволенні позовних вимог належало відмовити внаслідок неналежного складу співвідповідачів. Тому судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальних частинах, оскільки суди відмовили в позові з помилкових мотивів.
Щодо неподібності відносин у справі № 922/2416/17 та в справі, що переглядається
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказано, що:
«1.1. У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк», банк, позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус-трейд» (далі - ТОВ «Бонус-трейд», відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачу та є предметом іпотеки за договором іпотеки від 19 квітня 2007 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2007 року № HAG7GA00000006 (далі - кредитний договір) у сумі 2 176 801,21 долара США шляхом продажу позивачем будь-якій особі з правом на укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом, у тому числі з нотаріальним посвідченням, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також надання позивачу всіх інших повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок невиконання ОСОБА_14 зобов`язань за кредитним договором у неї існує заборгованість у розмірі 2 176 801,21 долара США. Виконання зобов`язань за наведеним кредитним договором забезпечено шляхом укладення 19 квітня 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» і ОСОБА_14 договору іпотеки спірного майна. Надалі спірне майно неодноразово відчужувалось на користь інших осіб, внаслідок чого 15 грудня 2014 року зареєстровано право приватної власності відповідача на це майно, яке передано останнім в іпотеку ОСОБА_2. Позивач не надавав згоди на передачу спірного майна в наступну іпотеку, тому попередня іпотека від 19 квітня 2007 року має вищий пріоритет над наступними, тобто позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.
7.21. З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому:
- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;
- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;
- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;
- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що:
«8.4. Велика Палата Верховного Суду у пункті 61 постанови від 29 травня 2019 року у справі 310/11024/15-ц дійшла висновків, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону № 898-IV, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 цього Закону, є неналежним способом захисту.
8.5. Як установили суди попередніх інстанцій, у пункті 27 договору іпотеки від 19 квітня 2007 року сторони передбачили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя в позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону № 898-IV, для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
8.6. За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав іпотекодержателя та про відмову позивачеві в позові з цієї підстави.
9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
9.9. Як зазначено вище (див. розділ 7 постанови) при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.
9.10. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
9.11. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Бонус-трейд», на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило предмет іпотеки».
У справі, що переглядається:
при зміні мотивів рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що підлягає застосуванню висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20): якщо позивач вважає себе іпотекодержателем за договором про відступлення права вимоги, і тому його права як іпотекодержателя порушені, належним способом захисту є звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя, а не оспорення підстав набуття іншими юридичними та фізичними особами прав на предмет іпотеки.
в касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що відносини у справі № 922/2416/17 та в справі, що переглядається, є неподібними;
як свідчить аналіз постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), позивач як іпотекодержатель звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, і в державному реєстрі був відсутній запис про іпотеку;
натомість в цій справі, позивач звернувся з позовом про визнання недійсними рішень, договорів, свідоцтв та записів, при цьому рішенням апеляційного суду позов ПАТ «Міський комерційний банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки на спірні земельні ділянки і ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року в справі № 372/1610/13-ц замінено сторону виконавчого провадження стягувача з ПАТ «Міський Комерційний Банк» його правонаступником ТОВ «ФК «РІКАРД» як стягувача з виконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 червня 2013 року у справі №372/1610/13-ц. Тобто, позивач є кредитором, який має судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (спірні земельні ділянки, які неодноразово відчужувалися), та пред`явив цей позов для того, щоб виконати судове рішення, яке набрало законної сили;
апеляційний суд не врахував, що відносини у справі № 922/2416/17 та в справі, що переглядається, є неподібними, а тому зробив неправильний висновок про застосування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).
Щодо інших позовних вимог ТОВ «ФК «Рікард»
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:
«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:
фіктивного (стаття 234 ЦК України);
такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);
такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що:
«цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).
Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)). Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що:
«очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків. Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах».
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина перша статті 263 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при відмові в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень, записів, свідоцтв та договорів суд першої інстанції відмовив у їх необґрунтованості. Апеляційний суд кваліфікував їх як неналежний спосіб захисту;
в позові позивач вказував, що рішення, записи, свідоцтва та договори порушують права кредитора, оскільки унеможливлюють звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 5, том 1); в заяві про зміну предмета позову позивач зазначав, що рішення, записи, свідоцтва та договори порушують права кредитора, оскільки унеможливлюють звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 114, том 2).
суди не звернули уваги, що рішенням апеляційного суду позов ПАТ «Міський комерційний банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки на спірні земельні ділянки задоволено, і ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року в справі № 372/1610/13-ц замінено сторону виконавчого провадження стягувача з ПАТ «Міський Комерційний Банк» його правонаступником ТОВ «ФК «РІКАРД» як стягувачем за рішенням апеляційного суду Київської області від 24 червня 2013 року у справі № 372/1610/13-ц. Тобто, в справі, що переглядається, позивач є кредитором, який має судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (спірні земельні ділянки, які неодноразово відчужувалися), та пред`явив цей позов для того, щоб виконати судове рішення, яке набрало законної сили;
суди не врахували, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення про стягнення звернення стягнення на предмет іпотеки, що набрало законної сили. При цьому суди не перевірили, чи існують з позицій фраудаторності (на шкоду кредитору) підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсними рішень, записів, свідоцтв та договорів. За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень, записів, свідоцтв та договорів. Тому судові рішення в цій частині належить скасувати та передати справу на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені частково без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що:
касаційну скаргу належить задовольнити частково;
провадження в справі в частині позовних вимог ТОВ «ФК «Рікард» до ТОВ «Перспектива регіону» про скасування записів закрити та повідомити ТОВ «ФК «Рікард» , що розгляд цієї справи в частині позовних вимог ТОВ «ФК «Рікард» до ТОВ «Перспектива регіону» про скасування записів віднесений до юрисдикції господарського суду;
рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в частині позовних вимог ТОВ «ФК «Рікард» про оскарження актів приватного виконавця змінити виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови;
в іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.
У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 255, 400, 409, 410, 411, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард», яка підписана представником Дурдою Юліаном Васильовичем, задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» до товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» про скасування запису державного реєстратора - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Бариз Наталії Михайлівни від 08 січня 2017 року про державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, площею 0,1822 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, вул. Старокиївська, скасування запису державного реєстратора - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Бариз Наталії Михайлівни від 08 січня 2017 року про державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, площею 0,1791 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, вул. Старокиївська, скасування запису державного реєстратора - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Бариз Наталії Михайлівни від 08 січня 2017 року про державну реєстрацію за ТОВ «Перспектива регіону» права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, площею 0,1292 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, вул. Старокиївська, скасувати та провадження в справі цій частині позовних вимог закрити.
Повідомити товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард», що розгляд цієї справи в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» до товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» про скасування запису державного реєстратора - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Бариз Наталії Михайлівни від 08 січня 2017 року про державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, площею 0,1822 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, вул. Старокиївська, скасування запису державного реєстратора - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Бариз Наталії Михайлівни від 08 січня 2017 року про державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, площею 0,1791 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, вул. Старокиївська, скасування запису державного реєстратора - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Бариз Наталії Михайлівни від 08 січня 2017 року про державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, площею 0,1292 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, вул. Старокиївська.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» про оспорення актів приватного виконавця змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора від 30 листопада 2016 року про припинення обтяження іпотекою земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:025:0036, площею 0,1791 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора № 32700658 від 02 грудня 2016 року про припинення іпотеки за договором іпотеки № 879/980-ФО/1 від 26 вересня 2012 року, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора № 32634753 від 02 грудня 2016 року про припинення обтяження іпотекою земельної ділянки кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, площею 0,1292 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора № 32636113 від 02 грудня 2016 року про припинення обтяження іпотекою земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, площею 0,1822 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, площею 0,1822 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 25 січня 2017 року між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_8 , визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, площею 0,1292 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 25 січня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю«Перспектива регіону» та ОСОБА_8 , визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, площею 0,1791 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 25 січня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» та ОСОБА_8 , скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Незнайка Є. В. про державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки за ОСОБА_9 , визнання недійсним свідоцтва приватного нотаріуса Обухівського міського нотаріального округу Гринько А. П. від 28 січня 2019 року №1379, 1381, 1384 та скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за ОСОБА_3 , визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1822 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, укладеного 16 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1292 га, за адресою: Київська область, Обухівський район, вул. Старокиївська, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, укладеного 16 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1791 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, укладеного 16 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, скасувати та в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у скасованих частинах втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 06.03.2024 |
Оприлюднено | 25.03.2024 |
Номер документу | 117823605 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Крат Василь Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні