Рішення

від 05.03.2024 по справі 761/27324/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/27324/23

Провадження № 2/761/2997/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

за участі

представника позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, -

В С Т А Н О В И В:

01.08.2023 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Під час слухання справи протокольною ухвалою суду від 23.10.2023 року було замінено відповідача Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» на ОСОБА_3 .

В подальшому за клопотанням представника ОСОБА_3 , протокольною ухвалою суду від 08.12.2023 року Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» було залучено як третю особу.

В позовних вимогах позивач просить:

витребувати із чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1 ;

визнати право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51746597 від 23.03.2020 17:23:48, яке винесено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С., на підставі якого Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» стало власником зазначеної квартири;

внести зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Вимоги позову обгрунтовані тим, що 22.04.2005 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу набув квартиру АДРЕСА_1 .

25.04.2012 року між ТОВ «Автопарк Медіа» (далі - Позичальник) та ПАТ «Український інноваційний банк» (далі - Банк) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №4799.

З метою забезпечення виконання Позичальником зобов`язань за вказаним договором, між ОСОБА_2 (далі - Іпотекодавець) та ПАТ «Український інноваційний банк» 25.04.2012 року був укладений Договір іпотеки за яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності позивачу.

08.11.2012 року між ПАТ «Український інноваційний банк», ТОВ «Автопарк Медіа» та ТОВ «Хуліганз Продакшн» було укладено договір про переведення боргу на ТОВ «Хуліганз Продакшн» за кредитним договором №4799 від 25.04.2012 року.

Як зазначає позивач, позичальники виконували зобов`язання за договором кредиту.

22.03.2016 року постановою Національного Банку України №180 було відкликано ліцензію ПАТ «Український інноваційний банк» та розпочато процедуру його ліквідації.

В травні 2023 позивачу стало відомо про набуття 23.03.2020 року Акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач зауважує, що відчуження іпотечної квартири відбулось з численними порушеннями положень діючого законодавства. Так ПАТ «Український інноваційний банк» після початку ліквідації банківської установи не мав права здійснювати банківську діяльність. Всупереч положенням діючого законодавства керівники банку здійснили зміну назви ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Українська інноваційна компанія» та 18.01.2017 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» відступила право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм капітал».

Позивач вказує, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не мала права укладати договір відступлення права вимоги після початку ліквідації Банку так як лише уповноважена особа Фонду гарантування вкладів мала право вчиняти будь-які правочини від імені Банку під час ліквідації Банку, зокрема і відступлення права вимоги.

Також при зверненні до суду з позовом позивач зазначає, що в порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», позивачу та позичальнику не було направлено вимогу про усунення порушення; в порушення вимог діючого законодавства право вимоги за кредитним договором було відступлено фізичній особі - ОСОБА_4 .

Таким чином, оскільки квартира вибула з володіння позивача без законної підстави, відчужено неуповноваженою особою, тому на підставі положень статті 388 ЦК України квартира має бути витребувана з володіння відповідача.

07.09.2023 року до суду надійшов відзив Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на заявлені вимоги в яких представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначив представник, 23.03.2020 року Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» дійсно придбало квартиру АДРЕСА_1 у продавця - Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ківі» за договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. та зареєстрований в реєстрі за №1080 вартістю 3 766 547,20 грн.

Представник зазначає, що про вказані позивачем обставини їм не було відомо. Однак не зважаючи на вказані обставини представник вважає, що Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» є добросовісним набувачем вказаної квартири. Представник у відзиві вказав, що позивач, укладаючи договір іпотеки мав розуміти, що на квартиру може бути звернуто стягнення та буде переуступлено право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки без його згоди. Всі наведені позивачем правочини не є нікчемними та не визнані судом недійсними. Тому також необхідно зважати на презумпцію правомірності правочину, визначену ст.204 ЦК України.

Як вказано у відзиві, позивач не додав до своєї позовної заяви жодних доказів на підтвердження викладених у ній обставин та на спростування вищезазначених правових презумпцій щодо правомірності набуття Акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» права власності на відповідне нерухоме майно, добросовісності його як набувача цього майна та правомірності відповідних правочинів, крім інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Представник відповідача також просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності так як позивач не надав жодного доказу на підтвердження своєї обізнаності про перехід права власності на квартиру в травні 2023 року. На момент звернення до суду з позовом, минуло три роки з моменту придбання Акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» спірної квартири.

26.09.2023 року до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» в якій він наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Також представник зазначив, що Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» не є добросовісним набувачем майна, так як їм було відомо про незаконність вибуття квартири з володіння позивача. Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» не набувало право користування квартирою, не сплачує за житлово-комунальні послуги, оскільки в ній постійно проживає позивач, який і сплачує за житлово-комунальні послуги.

Крім того, представник зазначив, що позивачем не пропущено строки звернення до суду з позовом, оскільки лише в травні 2023 року він дізнався про порушене право, а тому у відповідності з положеннями ч.1 ст.261 ЦК України саме з цього часу відліковується строк позовної давності.

05.10.2023 року до суду надійшли заперечення Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на відповідь на відзив в яких представник заперечує проти задоволення заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві.

04.12.2023 року до суду надійшов відзив уповноваженого представника ОСОБА_3 в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначив представник, відповідач добросовісно набув право власності на спірну квартиру. Наведені в позовній заяві обставини стосуються Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна». В свій час, у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором правомірно було звернуто стягнення на іпотечну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності позивачу.

Крім того представник зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом.

21.12.2023 року до суду надійшла відповідь уповноваженого представника позивача на відзив уповноваженого представника ОСОБА_3 в якій позивач наполягає на задоволенні заявлених вимог.

26.12.2023 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких представник відповідача ОСОБА_3 наполягає на відмові в задоволенні заявлених вимог, з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи - Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» в судовому засіданні, яке відбулось 26.01.2024 року просили відмовити в задоволенні заявлених вимог з підстав їх необгрунтованості. В судове засідання яке відбулось 05.03.2024 року представники не з`явились та звернулись із клопотанням про відкладення слухання справи.

Враховуючи категоричне заперечення представника позивача проти відкладення слухання справи, строки перебування справи в провадженні суду, сторони виступили із вступним словом, суд вважав за можливе відхилити заявлені клопотання про відкладення слухання справи, оскільки його задоволення призведе до затягування слухання справи.

Представник третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

На підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши сторони, врахувавши їх процесуальні заяви, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України та частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: (1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; (2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; (3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Частина 1 статті 388 ЦК України визначає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним.

Однак для того, щоб захід втручання у право мирного володіння майном узгоджувався з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мало встановити лише те, що набуття майна не відповідало певним вимогам закону. У кожному такому випадку слід також встановити, чи є легітимна мета відповідного втручання, яка випливає, зокрема, зі змісту абзацу другого вказаної статті, а також, чи є втручання у право мирного володіння майном за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті.

Як встановлено судом, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.04.2005 року ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

За договором іпотеки від 25.04.2012 року позивач передав в іпотеку ПАТ «Український інноваційний банк» вказану квартиру на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №4799 про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 25.04.2012 року, укладеним між ТОВ «Автопарк Медіа» (далі - Боржник) та ПАТ «Український інноваційний банк» за умовами якого Боржнику було надано кредит в сумі 2 500 000,00 грн. на термін по 24.04.2015 року зі сплатою 20,0% річних.

Умовами п.3.2.1 Договору іпотеки було передбачено право Іпотекодержателя у разі невиконання Боржником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок Предмета Іпотеки.

У зв`язку з укладенням між ТОВ «Автопарк Медіа», ТОВ «Хуліганз Продакшн» та ПАТ «Український інноваційний банк» Договору про переведення боргу від 08.11.2012 року та внесення змін до Кредитного договору №4799 від 25.04.2012 року, що оформлені додатковою угодою №1 від 08.11.2012 року, 08.11.2012 року були внесені відповідні зміни та доповнення до Іпотечного договору.

В подальшому, договором про відступлення прав за іпотечним договором від 18.01.2017 року, ПАТ «УКРІНКОМ» відступив ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм» право вимоги за Іпотечним договором від 25.04.20102 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «Український інноваційний банк».

Подальші договори щодо переходу права власності на квартиру сторони суду не надали, крім договорів за якими відповідач та третя особа набули право власності на спірну квартиру.

В той же час, з інформації з Державного реєстру речових прав вбачається, що власниками квартири АДРЕСА_1 були наступні особи (юридичні та фізичні):

-з 13.03.2017 року ОСОБА_4 на підставі Договору про відступлення прав за Іпотечним договором від 18.01.2017 року, Іпотечним договором від 25.04.2012 року, та ін.

-ТОВ «Богдан-Електротранс» на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24.04.2017 року;

-Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ківі» на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05.04.2018 року;

-Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 23.03.2020 року;

-ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15.08.2023 року

Також з Інформаційної довідки вбачається, що іпотекодержателями квартири були:

-ОСОБА_4 на підставі договору про внесення змін та доповнень №1 до Іпотечного договору (майнової поруки), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. 25.04.2012 року та зареєстрованим в реєстрі за №2007;

-ПАТ «Український інноваційний банк» на підставі іпотечного договору №2007 від 25.04.2012 року;

-ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал».

Крім того, за іпотечним договором від 11.09.2023 року ОСОБА_3 передав вказану квартиру в іпотеку ТОВ «Фінанс Еліт Компані» на забезпечення власних зобов`язань по поверненню грошових коштів в сумі 8 170 000,00 грн. у строк до 13.08.2024 року, отриманими за договором №14082023-1 від 14.08.2023 року.

При зверненні до суду з позовом, позивач зазначив, що ПАТ «Українська інноваційна компанія», не маючи права вчиняти відповідні правочини, всупереч вимог діючого законодавства відступила право вимоги за кредитним договором та іпотечним договором. Щодо вказаного суд зазначає наступне.

Як вбачається з інформації, розміщеної на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, і така інформація є загальновідомою, на підставі постанови Правління Національного банку України від 24 грудня 2015 р. № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 24 грудня 2015 р. № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» (далі - ПАТ «УКРІНБАНК») запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 25 грудня 2015 р. до 24 березня 2016 р. включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «УКРІНБАНК», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Білій Ірині Володимирівні строком на три місяці з 25 грудня 2015 р. до 24 березня 2016 р. включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 22 березня 2016 р. № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРІНБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22 березня 2016 р. № 385, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРІНБАНК» з 23 березня 2016 року до 22 березня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «УКРІНБАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Білу Ірину Володимирівну на два роки з 23 березня 2016 року до 22 березня 2018 року включно.

В подальшому строк ліквідації Банку неодноразово продовжувався.

В прес-релізі від 05.12.2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив клієнтів ПАТ «Укрінбанк» та учасників фінансового ринку про той факт, що ПАТ «Укрінком» не було і не є правонаступником ПАТ «Укрінбанк». У кількох господарських справах Верховним Судом сформовано правову позицію щодо відсутності доказів на підтвердження обставин правонаступництва від банку до згадуваної компанії. Зважаючи на це, здійснені позичальниками банку платежі на користь компанії ризикують бути не зарахованими в рахунок погашення кредитної заборгованості, а укладені із компанією та її «сателітами» угоди щодо купівлі/продажу активів банку - визнані у судовому порядку недійсними.

Велика палата Верховного суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 вирішуючи питання щодо переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія» встановила, що правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.

Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своєї діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.

Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб`єктом був та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «УКРІНКОМ»/ ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (згідно з матеріалами справи).

Стосовно належного суб`єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.

Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.

Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.

Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Фінтайм капітал» права відповідної вимоги до ТОВ «Хуліганз Продакшн» чи ОСОБА_2 , попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Фінтайм капітал» правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Фінтайм капітал», оскільки відповідні правочини (починаючи з відступлення права вимоги та всі наступні правочини - купівлі-продажу) не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ураховуючи те, що у всіх наступників власників спірної квартири, після ОСОБА_2 , не виникло права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки), АТ СК «Україна» не мало законних підстав відчужувати вказану квартиру ОСОБА_3 . Відтак, позовна вимога щодо витребування цього майна з володіння кінцевого набувача на користь власника квартири є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Таке задоволення є пропорційним меті захисту прав власника, враховуючи, зокрема, те, що вимоги закону до відчуження іпотечного майна та прав вимоги за кредитним й іпотечними договорами були або мали бути відомими ОСОБА_3 . Ці вимоги є чіткими та доступними, а їхня дія - передбачуваною.

Крім того, судова практика Верховного Суду щодо неможливості відчуження прав вимоги за кредитним договором на користь фізичних осіб ( ОСОБА_4 згідно із інформацією Єдиного державного реєстру речових прав) є сталою впродовж тривалого часу та відкритою для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, перед придбанням квартири кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію вибуття квартири з володіння її власників. Отже, проявивши обачність, він мав можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що АТ СК «Країна» не міг набути право власності на квартиру, а тому і не мав права її відчужувати.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114-116, 142-144), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 12 лютого 2020 року у справі № П/811/1640/17 (пункт 42), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц,від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

У постанові від 08.11.2023 року (справа №206/4841/20) Верховний суд зробив висновок, що позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 71, 76), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункти 55-57), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункти 120-121, 123-124), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 101, 103), від 5 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункти 9.32-9.33, 9.38), від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (пункти 86-87), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153-154, 167-168), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)).

Для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнавати незаконним та скасовувати рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнавати недійсним договір купівлі-продажу квартири кінцевому набувачеві.

Придбавши квартиру у такої особи, ОСОБА_3 як її покупець теж не набув право власності на неї. Зареєструвавши це право за собою, він став її володільцем, а право володіння разом із правами користування та розпорядження квартирою надалі належать позивачу як її власнику. Йдучи на ризик із придбанням майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця.

З огляду на вказане за обставин цієї справи витребування з володіння ОСОБА_3 квартири на користь позивача як власника є пропорційним меті захисту права приватної власності останнього.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . В той же час вимоги позову про визнання права власності позивача на спірну квартиру, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51746597 від 23.03.2020 17:23:48, яке винесено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. та внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню, оскільки не є ефективним способом захисту порушеного права.

Суд звертає увагу на те, що у випадку витребування квартири з володіння кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Такий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до АТ СК «Країна», в якого він придбав квартиру, зокрема, про стягнення сплаченої її вартості.

Так як суд прийшов до висновку, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не мало законом передбаченого права здійснювати переуступку права вимоги за кредитним та іпотечним договором, внаслідок чого суд прийшов до висновку про витребування майна з чужого незаконного володіння, тому суд вважає, що обставини звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 не мають будь-якого правового значення для вирішення спору по суті.

Щодо заяв АТ СК «Країна» та ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові по справі №186/599/17 від 27.01.2021 роз`яснив, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

При зверненні до суду з позовом позивач зазначив, що йому стало відомо в травні 2023 року про перехід права власності на спірну квартиру та відповідно про порушення своїх прав. Відповідач не надав доказів на спростування зазначеного. Так само Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_3 не надали доказів, що з моменту придбання квартири вони вчиняли будь-які дії, спрямовані на виконання обов`язків власника, зокрема використовувати вказане приміщення та сплачувати кошти за утримання житла.

З врахуванням зазначеного, суд вважає, що позивачем не пропущені строки звернення до суду з позовними вимогами.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), треті особи: Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності та скасування рішення про державну реєстрацію права власності - задовольнити частково.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 13 420,00 грн.

В позові ОСОБА_2 про визнання права власності, скасування рішення державного реєстратора, внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, скасування арешту - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 18 березня 2024 року

Суддя: Н.Г. Притула