Постанова

від 11.12.2024 по справі 761/27324/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 761/27324/23 Головуючий у суді першої інстанції - Притула Н.Г.

Номер провадження № 22-ц/824/10519/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Русан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Богдан-Електротранс», Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КІВІ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТАЙМ», Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» з ринку про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності та скасування рішення про державну реєстрацію права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, відповідно до якого, з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд: витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 ; визнати право власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68885844 від 15 серпня 2023 року, яке винесено приватним нотаріусом КМНО Литвин А.С., на підставі якого ОСОБА_1 став власником зазначеної квартири; внести зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 22 квітня 2005 року за договором купівлі-продажу він набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 . 25 квітня 2012 року між ТОВ «Автопарк Медіа» та ПАТ «Український інноваційний банк» було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №4799. З метою забезпечення виконання ТОВ «Автопарк Медіа» зобов`язань за вказаним договором, між ним, як іпотекодавцем, та ПАТ «Український інноваційний банк» 25 квітня 2012 року був укладений Договір іпотеки за умовами якого ним в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 та яка належить йому на праві власності. В подальшому, 08 листопада 2012 року між ПАТ «Український інноваційний банк», ТОВ «Автопарк Медіа» та ТОВ «Хуліганз Продакшн» було укладено договір про переведення боргу на ТОВ «Хуліганз Продакшн» за кредитним договором №4799 від 25 квітня 2012 року.

У позові також вказано, що позичальники виконували взяті зобов`язання за договором кредиту.

Разом із тим, 22 березня 2016 року постановою Національного Банку України №180 було відкликано ліцензію ПАТ «Український інноваційний банк» та розпочато процедуру його ліквідації.

В травні 2023 позивачу стало відомо про набуття 23 березня 2020 року АТ «СК «Країна» права власності на спірну квартиру. Позивач звертав увагу, що відчуження іпотечної квартири відбулось з численними порушеннями положень діючого законодавства. Зокрема, ПАТ «Український інноваційний банк» після початку ліквідації банківської установи не мав права здійснювати банківську діяльність, проте всупереч положенням діючого законодавства керівники банку здійснили зміну назви ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Українська інноваційна компанія» та 18 січня 2017 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» відступила право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки на користь ТОВ «ФК «Фінтайм капітал».

ОСОБА_3 наголошував, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не мала права укладати договір відступлення права вимоги після початку ліквідації банку, так як лише уповноважена особа Фонду гарантування вкладів мала право вчиняти будь-які правочини від імені банку під час ліквідації, зокрема і відступлення права вимоги. Крім того, зазначав, що в порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», ні йому, ні позичальнику не було направлено вимогу про усунення порушення, а також, що в порушення вимог діючого законодавства право вимоги за кредитним договором було відступлено фізичній особі - ОСОБА_1 .

Відтак, позивач вважає, що оскільки квартира вибула з його володіння без законної підстави, її відчужено неуповноваженою особою, тому на підставі положень статті 388 ЦК України квартира має бути витребувана з незаконного володіння відповідача.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 13 420 грн.

В позові ОСОБА_3 про визнання права власності, скасування рішення державного реєстратора, внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, скасування арешту - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що в порушення п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, судове засідання у справі 05 березня 2024 року, на якому було ухвалено оскаржуване рішення, відбулося за першої неявки представника відповідача, яким подавалося клопотання про відкладення розгляду справи, тобто при повідомленні суду про причини своєї неявки. Вказаним діями було порушено право відповідача на захист власності в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип рівності перед законом і судом та принцип змагальності сторін цивільного процесу.

Апелянт наголошує, що позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції, окрім інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. І в подальшому, із відповіддю на відзив ним було надано незасвідчену належним чином ксерокопію договору про відступлення права вимоги на квартиру, укладеного між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Фінтайм капітал», без обґрунтування неможливості подання такого доказу у встановлений законом строк разом із позовною заявою, а тому такий доказ не повинен був прийматися до розгляду судом.

Вважає, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року постанову Правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» було визнано незаконними та скасовано, а також зобов`язано Національний банк України надати термін в 95 днів для відновлення платоспроможності ПАТ «Укрінбанк».

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року, визнано протиправними та скасовано постанову Правління Національного банку України від 22 березня 2016 року № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 березня 2016 року № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку» та зобов`язано Національний банк України (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких відноситься вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Укрінбанк».

Також наведеними рішеннями було встановлено непоширення на ПАТ «Українська інноваційна компанія» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» чи іншого банківського законодавства, зокрема і через завершення процедури та відсутність у неї статусу банківської установи.

Відтак, організаційні зміни банку, здійснені 13 липня 2016 року, відбулися за обставин, коли законної сили набрали судові рішення у справі № 826/1162/16 та у справі № 826/5325/16, а тому апелянт вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та у зв`язку із цим висновки про нікчемність правочинів, вчинених органами управління банку щодо його перейменування, зміни видів статутної діяльності, відчуження майна, прав вимоги на нього, оскільки вказане свідчить про поновлення повноважень органів управління банку.

Таким чином станом на дату укладення та нотаріального посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм капітал» 18 січня 2017 року та здійснення подальших реєстраційних дій щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 , у органів управління ПАТ «Український інноваційний банк» були наявні права приймати рішення про зміну найменування, місцезнаходження, керівника, затвердження нової редакції статуту, відчуження майна, прав вимоги на нього тощо.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує, що не можна вважати, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза його волею, адже він свідомо уклав договір іпотеки своєї квартири та передав її в іпотеку, відтак усвідомлював можливість звернення на неї стягнення у разі невиконання боржниками зобов`язання за кредитним договором.

При зверненні стягнення на спірну квартиру, як на предмет іпотеки, були дотримані всі встановлені чинним законодавством вимоги, у тому числі щодо надсилання іпотекодержателем іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, як це передбачено ст. 35 Закону України «Про іпотеку», що підтверджується підписом позивача на накладній ТОВ «Експрес Мото Україна» № 6707-99367 про отримання ОСОБА_3 01 лютого 2017 року заяви ОСОБА_4 , у якій йому повідомлялося про всі обставини звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі про попередні відступлення прав вимоги за іпотечним договором та попереджалося, що в разі невиконання цієї вимоги у 31-денний строк буде розпочата процедура примусового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття у свою власність предмета іпотеки або його продажу від свого імені будь-якій особі.

Також відповідно до апеляційної скарги, відповідач вважає, що відчуження прав вимоги за кредитним договором на користь фізичних осіб є неможливим лише за договором факторингу, а не за договором про відступлення права вимоги, відповідно до якого фізична особа не набула права здійснювати фінансові операції відносно боржника, а лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення кредитного договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор, який був фінансовою установою.

Апелянт вказує й на пропуск строку позовної давності, оскільки 01 лютого 2017 року ОСОБА_3 отримав вимогу іпотекодержателя ОСОБА_4 про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором, у якій йому повідомлялося про всі обставини звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі про відступлення прав вимоги за іпотечним договором та попереджалося, що в разі невиконання цієї вимоги у 31-денний строк буде розпочата процедура примусового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття у свою власність предмета іпотеки або його продажу від свого імені будь-якій особі.

Відтак, ще 01 лютого 2017 року позивач дізнався про всі обставини, які він зазначав у своєму позові, як обґрунтування порушення своїх прав, однак до суду звернувся лише 01 серпня 2023 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, що на думку апелянта, було самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Також, представник апелянта посилається на те, що справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини прямо пов`язані з виконанням кредитного договору, що укладався між двома юридичними особами, а тому й розгляд справи мав відбуватись за правилами господарського судочинства.

Враховуючи наведене в апеляційній скарзі та в доповненнях до неї, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року та закрити провадження у справі. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з апеляційним розглядом справи.

02 травня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , відповідно до якого останній не погоджується із твердженням, що представник відповідача повідомив суду поважні причини неявки в судове засідання, у якому було прийнято оскаржуване рішення, адже до клопотання про відкладення через хворобу представника ним не було додано жодних доказів на підтвердження його стану.

Станом на день відступлення права вимоги від ПАТ «Укрінбанк», останнє перебувало в стані ліквідації та не могло розпоряджатись майном та активами, вчиняти будь-які правочини, а право вчинення таких дій перейшло до держави в особі ФГВФО.

Крім того, наголошує на тому, що ПАТ «Укрінбанк» не надсилало письмової вимоги про усунення порушення зобов`язання та попередження про відступлення прав вимоги за кредитним договором ані ТОВ «Автопарк Медіа», ані ТОВ «Хуліганз Продакшн», а також вимоги чи повідомлення не надсилались ОСОБА_3 .

Також посилається на те, що строк позовної давності не пропущено, оскільки про незаконний продаж його майна він дізнався лише в травні 2023 року, а не в 2017 році, як вважає апелянт.

Підсумовуючи, у відзиві представник ОСОБА_5 просить відмовити у задоволені апеляційної скарги у повному обсязі.

При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким провадження у вказаній справі закрити оскільки спір між вказаними сторонами не підлягав розгляду у порядку цивільного судочинства.

Представник позивача у справі ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ,заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін, обґрунтовуючи свою позицію тим, що доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Посилання апелянта на те, що спір між сторонами повинен був розглядатися в порядку господарського судочинства вважає безпідставним, оскільки сторонами у даній справі за наслідками вчинення правочинів купівлі продажу предмета спору є фізичні особи

Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства.

Представник Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» з ринку, Коваль Л.Л. заперечила, щодо доводів викладених в апеляційній скарзі та просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому зазначила, що саме Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» був стороною іпотечного договору із позивачем у справі, і саме йому належало право іпотеки, а тому укладення договору про відступлення прав вимоги ПАТ «Укрінком» на її думку є порушення прав банку, що обґрунтовано встановлено судом при розгляді вказаної справи.

Інші учасники справи - треті особи у судове засідання не з`явилися, хоч і були повідомленні належним чином. Зокрема Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» (а.с.63, 86 т.3), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (а.с. 62, 88 т.3), ОСОБА_4 (а.с. 66, 67, 82, 83 т.3), Товариство з обмеженою відповідальністю «Богдан-Електротранс» (а.с. 64, 65 , 80, 81 т.3), Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КІВІ» ( а.с. 61, 87 т.3), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТАЙМ» (а.с. 60, 89 т.3).

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 квітня 2005 року ОСОБА_3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 128, 129 т.1).

За договором іпотеки від 25 квітня 2012 року позивач передав в іпотеку ПАТ «Український інноваційний банк» вказану квартиру на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №4799 про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2012 року, укладеним між ТОВ «Автопарк Медіа» (далі - Боржник) та ПАТ «Український інноваційний банк» за умовами якого Боржнику було надано кредит в сумі 2 500 000,00 грн. на термін по 24 квітня 2015 року зі сплатою 20,0% річних (а.с. 131 -136 т.1) .

Умовами п. 3.2.1 Договору іпотеки булопередбачено право Іпотекодержателя у разі невиконання Боржником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок Предмета Іпотеки.

У зв`язку з укладенням між ТОВ «Автопарк Медіа», ТОВ «Хуліганз Продакшн» та ПАТ «Український інноваційний банк» Договору про переведення боргу від 08 листопада 2012 року та внесення змін до Кредитного договору №4799 від 25 квітня 2012 року, що оформлені додатковою угодою №1 від 08 листопада 2012 року, 08 листопада 2012 року були внесені відповідні зміни та доповнення до Іпотечного договору (а.с. 137 т.1).

В подальшому, договором про відступлення прав за іпотечним договором від 18 січня 2017 року, ПАТ «УКРІНКОМ» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм» право вимоги за Іпотечним договором від 25 квітня 2012 року, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ «Український інноваційний банк» (а.с. 138 т.1) .

Крім того суд першої інстанції з інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановив, що власниками квартири АДРЕСА_1 були наступні особи (юридичні та фізичні): з 13 березня 2017 року ОСОБА_4 на підставі Договору про відступлення прав за Іпотечним договором від 18 січня 2017 року, Іпотечним договором від 25 квітня 2012 року; ТОВ «Богдан-Електротранс» на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 квітня 2017 року; Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ківі» на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 квітня 2018 року; Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 23 березня 2020 року; ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2023 року ( а.с. 26-40 т.1)

Також з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що іпотекодержателями квартири були:

- ОСОБА_4 на підставі договору про внесення змін та доповнень №1 до Іпотечного договору (майнової поруки), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. 25 квітня 2012 року та зареєстрованим в реєстрі за №2007;

- ПАТ «Український інноваційний банк» на підставі іпотечного договору №2007 від 25 квітня 2012 року;

- ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал».

Крім того, за іпотечним договором від 11 вересня 2023 року ОСОБА_1 передав вказану квартиру в іпотеку ТОВ «Фінанс Еліт Компані» на забезпечення власних зобов`язань по поверненню грошових коштів в сумі 8 170 000,00 грн. у строк до 13.08.2024 року, отриманими за договором №14082023-1 від 14 серпня 2023 року.

При зверненні до суду з позовом, позивач зазначив, що ПАТ «Українська інноваційна компанія», не маючи права вчиняти відповідні правочини, всупереч вимог діючого законодавства відступила право вимоги за кредитним договором та іпотечним договором.

Перевіряючи вказані обставини суд першої інстанції зазначив, що з інформації, розміщеної на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, і така інформація є загальновідомою, на підставі постанови Правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» (далі - ПАТ «УКРІНБАНК») запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 25 грудня 2015 року до 24 березня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «УКРІНБАНК», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_6 строком на три місяці з 25 грудня 2015 року до 24 березня 2016 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 22 березня 2016 року № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРІНБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22 березня 2016 року № 385, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРІНБАНК» з 23 березня 2016 року до 22 березня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «УКРІНБАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Білу Ірину Володимирівну на два роки з 23 березня 2016 року до 22 березня 2018 року включно.

В подальшому строк ліквідації Банку неодноразово продовжувався.

В прес-релізі від 05 грудня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив клієнтів ПАТ «Укрінбанк» та учасників фінансового ринку про той факт, що ПАТ «Укрінком» не було і не є правонаступником ПАТ «Укрінбанк». У кількох господарських справах Верховним Судом сформовано правову позицію щодо відсутності доказів на підтвердження обставин правонаступництва від банку до згадуваної компанії. Зважаючи на це, здійснені позичальниками банку платежі на користь компанії ризикують бути не зарахованими в рахунок погашення кредитної заборгованості, а укладені із компанією та її «сателітами» угоди щодо купівлі/продажу активів банку - визнані у судовому порядку недійсними.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, вирішуючи питання щодо переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія» встановила, що правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.

Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своєї діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.

Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб`єктом був та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «УКРІНКОМ»/ ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (згідно з матеріалами справи).

Стосовно належного суб`єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.

Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.

Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.

Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Фінтайм капітал» права відповідної вимоги до ТОВ «Хуліганз Продакшн» чи ОСОБА_3 , попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Фінтайм капітал» правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Фінтайм капітал», оскільки відповідні правочини (починаючи з відступлення права вимоги та всі наступні правочини - купівлі-продажу) не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ураховуючи те, що у всіх наступних власників спірної квартири, після ОСОБА_3 , не виникло права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки), АТ СК «Україна» не мало законних підстав відчужувати вказану квартиру ОСОБА_1 . Відтак, суд першої інстанції виснував, що позовна вимога щодо витребування цього майна з володіння кінцевого набувача на користь власника квартири є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Таке задоволення є пропорційним меті захисту прав власника, враховуючи, зокрема, те, що вимоги закону до відчуження іпотечного майна та прав вимоги за кредитним й іпотечними договорами були або мали бути відомими ОСОБА_1 . Ці вимоги є чіткими та доступними, а їхня дія - передбачуваною.

Крім того, судова практика Верховного Суду щодо неможливості відчуження прав вимоги за кредитним договором на користь фізичних осіб ( ОСОБА_4 згідно із інформацією Єдиного державного реєстру речових прав) є сталою впродовж тривалого часу та відкритою для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, перед придбанням квартири кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію вибуття квартири з володіння її власників. Отже, проявивши обачність, він мав можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що АТ СК «Країна» не міг набути право власності на квартиру, а тому і не мав права її відчужувати.

Придбавши квартиру у такої особи, ОСОБА_1 як її покупець теж не набув право власності на неї. Зареєструвавши це право за собою, він став її володільцем, а право володіння разом із правами користування та розпорядження квартирою надалі належать позивачу як її власнику. Йдучи на ризик із придбанням майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця.

З огляду на вказане за обставин цієї справи витребування з володіння ОСОБА_1 квартири на користь позивача ОСОБА_3 , як власника, є пропорційним меті захисту права приватної власності останнього.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішуючи вимогу позивача ОСОБА_3 про визнання права власності позивача на спірну квартиру, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51746597 від 23 березня 2020 17:23:48, яке винесено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. та внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 суд дійшов висновку, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не є ефективним способом захисту порушеного права.

Суд зазначив, що у випадку витребування квартири з володіння кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Такий набувач ОСОБА_1 не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до АТ СК «Країна», в якого він придбав квартиру, зокрема, про стягнення сплаченої її вартості.

Перевіряючи доводи представника АТ СК «Країна» та ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, суд зазначив, що Верховний Суд у постанові по справі №186/599/17 від 27 січня 2021 року роз`яснив, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

При зверненні до суду з позовом позивач зазначив, що йому стало відомо в травні 2023 року про перехід права власності на спірну квартиру та відповідно про порушення своїх прав. Відповідач не надав доказів на спростування зазначеного. Так само Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_1 не надали доказів, що з моменту придбання квартири вони вчиняли будь-які дії, спрямовані на виконання обов`язків власника, зокрема використовувати вказане приміщення та сплачувати кошти за утримання житла.

З врахуванням зазначеного, суд визнав, що позивачем не пропущені строки звернення до суду з позовними вимогами.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Частиною першою статті 1 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом;.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").

Статтею 37 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18); пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18)).

Судом установлено, що 22 квітня 2005 року ОСОБА_3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 в подальшому між ОСОБА_3 як власником вище вказаної квартири та іпотекодавцем з однієї сторони та ПАТ «Український інноваційний банк» як іпотекодержателем з іншої сторони 25 квітня 2012 року був укладений договір іпотеки за умовами якого позивач передав в іпотеку ПАТ «Український інноваційний банк» вищевказану квартиру на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №4799 про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2012 року, який укладеним між ТОВ «Автопарк Медіа» (далі - Боржник) та ПАТ «Український інноваційний банк» за умовами якого Боржнику було надано кредит в сумі 2500000,00 грн. на термін по 24 квітня 2015 року зі сплатою 20,0% річних.

Умовами п. 3.2.1 Договору іпотеки було передбачено право Іпотекодержателя у разі невиконання Боржником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок Предмета Іпотеки.

Також судом встановлено, що з укладенням між ТОВ «Автопарк Медіа», ТОВ «Хуліганз Продакшн» та ПАТ «Український інноваційний банк» Договору про переведення боргу від 08 листопада 2012 року та внесення змін до Кредитного договору №4799 від 25 квітня 2012 року, що оформлені додатковою угодою №1 від 08 листопада 2012 року, 08 листопада 2012 року були внесені відповідні зміни та доповнення до Іпотечного договору.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 18 січня 2017 року Публічне акціонерне товариство « УКРІНКОМ», виступаючи як іпотекодержатель за договором іпотеки, який укладений 25 квітня 2012 року між ПАТ «Український інноваційний банк» як іпотекодержателем та ОСОБА_3 як іпотекодавцем, відступило право вимоги за вище вказаним договором іпотеки ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» як забезпеченого зобов`язання за кредитним договором про відкриття невідновлювальної кредитної лінії №4799 від 25 квітня 2012 року разом із усіма додатками до нього що укладений між ПАТ «Український інноваційний банк», правонаступником, якого зазначено+ ПАТ «УКРІНКОМ» та ТОВ «Хуліганз Продакшн» (а.с. 138 т.1).

Суд першої інстанції, даючи правову оцінку щодо обставин вибуття із власності позивача у справі ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , яка виступала предметом іпотеки та як засіб забезпечення виконання зобов`язань позичальника ТОВ «Автопарк Медіа», а подальшому ТОВ «Хуліганз Продакшн» зазначив, що ініціатором уступки прав вимоги за вище вказаним договором іпотеки виступило Публічне акціонерне товариство «Укрінком», яке вважало себе правонаступником прав та обов`язків ПАТ «УКРІНБАНК», у зв`язку з ухваленням постанови Правлінням Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії неплатоспроможних».

Разом із тим суд першої інстанції зазначив, що перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своєї діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.

Обґрунтовуючи вказаний висновок суд першої інстанції послався на висновок, який зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16.

Так, у вказаній постанові ВП ВС зробила правовий висновок: « 203. Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства). Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.

204. Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону про банки не утворилась.

205. Власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону про банки, погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону про банки так і пункту 2.4 глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.

206. Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з НБУ. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону про банки, також передбачено інформування та погодження з НБУ змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін НБУ. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не погоджувався НБУ, попри те, що таке погодження є обов`язковим.

207. Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону про банки, частини третьої статті 53 Закону про гарантування вкладів, пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.

208. Отже, не залежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності Постанови НБУ про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, Рішення Фонду про ліквідацію банку.

209. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.

210. Враховуючи зазначене та встановлені обставини щодо учасників цієї справи (№ 925/698/16), відсутні підстави стверджувати про зміну кредитора у зобов`язанні по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2 або припинення цього зобов`язання відповідно до умов глави 50 ЦК України.»

Верховний суд при розгляді справ за участю ПАТ «Укрінком» також притримується аналогічних висновків викладених у постанові ВП ВС від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16.

Зокрема Верховний Суд, ухвалюючи 7 квітня 2021 року постанову у справі № 727/9591/19 зазначив, що«Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ні перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону України «Про акціонерні товариства»), ні виділом у розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.

Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не утворилася.

Власники банку, приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», погодження якої з боку Національного банку України неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає статті 78 зазначеного Закону.

Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу ліквідація банку ані за ініціативою Національного банку України, ані за ініціативою власників банку не може вважатися завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.

Апеляційним судом встановлено, що правочин ПАТ «Український інноваційний банк» з ПАТ «Українська інноваційна компанія» щодо передачі прав та обов`язків банку не укладався І правонаступництва у розумінні процедури реорганізації також не відбувся.

Враховуючи зазначене та встановлені обставини щодо учасників цієї справи, відсутні підстави стверджувати про заміну сторони її правонаступником.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження переходу до ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав та обов`язків саме банківської установи - банку згідно із законодавчо встановленою процедурою.»

Подібної правової позиції дотримувався Верховний Суд при розгляді цивільних справ, що зазначено в постановах від 07 липня 2021 року у справі №158/2015/19-ц (провадження № 61-16131св20), від 20 травня 2021 року у справі № 442/6970/16 ( провадження № 61-496св21), від 10 квітня 2024 року у справі № 522/17408/19, ід 09 жовтня 2024 року у справі № 756/1591/21 (провадження № 61-9040св24).

Таким чином колегія суддів вважає, висновок суду першої інстанції про нікчемність правочину, укладеного 18 січня 2017 року Публічним акціонерним товариство «УКРІНКОМ», іпотекодержателем за договором іпотеки, який укладений 25 квітня 2012 року між ПАТ «Український інноваційний банк» як іпотекодержателем та ОСОБА_3 як іпотекодавцем, та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал», оскільки ПАТ «УКРІНКОМ» не було на момент укладення вказаного правочину належним іпотекодержателем майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 та не мало повноважень на відчуженням вказаних прав.

Позивач у справі ОСОБА_3 як власник квартири та іпотекодавець не надавав свою згоджу на вчинення вказаного та наступних правочинів, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про доведеність позивачем заявлених позовних вимог та необхідності повернення вказаного майна у власність позивача у спосіб визначений ст. 388 ЦК України, що буде достатньою для реєстрації вказаної квартири за позивачем.

Обґрунтованість вказаних вимог та законність рішення суду підтверджується також і позицією ПАТ «УКРІНБАНК».

Так, представник Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» з ринку, Коваль Л.Л. при апеляційному розгляді справи підтвердила той факт що дійсно ПАТ «УКРІНКОМ» не набувши прав іпотекодержателя за спірним договором іпотеки незаконно вчинила дії щодо відступлення прав вимоги на користь ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал». ПАТ «УКРІНБАНК» на час укладення вище вказаного правочину та наступних правочинів пов`язаних із відступлення прав вимоги та подальший продаж предмету іпотеки вчиненні всупереч волі ПАТ «Укрінбанк» та не в його інтересах, у зв`язку з чим вважає, що вказане майно повинно бути повернуто позивачу як власнику та поновлено обтяження у вигляді іпотеки саме за ПАТ «УКРІНБАНК».

Перевіряючи заперечення представника ОСОБА_1 , адвоката Мітрюшина Д.Ф. що судом першої інстанції, при ухвалені рішення у вказаній справі рішення не взято до уваги його доводи проте, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року постанову Правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» було визнано незаконними та скасовано, а також зобов`язано Національний банк України надати термін в 95 днів для відновлення платоспроможності ПАТ «Укрінбанк», а також те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року, визнано протиправними та скасовано постанову Правління Національного банку України від 22 березня 2016 року № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 березня 2016 року № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку» та зобов`язано Національний банк України (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких відноситься вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Укрінбанк», колегія суддів враховує, що вказаними судовими рішеннями лише підтверджується той факт, що ПАТ «Укрінбанк» не припинив свою діяльність як банківська установа. При цьому зазначеними рішеннями судів адміністративної юрисдикції не підтверджено законність дій щодо утворення ПАТ «УКРІНКОМ» замість ПАТ «УКРІНБАНК» та правомірність переобрання на себе ПАТ «УКРІНКОМ» прав банку у правовідносинах із позивачем у справі. Тому колегія суддів вважає, що вказані заперечення не спростовують обґрунтованість та законність висновків суду першої інстанції за наслідками вирішення вказаного спору та не можуть бути підставою для скасування рішення суду у даній справі.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв