Постанова

від 21.03.2024 по справі 420/6633/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/6633/23

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Димерлія О.О.,

суддів Танасогло Т.М., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року у справі №420/6633/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

У С Т А Н О В И В:

30 березня 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » №302-О від 06.04.2022 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області з 07.04.2022 року;

- стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.04.2022 року до дня поновлення на роботі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до приписів пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, та частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу» однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін. При цьому, як стверджував позивач, законність припинення трудових відносин за угодою сторін фактично поставлено у залежність від наявної взаємної згоди працівника та роботодавця на таке звільнення.

Разом з цим, позивач наголошував, що заяву про звільнення за угодою сторін не подавав, а в день її реєстрації в Державній податковій службі України перебував за кордоном. Наведене, на думку позивача, спростовує висновок податкового органу про намір ОСОБА_1 щодо припинення трудового договору.

За таких обставин, позивач уважав, що учасники спору не досягли згоди істотних умов угоди про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, та частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу», а саме за взаємною домовленістю.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.(т.1 а.с.49-50)

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної податкової служби України про залишення позову без розгляду.(т.1 а.с.200-203)

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Миколаївській області про залишення позову без розгляду.(т.3 а.с.51-54)

За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 27 листопада 2023 року прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » №302-О від 06.04.2022 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області з 07.04.2022 року.

Присуджено до стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.04.2022 року по 26.11.2023 року у сумі 653754 грн. 08 коп. з відрахуванням належних податків та зборів.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області з 07.04.2022 року.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївській на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 33682 грн. 88 коп. з відрахуванням належних податків та зборів.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, що у свою чергу, позбавляло відповідача права на звільнення ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу».

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням ДПС у Миколаївській області (далі скаржник, податковий орган) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просило апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головним управлінням зазначено про те, що факт написання позивачем заяви про звільнення за згодою сторін мав місце до моменту її надання до ДПС України, та фактично підтверджує наміри ОСОБА_1 на розірвання трудових відносин за особистою ініціативою, яка не залежала від волі органу.

При цьому, як стверджує скаржник, відсутність наміру з боку позивача виходу на роботу в будь-який з дозволених законодавством виглядах, як то фізична присутність на робочому місці або дистанційна робота, після закінчення у державного органу простою додатково підтверджує його небажання перебувати з податковим органом в трудових відносинах.

Насамкінець, Головне управління зауважує, що судом першої інстанції не взято до уваги обставини надіслання позивачеві засобами телекомунікаційного зв`язку «WhatsApp» та ознайомлення останнього з наказом про його звільнення.

Зокрема, як зазначає скаржник, матеріали справи містять відповідні докази направлення 06 квітня 2022 року за допомогою месенджеру «WhatsApp» на мобільний телефон позивача оскаржуваного наказу про звільнення, що свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про розірвання трудового договору за угодою сторін.

Крім того, не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Державною податковою службою України (далі скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду, або направити справу за підсудністю до Миколаївського окружного адміністративного суду, або у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції під час вирішення питання щодо можливості поновлення строку звернення до суду дійшов помилкового висновку про поважність причин пропуску такого строку. Як стверджує скаржник, позивач дізнався про своє звільнення та про наявність оскаржуваного наказу саме 06 квітня 2022 року за наслідками надіслання засобами телекомунікаційного зв`язку «WhatsApp».

Відтак, на думку скаржника, вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від порядку отримання наказу, а вирішується з огляду на факт, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав.

Окрім цього, скаржник наголошує, що позивач, складаючи та подаючи заяву про звільнення за угодою сторін, мав дійсний намір припинити трудові відносини. При цьому, зазначення всіх дат та інших реквізитів залежало виключно від волі позивача. Своєю чергою відповідач при винесенні оскаржуваного наказу, покладався на добровільне волевиявлення позивача, однак останній, користуючись недоліками складеної ним же заяви, намагається оскаржити наказ про його звільнення та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Зокрема, судовою колегією з`ясовано, що 20 травня 2021 року у відповідності із наказом Державної податкової служби України №970-о від 19.05.2021 року ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області.

Наказом Державної податкової служби України №302-о від 06.04.2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з 06 квітня 2022 року з посади начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області згідно із приписами ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» за угодою сторін на підставі заяви від 06.04.2022 року.(т.1 а.с.110)

Наказом Головного управління ДПС у Миколаївській області від 06.04.2022 року №4-о, відповідно до п. 5.3 п. 5 «Порядку призначення, переведення, покладання виконання обов`язків та звільнення з посад працівників Номенклатури Голови ДПС», затвердженого наказом ДПС України від 09.12.2020 року №704, оголошено наказ ДПС №302-о від 06.04.2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області за угодою сторін.(т.1 а.с.90 зворотній бік 91)

Не погоджуючись з правомірністю наказу Державної податкової служби України №302-О від 06.04.2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », 30 березня 2023 року позивач звернувся до суду з цим позовом.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України.

У відповідності із частиною першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Умовою прийнятності позовної заяви до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 160, 161 КАС України, а також дотриманні строків звернення до суду, а у разі пропуску строку звернення до суду, подання відповідного клопотання про його поновлення та доказів поважності причин його пропуску.

Тож право на судовий захист не є абсолютним. Законодавством встановлені вимоги, зокрема щодо необхідності дотримання особою, яка звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів, відповідних строків.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору за захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із приписами частин третьої, четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду.

Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає.

Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Таким чином, КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Як слідує зі змісту апеляційних скарг, поданих Головним управління ДПС у Миколаївській області та ДПС України, такі зокрема обґрунтовані запереченнями на ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 року та від 09.11.2023 року про відмову у задоволенні клопотань про залишення позовної заяви без розгляду.

Заперечення, викладені в апеляційних скаргах, зводять до того, що судом попередньої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідачів на пропуск позивачем строку звернення із цим позовом до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційний суд зазначає, що частини 3 статті 393 КАС України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

З аналізу указаної норми слідує, що КАС України передбачено можливість включення до змісту апеляційної скарги заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.

При цьому, включення у зміст апеляційної скарги заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, є цілком достатнім способом юридичного вираження вимог апеляційної скарги. Вказане не створює необхідності відображати відповідну вимогу у прохальній частині такої скарги.

Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 23.11.2023 року по справі 640/4748/19.

Як з`ясовано апеляційний судом, предметом оскарження у цій справі є наказ Державної податкової служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » №302-О від 06.04.2022 року. Відтак, апеляційний суд вказує про застосування до спірних правовідносин спеціального місячного строку звернення до суду, установленого ч. 5 ст. 122 КАС України.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, останнім днем строку для подачі позову у цій справі є 06 травня 2022 року, однак ОСОБА_1 звернувся до суду лише 30 березня 2023 року, тобто майже через 11 місяців.

Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду із цим позовом за його клопотанням.

Так, позивач обґрунтовував поважність причин пропуску такого строку:

- перебуванням ОСОБА_1 за кордоном починаючи з 18 лютого 2022 року по 31 січня 2023 року з огляду на неможливість повернення до України;

- неможливістю ознайомлення із спірним наказом Державної податкової служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » №302-О від 06.04.2022 року після прибуття 31 січня 2023 року до України з огляду на те, що постійно проживає в місті Одесі, та починаючи з 13 січня 2023 року по 22 березня 2023 року у місті Одесі та Миколаєві оголошувалися неодноразові сигнали повітряної тривоги;

- ознайомленням із оскаржуваним наказом податкового органу лише 22.03.2023 року.

Окружний адміністративний суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, клопотання позивача задовольнив, пропущений строк поновив і відкрив провадження у цій справі ухвалою від 18 квітня 2023 року.(т.1 а.с.49-50)

Між тим, 16.05.2023 року Державною податковою службою України подано до суду першої інстанції клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, що визначений частиною п`ятою статті 122 КАС України.(т.1 а.с.162)

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної податкової служби України про залишення позову без розгляду.(т.1 а.с.200-203)

Ухвалюючи означене судове рішення, окружний адміністративний суд навів, викладені позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду обставини в обґрунтування поважності пропуску такого строку та відхилив в якості належного доказу ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом надіслання ОСОБА_1 за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку «WhatsApp» відповідного повідомлення.

У подальшому, 14.08.2023 року Головним управлінням ДПС у Миколаївській області також подано до суду першої інстанції клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.(т.2 а.с.123-125)

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Миколаївській області про залишення позову без розгляду.(т.3 а.с.51-54)

Приймаючи вказане судове рішення, суд попередньої інстанції виходив з аналогічних підстав, викладених в ухвалі від 29 травня 2023 року, крім того відхилив доводи податкового органу на можливість ОСОБА_1 прибути до міста Миколаєва до 22.03.2023 року у зв`язку з відсутністю у місті повітряної тривоги у певні дні, скільки вказані обставини не змінюють факт ознайомлення позивача із спірним наказом про звільнення саме 22.03.2023 року.

У зв`язку з чим, за наслідками розгляду цієї справи окружний адміністративний суд ухвалив у ній рішення по суті.

Не погодившись із цим рішенням, а також заперечуючи щодо поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду, відповідачі оскаржили це рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

У площині спірних правовідносин, враховуючи викладені в апеляційних скаргах заперечення податкових органів ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, необхідно вирішити чи були обставини, на які покликається позивач, поважними причинами пропуску строку звернення до суду, який обмежений одним місяцем.

Судова колегія звертає увагу, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Повертаючись до обставин справи, апеляційний суд звертає увагу, що у цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням позивача із публічної служби. Факт пропуску позивачем місячного строку звернення до суду ніким не оспорюється і є підтвердженим.

Як установлено судом апеляційної інстанції, що на підставі наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 14.02.2022 року №28-в ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку тривалістю 15 календарних днів з 18.02.2022 року по 04.03.2022 року включно.(т.1 а.с.35)

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Наказом Державної податкової служби України від 24.02.2022 року №243-о установлено простій у роботі Державної податкової служби України та її територіальних органах. Більше того, цим наказом визначено строковість дії простою - до закінчення дії обставин, які створюють загрозу життю і здоров`ю працівників.

Як стверджував представник позивача у судовому засіданні, про факт введення простою в органах ДПС з 24.02.2022 року ОСОБА_1 був обізнаний.

11 березня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до в.о. голови Державної податкової служби України із заявою, у якій просив надати йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 14 календарних днів починаючи з 11.03.2022 року.(т.4 а.с.57)

Наведені вище обставини, у тому числі щодо написання відповідної заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати від 11.03.2023 року, у судовому засіданні представник підтвердив та пояснив, що дійсно позивачем така заява подавалася за допомогою засобів електронного зв`язку шляхом направлення фотокопії власноруч написаної заяви від 11.03.2023 року на адресу податкового органу.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі наказу Державної податкової служби України від 11.03.2022 року №254-в ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати з 11.03.2022 року по 24.03.2022 року. В якості підстави для надання відпустки без збереження заробітної плати зазначено заява ОСОБА_1 (т.4 а.с.56)

22 березня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до в.о. голови Державної податкової служби України із заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 68 календарних днів починаючи з 25.03.2022 року.(т.4 а.с.59)

Слід зазначити, що в матеріалах справи наявні копії відповідних заяв про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати від 11.03.2022 року та від 22.03.2022 року, з огляду яких підтверджуються наведені вище обставини.

У свою чергу, як стверджував представник позивача у судовому засіданні, ОСОБА_1 заперечує та не визнає факт написання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати від 22.03.2022 року.

Разом з цим, на підставі наказу Державної податкової служби України від 24.03.2022 року №68-вб ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 68 календарних днів з 25.03.2022 року по 31.05.2022 року.

В якості підстави для надання відпустки без збереження заробітної плати зазначено заява ОСОБА_1 , частина 2 статті 58 Закону України «Про державну службу», частина 3 статті 26 Закону України «Про відпустки», постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2»(т.4 а.с.58)

З цього приводу слід зауважити, що означений вище наказ від 24.03.2022 року №68-вб про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати, є чинним та у судовому порядку не оскаржувався.

Більше того, як установлено під час судового розгляду, 06 квітня 2022 року у Державній податковій службі України зареєстрована заява ОСОБА_1 за вхід. №П/544/ДЗН, у якій останній просив в.о. голови Державної податкової служби України звільнити його із займаної посади за угодою сторін.(т.1 а.с.109)

Як слідує зі змісту позовної заяви та наданих, під час участі у судовому засіданні пояснень представника ОСОБА_1 , позивач заперечує факт подання власноруч написаної ним заяви про звільнення від 06.04.2022 року.

Водночас, наказом Державної податкової служби України №302-о від 06.04.2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з 06 квітня 2022 року з посади начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області згідно із приписами ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» за угодою сторін на підставі заяви вх. №П/544/ДЗН від 06.04.2022 року.(т.1 а.с.110)

При цьому, наказом Головного управління ДПС у Миколаївській області від 06.04.2022 року №4-о, відповідно до п. 5.3 п. 5 «Порядку призначення, переведення, покладання виконання обов`язків та звільнення з посад працівників Номенклатури Голови ДПС», затвердженого наказом ДПС України від 09.12.2020 року №704, оголошено наказ ДПС №302-о від 06.04.2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області за угодою сторін.(т.1 а.с.90 зворотній бік 91)

Також, як убачається з матеріалів справи, 06 квітня 2022 року за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку, а саме месенджеру «WhatsApp» на номер телефону стільникового зв`язку НОМЕР_1 , Департаментом персоналу Державної податкової служби України надіслано позивачу для ознайомлення копію наказу Державної податкової служби України №302-о від 06.04.2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».(т.1 а.с.175)

Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що вказаний номер телефону стільникового зв`язку НОМЕР_1 вказаний, зокрема, ОСОБА_1 у позовній заяві.

Наведені обставини свідчать, що податковим органом вчинялися дії щодо повідомлення позивача з прийнятим за його заявою наказом від 06.04.2022 року з огляду на обставини перебування його за кордоном.

Як установлено апеляційним судом, у відповідності до довідки Головного управління ДПС у Миколаївській області на момент звільнення 06 квітня 2022 року при розрахунку з ОСОБА_1 сума до виплати становила 1996 грн. 60 коп., а саме:

- борг працівника перед ГУ ДПС склав 5453 грн. 97 коп.;

- борг підприємства (лікарняні за рахунок фонду соціального страхування) становив 7450 грн. 57 коп.(т.1 а.с.128)

Борг працівника перед ГУ ДПС у розмірі 5453 грн. 97 коп. (надмірно отримана заробітна плата) повернуто ОСОБА_1 27.06.2022 року, що підтверджується випискою з рахунку ГУ ДПС у Миколаївській області за 27.06.2022 року.(т.1 а.с.129)

Крім цього, судовою колегією з`ясовано, що наказом Державної податкової служби України від 14.04.2022 року №189 «Про припинення простою в роботі деяких територіальних органів ДПС» припинено простій у роботі, зокрема Головного управління ДПС у Миколаївській області з 15.04.2022 року.(т.1 а.с.111)

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 зазначав, що позивач не повідомлявся про припинення простою у роботі Головного управління ДПС у Миколаївській області.

Слід зауважити, що ОСОБА_1 займав посаду начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області. Судова колегія наголошує, що керівник державної служби це посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належать здійснення повноважень з питань державної служби та роботи інших працівників в цьому органі. В силу своїх прав та обов`язків, на думку колегії суддів, позивач повинен бути зацікавлений перебігом простою у державному органі.

Більше того, вагомим аспектом при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності з боку ОСОБА_1 факту пропуску строку звернення до суду є специфіка даних спірних правовідносин - щодо проходження публічної служби, встановлення обставин, коли та за яких обставин позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.

Так, одним із головних доводів позовної заяви ОСОБА_1 про протиправність оскаржуваного наказу є те, що власноруч написану ним заяву про звільнення за угодою сторін від 06.04.2022 року, він не подавав, оскільки в нього було відсутнє волевиявлення припинити трудові відносини з податковим органом.

Апеляційний суд вказує, що стверджуючи про необізнаність прийняття відносно ОСОБА_1 наказу про звільнення №302-о від 06.04.2022 року, та підтверджуючи факт написання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати від 11.03.2022 року, позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів за наслідками виходу на робоче місце у зв`язку із закінченням такої відпустки.

Наведене вище свідчить про безпідставність доводів позивача про те, що він не міг знати про порушення своїх прав до моменту ознайомлення зі спірним наказом 22 березня 2023 року.

Також, в матеріалах справи наявні докази про перебування позивача за кордоном у період з 18 лютого 2022 року по 13 січня 2023 року. Наведені обставини, як стверджував позивач, виникли у зв`язку з неможливістю ОСОБА_1 повернутися до України з огляду на скасування зворотного рейсу.

Водночас, будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження обставин неможливості повернення до України, позивачем не надано. Окрім цього, на думку судової колегії апеляційного суду, у даному випадку позивач не був позбавлений можливості для використання інших засобів, які надали б йому змогу повернутися до України та продовжити проходження служби у державному органі.

Невчинення ж будь-яких дій з боку позивача свідчить про пасивну поведінку останнього та небажання бути обізнаним зі станом своїх прав, зокрема подальшого проходження державної служби в Головному управлінні ДПС у Миколаївській області.

Інших причин, які перешкоджали позивачу повернутися до України після закінчення його відпустки без збереження заробітної плати, позивачем не вказано, а матеріали справи не містять.

При цьому, неможливість ознайомитися із спірним у цій справі наказом після прибуття до України, тобто з 14 січня 2023 року по 22 березня 2023 року, позивачем обґрунтовано лише тим, що у вказаний період неодноразово у місті Одесі та Миколаєві оголошувалися сигнали повітряної тривоги.

Разом з тим, посилання позивача на оголошення сигналу повітряної тривоги не можуть бути основною та поважною причиною для поновлення строку звернення до суду, оскільки повітряні тривоги не мають постійного та довготривалого характеру.

При цьому, тривоги оголошуються у різних регіонах України, та не носять постійного, безперервного характеру, що свідчить про роботу державних органів, та можливість виходу позивача на робоче місце з моменту прибуття до України на протязі більш ніж двох місяців.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Це дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.

Водночас, як установлено судом апеляційної інстанції, позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.

Що ж стосується посилань позивача про ознайомлення з оскаржуваним наказом про звільнення від 06 квітня 2022 року саме 22 березня 2023 року.

На переконання колегії суддів, наведені вище обставини не змінюють моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Дата ознайомлення позивача з спірним наказом 22.03.2023 року, відсилає лише до моменту, коли позивач почав вчиняти дії з метою реалізації свого права (проходження служби в державному органі), однак жодним чином не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Як вище зазначалось апеляційним судом, при визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Перевіривши наведені скаржником обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції вказує, що останні ґрунтуються на суб`єктивному ставленні позивача до наведених ним обставин. Водночас, зазначені доводи жодним чином не можуть сприйматись як об`єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача та дійсно унеможливили звернення до суду у більш стислі строки, на що правильно вказали відповідачі у справі.

Беручи до уваги зміст норм процесуального закону, які регулюють питання строків звернення до суду та наслідки їх пропуску, а також правові висновки Верховного Суду у зіставленні з установленими судом обставинами та доводами позивача, наведеними в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішення питання дотримання строку звернення до суду допустив порушення норм КАС України, оскільки поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду за відсутності на те поважних причин.

Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цими позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 не наведено та не доведено, апеляційний суд погоджується з доводами відповідачів про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, встановлення наявності або відсутності факту порушеного права суб`єктом владних повноважень здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин.

З цих підстав апеляційний суд не надає оцінку іншим доводам апеляційних скарг відповідачів щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні спірних правовідносин по суті спору, оскільки подальша правова оцінка таких доводів у цьому випадку не матиме юридичного значення.

Згідно до пункту 3 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до положень частини першої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Приписами пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

В силу наведених вище норм процесуального права, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про залишення позову без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду з позовом, встановленого приписами частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 122, 123, 240, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року у справі №420/6633/23 скасувати.

Прийняти у справі №420/6633/23 нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. ДимерлійСудді Т.М. Танасогло А.В. Крусян