Постанова

від 21.03.2024 по справі 620/397/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/397/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Виноградова Д.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року (розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 30 жовтня 2023 року) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 82» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2023 року, Приватне акціонерне товариство «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 82» (далі - ПрАТ «ШРБУ №82», позивач) звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС України у Чернігівській області ( далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №8772/25010705 від 08.12.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки підприємства позивача, лише обмежився посиланням на норми чинного законодавства, у тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, але жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього підприємства, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав мету перевірки, що має визначатись з підстав проведення перевірки. Крім того, позивач зазначає, що 04.09.2019 отримав ліцензію на право зберігання пального. Натомість, чинне законодавство України передбачає необхідність отримувати ліцензію на право зберігання пального тільки для стаціонарних цистерн/ємностей. Зберігання ж пального в транспортних засобах/технічному обладнанні/пристроях (пересувних цистернах) не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального.

Рішенням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області №8772/25010705 від 08.12.2021.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що працівниками ГУ ДПС у Чернігівській області на підставі наказу від 04.11.2021 №1916-п та направлень №3583, 3582 від 04.11.2021 тривалістю 10 діб з 09.11.2021 здійснена фактична перевірка місця зберігання пального суб`єкта господарської діяльності ПрАТ «ШРБУ №82», що знаходить за адресою Чернігівська область, Корюківський район, м. Мена, вул. Сіверський Шлях, буд. 144, за результатами якої складено акт (довідку) фактичної перевірки від 15.11.2021 №7779/25/12/РРО/03448244 (а.с.9-10).

У ході проведення фактичної перевірки місця зберігання пального за адресою Чернігівська область, м. Мена, вул. Сіверський Шлях, буд. 144, яке належить ПрАТ «ШРБУ №82» встановлено, що пальне зберігалось в трьох резервуарах РВС 15, ємністю по 15 м. куб. кожний та одному резервуарі для газу скрапленого ємністю 50 м. куб. підприємством здійснюється придбання, зберігання та подальше використання дизельного пального (важкі дистиляти) та скрапленого газу. Відповідно до даних єдиного реєстру акцизних накладних підприємством було отримано (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії) за 2020 рік 1084107,55 літрів пального, в тому числі дизельне паливо (важкі дистиляти) 478610,12 літрів та газ скраплений 605497,43 літрів; за 2021 рік підприємством було отримано станом на 09.11.2021 1131782,53 літрів пального, в тому числі дизельне паливо (важкі дистиляти) 575369,79 літрів та газ скраплений 556412,74 літри.

Таким чином, перевіркою встановлено, що ПрАТ «ШРБУ №82 здійснювались господарські операції з навантаження-розвантаження зберігання пального за адресою: Чернігівська область, м. Мена, вул. Сіверський Шлях, буд. 144, без реєстрації акцизного складу, чим порушено вимоги п.п.230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки від 15.11.2021 №7779/25/12/РРО/03448244 Головним управлінням ДПС в Чернігівській області винесено податкове повідомлення-рішення від 08.12.2021 за № 8772/25010705 про застосування до Приватного акціонерного товариства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 82» штрафних фінансових санкцій на суму 1000000,00 грн (а.с. 12).

Позивачем було подано скаргу від 10.12.2021 на вказане податкове повідомлення-рішення (а.с. 14-15), однак рішеннями від 03.10.2022 № 12094/6/99-00-06-03-01-06 вона була залишене без задоволення, а податкове повідомлення рішення - без змін ( а.с.16-17).

Позивач не погоджується з висновками Головного управління ДПС у Чернігівській області, вважає їх передчасними, необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними доказами, з огляду на що звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі також ПК України) контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У розумінні підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків/особи (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Так, пункт 80.2 ст. 80 ПК України встановлює, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Аналіз вказаної норм дає підстави вважати, що для застосування підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України у якості підстави для проведення фактичної перевірки, необхідною умовою є отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків відповідних вимог законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

У той же час суд вважає за необхідне зазначити, що інформація, на підставі якої має бути прийнято наказ на проведення перевірки, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Саме для перевірки дійсної наявності порушень і призначається перевірка.

Так, підпункт 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України визначає в якості підстави для призначення фактичної перевірки інформацію від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства. Суд також зазначає, що пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України визначає в якості підстави для призначення фактичної перевірки інформацію саме про порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Відтак, з аналізу зазначеного підпункту 80.2.2 пункту 80.2 ст. 80 ПК України вбачається, що відповідна інформація має містити конкретні фактичні дані про реальну, а не ймовірну, наявність порушення вимог законодавства в частині здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Отже, можна зробити висновок, що предмет фактичної перевірки обов`язково має відповідати тим підставам, наявність яких зумовила призначення податковим органом такої перевірки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що фактичних даних, що свідчили б про можливі порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, наказ на проведення перевірки чи будь- який інший документ, наданий суду відповідачем, не містить.

Отже, відповідачем не доведено наявності у нього на момент прийняття спірного наказу інформації про порушення позивачем вимог законодавства, а також про її отримання в установленому законодавством порядку.

Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 грудня 2018 року у справі 820/4894/18.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що зі змісту акту фактичної перевірки неможливо встановити, що саме слугувало підставою для призначення такої перевірки.

Так, в акті фактичної перевірки від 15.11.2021 №7779/25/12/РРО/03448244 як підстава проведення перевірки вказано статті 20 та 80 Податкового кодексу України. У той же час, у наказі на проведення перевірки від 04.11.2021 №1916-п підставою перевірки вказано підпункти 80.2.2 п. 80.2, п.80.6, п. 80.8 ст. 80 ПК України.

Колегія суддів не заперечує того факту, що до функцій контролюючих органів, відповідно до ст. 19-1 ПК України, віднесено здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечення міжгалузевої координації у цій сфері (п.п.19-1.1.14.); забезпечення контролю за прийняттям декларацій про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію), встановлені виробником або імпортером, та узагальненням відомостей, зазначених у таких деклараціях, для організації роботи та контролю за повнотою обчислення і сплати акцизного податку (п.п.19-1.1.15); здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п.19-1.1.16).

Водночас, колегія суддів зазначає, що реалізація відповідних функцій у визначеній сфері щодо призначення перевірок не є безмежною. Такими функціями податковий орган наділений законодавчо на постійній основі, однак реалізація таких функцій певним чином обмежена законодавством. Тобто, не у будь-якому випадку за наявності компетенції на проведення перевірки, перевірка може бути призначена.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.05.2020 року по справі № 816/3238/15.

У постанові від 22.09.2020 (справа №520/8836/18) Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, окрім наведених вище висновків, зазначив, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення. З урахуванням цього Верховий Суд зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог ПК, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання. Таку правову позицію підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду і в постановах від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а, від 21.12.2022 у справі №500/1331/21.

Крім того невиконання вимог закону щодо наявності підстав для призначення та проведення документальної позапланової перевірки, та неспростування відповідачем обставин незаконності рішення про призначення перевірки, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої; акт перевірки, отриманий в результаті такої перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом (постанова КАС ВС від 04.03.2021 по справі №640/18411/18)

Зважаючи на викладене, та беручи до уваги відсутність у наказі на проведення перевірки, направленнях на проведення перевірки та акті фактичних підстав для їх проведення, які не були доведені відповідачем як суб`єктом владних повноважень, суд приходить до висновку, що призначення та проведення фактичної перевірки щодо позивача було здійснено протиправно.

Такі допущені контролюючим органом порушення вимог закону щодо призначення та проведення фактичної перевірки Приватного акціонерного товариства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 82» призводять до відсутності правових наслідків такої, що є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування рішення, прийнятого за її результатами.

Таким чином суд вважає, що контролюючий орган ініціював проведення фактичної перевірки підприємства позивача без жодної визначеної Законом умови, за відсутності законодавчо обґрунтованих підстав для проведення перевірки, за результатами якої прийнято оскаржуване рішення. Внаслідок цього, зазначені обставини є самостійними, окремими, умовами визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, що прийняте за наслідками такої перевірки.

Згідно висновків, викладених у постанові Палати КАС ВС від 21.02.2020 по справі №826/17123/18, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Якщо ж суд визнає, що встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомленнярішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення, рішення, необхідність перевірки суті конкретного порушення як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання - відсутня (Постанова Палати КАС ВС від 22.09.2020 по справі №520/8836/18)

З огляду на те, що судом встановлено порушення процедури проведення фактичної перевірки, тому суд не вважає за доцільне переглядати висновки такої фактичної перевірки.

Щодо інших посилань відповідача, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно пункту 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування своїх дій, і не довів правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій.

Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи статті 9 КАС України, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області №8772/25010705 від 08.12.2021 є протиправним і таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першо інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль