Постанова

від 21.03.2024 по справі 580/10046/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/10046/23 Головуючий у І інстанції - Тимошенко В.П.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

при секретарі: Руденко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Азот» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Азот» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне товариство «Азот» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08 червня 2023 року № 26835000404.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач не погоджується із застосуванням штрафної санкції, оскільки в його діях відсутній умисел, оскільки сам по собі факт не своєчасної сплати зобов`язання не свідчить про умисне недотримання ним правил та норм Податкового кодексу України та невжиття відповідних заходів в цій частині.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08 червня 2023 року № 26835000404 прийнято з порушенням норм чинного законодавства, на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам, у зв`язку з чим зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Азот» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «Азот» посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Азот», в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників Сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Північним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено камеральну перевірку Приватного акціонерного товариства «Азот» з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання з податку на додану вартість за період з 01.04.2021 по 31.12.2021, за результатами якої складено акт від 31 березня 2023 року № 147/35-00-04-04-15/00203826, в якому вказано про наступні порушення вимог податкового законодавства з боку Приватного акціонерного товариства «Азот»:

- п. 57.1 ст. 57, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, в частині несвоєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість, визначених згідно декларації з податку на додану вартість за жовтень 2019 року (№ 9276123337 від 20.11.2019) в сумі 3 865 566,54 грн, із затримкою більше 90 календарних днів (від 516 до 760).

На підставі викладеного, Північним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 червня 2023 року № 26835000404, яким за затримку від 516 до 760 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 38655666,54 грн до Позивача застосовано штраф в розмірі 50% у сумі 1 932 783,27 грн.

Не погоджуючись звказаним податковим повідомленням-рішенням Позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової служби України «Про результатти розгляду скарги» від 19 вересня 2023 року № 1328/6/99-00-08-05-05-06 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 08.06.2023 № 26835000404, а скаргу ПАТ «Азот» - без задоволення.

Вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що у випадку встановлення контролюючим органом на підставі сукупності відповідних даних податкових декларацій та електронних систем і реєстрів обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства, він (контролюючий орган) не позбавлений можливості констатувати в діяннях платника податків винного діяння в умисній формі.

Такі обставини з відповідним обґрунтуванням висновків про умисність діяння в обов`язковому порядку мають бути зазначені в акті камеральної перевірки, який за усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації щодо виявленого порушення.

З огляду на те, Відповідач довів правомірність оскаржуваного рішення, а Позивач не спростував доводи податкового органу, суд першої інстанції дійшов до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні».

Відповідно до пунктів 76.1, 76.2 статті 7 ПК України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Згідно з пунктом 76.3 статті 73 ПК України камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Таким чином, Відповідач має право на проведення камеральної перевірки на предмет своєчасності сплати узгоджених податкових зобов`язань за відсутності будь-якого наказу керівника податкового органу та без згоди платника податку.

Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (п.49.2 ст.49 ПК України).

Пунктом 46.1 ст.46 ПК України визначено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п. 49.1. ст. 49 ПК України).

Згідно з п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 ПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, підставою нарахування штрафних санкцій, визначених в податковому повідомленні-рішенні від 08.06.2023 № 26835000404, є несвоєчасна сплата Позивачем, зокрема, податкових зобов`язань, самостійно визначених в поданій до контролюючого органу податковій декларації з податку на додану вартість.

Як вбачається з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 08.06.2023 № 26835000404, воно прийняте з підстав вчинення Позивачем умисного, повторного порушення граничних строків сплати податкового зобов`язання, тому застосовано відповідальність передбачену п. 124.3 ст. 124 ПК України.

Відповідно до п. 124.1 ст. 124 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з п. 124.2 ст. 124 Податкового кодексу України діяння, передбачені пунктами 124.1, 124.1-1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 124.3 ст. 124 Податкового кодексу України діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Відмінність між собою складів податкових правопорушень, визначених у п. 124.1 ст. 124 Податкового кодексу України та у п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України полягає в наявності або відсутності одночасно двох умов:

1) умислу платника податків, тобто вини (як суб`єктивної сторони складу протиправного діяння);

2) вчинення повторного умисного діяння протягом 1095 календарних днів.

Згідно з п. 109.1 ст. 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 109.3 ст.109 ПК України передбачено, що у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 1251.2 - 1251.4 статті 1251 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Відповідно до п. 112.2 ст. 112 ПК України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Позивачем в апеляційній скарзі зазначено, що він протягом багатьох років перебуває у скрутному фінансовому становищі згідно Звітів про фінансовий стан 2021-2022 років.

Крім того, у нього наявна прострочена заборгованість по заробітній платі, яка відноситься до виплат, які сплачуються в першу чергу, у звязку з чим Товариством протягом 2019-2020 років першочергово здійснено виплату даної заборгованості.

Також, протягом 2020-2022 років Позивач мав значну заборгованість по невиконаних зобов`язаннях, що підтверджується постановами Державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України та постановами Приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області ОСОБА_1 , якими накладено арешт на майно Позивача та на кошти в межах сум звернення стягнення.

Таким чином, на переконання Позивача, наведена інформація свідчить, що у ПрАТ «Азот» протягом 2019-2022 років була відсутня можливість своєчасно сплачувати грошові зобов`язання, що також вплинуло і на належне виконання Позивачем обов`язку зі сплати податків та погашення податкового боргу, що підтверджує відсутність умислу у діях Позивача.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що в ході дослідження Відповідачем фінансової звітності Позивача встановлено наявність коштів на рахунках Підприємства на протязі 2019-2022 років, що підтверджується формою № 3 фінансової звітності «Звіт про рух грошових коштів».

Так, поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги згідно даних Ф-1 Баланс:

1) у 2019 році збільшилася з 2 561 421 тис. грн (на 01.01.2019) до 5 576 020 тис. грн (на 31.12.2019);

2) у 2020 році збільшилася з 5 576 020 тис. грн (на 01.01.2020) до 7 002 156 тис. грн (на 31.12.2020);

3) у 2021 році збільшилася з 7 002 156 тис. грн (на 01.01.2021) до 8 962 954 тис. грн (на 31.12.2021);

4) у 2022 році збільшилася з 8 962 954 тис. грн (на 01.01.2022) до 11 594 532 тис. грн (на 31.12.2022), що свідчить про те що ПрАТ «Азот» проводить реалізацію продукції без оплати покупцями.

Крім того, за даними Системи електронного адміністрування ПДВ (далі - СЕА ПДВ) наявна сплата податку при ввезенні товарів на митну територію України, обсяг імпортних операцій склав:

- станом на 2019 рік обсяг імпортних операцій склав 23 775 885,15 грн, ПДВ 4 755 177,03 грн;

- станом на 2020 рік обсяг імпортних операцій склав 26 828 615,45 грн, ПДВ 5 365 723,09 грн;

- станом на 2021 рік обсяг імпортних операцій склав 79 143 689 514,00 грн, ПДВ 28 737 902,79 грн;

- станом на 2022 рік обсяг імпортних операцій склав 7 429 522,45 грн, ПДВ 1 485 904,49 грн;

Також, за даними СЕА ПДВ Позивачем проведено поповнення рахунку ПДВ на 10 903 000,00 грн.

Таким чином, вся сукупність встановлених обставин підтверджує умисне несвоєчасне виконання ПрАТ «Азот» своїх податкових зобов`язань зі сплати узгоджених сум грошових зобов`язань з податку на додану вартість згідно податкової декларації за жовтень 2019 року.

Щодо посилання Позивача на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 580/3655/19, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 580/3655/19 адміністративний позов задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Азот на користь бюджету податковий борг в сумі 77 336 436 (сімдесят сім мільйонів триста тридцять шість тисяч чотириста тридцять шість) грн 74 коп. за рахунок коштів у обслуговуючих банках та за рахунок готівки.

Розстрочено виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 580/3655/19 від 26 грудня 2019 року про стягнення за рахунок коштів у обслуговуючих банках та за рахунок готівки Публічного акціонерного товариства Азот в дохід бюджету через Офіс великих платників податків Державної Податкової служби податкового боргу в розмірі 77 336 436,74 грн на 36 місяців починаючи з 01 січня 2020 року щомісячно до 01 числа наступного місяця по 2 148 234 (два мільйони сто сорок вісім тисяч двісті тридцять чотири) грн 35 коп.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 802/777/16-а, розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватись в тому числі і у процедурі примусового стягнення податкового боргу. Рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу. Постановлення такого рішення не змінює статус такої заборгованості та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати податкового боргу, та таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 821/865/16 дійшов висновку, що положення п. 87.9 ст. 87 ПК України є імперативними і зобов`язують контролюючий орган у разі наявності у платника податків податкового боргу зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, і будь-яких виключень, зокрема і наявність судового рішення про розстрочення виконання судового рішення, чи інших правил зарахування коштів в рахунок погашення податкового боргу норми ПК України не містять. Крім того, зазначено, що рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу. Постановлення такого рішення не змінює статус такої заборгованості: податковий борг - несплачена сума узгодженого грошового зобов`язання, з наявністю якого норми ПК України зобов`язують контролюючий орган зарахувати кошти, що сплачує платник податків, саме в рахунок погашення такого податкового боргу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що судове рішення про стягнення податкового боргу, за яким встановлено порядок його виконання шляхом розстрочення сплати боргу, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій та пені, з чим погоджується і колегія суддів.

Позивачем в апеляційній скарзі також вказано, що не вбачається можливим встановлення у межах камеральної перевірки обставин, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, оскільки згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем, які об`єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини.

Як на підставу зазначеного Позивач посилається на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 03 серпня 2023 року у справі № 520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі № 520/18519/21.

Проте, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

А як вказано Верховним Судом у постанові від 05 жовтня 2023 року у справі № 520/14773/21 у випадку встановлення контролюючим органом на підставі сукупності відповідних даних податкових декларацій та електронних систем і реєстрів обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства, він (контролюючий орган) не позбавлений можливості констатувати в діяннях платника податків винного діяння в умисній формі.

Таким чином, оскільки матеріалами перевірки встановлено умисність діянь платника податків, контролюючим органом правомірно застосовано до платника податків штрафну санкцію у розмірі 50% згідно п. 124.3 ст. 124 ПК України за результатом камеральної перевірки.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Приватного акціонерного товариства «Азот», викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Азот» залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст складено 21.03.2024 року.