Постанова

від 21.03.2024 по справі 140/10626/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/10626/23 пров. № А/857/19929/23 А/857/19932/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Качмара В.Я., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року та додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 140/10626/23 за адміністративним позовом Приватної фірми «Ельф» до Волинської митниці про визнання дії та бездіяльності протиправними (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Андрусенко О.О. 26 вересня 2023 року, додаткове рішення - 16 жовтня 2023 року, за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Луцьк Волинської області), -

ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма «Ельф» (далі також приватна фірма, позивач) звернулася з адміністративним позовом до Волинської митниці (далі також митниця, відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 10.02.2023 № UA205140/2023/000043/2 та від 01.03.2023 № UA205140/2023/000093/2;

- визнати протиправними та скасувати картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів від 10.02.2023 № UA205140/2023/000349 та від 01.03.2023 № UA205140/2023/000669.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року позов задоволено повністю.

06.10.2023 до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. та витрат на послуги перекладача в розмірі 11470 грн.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат задоволено частково.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань митниці на користь приватної фірми витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що подані до митного оформлення документи містили розбіжності, а митний орган володів інформацією щодо іншого цінового рівня товарів. Вказане було безумовною підставою для витребування у декларанта додаткових документів, які надані у повному обсязі не були. Відповідно до частини п`ятої статті 54 Митного кодексу України (далі також МК України) та за результатом проведеної процедури консультації з декларантом, митним органом обґрунтовано та правомірно прийняте рішення про коригування митної вартості товарів.

Також відповідач не погоджується з додатковим рішенням, оскаржив його та просить таке скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Відповідач вважає, що позивач належним чином не обґрунтував суму компенсації витрат на правову допомогу, яка б фактично відповідала дійсно наданим адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрати на професійну правничу допомогу, а також не надав копію квитанції, яка б свідчила про оплату послуг адвоката.

У відповідь на подані апеляційні скарги позивач подав відзив, у якому заперечує проти вимог скарг, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Додаткове рішення суду першої інстанції в частині відмовлених вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.09.2022 між фірмою «AGROTEX» (продавець) та Приватною фірмою «Ельф» (покупець) укладено договір поставки № 9/2022, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупця запчастини для сільськогосподарської техніки (надалі - товар). Доставка товару буде здійснюватися партіями. На кожну окрему партію товару буде складений відповідний рахунок-фактура, що є невід`ємною частиною цього договору. В рахунку-фактурі сторони вказують: повне найменування товару, одиниці виміру, кількість, ціну і валюту замовлення. Вартість тари, упаковки, маркування включається у вартість товару. Розрахунок здійснюється у вигляді 100% передоплати на банківський рахунок продавця. Базисні умови поставки: FCA Костра.

Крім того, 12.10.2022 між фірмою «AGROTEX» (продавець) та Приватною фірмою «Ельф» (покупець) було укладено Додаткову угоду № 1 до договору поставки від 12/09/2022 № 9/2022.

На виконання умов вказаного контракту фірма «AGROTEX» виставила позивачу рахунок-проформу від 19.01.2023 № ZO 00566/23, згідно з якою загальна вартість товару становить 99087,72 євро. 20.01.2023 приватна фірма перерахувала на розрахунковий рахунок продавця (фірми «AGROTEX») кошти у сумі 99087,72 євро як 100% передоплата згідно рахунку-проформи від 19.01.2023 № ZO 00566/23, про що свідчить платіжне доручення в іноземній валюті від 20.01.2023 № 1.

09.02.2023 для митного оформлення в режимі імпорту ввезеного на територію України товару (52 товарні позиції) декларант позивача подав до Волинської митниці МД № 23UA205140010377U5. Фактурна вартість імпортованого товару становить 99087,72 євро (еквівалентно 3876598,96 грн), митну вартість визначено на рівні 3906588,96 грн (з урахуванням транспортних витрат у сумі 29990 грн). До митної декларації додано: договір поставки від 12.09.2022 № 9/2022; рахунок-проформу від 19.01.2023 № ZO 00566/23; рахунок-фактуру (iнвойс) від 03.02.2023 № І/000019/23; платіжне доручення в іноземній валюті від 20.01.2023 № 1; автотранспортну накладну № 346482; декларацію країни відправлення № 23PL301010E0147627; договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 31.05.2022 № 23/22; рахунок на оплату від 06.02.2023 № ТР-0000306; довідку про транспортні витрати від 06.02.2023.

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом в електронному повідомленні декларанту запропоновано подати такі документи: договір з третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товару, митна вартість якого визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; прайс-листи, каталоги, специфікації виробника товару для широкого кола осіб від виробника товару; висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією; транспортні документи.

На електронне повідомлення митниці позивач надав Specyfikacja wagowa do faktury: 1/000019/23 від 03.02.2023, видаткові накладні.

10.02.2023 Волинською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA205140/2023/000043/2 та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205140/2023/000349.

У графі 33 оскаржуваного рішення від 10.02.2023 № UA205140/2023/000043/2 зазначено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності: числове значення, зазначене в експортній декларації від 06.02.2023 № 22PL301010E0147627, - 456672 польських злотих не відповідає вартості товару, зазначеній в рахунку-фактурі від 03.02.2023 № I/000019/23, 99087,72 євро. За даними сайту www.money.pl курс євро на день оформлення декларації країни відправлення 06.02.2023 становив 4,7195 польських злотих. Тобто загальна вартість згідно декларації країни відправлення від 06.02.2023 № 22PL301010E0147627 становить 96762,79 євро, що відмінна від вартості товару, зазначеній в рахунку-фактурі від 03.02.2023 № I/000019/23 99087,72 євро. Експортна накладна від 03.02.23 № 1/000019/22, яка зазначена в листі-поясненні б/н від 03.02.2023, не подана до митного оформлення. Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неправдивих відомостей стосовно ціни придбання оцінюваного товару. Прайс-лист від 03.02.2023 містить інформацію від відправника, інформацію від виробника товару декларантом не надано. Рахунок на оплату транспортно-експедиторських витрат від 06.02.2023 № ТР-0000306 містить експедиційну винагороду по території України, проте згідно договору на транспортно-експедиторське обслуговування від 31.05.2022 № 23/22 експедитор надає послуги і за межами території України. Вказане свідчить про можливе заниження транспортних витрат до кордону України та про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неправдивих відомостей стосовно складових митної вартості.

Зважаючи на неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, у зв`язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в та методу 2г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта), митну вартість товарів визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України на підставі цінової інформації, наявної в митного органу, а саме: товар 1 - на рівні - 5,39 дол. США/кг за МД від 22.11.2022 № UA205140/2022/83878; товар 8 - на рівні - 5,81 дол. США/кг за МД від 22.11.2022 № UA205140/2022/83878; товар 13 - на рівні 8,0 дол. США/кг за МД від 11.11.2022 № UA205140/2022/81083; товар 16- на рівні - 6,81 дол. США/кг за МД від 22.11.2022 № UA205140/2022/83878; товар 19 на рівні - 4,61 дол. США/кг за МД від 22.11.2022 № UA205140/2022/83878; товар 20 - на рівні - 5,59 дол. США/кг за МД від 05.01.2023 № UA205140/2023/918; товар 35 - на рівні - 8,10 дол. США/кг за МД від 05.11.2022 № UA209170/2022/88187; товар 37- на рівні - 6,91 дол. США/кг за МД від 11.11.2022 № UA205140/2022/81083.

Товар було випущено у вільний обіг за ВМД від 16.02.2023 № 23UA205140012494U1.

Крім того, на виконання умов вказаного контракту фірма «AGROTEX» виставила позивачу рахунок-проформу від 02.02.2023 № ZO 01486/23 на суму 52850,43 євро та від 02.02.2023 № ZO 01483/23 на суму 58264,77 євро. Загальна сума становить 111115,20 євро. 03.02.2023 приватна фірма перерахувала на розрахунковий рахунок продавця (фірми «AGROTEX») кошти у сумі 111115,2 євро як 100% передоплата згідно рахунків-проформ від 02.02.2023 № ZO 01486/23 та від 02.02.2023 № ZO 01483/23, про що свідчить платіжне доручення в іноземній валюті від 03.02.2023 № 1.

01.03.2023 для митного оформлення в режимі імпорту ввезеного на територію України товару (18 товарних позицій), декларант позивача подав до Волинської митниці МД № 23UA205140015992U0. Фактурна вартість імпортованого товару становить 111115,20 євро (еквівалентно 4341870,89 грн), митну вартість визначено на рівні 4371870,90 грн. (з урахуванням транспортних витрат у сумі 30000 грн). До митної декларації додано: договір поставки від 12.09.2022 № 9/2022; рахунок-проформу від 02.02.2023 № ZO 01486/23; рахунок-проформу від 02.02.2023 № ZO 01483/23; рахунок-фактуру (iнвойс) від 23.02.2023 № І/000042/23; платіжне доручення в іноземній валюті від 03.02.2023 № 1; автотранспортну накладну № 346319; декларацію країни відправлення № 23PL301010E0237160; прайс-лист від 01.02.2023 № 1/23; договір на надання експедиційних послуг у сфері організації перевезень вантажів автомобільним транспортом від 24.02.2023 № ВА-2102; рахунок на оплату від 27.02.2023 № 2702; довідку про транспортно-експедиційні витрати від 24.02.2023 № 1.

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом в електронному повідомленні декларанту запропоновано подати такі документи: договір з третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товару, митна вартість якого визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; прайс-листи, каталоги, специфікації виробника товару для широкого кола осіб від виробника товару; висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

На електронне повідомлення митниці позивач не надав додаткових документів.

01.03.2023 Волинською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA205140/2023/000093/2 та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205140/2023/000669.

У графі 33 оскаржуваного рішення від 01.03.2023 № UA205140/2023/000093/2 зазначено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності: числове значення, зазначене в експортній декларації від 24.02.2023 № 23PL301010E0237160, - 527727 польських злотих не відповідає вартості товару, зазначеній в рахунку-фактурі від 23.02.2023 № I/000042/23, 111115,20 євро. За даними сайту www.money.pl курс євро на день оформлення декларації країни відправлення 24.02.2023 становив 4,7236 польських злотих. Тобто загальна вартість згідно декларації країни відправлення від 24.02.2023 № 23PL301010E0237160 становить 111721,36 євро, що відмінна від вартості товару, зазначеній в рахунку-фактурі від 23.02.2023 № I/000042/23, 111115,20 євро. Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неправдивих відомостей стосовно ціни придбання оцінюваного товару. Прайс-лист від 01.02.2023 № 1/23 містить інформацію від відправника, інформацію від виробника товару декларантом не надано, що відповідно до VII статті ГАТТ повинен бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу.

Зважаючи на неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, у зв`язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в та методу 2г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта), митну вартість товарів визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України на підставі цінової інформації, наявної в митного органу, а саме: товар 4 - на рівні - 4,26 дол. США/кг за МД від 20.02.2023 № UA408020/2313027; товар 13 - на рівні 6,81 дол. США/кг за МД від 22.11.2022 № UA205140/2022/83878; товар 15- на рівні - 6,16 дол. США/кг за МД від 02.12.2022 № UA805200/2022/1073; товар 18 - на рівні - 6,16 дол. США/кг за МД від 02.12.2022 № UA805200/2022/1073.

Товар було випущено у вільний обіг за ВМД від 02.03.2023 № 23UA205140016507U0.

Не погоджуючись із рішеннями про коригуванням митної вартості товару та картками відмови, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості самого товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Оцінюючи обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши правомірність прийнятих відповідачем рішень згідно вимог частини другої статті 2 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що таке вказаним вище критеріям не відповідає, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з огляду на таке.

Згідно з частиною першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до частини першої статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною першою статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Положеннями статті 49 МК України передбачено, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Як встановлено частиною першою статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частини перша, друга статті 54 МК України).

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як визначено частиною п`ятою статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості.

У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п`ята статті 53 МК України).

Із наведених положень випливає, що митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товару, порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребовування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за основним методом (за ціною договору (контракту).

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У розглядуваному випадку спірні рішення прийняті відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, - декларант не надав усіх додаткових документів витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.

Як визначено частиною другою статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).

У розумінні частини п`ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.

З матеріалів справи видно, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) позивач подав разом із МД № 23UA205140010377U5 документи, зокрема: договір поставки від 12.09.2022 № 9/2022; рахунок-проформу від 19.01.2023 № ZO 00566/23; рахунок-фактуру (iнвойс) від 03.02.2023 № І/000019/23; платіжне доручення в іноземній валюті від 20.01.2023 № 1; автотранспортну накладну № 346482; декларацію країни відправлення № 23PL301010E0147627; договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 31.05.2022 № 23/22; рахунок на оплату від 06.02.2023 № ТР-0000306; довідку про транспортні витрати від 06.02.2023.

У свою чергу, за МД № 23UA205140015992U0 декларант позивача подав митному органу наступні документи: договір поставки від 12.09.2022 № 9/2022; рахунок-проформу від 02.02.2023 № ZO 01486/23; рахунок-проформу від 02.02.2023 № ZO 01483/23; рахунок-фактуру (iнвойс) від 23.02.2023 № І/000042/23; платіжне доручення в іноземній валюті від 03.02.2023 № 1; автотранспортну накладну № 346319; декларацію країни відправлення № 23PL301010E0237160; прайс-лист від 01.02.2023 № 1/23; договір на надання експедиційних послуг у сфері організації перевезень вантажів автомобільним транспортом від 24.02.2023 № ВА-2102; рахунок на оплату від 27.02.2023 № 2702; довідку про транспортно-експедиційні витрати від 24.02.2023 № 1.

Суд першої інстанції правильно вказав на те, що відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірного товару, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару чи ознаки підробки, вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача про автоматичне спрацювання профілів ризику автоматизованої системи аналізу та управління ризиками під час опрацюванням документів за деклараціями МД № UA2051402023010377 від 09.02.2023 року, МД № UA2051402023015992 від 01.03.2023 року та здійснення перевірки числового значення заявленої декларантом митної вартості товару, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 246 МК України, з метою визначення порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, що подається органу доходів і зборів на паперовому носії або як електронний документ розроблено Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа затверджений Наказом Міністерства фінансів України 30.05.2012 № 631 (далі також - Порядок № 631).

Згідно з підпунктом 4.5.4 Порядку № 631 при здійсненні митного оформлення МД, зокрема, виконуються такі митні формальності, як контроль із застосуванням системи управління ризиками, в тому числі оцінка ризику за МД шляхом аналізу ЕК МД та ЕК ДМВ (ЕМД та ЕДМВ) за допомогою АСАУР.

Відповідно до пункту 4.9.1 Порядку № 631 під час завершення митного оформлення посадовими особами проводиться перевірка відомостей про виконання митних формальностей, сформованих за результатами оцінки ризику за МД із застосуванням системи управління ризиками, в тому числі за допомогою АСАУР.

У відповідності до пункту 3 розділу І Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів митного контролю, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.07.2015 № 684 (далі також - Порядок № 684), автоматизована система управління ризиками - сукупність програмно-інформаційних комплексів, які забезпечують функціонування системи управління ризиками під час митного контролю та/або митного оформлення товарів, транспортних засобів.

Профіль ризику - опис будь-якої сукупності індикаторів ризику, у тому числі визначених комбінацій індикаторів ризику, що є результатом збору, аналізу та систематизації інформації.

Згідно з пунктом 3 розділу II Порядку № 684 профіль ризику може бути представлений у формах паспорта профілю ризику і програмного коду профілю ризику.

Як стверджує відповідач, під час опрацювання документів, поданих декларантом до митного оформлення, відбулось автоматичне спрацювання профілів ризику АСАУР за наступними профілями ризику 105-2, 106-2.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.04.2019 року у справі № 809/784/16 щодо застосування митницею АСАУР, дані якої відповідач вважає підставою для винесення оскаржуваного рішення, спрацювання системи є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Більше того, Верховний Суд у постанові від 27 липня 2018 року у справі № 809/1174/17 визнав необґрунтованим застосування митницею ціни за відомостями спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України, з огляду на спрацювання модуля АСАУР, оскільки вважає, що індивідуальні характеристики того чи іншого товару можуть бути з`ясовані лише шляхом порівняння змісту поданих до митного оформлення документів з документами про властивості раніше імпортованого товару.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень. В основу такого підходу лягли висновки про те, що торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо) (постанови Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19, від 25.02.2021 у справі № 810/8295/17).

Також, Верховний Суд критично оцінює доводи митниці щодо оцінки ризиків при перевірці митної вартості товарів з огляду на те, що спрацювання профілів ризиків автоматизованої системи аналізу та управління ризиками та наявність в базах митного органу інформації про те, що ідентичні або подібні товари було розмитнено іншими особами за вищою митною вартістю, не може бути підставою для відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості за ціною контракту, за відсутності інших законних підстав для витребування додаткових документів, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України: що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 821/411/18, від 09 листопада 2022 року у справі № 815/2162/17).

Таким чином, колегія суддів вважає, що спрацювання цієї системи не може бути належним доказом в обґрунтування неможливості здійснення заявлених до розмитнення товарів за першим методом, а також не є підставою для витребування додаткових документів для підтвердження митної вартості товару.

Також суд першої інстанції прийшов до правильного висновку стосовно того, що немає підстав для витребовування додаткових документів, оскільки відповідачем не вказано та не обґрунтовано, які числові значення такі документи мали підтвердити чи спростувати, при тому, що вартість придбання оцінюваного товару підтверджена документально.

За обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості самого товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Щодо митних декларацій, які були використані відповідачем для визначення митної вартості деяких товарів при прийнятті спірного рішення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що можливість поставки товару іншим покупцям за більшою ціною відповідає принципам свободи зовнішньоекономічних зв`язків та не суперечить нормам національного та міжнародного законодавства. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем використано виключно інформацію з бази даних митного органу, тобто при винесенні спірного рішення відповідач керувався не документами, поданими декларантом до митного оформлення, а спирався вже на наявну в митного органу цінову інформацію.

Разом з тим, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості та автоматичною підставою для збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації митниці, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.

Сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.

Також, Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 року у справі № 815/228/17 дійшов висновку, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 у справі № 809/1469/16.

Крім цього, будь-яка інформація, отримана від юридичних осіб, носить виключно інформативний характер та не є безумовною рекомендацією митному органу визначати митну вартість інших аналогічних/подібних товарів саме за такою вартістю. Кожна зовнішньоекономічна угода містить свої умови, які погоджуються сторонами. Принцип свободи договорів чітко передбачає, що сторони можуть самостійно визначити вартість товару.

Разом з тим. посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з довідкової інформації не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.

Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару. При цьому подані документи не містили розбіжностей чи ознак підробки, водночас підтверджували числові значення митної вартості товару

З урахуванням наведеного, висновки у спірних рішеннях про неможливість визнання митної вартості товару за ціною договору та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними. При цьому відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах. Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 826/2313/16, від 13 червня 2019 року у справі № 820/6315/15 слід зауважити, що вимоги частин третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Верховний Суд у постанові від 8 лютого 2019 року у справі № 825/648/17 зазначив, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Частиною сьомою статті 54 МК України обумовлено, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору (контракту), як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.

Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що митний орган не вказав на будь-які розбіжності чи ознаки підробки зазначених документів, або відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Таким чином, суд першої інстанції виходив з дослідження складу митного правопорушення з урахуванням усіх обставин справи, а не лише з факту наявності повноважень митного органу на здійснення контрольних функцій при митному оформленні товарів. Усі обставини були перевірені судом з дослідженням доказів, з урахуванням положень договору щодо умов поставки та оплати, на підставі оцінки яких суд першої інстанції зробив правильний висновок, що доводи митниці не підтвердилися.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України. Відповідач, в порушення вимог статті 77 КАС України, не довів наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості товару за ціною договору. Зазначене, в свою чергу, дає підстави вважати, що оспорювані рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови є протиправними, які слід скасувати, і доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів відповідача про неправильність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норми матеріального права та порушення норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення, то колегія суддів відхиляє такі та зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Зазначений висновок узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ), зокрема, у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

На підтвердження обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надала копії договору про надання правової допомоги від 02.05.2023 № 02-05/01, додаткової угоди № 1 (замовлення) до договору про надання правової допомоги від 02.05.2023 № 02-05/01, рахунку від 10.07.2023 № 1, акту виконаних робіт (надання послуг) від 10.07.2023 № 1, платіжної інструкції від 26.07.2023 № 1936.

Пунктом 5.1 договору про надання правової допомоги від 02.05.2023 № 02-05/01, укладеного між ПП «Ельф» (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Дженерал Лігал Груп» (Адвокатське об`єднання, GLG), передбачено, що за надану GLG правову допомогу клієнт сплачує гонорар, розмір якого визначається додатковою угодою до даного договору.

Відповідно до пункту 3 додаткової угоди від 02.05.2023 № 1 сторони погодили, що вартість виконаних робіт та наданих послуг (гонорар) Адвокатським об`єднанням «Дженерал Лігал Груп», обумовлених в даній додатковій угоді, становить 10000 грн.

Водночас згідно з пункту 2 даної додаткової угоди від 02.05.2023 № 1 визначено, що для виконання даного замовлення Адвокатське об`єднання «Дженерал Лігал Груп», зокрема, але не обмежуючись, здійснює такі заходи та дії: ґрунтовно проконсультувати клієнта з приводу обставин справи, зазначеної в пункті 1 даної додаткової угоди; скласти та подати позовну заяву про визначення протиправним рішення про коригування митної вартості товарів та зобов`язання вчинити дії; здійснити підготовку інших документів процесуального характеру, в яких виникне необхідність в ході судового розгляду справи; представляти інтереси клієнта в суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, установах, організаціях та підприємствах усіх форм власності.

Актом виконаних робіт (надання послуг) від 10.07.2023 №1, який підписаний сторонами договору, підтверджується, що адвокатом виконані роботи (послуги) згідно з умовами договору про надання правничої допомоги від 02.05.2023 № 02-05/01, загальна вартість роботи (послуг) на момент підписання даного акту становить 10000 грн.

Платіжною інструкцією від 26.07.2023 № 1936 підтверджується факт оплати приватною фірмою послуг за договором про надання правової допомоги від 02.05.2023 № 02-05/01 в сумі 10000 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню за відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Перевіряючи обґрунтованість заяви позивача щодо компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В контексті проаналізованих вище норм права апеляційний суд звертає увагу на те, що наведені положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

12 жовтня 2023 року представник відповідача подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому не погоджується із розміром таких витрат, оскільки зазначає, що розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі та покликається на норми частин четвертої та п`ятої статті 134 КАС України про співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, витраченим часом на виконання робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову.

Щодо покликань відповідача на те, що суд першої інстанції неправильно визначив співмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Колегія суддів наголошує, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд першої інстанції вказав, що врахував обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві.

Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування витрат на правничу допомоги чи неспівмірності розміру витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із реальним обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, та судової практики.

З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000 грн є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи, поряд з цим, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, а також результат вирішення даної справи, доцільним буде відшкодування витрат в розмірі 7000,00 грн.

Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про задоволення позовних вимог та часткове задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційний суд переглянув оскаржувані судові рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року та додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 140/10626/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін