Рішення

від 18.03.2024 по справі 183/6672/23

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/6672/23

№ 2/183/494/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2024 року місто Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Дубовенко І.Г., за участю секретаря судового засідання Котенко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Довгаль С.М.,

представника відповідача адвоката Федорчук Є.А., суд

в с т а н о в и в :

29 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу в розмірі 736519,74 грн, а також судові витрати з оплати судового збору в розмірі 7365,2 грн. В обґрунтування позовних вимог вказав, що він 03 червня 2019 року передав відповідачу кошти у розмірі 18733 євро у борг строком, а відповідач зобов`язався повернути борг до 03 червня 2020 року, про що було складено відповідну розписку. Проте до теперішнього часу ОСОБА_2 грошові кошти не повернула, у зв`язку із чим позивач змушений звернутись до суду із даним позовом.

Відповідачем поданий відзив на позов, у якому посилаючись на те, що розписка, надана позивачем на підтвердження боргового зобов`язання перед ОСОБА_1 не може слугувати доказом надання відповідачу у борг суми коштів, тому як з її змісту не вбачається таких зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 . Щодо правовідносин, що склалися між сторонами вказала, що вона працювала у позивача продавцем с 01 лютого 2009 року по 30 червня 2017 року. На прохання ОСОБА_1 на початку травня 2019 року ОСОБА_2 вийшла на заміну на період хвороби продавця у магазині, де працювала у травні-червні 2019 року без оформлення. 03 червня 2019 року ОСОБА_1 зібрав продавців, повідомив, що у магазині велика нестача, що утворилася з вини продавців. Погрожуючи фізичною розправою позивач змусив відповідача, а також інших продавців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 написати розписки про те, що вони ніби то взяли у нього в борг гроші. Так вона під диктовку ОСОБА_1 написала розписку, яку він надав суду, на підтвердження боргового зобов`язання. Після цього відповідач не бачила ОСОБА_1 , він їй будь-яких претензій щодо повернення неіснуючого боргу не пред`являв. Позивачем на підтвердження позовних вимог не надано доказів за яких обставин була складена розписка; за який період часу, як визначено в розписці (4 роки) накопичувався борг і чому він сплив у 2019 році; приходні накладні на товари магазину, документи переобліку, акти проведення ревізій на підтвердження того, що в магазині дійсно перебував товар на суму 18733 євро, яких саме актів нестачі та на яку суму не було товару. Вважає, що позивач шахрайським шляхом намагається примусити її виконувати цивільно-правові зобов`язання в частині повернення неіснуючого боргу.

У своїй відповіді на відзив позивач посилається на те, що у поданій ним на підтвердження боргових зобов`язань відповідача перед ним розписці від 03 червня 2019 року зазначено, що відповідач взяла у нього кошти в борг. До сьогодні оригінал такої розписки перебуває у нього, як кредитора, що свідчить про те, що зобов`язання відповідачем не виконане. Щодо посилань відповідача на те, що розписка написана нею під примусом, то відповідачем на підтвердження таких доводів не надано жодних доказів.

Відповідачем у свою чергу надані заперечення, у яких посилаючись на ті ж обставини що і у відзиві наголошує, що вимоги позивача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства; розписка, надана позивачем, не є доказом того, що відповідач взяла у борг кошти у позивача; крім того відповідач стверджує, що розписка складалася в травні 2020 року; в ній не зазначені місце складання, паспортні дані та місце проживання позичальника та позикодавця, а також відсутні відомості щодо свідків.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2023 року справу прийнято до провадження суду та відкрите загальне позовне провадження, призначене підготовче провадження.

Ухвалою суду від 14 серпня 2023 року підготовче провадження закрите, справу призначено до розгляду.

19 вересня 2023 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав свої позовні вимоги, посилаючись на ті ж підстави, просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Зазначив, що 03 червня 2019 року надав ОСОБА_2 гроші у борг в розмірі 18733 євро. Практично вся сума була передана у валюті «євро» купюрами по 500 євро та по 100 євро, а частину 33 євро дійсно було надано у гривнях, яку вона добрала з каси магазину. Гроші відповідач просила на придбання житла. Магазин він закрив у 2020 році і з цього часу не веде підприємницьку діяльність.

Представник позивача адвокат Довгаль С.М. позовні вимоги позивача підтримав та, посилаючись на ті ж підстави, що у позову та відповіді на відзив просив задовольнити його у повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Федорчук Є.А. позовні вимоги не визнала та, посилаючись на ті ж підстави, що викладені у відзиві на позов та запереченнях, просила суд відмовити у задоволенні позову. Також зазначила, що:

- на підтвердження шахрайських дій позивача та написання розписки під примусом, стороною відповідача надані відомості щодо внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_2 поданою до поліції 27 липня 2023 року;

- позивач просить стягнути борг в гривні, в той час як у розписці зазначена інша валюта;

- договір позики на суму 18733 євро нотаріально не посвідчений, а тому розписка не може бути надана на підтвердження договору позики;

- на підтвердження того, що позивач намагається перекласти нестачу в магазині на своїх працівників продавців, допитана в якості свідка колишній продавець Березовська.

ОСОБА_2 ніколи у ОСОБА_1 грошей у борг не брала, у задоволенні позову просить відмовити.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 показала, що вона працювала у магазині ОСОБА_1 продавцем з 2016 по 2020 р.р. Зазначила, що ОСОБА_2 не брала у ОСОБА_1 гроші у борг. За рішенням суду з неї ОСОБА_5 стягнуто на користь ОСОБА_1 суму боргу за такою ж розпискою, що є предметом даного розгляду. Однак вона також не брала грошей в борг, розписку писала під диктовку ОСОБА_1 , тому як в магазині існувала нестача, через те, що покупці, які брали товар і зобов`язувалися пізніше віддати гроші не робили цього, через що була нестача. Така нестача записувалася усіма продавцями: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у зошит. Вподальшому цей зошит був переданий ОСОБА_1 . При складанні розписки ОСОБА_8 вона присутньою не була.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача та показання свідка, дослідивши підстави письмових заяв поданих сторонами та матеріали справи в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

03 червня 2019 року ОСОБА_2 була написана розписка, оригінал якої долучений до матеріалів справи, згідно якої ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі, 18733 Євро, які зобов`язалася повернути 03 червня 2020 року. Також у розписці зазначено, що «Ці кошти я взяла з каси магазину за 4-ри роки її роботи в магазині».

Цією розпискою підтверджується, що між сторонами був укладений договір позики. Встановлено, що взяті на себе грошові зобов`язання відповідач не виконав, суму позики не повернув.

Посилання відповідача на те, що розписка написана під примусом судом відхиляються, тому як на підтвердження таких посилань відповідачем не надано належних та допустимих доказів. Наявність внесення відомостей до ЄРДР за заявою відповідача не можуть слугувати підтвердженням складання розписки під примусом. А допитана в залі суду свідок ОСОБА_9 повідомила, що вона не була присутньою при складанні ОСОБА_2 розписки.

Також не можуть бути взяті до уваги посилання сторони відповідача на те, що вказана розписка не може бути надана на підтвердження боргових зобов`язань відповідача перед позивачем тому як не містить паспортних даних позичальника, кредитора а також свідків, тому як законодавством не визначено таких вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його неможна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Статтею 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей1046,1047 ЦК Українисуд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Згідно ч.ч. 1, 2ст. 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу.

Згідност. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно дост. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2ст. 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1ст. 1049 ЦК Українивстановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

У відповідності з правовою позицією Верховного Суду України по справі №6-63 цс13 (постанова від 18.03.2013 року), яка є обов`язковою для всіх судів України, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, судом установлено, що відповідач свого зобов`язання за договором позики від 03 червня 2019 року не виконав, грошових коштів у строк та в порядку, передбаченому цим договором, позивачеві не повернув. Таким чином, суд вважає доведеними позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за розпискою, при цьому щодо розміру сум заборгованості, суд зазначає наступне.

Так, згідно розписки від 03.06.2019 відповідач ОСОБА_2 взяла у борг грошові кошти у розмірі 18733 Євро, згаданою розпискою ОСОБА_2 повинна повернути позивачу суму коштів у розмірі 18733 євро.

Під час розгляду справи позивачем зазначено, що частина суми, що надавалася ним у борг ОСОБА_2 була надана в євро, а частина у національній валюті гривні, еквівалентно до євро. А тому є всі підстави для визначення заборгованості у національній валюті.

Між тим, згідно позовних вимог, позивач та його представник просять стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за розпискою від 03 червня 2019 року у національній валюті згідно з офіційним курсом євро, встановленим Національним банком України станом на 29 травня 2023 року складає суму 73651,74 гривень. Станом на день ухвалення судового рішення згідно з офіційним курсом євро, встановленим Національним банком України станом на 18 березня 2024 року складає суму 791398,06 гривень.

Відповідно до положень ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, відтак вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за розпискою від 03 червня 2019 року у розмірі 73651,74 гривень.

Відповідно до положеньст. 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем за подання до суду позовної заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 81, 141, 223, 247, 263, 265, 280 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 03 червня 2019 року у сумі 736519 (сімсот тридцять шість тисяч п`ятсот дев`ятнадцять) гривень 74 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 7365 (сім тисяч триста шістдесят п`ять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення буде складений 22 березня 2024 року.

Суддя І.Г. Дубовенко