Постанова

від 20.03.2024 по справі 910/14610/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. Справа№ 910/14610/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 року (повний текст рішення складено та підписано 21.12.2023 року)

у справі №910/14610/23 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аква - Холдинг

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 259 391, 65 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аква-Холдинг» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (правонаступник - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач)) про стягнення 259 391,65, з яких 254 976,00 грн - сума основного боргу, 1 775,08 грн - сума інфляційних витрат та 2 640,57 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови договору поставки №53-122-01-23-13261 від 19.04.2023 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свої прав та законних інтересів.

06.10.2023 року засобами поштового зв`язку від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не заперечував проти наявності основного боргу у розмірі 254 976, 00 грн, проте заперечив проти нарахування 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 року у справі №910/14610/23 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква - Холдинг» суму основного боргу у розмірі 254 976,00 грн 3 % річних у розмірі 2 640,57 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 775,08 грн, а також судові витрати у розмірі 3 890,87 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство Національна атомна Енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого діє Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» (правонаступник - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 року у справі №910/14610/23 скасувати в частині стягнення з Державного підприємства Національна атомна Енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква - Холдинг» 3 890,87 грн судового збору, ухвалити нове рішення у цій частині, яким повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Аква - Холдинг» із державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого при поданні позовної заяви, на підставі ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема, ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17.11.2022 року у справі №910/14479/21.

Так, за твердженням скаржника,положення ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» не містить імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог.

При вивченні матеріалів справи та наданні оцінки всім її обставинам, суд першої інстанції у даній справі помилково дійшов до висновку про неможливість застосування положень ст. 130 Господарського процесуального кодексу України до даної справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/132/24 від 15.01.2024, у зв`язку перебуванням судді Коротун О.М. на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/14610/23.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Національна атомна Енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 року у справі №910/14610/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

25.01.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшла заява про заміну сторони її правонаступником: Державне підприємство Національна атомна Енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на правонаступника Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 року заяву Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про заміну сторони її правонаступником задоволено. Замінено сторону (відповідача) у справі № 910/14610/23, а саме Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24584661) на правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661).

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 19.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Аква-Холдинг (постачальник) та Державним підприємством Національна атомна Енергогенеруюча компанія Енергоатом (замовник) укладено договір поставки № 53-122-01-23-13261 (далі договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовника, а замовник зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що зазначені у специфікації № 1 (додаток № 1 до договору).

Предметом поставки по даному договору є продукція: 24310000-0 гіпохлорит натрію, яка передбачена специфікацією № 1 (п. 1.2 договору).

Місцем виконання даного договору є місто Вараш Рівненської області (п. 1.4 договору).

Загальна сума договору (вартість продукції) становить 254 976, 00 грн. Кількість продукції та ціна за одиницю продукцію вказана у специфікації № 1. Ціна на продукцію є остаточною і змінам не підлягає, за виключенням умов передбачених в п. 13.10 даного договору (п.п. 2.2 2.4 договору).

Як встановлено пунктом 3.1 договору продукцію поставляється в період по 30.11.2023 року. Строк поставки продукції по даному договору вказаний у специфікації № 1 та визначається кількістю календарних днів з дати оприлюднення даного договору на веб порталі Уповноваженого органу згідно Закону України «Про публічні закупівлі». Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно Інкотермс 2010.

Оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» за умови реєстрації постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початком перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію (п. 6.1 договору).

Відповідно до п. 8.4 договору датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної замовником.

Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами та скріплення печатками. Строк дії договору по 29.12.2023 (п. 12.1 договору).

Специфікацією № 1 до договору сторони погодили найменування товару, виробника товару, його кількість, строк поставки та вартість на загальну суму 254 976, 00 грн.

На виконання умов договору позивачем було здійснено поставку на загальну суму 254 976, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 509 від 25.04.2023 року, яка підписана з боку відповідача Потайчук О.М. за довіреністю № 58 від 25.04.2023 року.

27.04.2023 року відповідачем складено ярлик на придатну продукцію № 1-174-601.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква - Холдинг" про невиконання Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" своїх зобов`язань з оплати поставленого за Договором товару.

03.08.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 03/08 Ю3 з проханням сплатити наявну заборгованість у розмірі 254 976, 00 грн.

Листом № 15667/001- юр від 17.08.2023 року відповідач повідомив, що вживає всі заходи для проведення розрахунків з позивачем.

На момент розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість, а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів та просить стягнути з відповідача борг у розмірі 254 976, 00 грн, а також 3% річних та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд першої інстанції прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за Договором з постачання товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква - Холдинг" було долучено до позовної заяви видаткову накладну № 509 від 25.04.2023 року та товарно-транспортну накладну № 509 від 25.04.2023 року.

Видаткова накладна № 509 від 25.04.2023 року містить посилання на реквізити договору, в ній зазначено номенклатуру, кількість та вартість товару, що постачається.

При цьому, дана накладна підписана представниками сторін та скріплена печаткою позивача. Зокрема, у видатковій накладній № 509 від 25.04.2023 року від імені відповідача міститься підпис Потайчук О.М.

Відповідач у своєму відзиві жодним чином не заперечує факт постачання товару за Договором.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підписаною представниками та скріпленою печаткою позивача видатковою накладною № 509 від 25.04.2023 року підтверджується постачання Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква - Холдинг" Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" товару вартістю 254 976, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» за умови реєстрації постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початком перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

Згідно податкової накладної № 106 від 25.04.2023 року та квитанції про реєстрацію даної податкової накладної в ЄРПН від 12.05.2023 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква - Холдинг" своєчасно зареєстровано податкове зобов`язання по поставці товару Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" за видатковою накладною № 509 від 25.04.2023 вартістю 254 976,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.04.2023 року відповідачем складено ярлик на придатну продукцію № 1-174-601.

Відповідач у своєму відзиві жодним чином не заперечував факт надання позивачем передбачених пунктом 6. 4 договору документів.

Отже, враховуючи, що оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію, то поставлений за спірною видатковою накладною товар підлягав оплаті до 07.05.2023 року включно.

Позивач стверджує, а відповідачем не спростовувались такі твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква - Холдинг", що Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не оплачено поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква - Холдинг" за видатковою накладною № 509 від 25.04.2023 року товар.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доказів сплати Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" Товариству з обмеженою відповідальністю "Аква - Холдинг" коштів у розмірі 254 976, 00 грн станом на дату розгляду даної справи відповідачем суду першої інстанції не надано.

З огляду на приписи ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов`язань з оплати поставленого позивачем згідно договору товару та станом на дату розгляду даної справи у Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" наявний перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква - Холдинг" борг у розмірі 254 976, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, суд першої інстанції , прийшов до висновку, що відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов`язань з оплати поставленого позивачем згідно Договору товару, у зв`язку з чим вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква - Холдинг" про стягнення боргу у розмірі 254 976, 00 грн підлягає задоволенню.

Крім того, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аква - Холдинг" стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 3% річних у розмірі 2 640, 57 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 775, 08 грн, нарахованих за період з 09.05.2023 року по 11.09.2023 року.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язань, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" вказує, що порушення зобов`язань перед позивачем відбулось не з його вини, а з незалежних від нього обставин. А саме внаслідок втрати Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, покладення на відповідача в умовах воєнного положення додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської), що є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання, тому просить суд зменшити нараховані йому 3% річних та інфляційні втрати.

Щодо вказаних доводів, судом першої інстанції враховано, що договір поставки № 53-122-01-23-13261 був укладений сторонами 19.04.2023 року в той час уже було введено на території України воєнний стан, отже сторони взяли на себе підприємницький ризик виконання даного договору під час дії воєнного стану.

У контексті наведеного, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Так, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Також судом першої інстанції враховано, що сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, обсяги та строки поставки. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання з оплати поставленого товару за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

При цьому враховано, що Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи договір, усвідомлювало, строк оплати товару, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Окрім того, повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року, та зумовлені цими діями наслідки, є обставиною, яка за умови доведення неможливості виконання учасником цивільних правовідносин своїх договірних зобов`язань, може бути кваліфікована судом як форс-мажор та бути підставою для звільнення такої особи від відповідальності за порушення такого зобов`язання.

Наприклад, зумовленими військовою агресією обставинами, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, можуть слугувати непрацюючі банки (в тому числі внаслідок хакерської атаки), встановлення урядом обмежень щодо переказу коштів (їх обсягу) тощо.

Водночас, відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали йому оплатити поставлений за договором товар.

Окрім того, суд звертає увагу позивача, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, а також у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 року у справі №910/9723/22, від 17.10.2023 року у справі №910/19817/21, від 19.10.2023 року у справі №910/962/22, тобто є усталеною правовою позицією касаційного суду.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі №905/600/18.

В свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач просив суд зменшити 3% річних та інфляційні втрати, врахувавши відсутність його вини у несвоєчасному виконанні зобов`язань за договором, скрутне фінансово-економічне становище та стратегічне значення у виробництві електроенергії для потреб населення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій, яке пов`язане з наявністю виняткових обставин, вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Відповідних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/471/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

При цьому, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/471/18, а саме встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у даній справі №910/11164/23 відсотки річних розраховані за встановленою у ст. 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Отже, відповідач розуміючи специфіку законодавчого регулювання на ринку електричної енергії та наявні в нього проблеми щодо розрахунків зі своїми контрагентами, не був позбавлений можливості погодити з позивачем у договорі поставки більш тривалі строки оплати за товар.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі № 910/4094/21.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" за період з 09.05.2023 року по 11.09.2023 року, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині є правомірним та стягненню з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" підлягає сума 3% річних у розмірі 2 640, 57 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 775, 08 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в цій частині спірне рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 року у справі №910/14610/23 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.

Щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та повернення 50 % судового збору з державного бюджету позивачу, колегія суддів відзначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем реалізовано його право на часткове визнання позову, яке передбачене п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Часткове визнання позову здійснено відповідачем до початку розгляду справи по суті, а саме у відзиві на позовну заяву.

Положення ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стаття 130 Господарського процесуального кодексу України регламентує розподіл судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України встановлює спеціальні правили, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Такі положення ст. 130 Господарського процесуального кодексу України кореспондуються з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про Судовий збір», де, зокрема відзначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення є, зокрема питання розподілу судових витрат.

Отже, системний аналіз положень ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 129, п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

При цьому, колегія суддів відзначає, що з аналізу вищевказаних норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.

Водночас положення частини першої ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" не містить імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог.

Позов - це звернення заінтересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд спору пов`язаного з господарською діяльністю та розгляду інших спорів, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги), згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладені міркування колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування положень ч.1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" до спірних правовідносин у частині визнання відповідачем частково позовних вимог до початку розгляду справи по суті.

Такі приписи необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.11.2022 року у справі № 910/14479/21.

Таким чином, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення в частині здійснення розподілу судового збору не врахував положень ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку щодо відсутності підстав для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого за подання позовної вимоги щодо стягнення основної суми заборгованості за неналежне виконання зобов`язання при поданні позову щодо вказаної позовної вимоги.

Оскільки відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву частково визнано позов у розмірі 254 976, 00 грн, а судовий збір, який підлягав сплаті за заявлення вказаної вимоги складав 3824,60 грн, суд приходить до висновку про повернення 50 % зазначено судового збору, що становить 1 912,30 грн, з державного бюджету на користь позивача.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

У зв`язку з задоволенням позову Товариства з обмеженою відповідальністю Аква - Холдинг, судовий збір, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, який має бути покладений на відповідача, становить 1 978,57 грн.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується із доводами апелянта та приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги Державного підприємства Національна атомна Енергогенеруюча компанія «Енергоатом», зміну рішення суду першої інстанції від 09.11.2023 року в частині стягнення судового збору та відмови в поверненні з державного бюджету 50 % судового збору на підставі ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 року у справі №910/14610/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 року у справі №910/14610/23 змінити в частині стягнення судового збору, зменшивши розмір стягнутого судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аква - Холдинг (49001, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Старокозацька, будинок 5; код ЄДРПОУ 44092394) до 1 978, (одна тисяча дев`ятсот сімдесят вісім) грн 57 коп.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аква - Холдинг (49001, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Старокозацька, будинок 5; код ЄДРПОУ 44092394) 1 912, (одна тисяча дев`ятсот дванадцять) грн 30 коп. сплаченого судового збору (платіжна інструкція № 3306 від 11.09.2023 року міститься в матеріалах справи).

В решті рішення залишити без змін.

3. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи №910/14610/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк