Постанова

від 20.03.2024 по справі 910/10901/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. Справа№ 910/10901/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Дюкарєвої І.М.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.03.2024 у справі №910/10901/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Національного банку України

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023, повний текст якого складений 11.12.2023,

у справі № 910/10901/23 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Національного банку України

до Державної іпотечної установи

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Кабінет Міністрів України

2. Приватне акціонерне товариство «Українська фінансова житлова компанія»

3. Міністерство економіки України

про стягнення 6 342 159,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 660 638,68 грн. та інфляційних втрат в сумі 5 681 521,01 грн., нарахованих за прострочення сплати відповідачем відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук за період з 19.10.2021 по 25.05.2022.

У позові позивач зазначив про те, що:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 у справі № 910/10721/21 встановлено порушення відповідачем зобов`язань по сплаті відсоткового доходу по 14% періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук, а також стягнуто нараховані інфляційні втрати та 3% річних за період з 19.11.2020 по 18.10.2021;

- оскільки сплата відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями здійснена відповідачем лише 26.05.2022, позивач, відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат до повного погашення відсоткового доходу по 14% періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук, тобто по 25.05.2022 включно.

У відзиві на позов відповідач зазначив про те, що:

- позивачем при зверненні до суду не враховано положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, яким, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його п. 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем);

- відповідач, як емітент облігацій (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук є позичальником у правовідносинах з власником цих облігацій, а відтак позивачем безпідставно нараховано 3 % річних та інфляційні втрати за період з 24.02.2024 по 25.05.2022.

Також відповідач зауважив на тому, що правова природа правовідносин, які виникли між Державною іпотечною установою, як емітентом цінних паперів (відповідних облігацій), та власником цінних паперів (таких облігацій), були предметом дослідження у справі № 910/10552/18 постановою Верховного Суду від 25.07.2019, у якій судом було встановлено, що такі правовідносини є саме правовідносинами позики.

Треті особа 1 та 2 у наданих поясненнях підтримали позицію відповідача про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем є саме правовідносинами позики, у яких відповідач є позичальником, зауваживши на тому, що облігації відносяться до боргових цінних паперів, що посвідчують відносини позики.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/10901/23 позов задоволено частково, до стягнення з Державної іпотечної установи на користь Національного банку України присуджено 1 602 647,57 грн. інфляційних втрат, 386 126,72 грн. 3% річних, 29 831,61 грн. витрат по сплаті судового збору, в іншій частині в позові відмовлено повністю.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що:

- факт несвоєчасного виконання відповідачем обов`язку по сплаті відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук у загальній сумі 36 702 149,12 грн. встановлений судовими рішення у справі № 910/10721/21 за позовом Національного банку України до Державної іпотечної установи під час розгляду якої, а саме 26.05.2022 вказаний обов`язок відповідачем і був виконаний;

- водночас судовим рішеннями у справі № 910/10721/21 (рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 21) з відповідача стягнуто інфляційні втрати та 3% річних нараховані за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що розраховані за період з 19.11.2020 по 18.10.2021;

- оскільки на момент розгляду даної справи набрало законної сили судове рішення у справі № 910/10721/21, тому обставини, які були встановлені під час розгляду цієї справи, не підлягають доказуванню в межах даної справи;

- положення ст. 625 ЦК України не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу, а саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум;

- водночас, оскільки на відносини, які виникають при емісії облігацій, поширюються загальні правила позики, однак, з урахуванням особливостей таких відносин, з огляду на положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних нарахованих за період з 24.02.2022 по 25.05.2022;

- з огляду на викладене, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 602 647,57 грн. інфляційних втрат та 386 126,72 грн. 3% річних нарахованих за період з 19.10.2021 по 23.02.2022.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Національний банк України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/10901/23 скасувати частково;

- стягнути з Державної іпотечної установи на користь Національного банку України 4 353 385,40 грн., а саме: 3% річних в сумі 274 511,96 грн. за прострочення сплати Державною іпотечною установою відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9464 штук, що належали Національному банку України, за період з 24.02.2022 по 25.05.2022; інфляційні втрати в сумі 4 078 873,44 грн. за прострочення сплати Державною іпотечною установою відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9464 штук, що належали Національному банку України, за період з 24.02.2022 по 25.05.2022;

- у решті рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/10901/23, яким частково задоволено позовні вимоги Національного банку України про стягнення з Державної іпотечної установи 1 602 647,57 грн. інфляційних втрат та 386 126,72 грн. 3% річних, залишити без змін;

- стягнути на користь Національного банку України з Державної іпотечної установи суму сплаченого судового збору.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- відповідач зловживаючи своїм правом неодноразово, систематично, умисно та без наявності на те будь-яких підстав намагається вчиняти дії щодо невиконання своїх зобов`язань за облігаціями (в т.ч. серії В3) чим порушує права, зокрема Національного банку України, на отримання коштів від погашення та від виплати відсоткових доходів за такими облігаціями, що зумовлює порушення приписів ч. 2 та ч. 3 ст. 13 ЦК України;

- водночас положення ч. 2 ст. 625 ЦК України покликані запобігти у зловживанні боржниками своїми правами та у разі умисного невиконання боржниками своїх зобов`язань, відшкодувати матеріальні втрати кредиторам від знецінення грошових коштів;

- норми п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України запроваджені у дусі компенсуючого механізму для мінімізації наслідків збройної агресії Російської Федерації та застосовується у разі коли прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання відбулося у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, проте порушення відповідачем своїх зобов`язань за облігаціями (серії В3) розпочалося до введення в Україні воєнного стану та, виходячи із доводів самого відповідача, наданих ним під час розгляду даної справи, не пов`язані з таким введенням;

- отже застосування до спірних правовідносин норм п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України зумовить порушення принципу добросовісності виконання зобов`язань, не відповідатиме духу та меті закону, яким були внесені норм п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України та заохотить боржника продовжувати зловживати своїми правами на шкоду іншим особам та не виконувати свої зобов`язання, оскільки за таке невиконання відсутня відповідальність;

- оскаржуване рішення не відповідає «духу» права, оскільки норми п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України щодо застосування ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини щодо прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань за облігаціями (серії В3), оскільки відповідач свідомо та систематично не виконує свої зобов`язання за облігаціями незалежно від введення воєнного стану;

- до спірних правовідносин застосовним є положення Закону про ринки капіталу (та Закону про цінні папери), оскільки він є спеціальним, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі, має перевагу над загальними нормами ЦК України;

- отже, незважаючи на те, що при емісії облігацій (цінного паперу) на їх поширюються загальні правила позики, такі цінні папери не є договорами, оскільки є окремим елементом у цивільно-правових відносинах та належить до об`єктів цивільного права як особливого виду майна, на відмінну від договорів;

- з огляду на зазначене, висновки Господарського суду міста Києва щодо поширення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України на правовідносини між емітентом цінного паперу та власником такого цінного паперу є хибними.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2023, справу № 910/10901/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю. Тищенко О.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10901/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/10901/23.

18.01.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/10901/23, а також надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 22 891,17 грн.

30.01.2024 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої, зокрема, додані докази сплати судового збору у вказаному розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/10901/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.03.2024 о 14:45 год.

14.02.2024 до суду від третьої особи 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 602 647,57 грн. інфляційних втрат та 386 126,72 грн. 3% річних нарахованих за період з 19.10.2021 по 23.02.2022 та просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

15.05.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також зауваживши на тому, що:

- виконання зобов`язань Державної іпотечної установи за облігаціями серія «В3», що були продані АТ «Дельта Банк», та за наслідками укладення мирової угоди банком в процесі ліквідації перейшли у власність Національного банку України, обумовлено виконанням АТ «Дельта Банк» обов`язку щодо повернення у власність відповідача грошових коштів, залучених від продажу цих облігацій, які знаходились на зберіганні і в користуванні АТ «Дельта Банк»

- кошти, які були ним отримані від продажу облігацій перебували в оплатному користуванні АТ «Дельта Банк» на підставі договору рахунку, а з 02.03.2015, з огляду на віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних, відповідач був позбавлений можливості користуватися вказаними коштами;

- Державною іпотечною установою, незважаючи на позбавлення за наслідками ліквідації АТ «Дельта Банк» права розпоряджатися коштами залученими від розміщення облігацій в сумі 3 332 921 190,01 грн., за рахунок власних грошових коштів, по зобов`язанням пов`язаним з облігаціями серія «В3» UA4000178446, в кількості 9464 штуки, було сплачено Національному банку України 172 154 154,59 грн., з яких: 44 830 873,36 грн. - відсотковий дохід за 12 відсотковий період за облігаціями (серія В3); 44 830 873,36 грн. - відсотковий дохід за 13 відсотковий період за облігаціями (серія В3); 36 702 149,12 грн. - відсотковий дохід за 14 відсотковий період за облігаціями (серія В3), решта коштів в сумі 45 790 258,75 грн. -компенсаційні платежі нараховані в порядку статі 625 ЦК України;

- при цьому, з огляду на приписи статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за наслідками запровадження тимчасової адміністрації в банку, що ліквідується, не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку;

- отже, окрім збитків понесених Державною іпотечною установою внаслідок знецінення власних грошових коштів, що складають суму акцептованих кредиторських вимог, право розпоряджатися якими вона втратила з жовтня 2015 року, за наслідками сплати Національному банку України, як новому кредитору в зобов`язанні по облігаціям серії «В3», сум компенсаційних платежі нарахованих в порядку статі 625 ЦК України, додаткові безповоротні збитки Державної іпотечної установи вже склали 45 790 258,75 грн.;

- Національний банк України, як регулятор банківської системи, має забезпечувати безпеку та фінансову стабільність банківської системи та захищати інтереси вкладників і кредиторів банків,

натомість, Національний банк України, усвідомлюючи неможливість виконання АТ «Дельта Банк» зобов`язань за кредитним договором № 42 від 12.09.2014, обумовлену початком ліквідації банку, звернувши стягнення на облігації Державної іпотечної установи, фактично замінив неплатоспроможного боржника в зобов`язанні та отримав правові підстави для нарахування компенсаційних платежів в порядку статті 625 ЦК України в разі невиконання такого зобов`язання, оскільки норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що містять заборону на їх нарахування по зобов`язанням банка що ліквідується, не розповсюджуються на правовідносини Національного банку України та Державної іпотечної установи, як нового боржника;

- зазначені дії створили для Державної іпотечної установи надмірний майновий тягар щодо погашення номінальної вартості облігацій серії «В3» та сплаті відсоткового доходу за 12, 13, 14 відсоткові періоди в сумі 1 118 554 154,59 грн., оскільки виконання зобов`язань щодо їх погашення мало б відбуватися за рахунок акцептованих кредиторських вимог Державної іпотечної установи шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та призвели до заподіяння збитків в сумі 45 790 258,75 гривень, за наслідками стягнення в судовому порядку сум компенсаційних платежі нарахованих в порядку статі 625 ЦК України;

- вказане свідчить про недодержання принципу добросовісності в даних правовідносинах саме позивачем,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

29.02.2024 до суду від третьої особи 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа 2, з посланням на ті ж самі обставини, що й відповідач, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

14.03.2024 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких заявник зауважив на тому, що:

- твердження ДІУ, ПрАТ «Укрфінжитло» та КМУ про те, що неналежне виконання зобов`язань ДІУ за облігаціями серії «В3» відбулося у зв`язку з ліквідацією АТ «Дельта Банк» не відповідають дійсності та не стосуються предмету спору, що розглядається в рамках цієї справи;

- положення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України не поширюються на правовідносини, які виникають між емітентом цінного паперу та власником такого цінного паперу, в тому числі на правовідносини, прострочення виконання яких відбулося до введення воєнного стану та не пов`язане з таким введенням.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у період із 14.03.2024 по 27.03.2024 у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1125/24 від 14.03.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10901/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/10901/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

19.03.2024 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

Станом на 20.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

В судове засідання треті особи представників не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третіх осіб за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, представники відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та письмових пояснень, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

12.09.2014 позивач (кредитор) та Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (позичальник) уклали кредитний договір № 42 (далі Кредитний договір), за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит на суму 960.000.000,00 грн на строк з 12.09.2014 по 09.09.2016 включно з терміном освоєння кредиту протягом трьох місяців з дати прийняття постанови. Процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 18,75 %.

12.09.2014 в забезпечення виконання позичальником зобов`язань (основного зобов`язання, сплати процентів за користування кредитом, виконання інших зобов`язань) за Кредитним договором, між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір застави облігацій Державної іпотечної установи № 42/ДІУ (далі Договір застави).

Згідно з пунктом 1.2 Договору застави Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» передало в заставу позивачу облігації Державної іпотечної установи, розміщення яких здійснюється під гарантію Кабінету Міністрів України, загальною вартістю 1 270 000 000,00 грн., які мають наступні характеристики: облігації Державної іпотечної установи, серії В3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178446, у кількості 10 000 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 100 000,00 грн., балансова вартість за 1 штуку - 101 926,03 грн., з датою погашення - 18.11.2020, та облігації Державної іпотечної установи, серії С3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178453, у кількості 2 700 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 100 000,00 грн., балансова вартість за 1 штуку - 101 926,03 грн., з датою погашення - 15.12.2020.

Вказаним пунктом Договору застави також передбачено, що за рахунок застави вимоги заставодержателя задовольняються повністю, уключаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню та інші витрати заставодержателя, пов`язані з виконанням грошового зобов`язання заставодавця в повному обсязі.

У квітні 2017 року Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет застави (цінні папери) за Договором застави, а саме: облігацій Державної іпотечної установи, серії С3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178453, у кількості 2 700 штук, з датою погашення - 15.12.2020 та облігацій Державної іпотечної установи, серії В3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178446, у кількості 6 155 штук, з датою погашення - 18.11.2020 шляхом передачі у власність позивача предмета застави, а також до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про зобов`язання направити Національному депозитарію України розпорядження про розблокування та переказ із рахунку в цінних паперах № 300996-UA40004287, який належить Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк», на рахунок позивача № 100016-UA30100016, відкритий у Національному депозитарії України цінних паперів, вищенаведених облігацій Державної іпотечної установи вартістю 281 765 059,95 грн. без ПДВ та 642 342 693,60 грн. без ПДВ відповідно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/6514/17 вимоги Національного банку України залишено без задоволення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 у справі № 910/6514/17, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2020, затверджено мирову угоду між сторонами вказаної справи, відповідно до умов якої між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Національним банком України досягнуто згоди щодо звернення стягнення на облігації з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446, передані в заставу за Договором застави, у кількості, необхідній для погашення заборгованості за кредитом по Кредитному договору в повному обсязі, а саме: звернення стягнення на 9464 штуки облігацій позивача (серія В3) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 (дата погашення 18.11.2020). Разом із тим, залишок облігацій Державної іпотечної установи з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446, загальною кількістю 536 штук (дата погашення - 18.11.2020) та з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178453, загальною кількістю 2700 штук (дата погашення - 15.12.2020) підлягатимуть розблокуванню Національним банком на рахунку АТ «Дельта Банк». Крім того, означеною ухвалою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/6514/17 визнано нечинним, а провадження у справі № 910/6514/17 - закрито.

На виконання вищевказаної мирової угоди 21.11.2019 облігації серії В3 з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 (дата погашення 18.11.2020) вибули із власності АТ «Дельта Банк» та були перераховані з рахунків, відкритих для АТ «Дельта Банк», на рахунки Національного банку України, як нового власника цих облігацій, а заборгованість АТ «Дельта Банк» перед Національним банком України за Кредитним договором - погашена у повному обсязі за рахунок предмету застави (облігацій) за Договором застави.

Умови обігу облігацій визначені у проспекті емісії облігацій «Z2», «A3», «B3», «C3», «D3» Державної іпотечної установи 5 000 000 000,00 грн., 2013 рік (далі Проспект).

Відповідно до пункту 4.5 Проспекту власники облігацій мають права, передбачені чинним законодавством, зокрема отримати номінальну вартість облігацій при настанні строку їх погашення; отримувати відсотковий дохід у вигляді нарахованих відсотків на номінальну вартість облігацій, що йому належать, після закінчення кожного відсоткового періоду

У липні 2021 року Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи про стягнення 81 625 139,83 грн. внаслідок порушення останнім зобов`язань зі сплати відсоткового доходу та погашення облігацій (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали позивачу.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/10721/21 від 21.12.2021 позов задоволено повністю та, серед іншого, стягнуто з Державної іпотечної установи на користь Національного банку України 36 702 149,12 грн. заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України, 1 007 194,99 грн. 3% річних, нарахованих за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України та 3 116 470,69 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/10721/21 від 21.12.2021 встановлено порушення відповідачем зобов`язань по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 36 702 149,12 грн.

Зі змісту рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/10721/21 від 21.12.2021 вбачається, що судом задоволено пред`явлені Національним банком України до стягнення інфляційні втрати та 3% річних нараховані за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., які розраховані за період з 19.11.2020 по 18.10.2021.

Постановою Північного апеляційного господарського суду № 910/10721/21 від 21.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 у справі № 910/10721/21 скасовано частково в частині стягнення 36 702 149,12 грн. заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України та прийнято в цій частині нове рішення суду яким провадження по справі в частині стягнення 36 702 149,12 грн. заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України, закрито. В іншій частині рішення залишено без змін.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи № 910/10721/21 встановлено, що Державна іпотечна установа 26.05.2022 сплатила на користь Національного банку України 36 702 149,12 грн. заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що оскільки сплата відсоткового доходу за 14% період за облігаціями здійснена відповідачем лише 26.05.2022, позивач, відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат до повного погашення відсоткового доходу по 14% періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук, тобто по 25.05.2022 включно.

З огляду на вказані обставини позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 660 638,68 грн. та інфляційні втрати в сумі 5 681 521,01 грн., нараховані за прострочення сплати відповідачем відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук за період з 19.10.2021 по 25.05.2022.

Правові позиції учасників судового процесу щодо позову детально наведені вище.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 910/10721/21 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/10901/23, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи № 910/10721/21 зокрема щодо несвоєчасного виконання відповідачем обов`язку з сплати відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України в сумі 36 702 149,12 грн., а також прострочення вказаного обов`язку у період з 19.10.2021 по 25.05.2022, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

Суд першої інстанції при розгляді спору сторін по суті:

- встановивши, що факт несвоєчасного виконання відповідачем обов`язку по сплаті відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук у загальній сумі 36 702 149,12 грн. встановлений судовими рішення у справі № 910/10721/21 за позовом Національного банку України до Державної іпотечної установи під час розгляду якої, а саме 26.05.2022 вказаний обов`язок відповідачем і був виконаний та що судовим рішеннями у справі № 910/10721/21 (рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 21) з відповідача стягнуто інфляційні втрати та 3% річних нараховані за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що розраховані за період з 19.11.2020 по 18.10.2021, дійшов висновку про те, що прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум;

- врахувавши те, що на відносини, які виникають при емісії облігацій, поширюються загальні правила позики, однак, з урахуванням особливостей таких відносин, з огляду на положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, встановив відсутність правових підстави для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних нарахованих за період з 24.02.2022 по 25.05.2022;

- визнав, що обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 602 647,57 грн. інфляційних втрат та 386 126,72 грн. 3% річних нарахованих за період з 19.10.2021 по 23.02.2022.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції Компанією оскаржується лише в частині позовних вимог у задоволення яких відмовлено (тобто вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 24.02.2022 по 25.02.2022), а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1 602 647,57 грн. інфляційних втрат та 386 126,72 грн. 3% річних нарахованих за період з 19.10.2021 по 23.02.2022 апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1 602 647,57 грн. інфляційних втрат та 386 126,72 грн. 3% річних нарахованих за період з 19.10.2021 по 23.02.2022.

Як встановлено судовими рішеннями у справі № 910/10721/21 у період з 19.10.2021 по 25.05.2022 відповідач прострочив виконання обов`язку з сплати відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України в сумі 36 702 149,12 грн..

Як встановлено вище, між сторонами спору є розбіжності щодо того чи є правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем правовідносинами позики.

Щодо вказаного слід зазначити наступне.

Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Відносини позики регулюються положеннями Цивільного кодексу України та іншими актами цивільного законодавства.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із аналізу зазначеної статті вбачається, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. А сам договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, обов`язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - позичальника. Так, отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визначені родовими ознаками, позичальник стає зобов`язаним повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Отже, правовідносинам позики притаманні такі властивості:

- передача однією стороною (позикодавцем) іншій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками;

- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості;

- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) сплатити стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) проценти від суми позики, у випадку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Із ч. 1 ст. 1047 ЦК України вбачається те, що у разі, коли стороною, яка надає грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцем) є юридична особа, то договір позики повинен укладатись у письмовій формі.

При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Частина 2 ст. 1047 ЦК України визначає, що факт укладення договору позики може підтверджуватись розпискою позичальника або іншим документом, яким посвідчується передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Стаття 177 ЦК України зазначає, що цінні папери наряду з грошима відносять до речей як об`єктів цивільного права.

У статті 194 ЦК України міститься визначення поняття цінного паперу. Так, відповідно до зазначеної норми, цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 195 ЦК України визначено, що в Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів, зокрема, боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання.

Відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку регулюються Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок».

У статті 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено такі терміни:

- випуск цінних паперів - сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер та забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу їх придбання;

- обіг цінних паперів (далі - обіг) - вчинення правочинів, пов`язаних з переходом прав на цінні папери і прав за цінними паперами, крім тих правочинів, однією із сторін яких є емітент або особа, яка видала неемісійний цінний папір;

- перший власник - особа, право власності на цінні папери у якої виникло в результаті укладення та виконання договору щодо таких цінних паперів з емітентом чи особою, яка діє від імені цього емітента;

- погашення емісійних цінних паперів - сукупність дій емітента та власників цінних паперів, що здійснюються у встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку порядку та пов`язані з виконанням емітентом зобов`язань за емісійними цінними паперами у встановлених законом випадках;

- проспект цінних паперів (далі - проспект) - документ, який оформлюється при здійсненні публічної пропозиції цінних паперів та містить інформацію відповідно до вимог, визначених законом;

- розміщення цінних паперів - вчинення емітентом цінних паперів, у тому числі через особу, уповноважену діяти від його імені, правочину, результатом якого є набуття першим власником права власності на такі цінні папери у процесі їх емісії у порядку, встановленому законодавством, та з урахуванням положень проспекту (у разі здійснення публічної пропозиції) або рішення про емісію;

Відповідно статті 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»:

- фондовий ринок (ринок цінних паперів) - це сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо емісії (видачі), обігу, виконання зобов`язань, викупу та обліку цінних паперів (у тому числі деривативних цінних паперів).

- учасники фондового ринку - це емітенти, у тому числі іноземні, або особи, які видали неемісійні цінні папери, особи, які надають забезпечення, інвестори у фінансові інструменти, які набули права власності на цінні папери, адміністратори, професійні учасники ринків капіталу, особи, які провадять діяльність, пов`язану з ринками капіталу та організованими товарними ринками, об`єднання професійних учасників ринків капіталу;

- емітент - це юридична особа, територіальна громада в особі представницького органу місцевого самоврядування, держава в особі уповноважених нею органів державної влади, міжнародна фінансова організація, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов`язання за такими цінними паперами перед їх власниками.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Вказаною статтею також визначено, що боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають обов`язок емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги, а також інші права власника та обов`язки емітента і осіб, які надають забезпечення за облігаціями.

До боргових цінних паперів належать: а) корпоративні облігації; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов`язання України; ґ) ощадні сертифікати банків; д) депозитні сертифікати банків; е) векселі; є) облігації міжнародних фінансових організацій.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» облігація - це цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником коштів, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує обов`язок емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

Із аналізу зазначених норм Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вбачається, що відносинам, які виникають при обігу цінних паперів, зокрема, облігацій, притаманні властивості правовідносин позики, а саме: 1) передача однією стороною (власником (першим власником) облігацій) іншій стороні (емітенту) грошових коштів; 2) обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти (емітента) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти (власникові (першому власникові) облігацій) таку ж суму грошових коштів (вартість облігацій) та сплатити дохід за такими облігаціями.

При цьому приписи п. 2 ч. 1 ст. 195 ЦК України та норми Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» констатують, що облігація, як цінний папір, є документом, який посвідчує (підтверджує) відносини позики між власником облігації та емітентом.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, на відносини, які виникають при емісії облігацій, поширюються загальні правила позики, однак, з урахуванням особливостей таких відносин.

Колегія суддів зауважує і на наступному.

Зі змісту судових рішень у справі № 910/6514/17 слідує, що облігації (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт. були емітовані відповідачем в 2013 році, АТ «Дельта Банк» набуло у власність облігації за укладеними з відповідачем договорами купівлі-продажу з ДІУ у 2014 році, позивач набув їх у власність з огляду на затвердження ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 у справі № 910/6514/17, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2020, мирової угоди.

В свою чергу що правова природа правовідносин, які виникли між Державною іпотечною установою, як емітентом цінних паперів (відповідних облігацій), та АТ «Дельта Банк», як власником цінних паперів (облігацій), були предметом дослідження у справі № 910/10552/18 постановою Верховного Суду від 25.07.2019 у якій судом було встановлено, що такі правовідносини є саме правовідносинами позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку з сплати відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України в сумі 36 702 149,12 грн., позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань 3 % річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

При цьому саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

Колегія суддів зазначає про те, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його п. 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про те, що до спірних правовідносини не можуть бути застосовані положення 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України так як:

- як встановлено вище правовідносини сторін є саме правовідносинами позики;

- твердження апелянта про те, що положення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України можуть бути застосовані лише у разі коли прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання відбулося у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, спростовуються змістом вказаного пункту який не містить жодних посилань на вказане.

Колегія суддів також зауважує апелянту і на тому, що зміст п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України не свідчить про те, що при застуванні вказаних приписів судам слід оцінювати причини невиконання особою зобов`язання щодо повернення суми позивача та/або процентів на користування позикою, та, у випадку встановлення того, що таке невиконання є неодноразовим, систематичним, умисним та без наявності на те будь-яких підстав, надає суду права встановити, що до таких правовідносин положення вказаного пункту не можуть бути застосовані.

За таких обставин доводи учасників судового процесу щодо добросовісності дій позивача та відповідача у спірних правовідносинах колегією суддів до досліджуються та не встановлюються, так як висновки щодо вказаного не впливають на вирішення спору сторін по суті.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/10901/23 в оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Національного банку України задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/10901/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/10901/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10901/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 20.03.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала