Рішення

від 13.03.2024 по справі 908/3804/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/334/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2024 Справа № 908/3804/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАФТРЕЙД (вул. Грязнова, буд. 4 А, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код юридичної особи 32786757)

до відповідача: Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661, елетронна пошта: ENERGOATOM@ATOM.GOV.UA)

про стягнення 1 673 265 грн 90 коп.

представники сторін

від позивача: Діордієв О.С., адвокат, ордер серія АР № 1152445 від 07.12.2023

від відповідача: Левченко О.О., самопредставництво, витяг з ЄДР, в режимі відеоконференції.

СУТЬ СПОРУ:

25.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю ГРАФТРЕЙД звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом 788 946 грн 30 коп. основного боргу, 43 121 грн 86 коп. 3 % річних, 223 787 грн 82 коп. інфляційного збільшення, 617 409 грн 92 коп. пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2023 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3804/23 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3804/23. Присвоєно справі номер провадження 27/334/23 Підготовче судове засідання призначено на 22.01.2024.

Ухвалами суду від 11.01.2024 задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАФТРЕЙД та Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про проведення судового засідання 22.01.2024 о 12 год. 30 хв. в режимі відеоконференції у справі № 908/3804/23.

18.01.2024 через підсистему Електродний суд від Акціонерного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом надійшов відзив на позовну заяву.

22.01.2024 через підсистему Електродний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАФТРЕЙД надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 22.01.2024 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 07.02.2024.

24.01.2024 через підсистему Електродний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАФТРЕЙД до суду надійшло клопотання про заміну сторони її правонаступником.

Також, через підсистему Електродний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАФТРЕЙД до суду 24.01.2024 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

29.01.2024 до суду через підсистему Електродний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАФТРЕЙД надійшли додаткові пояснення у справі та заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 07.02.2024 змінено відповідача у справі Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом на його правонаступника Акціонерне товариство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом, відкладено підготовче провадження, засідання суду призначити на 19.02.2024.

08.02.2024 Акціонерним товариством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом сформовано в підсистемі Електронний суд клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 19.02.2024 підготовче провадження закрито. Призначено справу до розгляду по суті 13.03.2024.

13.03.2024 судове засідання проводилось в режимі відеоконференцзв`язку.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам позивача та відповідача, які прибули судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача в судовому засіданні 13.03.2024 підтримав позовні вимоги на підставах викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях, просив суд стягнути з відповідача 788 946 грн 30 коп. основного боргу, 43 121 грн 86 коп. 3 % річних, 223 787 грн 82 коп. інфляційного збільшення, 617 409 грн 92 коп. пені.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.03.2024 заперечив проти задоволення позову, просив суд відмовити в його задоволенні, на підставах викладених у відзиві, зазначив, що відповідно до п. 7.7 договору у випадку неотримання Покупцем в строк, визначений чинною редакцією ПКУ, зареєстрованої електронної податкової накладної, зареєстрованої у ЄРПН, Покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену розділом 3 цього договору, на суму ПДВ. Поставку товару за договором № 53-121-01-21-10896 від 22.11.2021 здійснено 23.12.2023 згідно з видатковою накладною № 1453 від 23.12.2021 на загальну суму 4 733 677,80 грн, з якої: 3 944 731,50 грн вартість товару в розмірі суми без ПДВ та 788 946,30 грн вартість товару в розмірі суми ПДВ. Відповідачем сплачено вартість товару на суму 3 944 731,50 грн. При цьому, за умовами договору оплата Покупцем частини вартості товару суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.2 договору). Згідно з квитанцією № 1 податкова накладна № 93 від 23.12.2021 була зареєстрована в ЄРПН 29.12.2021. З урахуванням того, що обов`язок негайного виконання не випливає із договору та актів цивільного законодавства (п. 3.2 договору, ч. 2 ст. 530 ЦК України, абз. 2 п. 1.7 р. 1 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14), строк виконання грошового зобов`язання за договором з оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ (788 946,30 грн) визначається днем пред`явлення вимоги кредитором. Оскільки вимога про сплату частини вартості товару у розмірі суми ПДВ - 788 946,30 грн, від позивача не надходила, відповідно строк оплати цієї частини вартості товару не настав. Посилання позивача на підтвердження наявності заборгованості Відповідача у сумі 788 946,30 грн на Акт звірки взаємних розрахунків за договором є безпідставним, оскільки наданий Акт не підписаний з боку відповідача. Отже, позивач помилково вважає, що строк для оплати поставленого товару в розмірі суми ПДВ (788 946,30 грн) настав 24.02.2022. Крім того, позивач та відповідач не передбачили в умовах договору можливість сплати пені та не визначали її розмір. Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом. Таким чином, вимога позивача про стягнення 617 409,92 грн пені є безпідставною. Здійснюючи розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, позивач не врахував вищезазначені умови договору щодо порядку оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ, не настання строку оплати цієї частини вартості товару, внаслідок чого ним невірно визначено дату початку періоду прострочення/останнього періоду (24.02.2022) та безпідставно здійснив нарахування сум трьох процентів річних та інфляційних витрат за період з 24.02.2022 по 20.12.2023 на суму грошового зобов`язання з оплати частини вартості товару (788 946,30 грн), оскільки в зазначений період це грошове зобов`язання не було простроченим. Отже, вимога позивача про стягнення 3 % річних в сумі 43 121,86 грн та інфляційних втрат в сумі 223 787,82 грн є необґрунтованою. Крім того, відповідач у відзив посилається на військову агресією Російської Федерації проти України, лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 торгово-промислової палати України.

Позивач скористався своїм правом та надав відповідь на відзив.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив.

В засіданні суду 13.03.2024 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 13.03.2024, в порядку ст. 217 ГПК України суд закінчив порядок з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів ст. 218 ГПК України.

Судові дебати частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З наведених обставин встановлено, що спірні правовідносини за своїм змістом є майновими, договірними та стосуються надання послуг. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через невиконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

22.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю ГРАФТРЕЙД (Постачальник) та Акціонерним товариством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (Покупець) укладено договір поставки товару № 53-121-01-21-10896.

Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити товар (зазначений в п. 1.1 договору).

Згідно п. 1.2 договору строк поставки товару: листопад-грудень 2021 року.

Відповідно до п. 3.1 договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Згідно п. 3.2 договору оплата Покупцем частини вартості товару суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Відповідно до п. 4.1 договору поставка товару відбувається на умовах DDP м. Енергодар за правилами ІНКОТЕРМС 2010. Вантажоодержувач склад Запорізького відділення ВП Складське господарство ДП НАЕК Енергоатом.

Товар, що поставляється, повинен супроводжуватись наступними документами

а) видаткова накладна - 3 шт.;

б) рахунок - фактура;

в) паспорт (або сертифікат якості) на товар, виданий підприємством-виробником

(оригінал) на кожну партію або одиницю;

г) пакувальний лист (пакувальна специфікація) на кожну партію або одиницю (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору Постачальник зобов`язаний оповістити Покупця про відвантаження товару телеграмою (зв`язком факсиміле, телефонограмою, ЛИСТОМ з повідомленням про вручення) за 7 (сім) днів до початку відвантаження з обов`язковою вказівкою наступних даних: дата відвантаження; номер договору; кількість місць; кількість штук; кг.; ціна.

Згідно п. 6.1 договору, приймання товару за якістю і кількістю здійснюється Покупцем відповідно до вимог СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП компанії». В електронному вигляді документ загальнодоступним і знаходиться на офіційному сайті ДП НАЕК «Енергоатом» за адресою:http://www..energoatom.com.ua/ua/about-6/company_standards-82/p/sou_naek_upravinnya_zakupvlyarni_produktc_organzatcya_vhdnogo_kontrolyu_produktc_d 204.

До договору поставки товару № 53-121-01-21-10896 сторонами складено додаткову угоду № 1 від 04.01.2022 року, де пункт 1.1 договору викладено в редакції передбаченій пунктом 1 Додаткової угоди. Загальна вартість товару та інші умови договору залишились незмінними.

На виконання умов договору, Постачальником було передано в установлений договором строк Товар, надано видаткову накладну № 1453 від 23 грудня 2021 року та зареєстровано податкову накладну від 23.12.2021 № 93. Претензій з боку Покупця щодо товару не надходило.

Постачальником було належно поставлено товар за договором та зареєстровано податкову накладну.

Відповідач (покупець) лише частково здійснив оплату поставленого позивачем товару.

Станом на момент поставки, Покупцем не виконано у повному обсязі зобов`язання за договором щодо оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ, а саме 788 946 грн 30 коп., що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач здійснив поставку товару в повному обсязі, загальною вартістю 4 733 677 грн 80 коп. (в тому числі ПДВ 788 946 грн 30 коп.), що підтверджується видатковою накладною № 1453 від 23.12.2021 та товарно-транспортною накладною № 1453 від 23.12.2021.

Будь-яких зауважень відповідача щодо кількості, якості поставленого товару позивач не отримував та матеріали справи не містять.

Відповідач лише частково здійснив оплату поставленого товару, а саме 12.09.2022 - 2 122 690 грн 00 коп., 27.09.2022 223 897 грн 64 коп., 27.09.2022 405 157 грн 25 коп., 31.10.2022 451 537 грн 36 коп., 31.10.2022 43 544 грн 64 коп., 31.10.2022 504 918 грн 00 коп., 09.03.2023 192 986 грн 61 коп.

Крім того, позивачем зареєстровано податкову накладну від 23.12.2021 року № 93.

Отже, в межах визначеного пунктом 3.1 договору строку оплати позивач зареєстрував податкову накладну на суму поставленого товару з ПДВ.

Відповідно до п. 18 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2020, квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

З огляду на викладене, відповідач мав можливість перевірити стан реєстрації податкових накладних на офіційному сайті державної податкової інспекції.

Оскільки на дату настання строку оплати товару податкова накладна вже були виписана та зареєстрована позивачем, у відповідача були наявні підстави для оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що згідно податкової накладної від 23.12.2021 року № 93, що має відмітку контролюючого органу про її прийняття, та квитанції про реєстрацію даної податкової накладної в ЄРПН, позивачем своєчасно зареєстровано податкове зобов`язання по поставці товару.

Оскільки чинним законодавством визначено лише строк для реєстрації податкової накладної, який позивачем не порушено, а строку надання такої податкової накладної контрагенту не визначено, слід зазначити, що з означених дат відповідач міг самостійно довідатись про реєстрацію податкової накладної.

У зв`язку з цим суд не вбачає підстав для застосування відповідачем п. 7.7 договору щодо зменшення в односторонньому порядку ціни договору на суму ПДВ.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором в повному обсязі, а відповідач повинен був оплатити вартість поставленого товару, відповідно до розділу 3 договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідач поставлений товар не оплатив, в результаті чого виник основний борг в розмірі 788 946 грн 30 коп.

Відповідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав своє зобов`язання, а саме здійснив поставку товару.

Однак, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем поставленого позивачем товару.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов`язання відповідача щодо оплати товару в розмірі 788 946 грн 30 коп. залишилось невиконаним.

Дослідивши матеріали справи позивач документально підтвердив поставку товару відповідачу в рамках договору № 53-121-01-21-10481 від 21.07.2021.

Відповідачем не заперечувався факт належної поставки позивачем товару та факт його прийняття відповідачем.

Як вже було зазначено, поставлений товар був прийнятий відповідачем за кількістю та якістю, без будь-яких зауважень відповідача.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 788 946 грн 30 коп. основного боргу є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 43 121 грн 86 коп. 3 % річних, 223 787 грн 82 коп. інфляційного збільшення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум інфляційних втрат від знецінення грошових коштів та 3 % річних є правомірним, в межах заявлених позовних вимог. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 617 409грн 92 коп. пені.

Дана вимога пені не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Тобто, порушення суб`єктом господарювання своїх договірних грошових зобов`язань дійсно передбачає можливість притягнення його до відповідальності шляхом застосування неустойки у вигляді пені, проте розмір пені, належний до стягнення, встановлюється за згодою сторін (має бути узгоджений ними в Договорі), за винятком випадків, коли певний розмір пені визначений безпосередньо в законі.

Разом з цим, господарським судом було встановлено, що сторонами в договорі № 53-121-01-21-10896 від 22.11.2021 не визначено відповідальність Постачальника (позивача) за порушення умов договору, зокрема стягнення пені.

Таким чином, оскільки умовами договору стягнення пені за порушення зобов`язання не встановлено, доказів встановлення пені за допомогою інших актів законодавства у договорі відсутні та позивачем не надано, а тому суд відмовляє в задоволенні вимог щодо стягнення пені, як безпідставно заявлені.

Позивач і відповідач є суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики та надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: …Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Водночас, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути в причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований Всім кого це стосується, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка товару була здійснена 23.12.2021, тобто задовго до настання обставин, на які посилається відповідач, як на форс-мажорні обставини.

Отже, доводи відповідача з приводу впливу форс-мажорних обставин на стан відповідача, суд обґрунтованими визнати не може.

Відповідно до п. 9.3 договору поставки сторона, що зазначала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язання за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу. Про закінчення дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу письмово в 5 денний строк повідомляє другу сторону. Якщо форс-мажорні обставини діють більше 3 місяців, сторони мають право розірвати договір, уклавши про це відповідну додаткову угоду.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем п. 9.3 договору.

Щодо клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, що зазначені нарахування мають компенсаційний характер, покликаний відшкодувати втрати кредитора від знецінення грошових коштів за час прострочення виконання основного зобов`язань. Їх нарахування є правом кредитора відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд враховує, що заборгованість виникла 24.02.2022, а позивач звернувся до суду за захистом тільки 25.12.2023. Відповідач не вживав заходів для зменшення суми основного боргу, що призвело до збільшення періоду прострочення та відповідно - розміру компенсаційних нарахувань позивача.

Господарський суд вказує, що матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано до суду жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73,76-79,86 Господарського процесуального кодексу України доказів із обґрунтуванням відсутності вини у несплаті 788 946 грн 30 коп. основного боргу.

Дослідивши наявні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 4 Закону України Про судовий збір встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положеннями ст. 7 Закону України Про державний бюджет України на 2023 рік від 03.11.2022 № 2710-IX встановлено, що у 2023 році прожитковий мінімум для працездатної особи з 1 січня 2023 року становить 2684,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Сума судового збору при поданні даного позову повинна складати 20 079 грн 19 коп.

Позивачем сплачено 25 098 грн 100 коп.

13.03.2024 позивач сформував в системі «Електронний суд» клопотання про застосування до судового збору поданого разом з позовною заявою коефіцієнту 0,8, що застосовується до судових справ, які подані через Електронний суд.

Клопотання прийнято судом.

Позиція суду щодо необхідності розрахунку судового збору із застосуванням пониженого коефіцієнту узгоджується з висновками, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сума судового збору підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Враховуючи викладене, суд вважає наявними підстави для повернення з Державного бюджету України, згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, надмірно сплаченого судового збору в сумі 5 018 (п`ять тисяч вісімнадцять) грн. 91 коп., на підставі платіжної інструкції № 788 від 22.12.2023.

Керуючись ст.ст. 42, 46, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАФТРЕЙД до Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАФТРЕЙД (вул. Грязнова, буд. 4 А, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код юридичної особи 32786757) 788 946 (сімсот вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот сорок шість) грн. 30 коп. основного боргу, 43 121 (сорок три тисячі сто двадцять одна) грн 86 коп. 3 % річних, 223 787 (двісті двадцять три тисячі сімсот вісімдесят сім) грн 82 коп. інфляційного збільшення, 12 670 (дванадцять тисяч шістсот сімдесят) грн. 27 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю ГРАФТРЕЙД (вул. Грязнова, буд. 4 А, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код юридичної особи 32786757) 5 018 (п`ять тисяч вісімнадцять) грн. 91 коп. надмірно сплаченого судового збору, на підставі платіжної інструкції № 788 від 22.12.2023.

Рішення оформлено і підписано 22.03.2024

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.