Постанова

від 19.03.2024 по справі 910/5357/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5357/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючої - Вронської Г.О., суддів - Бакуліної С.В., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Шпорт В.В.,

представників учасників справи:

від позивача: Кологойди О.В.,

від відповідача: Михалевича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду міста Києва

в складі судді Ярмак О.М.

від 11.07.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

в складі колегії суддів: головуючої - Сітайло Л.Г., суддів - Ходаківської І.П., Демидової А.М.

від 18.10.2023

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "КІНТО"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення 3 811 688,69 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне акціонерне товариство "КІНТО" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - Відповідач, Скаржник) про стягнення 3 811 688,69 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач усупереч нормам законодавства не виконав належним чином зобов`язання з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік на підставі рішення загальних зборів акціонерів Відповідача, оформленого протоколом від 18.05.2021 № 31. Позивач є компанією з управління активами та відповідно до статей 14, 63 Закону України "Про інститути спільного інвестування" звертається до суду в інтересах учасників: Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія Клаб", Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "КІНТО Капітал", Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія-7".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на рахунок Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія Клаб" частину чистого прибутку за 2020 рік у сумі 1 484 401,78 грн. Стягнуто з Відповідача на рахунок Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Кінто Капітал" частину чистого прибутку за 2020 рік у сумі 1 951 758,06 грн. Стягнуто з Відповідача на рахунок Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія-7" частину чистого прибутку за 2020 рік у сумі 375 528,85 грн. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 45 740,26 грн судового збору та 16 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 апеляційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 залишено без змін. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

5. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зокрема, мотивовані таким:

- загальні збори Відповідача у межах наданих їм повноважень прийняли рішення від 18.05.2021, визначивши спосіб розпорядження прибутком юридичної особи у порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік";

- акціонери Відповідача мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми коштів у розмірі 1 921 167 072,00 грн, що розрахована Відповідачем у рахунок погашення грошового зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку за 2020 рік до державного бюджету на підставі абзацу 2 статті 21 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік";

- матеріалами справи підтверджується, що рішення загальних зборів Відповідача про нарахування дивідендів станом на 01 травня 2021 року не було прийнято.

6. Північний апеляційний господарський суд додатково зазначив, що:

- на Відповідача поширюється дія Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та дія частини другої статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", які є спеціальними щодо норм Закону України "Про акціонерні товариства";

- доводи Відповідача про те, що ані стаття 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", ані інший закон не врегульовують порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку є необґрунтованими, оскільки такий порядок встановлений рішенням загальних зборів від 18.05.2021 № 31 та статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік";

У мотивувальній частині оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції послався на рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 та висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

7. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023, у якій просить:

- скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову;

- відступити від висновку Верховного Суду в справі № 910/9326/22 про застосування статті 21 Закону України "Про державний бюджет на 2021 рік".

8. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, стверджуючи про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". На переконання Скаржника, суди попередніх інстанцій порушили вимоги частини шостої статті 11 ГПК України, не застосувавши положення статті 8 Конституції України як норми прямої дії у взаємозв`язку із рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020. Загальними зборами Скаржника від 18.05.2021 було вирішено питання про розподіл прибутку, тоді як положення статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" стосується виплати частини чистого прибутку. Таким чином, Скаржник вважає, що висновок Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 910/9326/22 у поєднанні з положенням статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" є суперечливим.

9. До Верховного Суду також надійшло клопотання Скаржника, у якому він просить Суд:

- передати справу № 910/5357/23 на розгляд палати або об`єднаної палати Верховного Суду;

- у разі відмови у задоволенні наведеної вище вимоги, але якщо Верховний Суд дійде висновку, що справа № 910/5357/23 містить виключну правову проблему, - передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

10. 23 січня 2024 року, тобто у межах встановленого Судом строку, Позивач подав через підсистему "Електронний суд" відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України; у разі відмови в задоволенні клопотання Позивача про закриття касаційного провадження - залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

11. У відзиві Позивач просить стягнути зі Скаржника 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи в суді касаційної інстанції. До відзиву Позивач долучив копію розрахунку від 23.01.2024, що є актом приймання-передачі виконаних робіт, і повідомив, що копії договору про надання правової допомоги від 29.07.2019 № 153-АО/2021, додаткової угоди від 01.09.2022 та ордера серії АІ № 1159377 знаходяться у матеріалах справи.

12. Письмові заперечення Скаржника проти вимог Позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу до Верховного Суду не надходили.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

13. Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" було засноване відповідно до наказу Державного Комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 № 57 шляхом перетворення Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Укрнафта" у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 № 210/93 (пункти 1.1, 1.3 статуту Відповідача).

14. Рішенням загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 змінено тип і назву товариства з Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" на Публічне акціонерне товариство "Укрнафта".

15. Акціонерами Відповідача є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень статуту та вимог чинного законодавства України (пункт 3.1 статуту Відповідача).

16. Пунктом 3.2 статуту Відповідача передбачено, що кожною простою акцією товариства її власнику (акціонеру) надається однакова сукупність прав, включаючи право на отримання дивідендів.

17. Згідно з пунктом 6.1 статуту Відповідача акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього товариства.

18. Відповідно до пункту 6.16 статуту Відповідача документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунку в цінних паперах. Виписка з рахунку в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами.

19. Облік прав власності на акції товариства здійснюється відповідно до законодавства про депозитарну систему України (пункт 6.17 статуту Відповідача).

20. Статутний капітал Відповідача становить 13 557 127,50 грн і поділений на 54 228 510 простих іменних акцій.

21. Відповідно до загальнодоступних джерел, що не заперечується Відповідачем, Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (частка держави у статутному капіталі якого становить 100 %) належить 27 114 256 акцій Відповідача, тобто 50 % плюс 1 акція.

22. Отже, Відповідач належить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 %.

23. 18 травня 2021 року відбулися загальні збори акціонерів Відповідача, скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021.

24. Прийняті загальними зборами акціонерів рішення були оформлені протоколом № 31, належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи.

25. За результатами загальних зборів вирішено, зокрема, питання № 13 порядку денного: "Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів Товариства".

26. З питання № 13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: "Оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

27. Позивач є компанією з управління активами та на підставі частини першої статті 41, частини шостої статті 63 Закону України "Про інститути спільного інвестування", статей 6, 34 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" діє від власного імені в інтересах учасників пайових інвестиційних фондів, які не є юридичними особами, а саме: Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія Клаб", Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Кінто Капітал", Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія-7".

28. Перелічені особи є власниками простих іменних акцій Відповідача, а саме:

- Публічному акціонерному товариству "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія Клаб" належить 20 950 акцій;

- Публічному акціонерному товариству "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Кінто Капітал" належить 27 546 акцій;

- Публічному акціонерному товариству "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія-7" належить 300 акцій.

29. 26 травня 2021 року на підставі та на виконання рішення загальних зборів акціонерів від 18.05.2021 (протокол № 31 від 18.05.2021) та рішення правління Відповідача від 20.05.2021 (протокол № 6/1 від 20.05.2021) на адресу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків поштовим повідомленням направлено розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за 2020 рік, на підставі якого було задекларовано до сплати 1 921 167 072 грн частини чистого прибутку, розрахованого на пакет акцій Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у статутному капіталі Відповідача.

30. Відповідач визначив частину чистого прибутку за 2020 рік, що підлягає сплаті на частку Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до державного бюджету, з розрахунку 90% чистого прибутку за 2020 рік (мінімальний розмір, визначений частиною другою статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік").

31. Таким чином, частка чистого прибутку за 2020 рік, належна до виплати на одну акцію, складає 70,8545 грн (1 921 167 072,00 грн / 27 114 256 акцій, що належить Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у статутному капіталі Відповідача).

32. Позивач надав суду виписки про стан рахунків у цінних паперах акціонерів, в інтересах яких був поданий позов, як станом на 18 травня 2021 року (дата прийняття рішення загальними зборами Відповідача), так і станом на 01 липня 2021 року (кінцева дата виконання зазначеного рішення).

33. У зв`язку з викладеним Позивач нарахував до стягнення з Відповідача частину чистого прибутку відповідно до кількості належних акціонерам акцій на загальну суму 3 811 688,69 грн.

34. Доказів виплати акціонерам, в інтересах яких діє Позивач, частини чистого прибутку до 01 липня 2021 року матеріали справи не містять.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

35. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права та, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, дійшов наступних висновків.

36. За змістом статті 152 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акціонерне товариство є господарським товариством, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Особливості діяльності акціонерних товариств встановлюються Законом України "Про акціонерні товариства".

37. Статтею 158 ЦК України визначено, що акціонерне товариство може виплачувати акціонерам частину свого чистого прибутку з розрахунку на одну належну їм акцію певного типу та/або класу. Порядок виплати дивідендів визначається законом та статутом акціонерного товариства.

38. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI (у редакції, що була чинною на момент виникнення та існування спірних правовідносин) акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

39. Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.

Усі акції товариства є іменними. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі.

Акціонерне товариство може здійснювати розміщення акцій двох типів - простих та привілейованих. Статутом товариства може передбачатися розміщення одного чи кількох класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права.

Товариство не може встановлювати обмеження щодо кількості акцій або кількості голосів за акціями, що належать одному акціонеру (стаття 20 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI).

40. Відповідно до статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику-акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право на отримання дивідендів.

41. За змістом статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів.

Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.

Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

42. Статтею 32 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI передбачено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори.

Акціонерне товариство зобов`язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори).

Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року.

До порядку денного річних загальних зборів обов`язково вносяться питання, передбачені пунктами 11 (затвердження річного звіту товариства), 12 (розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом) і 24 (прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора) частини другої статті 33 цього Закону.

43. Пунктами 12, 15, 27 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

44. Аналіз наведених норм свідчить, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.

Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.

Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу-учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.

Відтак задоволення позовних вимог про стягнення дивідендів є можливим виключно за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу-учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. В іншому разі дії суду призведуть до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб`єкта господарювання.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18 та від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21.

45. Разом із тим відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

46. За змістом статті 172 Господарського кодексу України відносини, пов`язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об`єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

47. Згідно з абзацом восьмим частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. На суму таких коштів податковими органами нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України.

48. Рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 цю норму визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Таким чином, з 22 липня 2020 року абзац восьмий частини п`ятої статті 11 акону України "Про управління об`єктами державної власності" втратив чинність.

У рішенні Конституційного Суду України зазначається, що нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційним, оскільки, визначаючи правові основи управління об`єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів.

49. Водночас статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", який набрав чинності 01 січня 2021 року, визначено, що господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 01 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

50. Суди попередніх інстанцій встановили, що Скаржник належить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 %.

51. 18 травня 2021 року відбулися загальні збори акціонерів Скаржника, скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021. Прийняті загальними зборами акціонерів рішення оформлені протоколом № 31.

За результатами загальних зборів, зокрема, прийнято рішення з питання № 13 порядку денного: "Розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів товариства". Оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, вирішено дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

52. Отже, саме загальні збори Скаржника у межах наданих їм повноважень прийняли рішення про розподіл прибутку за підсумками 2020 року, визначивши спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

53. Як вже було зазначено, підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, стверджуючи про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". На переконання Скаржника, суди попередніх інстанцій порушили вимоги частини шостої статті 11 ГПК України, не застосувавши положення статті 8 Конституції України як норми прямої дії у взаємозв`язку із рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020. Загальними зборами Скаржника від 18.05.2021 було вирішено питання про розподіл прибутку, тоді як положення статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" стосується виплати частини чистого прибутку. Таким чином, Скаржник вважає, що висновок Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 910/9326/22 у поєднанні із положенням статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" є суперечливим.

54. У пункті 5.22 постанови Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22 зроблено висновок, що порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку встановлюється статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (у сукупності з рішенням загальних зборів).

Суд зауважив, що рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 при визнанні таким, що не відповідає Конституції України, абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо отримання державою частини чистого прибутку господарської організації державного сектора економіки у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів, неконституційною є саме та ситуація, коли відповідна частина прибутку акціонерного товариства сплачується тільки державі, але не сплачується "іншим учасникам товариства". У рішенні зазначено, що нормативне регулювання ставить державу в привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційними, оскільки, визначаючи правові основи управління об`єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів.

55. Висновок про застосування норм права був сформульований Верховним Судом з урахуванням фактичних обставин, що є тотожними обставинам у цій справі (№ 910/5357/23): відповідачем також був Скаржник; спір стосувався невиплати частини чистого прибутку за 2020 рік; спірні правовідносини ґрунтувалися на рішенні загальних зборів акціонерів Скаржника, оформленому протоколом від 18.05.2021 № 31.

56. У постанові від 24.10.2023 у справі № 910/9143/22 Верховний Суд також послався на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22, зазначивши про відсутність підстав для відступу від нього.

Верховний Суд додатково зауважив, що частину другу статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" постфактум викладено в редакції, що відрізняється від абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".

Чинною нормою (в редакції Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX) передбачено сплату частини чистого прибутку не лише до державного бюджету, а й іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі.

Вказане підтверджує, що абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визнано неконституційним саме з огляду на встановлення обов`язку виплати прибутку акціонерного товариства державі при невиплаті прибутку іншим учасникам товариства.

Прийнявши рішення про розподіл прибутку відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Скаржник не міг встановити різні умови для власників акцій одного типу та класу, обмежити окремих акціонерів у праві на отримання дивідендів.

Щодо строків здійснення виплат, вони визначені безпосередньо в частині другій статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". У наведеній нормі вказано, що частина чистого прибутку сплачується (за умови неприйняття рішення про виплату дивідендів до 01 травня 2021 року) до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства до 01 липня року, що настає за звітним.

57. Таким чином, на сьогодні сформувалася усталена судова практика щодо застосування статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" у правовідносинах, пов`язаних зі сплатою частину чистого прибутку до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарського товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік"), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 01 травня року, що настає за звітним.

58. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

59. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

60. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

61. Отже, призначенням Верховного Суду є насамперед формування правових позицій щодо застосування норм матеріального права та/або дотримання норм процесуального права, які були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій. Єдність судової практики відіграє важливу роль у забезпеченні однакового правозастосування, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

62. Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки у протилежному випадку це означало б неможливість суду виправити свою позицію, виключало можливість динамічного розвитку права та суспільних відносин.

63. Відповідно до частин першої, другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

64. Згідно з частиною п`ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

65. Господарське процесуальне законодавство не містить визначення поняття "виключна правова проблема". Відсутні в ньому і критерії визначення виключності правової проблеми. Водночас такі критерії були розроблені Великою Палатою Верховного Суду та викладені у численних ухвалах, зокрема в ухвалах від 30.10.2018 у справі № 757/172/16-ц, від 10.07.2019 у праві № 431/5643/16-ц, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20 тощо.

66. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що зміст виключної правової проблеми полягає у тому, що у справі, питання про прийняття якої до розгляду вирішується Великою Палатою, простежується різне застосування норм матеріального права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в їх застосуванні до спірних відносин. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення сталого розвитку права.

67. Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

68. Кількісний критерій ілюструє той факт, що виключна правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

69. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини:

- відсутність сталої судової практики у питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, зокрема наявність протилежних і суперечливих судових рішень, глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами;

- невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема;

- необхідність застосування аналогії закону чи права;

- відсутність національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо;

- вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

70. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання, оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також вирішує, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

71. Частинами першою-четвертою 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

72. Не погоджуючись із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22, Скаржник зазначає, що:

- приписи статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" містять очевидну невідповідність статті 8 Конституції України та є такими, що прийняті без урахування висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020;

- усталена практика Верховного Суду свідчить про неможливість застосування положень нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти у судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справ (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 23.05.2019 у справі № 910/5098/18, від 18.03.2019 у справі № 910/5244/18, від 20.03.2019 у справі № 910/7715/18, від 18.04.2019 у справі № 910/5105/18, від 12.03.2019 у справі № 913/204/18);

- на момент виникнення спірних правовідносин акціонерами Скаржника було понад 13 000 осіб, а тому застосування положень статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" усупереч Конституції України порушує не лише конституційний порядок та правову стабільність і визначеність правової системи, а й створює значні грошові зобов`язання для Скаржника у неконституційний спосіб;

- акція, як цінний папір, посвідчує право на отримання лише дивідендів, тоді як предметом цього спору є частина чистого прибутку.

73. Обґрунтовуючи підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.08.2023 в справі № 910/9326/22, Скаржник також посилається на пункт 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18).

74. У пункті 2.2 мотивувальної частини цього рішення наголошується, що згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Бюджетний кодекс України (далі - БК України).

У преамбулі БК України зазначено, що цим Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 БК України).

Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу I Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 (далі - Закон № 79) розділ VI „Прикінцеві та перехідні положення" БК України було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII зі змінами (далі - Закон № 3551), застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

За юридичною позицією Конституційного Суду України „встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання БК України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.05.2008 № 10-рп/2008 наголошував на тому, що "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання БК України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

На підставі викладеного вище Конституційний Суд України виснував, що встановлення пунктом 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" БК України іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм БК України та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

75. У цьому контексті Скаржник стверджує, що зміна правового регулювання правовідносин, для забезпечення яких прийнято спеціальне законодавство (у даному випадку - Закон України "Про акціонерні товариства"), шляхом внесення змін до БК України або законів України про Державний бюджет України спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні відповідних норм спеціальних законів, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

76. Проаналізувавши наведені Скаржником аргументи, Верховний Суд звертає увагу на таке.

77. Ухвалюючи рішення від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18), Конституційний Суд України вирішував питання відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону 3551 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 26 розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України було доповнено Законом № 79.

Натомість питання відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" Конституційним Судом України не вирішувалося. У рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18) відсутні будь-які висновки щодо наведеної норми та загалом відсутні посилання на неї.

78. На момент виникнення та існування спірних правовідносин стаття 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" була чинною та не визнавалася неконституційною. Цю статтю викладено у редакції, що відрізняється від абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності". У разі неприйняття господарською організацією державного сектора економіки рішення про нарахування дивідендів, частина прибутку акціонерного товариства сплачується не лише державі, а й іншим учасникам товариства, що свідчить про відсутність дискримінації та дотримання принципу рівності усіх суб`єктів права власності перед законом.

79. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що на Скаржника поширюється дія Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та дія частини другої статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", які є спеціальними щодо норм Закону України "Про акціонерні товариства".

80. Крім того, Суд звертає увагу, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" не зупинялася дія Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI, Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" не скасовував та не вносив зміни до Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI.

81. Вирішуючи господарський спір у цій справі, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували статтю 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з урахуванням висновків Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах. Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22 та від 24.10.2023 у справі № 910/9143/22, є зрозумілими, послідовними, однозначними та передбачуваними (прогнозованими), а тому колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них.

82. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

83. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від вже сформованої ним правової позиції є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільних відносин, наявністю загрози національній безпеці, змінами у фінансових можливостях держави.

84. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Chapman v.United Kingdom" (заява № 27238/95) ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступ від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави не допускається.

85. На підставі викладеного вище Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про передання справи № 910/5357/23 на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.

86. Щодо аргументів Скаржника, згідно з якими акція, як цінний папір, посвідчує право на отримання лише дивідендів, тоді як предметом цього спору є частина чистого прибутку, колегія суддів звертає увагу на таке.

87. Відповідно до статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 34 Закону України "Про акціонерні товариства" від 27.07.2022 № 2465-IX дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.

Отже, поняття "частина чистого прибутку" використовується законодавцем для визначення та розкриття змісту поняття "дивіденди".

88. У свою чергу, стаття 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" чітко передбачає, що частина чистого прибутку сплачується до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі.

89. Оскільки наведена Скаржником підстава касаційного оскарження не знайшла підтвердження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження Скаржник не зазначив та не обґрунтував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

90. Суд погоджується з аргументами Позивача, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тому обсязі, в якому вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

91. Водночас Суд відмовляє у задоволенні клопотання Позивача про закриття касаційного провадження. Перелік підстав для закриття касаційного провадження, визначений статтею 296 ГПК України, є вичерпним, і цією статтею не передбачена можливість закриття касаційного провадження в разі непідтвердження підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

92. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

93. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

94. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судові витрати

95. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

96. Згідно зі статтею 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

У частині п`ятій наведеної статті визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

97. Позивач стверджує, що на стадії касаційного перегляду справи він поніс судові витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката, у розмірі 7 000 грн, з них: 1 000 грн - усна консультація замовника на стадії касаційного оскарження судових рішень; 4 000 грн - складання та подання заперечень проти відкриття касаційного провадження та відзиву на касаційну скаргу; 2 000 грн - участь у судовому засіданні. На підтвердження факту надання правничої допомоги, обсягу наданих адвокатом послуг та їх вартості Позивач надав копію розрахунку від 23.01.2024, що є актом приймання-передачі виконаних робіт.

98. Вивчивши документи, надані Позивачем в обґрунтування витрат на правничу допомогу, перевіривши їх співмірність зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відповідність критеріям розумності, співмірності та справедливості, Верховний Суд дійшов висновку про часткове стягнення зі Скаржника на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 5 000 грн.

Керуючись статтями 233, 234, 235, 300, 301, 302, 303, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про передання справи № 910/5357/23 на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 у справі № 910/5357/23 залишити без змін.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; код ЄДРПОУ: 00135390) на користь Приватного акціонерного товариства "КІНТО" (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 25-Б; код ЄДРПОУ: 16461855) 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

5. Доручити видачу відповідного наказу в справі № 910/5357/23 Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко